Ця зубрила знову сиділа в бібліотеці. Насправді, в цьому не було нічого дивного, однак Пенсі знову охопило роздратування. Як сміє вона сидіти тут, і як ні в чому не бувало читати свої обожнювані книги, зовсім не звертаючи увагу на неї. Не те щоб вона хотіла щоб Ґрейнджер звернула на неї свою увагу, ні, їй просто було нудно і хотілося розважитися. Так, тільки розважитися. А найкращим способом це зробити, було вибісити одну конкретну ґрифіндорку. Пенсі встала і впевненим кроком рушила до Герміони. Але чим ближче вона підходила, тим невпевненішою ставала. Тільки будучи вже поруч з нею, вона змогла опанувати себе, і навіть придумати декілька образ, які обов’язково викличуть роздратування в Герміони .
– Гей, Ґрейнджер! Знову киснеш над своїми дорогоцінними книжками? А де ж твої дружки? Невже вигляд стількох книг наносить травми їх маленьким мозочкам? – Пенсі глузливо посміхнулася, сподіваючись на, як завжди, бурхливу реакцію але її не було.
Герміона некваплячись підняла голову, щоб подивитись на ту, хто вирішила завадити їй спокійно почитати, і значно спокійнішим тоном ніж звичайно, звернулася до неї:
– Паркінсон, якого біса ти знову до мене чіпляєшся? Тобі самій ще не набридло? Ти сьогодні підходиш до мене вже який раз? Шостий? А ще навіть не обід. Це виглядає дуже підозріло. – Герміона з легкою цікавістю дивилася на слизеринку. – Чи може ти закохалася в мене? Тому й не залишаєш в спокої ні на хвилину.
Пенсі виглядала обуреною і водночас шокованою цими словами.
– Т-ти! Як ти взагалі могла таке подумати?! Щоб я закохалася в якусь бруднокровку? Та ніколи в житті! – Пенсі чесно намагалася повірити в свої ж слова і це в неї навіть виходило. Бо справді, не могла ж вона закохатися в Ґрейнджер. Це безглуздо. І неможливо?..
Але їй не дали довести думку до кінця.
– Добре, зараз перевіримо чи це справді так. – і поки Пенсі не встигла отямитися, Герміона підійшла до неї і швидко поцілувала. Це був легкий поцілунок, ледве відчутний дотик чужих губ, але яку бурю емоцій він зумів викликати в душі Пенсі. Обурення, гнів, здивування, радість… От радість точно сюди не вписувалася, це була зайва емоція, але позбутися її було неможливо. Шокована дівчина змогла тільки вигукнути:
– Божевільна! – чим заслужила незадоволений погляд бібліотекарки, і чимдуж рвонула геть. Всі хто бачив її в цей момент мали можливість спостерігати рідкісне явище: на завжди блідій аристократичній шкірі Пенсі проступав яскравий рум’янець.
Герміона задоволено дивилася їй вслід, вона успішно здійснила те про що мріяла вже багато місяців.