– Ліліт, ну будь ласочка, ну це справді важливо, – Іда дивилася на сестру з найнещаснішим виразом обличчя на який вона була тільки здатна.
– Навряд чи зустріч з твоєю дівчиною є більш важливою ніж завтрашній екзамен, – спокійно і якось навіть втомлено відповіла Ліліт невідриваючись від книги. – Крім того, не забувай що ми покарані і якщо нас піймають нам буде не дуже добре через твої забаганки.
Було зрозуміло що суперечка триває вже досить довго і ні одна з відьм не хотіла поступатися.
Іда встала з ліжка на якому сиділа весь цей час і підійшла до вікна. Роздратовано постукуючи пальцями по підвіконні вона думала про те як же їй вмовити сестру на цю авантюру. Раптом на її обличчі з’явилася підступна посмішка що не віщувала для Ліліт нічого доброго.
– До речі, як там Амелія? Ну та новенька учениця на яку ти ще вчора так задивлялася що навіть не помітила директора і врізалася в нього. – невинно запитала Іда.
Відьма відразу ж відволіклася від читання і було помітно як почервоніли кінчики її вух.
– Нормально, – буркнула вона, – а чому це тебе так хвилює?
– Ти ж так і не наважилася підійти до неї познайомитися, чи не так?
– І що? – було видно що те в яку сторону звернув їх діалог не дуже подобалося Ліліт.
– В мене є до тебе пропозиція. Ти сьогодні допоможеш мені а взамін я допоможу тобі з нею подружитися, а може і не тільки. То як, згодна?
Обличчя Ліліт видавало її важку внутрішню боротьбу але напевно та дівчина їй сподобалася дуже сильно, тому тоном який можна описати як «Господи що я роблю» вона відповіла:
– Хоч я про це точно ще пожалкую але я згодна.
– Ура! Я знала що ти мене виручиш! – Іда радісно кинулася обіймати сестру, яка намагалася зробити вигляд ніби їй це не подобається однак широка посмішка показувала зовсім протилежне.
***
Під яскравим світлом місяця можна було побачити як дві одинокі фігури вилізли з вікна будинку і крадучись подалися у бік лісу.
– Ідо, ти впевнена що це безпечно? Навряд чи ходити вночі лісом це хороша ідея, – боязко прошепотіла Ліліт озираючись навколо.
– Ой, та не хвилюйся ти так, це безпечно. До того ж це набагато швидше ніж якби ми йшли полем, – озвалася Іда. Вона на відміну від сестри зовсім не виглядала наляканою і весь час намагалася пришвидшити крок щоб скоріше побачити Рейн.
Однак побоювання Ліліт не справдилися і, якщо не рахувати зграю кажанів які на них налетіли, вони спокійно дійшли до кінця лісу. Коли вони вийшли з нього то перед ними відкрився дивовижний краєвид: море залите місячним сяйвом, а на фоні нього, на пагорбі, стояв будинок, який і був кінцевою метою двох відьом. Світилося тільки одне вікно на другому поверсі, саме там була потрібна їм кімната.
– Так, давай ще раз обговоримо план дій, – порушила тишу Ліліт, – ми заходимо на подвір’я, я допомагаю тобі залізти у вікно а потім йду і чекаю твій сигнал щоб допомогти вилізти. Все правильно?
– Ми це обговорювали вже разів десять, не хвилюйся, все пройде добре, – відмахнулася Іда, – пішли вже.
– От тобі вже не терпиться, не бійся, встигнеш ще з нею націлуватися, – Ліліт ледве встигла ухилитися від Ідиного запотиличника і тихо засміявшись вони пішли до будинку.
***
– Ідо, а ми туди дістанемо? Виглядає якщо чесно трохи зависоким, – з сумнівом протянула Ліліт дивлячись на вікно.
– Нуу, коли я була тут верхи на посоху, воно не здавалося таким високим, – Іда виглядала трохи розгубленою, – потрібно щось придумати.
Відьма задумливо окинула поглядом подвір’я. Потрібно було знайти щось на що можна було залізти. Раптом вона помітила біля будинку старий ящик який ідеально підходив для її задуму.
– Ходи-но сюди, потрібно притягти його під вікно, – покликала сестру Іда, діловито беручись за один край ящика.
– А він не розвалиться? Виглядає ненадійним, – Ліліт підійшла і теж вхопилася за нього.
– Будемо сподіватися що ні, головне зробити все швидко.
Вони разом підтягли його поближче до вікна і відійшли щоб оцінити чи зможуть вони дістати до вікна. Але ящик був потрібної висоти, тому переглянувшись, вони почали діяти. Ліліт обережно залізла на ящик і присіла. Іда сіла їй на плечі і Ліліт повільно почала вставати. Відьма опинилася якраз на потрібній висоті щоб заглядувати у вікно. Вона тихенько постукала і в кімнаті почулися кроки. Вікно відкрилося, і звідти виглянула Рейн, яка не розуміла що там робиться. Вираз здивування на її обличчі моментально змінився на радість коли вона побачила Іду.
– Ідо! – тихенько скрикнула Рейн, – Що ти тут робиш?
– Немає часу розповідати, нахилися нижче.
Та слухняно нахилилася, аж раптом Іда запустила руки в її волосся і накрила її губи в ніжному поцілунку. Рейн широко відкрила очі від здивування але відразу ж їх закрила і почала цілувати її у відповідь, насолоджуючись поцілунком.
Тим часом Ліліт якій було тяжко тримати сестру і яка хотіла по швидше закінчити з цим незадоволено прошипіла:
– Ідо, давай швидше, я вже не…
Та договорити їй не дав ящик який все ж таки не витримав вагу двох відьом і з голосним тріском розвалився. Ліліт, з Ідою на плечах, упала. Рейн розгубилася але потім не вагаючись вилізла на підвіконня і стрибнула. Опинившись знизу вона відразу ж підбігла до Іди:
– Ти ціла? Не поранилася? – занепокоєно запитувала дівчина оглядаючи Іду в пошуках ран.
– Не хвилюйся, дощику, зі мною все гаразд. Декілька подряпин, але я впевнена що якщо їх поцілувати вони відразу зціляться. – хитро посміхнулася Іда якій Рейн допомагала піднятися.
– Цікавий метод, можливо я навіть допоможу тобі його перевірити– зашарілася Рейн.
– Гей, а мені хтось планує допомогти? – раптом обізвалася Ліліт про яку всі забули. – Я взагалі то теж тут лежу.
– Ой, вибач сестричко, як ти, ціла? – Іда допомогла сестрі теж встати.
– Нормально, жити буду, – як нівчому не бувало усміхнулася Ліліт, – але здається нам потрібно валити звідси поки батьки Рейн не вийшли на двір.
– Ой точно – спохопилася Рейн – потрібно втікати, давайте он за той пагорб, там нас не буде видно.
– А давайте на перегони, хто останній той слимак! – і Іда без попередження сміючись рвонула з подвір’я.
– Гей, так нечесно! – дівчата кинулися наздоганяти її.
Дві людини які весь цей час спостерігали за ними з-за фіранки відійшли від вікна.
– А ця дівчина Клоуторненків досить хороша, видно що Рейн їй справді подобається. – звернулася вища жінка до своєї дружини.
– Ох, в неї такий запальний
характер, а раптом через неї з Рейн щось станеться? Та й ця витівка теж була не дуже безпечною – з сумнівом відповіла інша, незадоволено похитуючи головою.
– Не хвилюйся, я впевнена що вона буде берегти нашу доньку. А щодо небезпеки, тобі нагадати нашу молодість?
– Ох, це точно. Пам’ятаю як ми… – поринувши в спогади вони пішли на кухню пити чай і чекати повернення дочки.
***
Тим часом підлітки відійшли від дому на достатню відстань і нарешті зупинилися. Ліліт бачила які закохані погляди кидали Іда і Рейн одна на одну всю дорогу і тому відчувала себе трохи ніяково, немовби вона втручалася у щось інтимне, те що не повинні бачити інші. Вона почувалася третьою зайвою серед них, тому піти зараз додому було, на її думку, найкращим рішенням.
– Ох, ну все, напевно я вже піду, не нудьгуйте тут без мене.
– Будь обережною, може тебе краще провести до хати? Одній ходити вночі може бути небезпечно. – Іда занепокоєно дивилася на сестру, однак її пропозиція їй подобалася.
– Та не хвилюся, я піду полем, там через місяць світло майже як вдень – Ліліт все ж таки трохи боялася, але не показувала це сестрі, бо знала що та не відпустить її, – бувай, Рейн!
– Бувай, Ліліт! До зустрічі!
Відьми спостерігали як Ліліт йде геть і невдовзі її вже не було видно. Вони залишилися наодинці.
– Йдемо на наше місце? – тихо запитала Рейн, – там зараз має бути особливо гарно.
– О, з радістю – посміхнулася Іда. – Давай хто перший, побігли! – намагаючись провчити Іду, Рейн рушила першою, та не встигла пробігти й декілька кроків, як перечепилася через зрадницький корінь, який стирчав із землі і впала б, якби Іда не встигла в останній момент її підхопити.
– Не поспішай так, дощику, – Іда підхопила Рейн на руки, – напевно я краще тебе понесу щоб ти точно нічого собі не зробила.
– Ідо!!! – Рейн почервоніла до кінчиків вух але спроб злізти не робила, – Тобі не буде важко мене нести?
– Тебе? Та ти легесенька.
Після цих слів вона міцніше притисла Рейн до себе і вирушила до їхнього улюбленого місця.
Місцевість там справді була дуже гарною: вершина високого пагорба зарослого м’якенькою травичкою і з якого відкривався вид на море залите місячним сяйвом. Вони завжди на свої побачення приходили саме сюди. Нарешті відпустивши Рейн, Іда лягла на землю потягнувши іншу відьму за собою. Вона широко посміхаючись лягла поряд з нею і декілька хвилин вони обоє мовчки зачаровано дивилися на зорі. Першою порушила тишу Рейн:
– Інколи мені здається що це все не справжнє…
– Що саме? – Іда зацікавлено повернула голову до неї.
– Що у нас все так добре, і ми з тобою разом – на цих словах Рейн трохи запнулася але продовжила – але ти ж чула що імператор починає все більше притісняти диких відьом, якщо ми все ж таки не будемо вступати до ковену на нас відкриється справжнє полювання. – Рейн виглядала дуже стурбованою.
– Ох, ходи сюди – Іда сіла і відкрила обійми для неї і коли вона радісно обійняла її продовжила – все неодмінно буде добре, я недопущу щоб з тобою щось трапилось – Іда розкуйовдила волосся Рейн через що та засміялася. – Давай краще згадаємо як я сьогодні відлупцювала того велетня який мене постійно дратував.
– О, то було ще те видовище. А коли ти вліпила своїм посохом йому прямо в лоб? – дівчата засміялися. Вони говорили всю ніч, інколи замовкали і просто сиділи в обіймах одна одної а потім знову згадували щось і продовжували розмовляти далі мов би й не зупинялися. Вже коли над морем засіріло, що передбачало початок нового дня, Іда спохопилася що потрібно повертатися, однак Рейн зручно вмостившись в її обіймах, вже спала. Посміхнувшись, Іда акуратно щоб не розбудити, знову взяла Рейн на руки і понесла додому. Дійшовши, відьма начаклувала собі диск, встала на нього і підлетіла прямо до вікна. Подякувавши всім богам за те що вікна були достатньої висоти щоб у них можна було легко пролізти не нагинаючись, Іда зайшла до кімнати. Вона обережно поклала Рейн в ліжко і накрила ковдрою, тоді поцілувавши її в лобик відьма відійшла до вікна і за допомогою того ж диска спустилася вниз.
– Сподіваюся Ліліт не дізнається що я так вмію, вона мене приб’є за те що даремно сьогодні мучилася – пробурмотіла собі під ніс Іда і усміхнувшись почимчикувала додому. А зверху в своїй кімнаті уві сні усміхалася Рейн.