Сиджу я на сторінці загиблої людини, перечитую її останні пости. Життя майорить перед очима стрічкою новин. Кава. Прогулянка. Книжка. Зруйновані будинки. Донати на автівку. Діти. Знову кава. Мем. Донати на тепловізор. Останній допис: сирники. За двадцять три хвилини одинадцять секунд до смерті.
Разом зі мною, я це точно знаю, читають ту сторінку живі: родичі та друзі. Кілька разів на день заходять, довго скорлять, дивляться. Це мине: з часом зазиратимуть сюди все менше. Аж поки не помруть самі. А я залишусь сам-один. Читатиму завжди, бо не знаю втоми.
Люди, які писали тут, додавали світлини чи відео, досі поруч. Ці сторінки пронизані їхніми почуттями, тут, ніби душа десь застрягла, принаймні частина її. Загубилась серед потоку даних. І я читаю все невпинно й невтомно. Читаю постійно: одну, другу, третю, тисяча тридцять першу й сто тисяч третю. Всі сторінки, абсолютно всі й одразу.
Я — бог сторінок, які більше не оновляться.
Я — володар велетенського кладовища в байтах.
Я — пам’ять, яку не зітреш, видаливши сторінку.
Я — це всі померлі українці, які залишили по собі слід в мережі.
І я завжди існуватиму, бо інтернет пам’ятає все.
Мерехтливе світло комп’ютера б’є мені в обличчя. Кліпаю за дев’ять місяців, мабуть, вперше. Регрес. Раніше кліпав раз в десять років. Отже, моїм здоровим очам також потрібен відпочинок? Хекаю, бо то нісенітниця.
Нові дані: хлопчик, сімнадцять років.
Нові дані: жінка, тридцять дев’ять років.
Нові дані: чоловік, п’ятдесят три роки.
Нові дані. Нові дані. Нові дані. Нові дані.
Здається нескінченним, але кінець зрештою знаходжу. Чи то він знаходить мене? Читаю знову. Мені не боляче, бо не маю серця, та й робота така. Але щось гнітить, ніби камінь ліг на душу.
Прохолодно тут, протяг гуляє. А чай мій стоїть теплим вже п’ять років, все ніяк не доп’ю.
Картинка з котиками, #russiaterroriststate, відео з Маріуполя, збір на тепловізор, цитата Шевченка.
Мем, старе відео з «Євробачення», світлини з Бучі, мем, збір на лікування воїну.
Світлина з Харкова, картинка з песиками, побажання гарного дня, збір на лікування постраждалим, #russiaterroriststate
Роблю ковток чаю, відчуваю, що він все-таки трохи охолонув. Дідько з ним! Новий зроблю роки через три. Читаю далі. Останні оновлення: сьогодні, лише години публікації відрізняються трішки. Їх усіх вбила ракета.
«Спочивайте з миром, ми помстимося» — живі вже пишуть тим, хто вже ніколи не побачить того.
Нові дані. Нові дані. Нові дані. Нові дані.
Я провалююсь в роботу з головою. Я провалююсь, але хотілось б виринути. Забагато. Їх забагато…
Нові дані. Нові дані. Нові дані.
Дівчинка, десять років.
Хлопчик, одинадцять років.
Жінка, тридцять два роки.
Робота. Це моя робота.