Пістолет тяжкий у руках Чюї, це дивно. Ніколи раніше в його житті пістолет не був таким важким. Зброя завжди була хорошою, навіть природженою. Неначе його рука створена для пістолета, а не навпаки. Зараз це здавалось неправильним, брудним, злим. Хоча, можливо, тяжким здавалась не зброя, а завдання, яке його супроводжує.
- Я хочу, щоб ти застрелив мене.
Осаму Дадзай ніколи не любив говорити прямо. Він завжди жартував, був саркастичним або навіть уїдливим. Ніколи не полюбляв прямолінійних висловлювань; він постійно казав, що це тіснить його стиль. Але цієї миті не було ознак нічого, крім чесної, прямої правди. Він казав так, ніби це було повсякденною заявою. Неначе це так само нормально, як попросити води чи їжі.
- Ні.
- Чюя.
- Я сказав ні.
- Благаю тебе..
- Я сказав ні, дідька лисого. Я не збираюсь, чорт забирай, стріляти в тебе, Дадзай.
- Хто ж тоді ?
________
Осаму ніколи, ніколи не дзвонив телефоном до Накахари. Ні разу за весь час їх партнерства. Звісно, вони переписувались, і Чюя коли був п’яним часто телефонував йому, але той ніколи не відповідав. Це було одним із його головних принципів, по причинах, котрі не були зрозумілі Чюї. Проте, очевидно, що сьогодні все було інакше.
Чюя не встиг відповісти на виклик. Однак, він отримав голосове повідомлення на свою пошту. Ніхто ніколи не залишав йому голосові повідомлення, навіть якщо він був їм потрібним, вони писали СМС або дзвонили, поки він не брав телефона. Це повідомлення складалось з двох речень, що проводжає голосом, який Чюя завжди впізнавав, навіть якщо він намагався цього не робити.
- Ти мені потрібен. Зустрінемось на нашому місці.
Сім коротких слів. Чому Чюя кинув все, заради зустрічі з Дадзаєм? Він не розмовляв з ним роками. Дадзай ПОКИНУВ його. Він ЗАЛИШИВ його, навіть не попрощавшись. Чому Чюя повинен хвилюватись про те, що йому потрібно?
Може, Чюя просто дозволив цікавості узяти своє над ним. Може, він хотів подивитись чим займався всі ці роки Дадзай. Може, він хотів вбити його або вибити все лайно з нього. Чи мало значення початкова причина? Все, що мало значення, це те, що Чюя пішов.
Місце, котре є “їхнім”, було гарним краєм скелі, з якого розчиняється огляд на затоку. Зазвичай вони сиділи разом, звісив ноги через край. Іноді вони розмовляли, іноді ні. Інколи їм нічого сказати один одному, інколи – все. Особливо після тяжкої праці. Навіть після того, як змиєш кров, ти відчуваєш її запах.
Але сьогодні говорити не було про що. Чюя думав, що він розгнівається, побачивши його. Він думав, що буде кричати-кричати, кидатися речами, він думав, що в нього буде що сказати. Проте нічого не було. Тільки тиша, яка так довго висіла над ними. Допоки Дадзай не схопив пістолет і практично не застряг у грудях Чюї. Накахарі ледве вдалося схопити його, до того, як Дадзай гепнув зброю. І тоді він вимовив це, ті самі шість слів. ЦІ ШІСТЬ ЙОБАНИХ СЛІВ. Він зник з поля зору Чюї, залишив його позаду, а потім очікував що він..
Повинно бути, так було заплановано з самого початку, авжеж? Це все, що Осаму колись хотів. Єдина причина, за якою він прикидається стурбованим. Єдина причина, за якою він був там, він підготував його до цієї миті. Все, що той хотів, щоб хтось-то його вбив. Невже це все, на що годився Чюя? Звісно… Він знав, що Чюя має рацію?
І Накахара майже це виконав… Брюнет зробив це так легко для нього.. Він впав на коліна, заплющив очі, очікуючи останнього пострілу у лоба. Чюя притиснув ствол пістолета до його голови й тримав курок, майже, майже натискуючи на нього. Очі Дадзая тремтіли й розплющились, наче він відчув нерішучість Чюї. Їх погляди зустрілись, і Накахара зрозумів, що не може цього зробити. Він повільно опустив пістолет і воно впало на землю.
Дадзай не виглядав здивованим, він тільки гучно видихнув. Він очікував цього… Але він впізнав цей погляд Чюї. Це не був страх чи сум, це було виснаження. Емоція, яку він знав занадто добре. Він розкинув руки й Чюя впав до них. Вони ніколи в минулому не обіймались, ну, хіба що одного разу. Проте ні Дадзай, ні Чюя ніколи не хотіли повернутись до тієї миті.
Вони не плакали, не говорили, навіть не дивились один на одного. Вони просто стояли на колінах разом, обіймаючись, як їм завжди було потрібно. Їм завжди це було потрібно. Зате ніхто ніколи не потурбував їх до тих пір.
Тишу зламав Дазай. Єдиною правдою, якою він вміє розмовляти:
- Я хочу, щоб ти застрелив мене, Чюя. Хочу, щоб саме ти звільнив мене, - Дадзай обережно відтягнувся з обіймів, нарешті знов подивившись Накахарі в очі, - Ніхто інший не виконає це правильно, будь ласка. Ти мені потрібен.
- Ні, Дадзай. Я не збираюсь тебе вбивати.
Дазай щось пробурчав і знову притиснув ствол пістолета до грудей Чюї. На цей раз він натиснув сильніше, зберігаючи зоровий контакт: «Я хочу, щоб ти пристрелив мене».
Чюя відчув, як пульс стукав у вухах, і намагався стримати хвилю гніву. Як він сміє? ЯК ВІН СМІЄ ДУМАТИ, ЩО КОНТРОЛЮЄ СИТУАЦІЮ? Чюя схопив пістолет і кинув його на землю:
- Я НЕ ЗБИРАЮСЬ СТРІЛЯТИ В ТЕБЕ. СКІЛЬКИ РАЗІВ МЕНІ ПОТРІБНО ТОБІ ПОВТОРИТИ?
- Ти можеш повторювати це мені тисячу разів, і я все одно спитаю тебе знов. Чюя, це повинен бути ти.
- Чому, Дадзай? Чому я? Це може бути хто завгодно. І все одно ти обираєш мене, все одно намагаєшся мене примусити, - він зробив секунду паузу, ніби думаючи про те, чи слід сказати правду, - Я ніколи не зможу вистрелити в тебе. Неважливо, як сильно я тебе ненавиджу. Ти вимитий, ні на що не годний шматок лайна, - Накахара нахилився вперед так, що його голова лягла на плече Дадзая, його голос перейшов на шепіт, - Чому я, Осаму? Чому я?
Дадзай зітхнув, почувши своє ім’я, й востаннє він притулився до Чюї:
- Тому, що, - він підніс руку до пістолета й обережно підійняв його, притискаючи зброю в Чюїну потилицю, - Я кохаю тебе, Чюя.
Один постріл пролунав вночі. Куля була добре розташована, але пострілів було два.
——————-
Чюя знав, що це станеться. Проте це все одно не зупинило спогадів. Спочатку він всіх знав. Хлопчик, з яким він бився або… можливо, проти нього. Грали один з одним в ігрові автомати, робили безглузді ставки, які коштували йому гідності, спостерігаючи за його сплячим лицем, коли він бачив гарний сон, сплеск веснянок на його носі, пили разом, розмовляли разом, гуляли разом. Все це повернулося до нього, як завжди кажуть до смерті. Але потім якісь нові. Ті, про які він міг лише мріяти.
Разом пили каву, його – зі смаком французької ванілі, а в Чюї чорний. Накахара все сміявся й сміявся, не дивно, що Дадзай весь час поводився як дитина. Це було до тих пір, поки Осаму не зробив коментар про те, що кава уповільнює зростання.
Дазай навчає Чюю кататися на скейтборді, сміючись над тим, який він поганий. Висміюючи його, настільки сильно, як тільки міг. Проте, Чюя зміг побачити гордість на його обличчі після того, як рудий зробив свій перший Олі*.
*Олі (англ. Ollie) — скейт-трюк, в якому скейтбордист і скейтборд підіймається в
повітря без використання рук. Зокрема, важко інтуїтивно зрозуміти, як на рівній
поверхні здійснюється зліт, і від цього трюк здається вражаючим.
Чюя викладає Дадзаю математику, а той лише прикидається, що йому потрібен репетитор, аби провести більше часу з Накахарою.
Вони разом їдять морозиво в спекотний день після занять. Вони святкують своє заручення в групі друзів. Вони разом взяли собаку до себе, хоч і Осаму сильно протестував проти. Їхній повільний танець. Вони разом співають в караоке.
Він згадав сотню поцілунків, сотню життів, які могли б бути, але не були. І він бажав їх, навіть якщо ніколи не відчував і ніколи не відчує це. Може, одного дня коли-небудь відчує.
Тому, коли він почув, що ствол збився, він нахилився ближче. Вдихнув свої останні слова у шию Дадзая:
- І я тебе кохаю, Дадзай.