Побути я міг би коло тебе
Побути і відчути, як рятувала ти
Ромео від цілої планети
Бо часом і від себе так хочеться втекти
– Вітаю, пане міністерко, – колишній слизеринець застиг в дверях її кабінету і посміхнувся, відсалютувавши їй пляшкою шампанського. – Маґл у крамничці сказав, що це найкращий напій для успішної панянки в його магазині.
– Ти знову був у маґлівському магазині? Чому ти ніколи не брав мене на це подивитися, – вона переклала букет на туалетний столик і втомлено зітхнула. – Коли це святкування закінчиться? Я вже хочу виконувати свої прямі обов’язки?
– Врятуєш усіх ельфів–домовиків у окрузі? – спитав Драко, але без колишньої отрути. Їхні шкільні сутички давно залишилися позаду. Навіть соромно пригадувати щось таке.
– Говориш наче людина, що вже здала всі звіти. Так?
– Не вчиняй так зі мною, Ґрейнджер, – показово зморщився Мелфой і поставив пляшку на її стіл. – Випий зі мною цього пойла, стань добренькою і дозволь не проводити обшуки на цих вихідних.
– Я думала, що ти прийшов мене щиро привітати, – посміхнулася вона і нарешті сіла на місце, втомлено поправивши волосся. Драко відійшов у куток і дістав кілька келихів. Герміона тільки зараз спіймала себе на думці, що випиває з ним частіше, ніж зі своїм чоловіком.
– Звісно, я радий за тебе, – посміхнувся чоловік і магією відкоркував пляшку. – Але ж ти знаєш. Маю я отримати якусь вигоду від своєї подруги.
Герміона прийняла келих і випила шампанського. Бульбашки вдарили в голову і вона щось легко розповідала, іноді дивлячись на годинник – потрібно було повернутися додому на святкову вечерю, бо Рон почне набридати повідомленнями. Кілька років тому він таки змусив заговорити свого патронуса і тепер користувався цим закляттям з винятковою фанатичністю.
– Я навіть не була впевнена, що мене оберуть. Знаєш, міністерка магії – дуже важливий пост, – Мелфой вдавано звів брови:
– Справді, я і не знав про таку роботу, – вона штурхнула його в плече. – Скітер вже написала, що ти отримала посаду тільки завдяки Золотому тріо? – він ніколи не вимовляв ім’я Гаррі. Так повелося.
– Мені казали, що після чергової статті про одруження Паркінсон, її загадковим чином розбив параліч, – фиркнула вона, і Мелфой пирснув у свій келих.
Герміона не могла точно сказати, коли вони потоваришували. Драко Мелфой взагалі був напрочуд здібним, коли справа доходила до зв’язків. Колись вона свідчила на захист Мелфоїв у суді, і тоді, біля трибуни, вона подумала, що нащадок великого роду втратив останні надії на нормальне життя. Так, його ім’я залишить який авторитет, а гроші дозволять прожити спокійне життя до старості. Але Драко тепер замкнутий в обмеженому колі колишніх Смертежерів і стінах старовинного маєтку, залитого кров’ю.
Але вона помилилася. Драко зробив щось неможливе…
Коли вона вже рік працювала в міністерстві, Мелфой прийшов на співбесіду. На нього всі дивилися зверхньо, перешіптувалися, що посади аврора йому не дістати. А він пішов влаштовуватися у відділ, який тісно співпрацював із маґлами. І таким чином Драко Мелфой із колишнього смертежера перетворився на перспективного парубка, якому потрібен другий шанс.
Усі навколо знали, чому виправдали Мелфоїв. Мабуть, такому снобу як Дррако тяжко було слухати натяки на те, що він завдячує життям напівкровцю. Герміона (та ще пів міністерства) чекали першого конфлікту. Проте Драко зціпив зуби і терпів, посміхався і наводив аргументи. І поступово із того, кого виправдали з жалю, перетворився на чоловіка під протекторатом самого Гаррі Поттера.
Драко Мелфой пробирався по кар’єрним сходам так тихо і поступово, що його призначення спеціалістом у відділ таємниць не стало гучною подією всередині міністерства. Усі давно прониклися повагою, а хтось і симпатією до нащадка Мелфоїв. Тому, коли Ріта Скітер написала серію голосних статей про призначення колишнього смертежера на важливий міністерський пост, Драко із старанного працівника і привабливого чоловіка перетворився ще й на жертву брудної журналістики.
Герміона не могла сказати, як вони потоваришували. Іноді вона думала, що їхні дотепні розмови і алкогольні зустрічі, коли роботи ставало жахливо багато, це лише його гра, щоб наблизити до себе перспективну відьму. Про її призначення на пост говорили останні кілька років, було очевидно, чим все закінчиться.
– Зараза, – Драко раптом покинув розповідати смішну історію і торкнувся коміра, гарячково намагаючись поправити тканину. Ось воно. Те, на чому трималася довіра Герміони. Вона ледь не єдина, хто знав про цю таємницю.
– Як твоя мітка? – спитала вона, вказуючи келихом на шию чоловіка. Цієї теми вони торкалися рідко, навіть п’яний Драко лише плювався отрутою і морщився.
– Так, наче мій соулмейт не хоче мене знати, – буркнув він і нагадав їй того хлопчину, яким був майже десять років тому.
– Ви не говорили? – спитала вона. Мелфой став злішим і нервово смикнув плечима.
– З мого минулого нападу. Сам він ніколи не потребує моєї присутності. Золотий придурок, – він раптом пошкодував, що це маґлівське пойло не було таким міцним, як попереднє. Як там Герміона на нього казала? Віскі? – Я навіть болю його майже не відчуваю.
– Гаррі вже давно вільний. Може, ти?..
– Пусте, – перебив чоловік і зморщився. – Досить з мене. А тобі вже час поспішати, бо я не хочу зайвий час чути визги твого Візлі.
– Може, ти зі мною? – запропонувала міністерка магії, ігноруючи шпильку в бік її чоловіка. Вона б ні за що не повірила, але зараз ці двоє непогано ладнали. – Обіцяю, Гаррі не буде.
– Ні, вибач, маю справи в маєтку, – вибачився він і піднявся. – То як щодо обшуків на вихідних? Я можу зайнятися цим у робочий час?
– Здай звіти до вечора п’ятниці і відпочивай, – зжалилася вона, прибираючи залишки безладу. Вже чисті келихи застрибнули на поличку, а пляшка зникла у смітнику.
– Дякую, пані міністерко, ви будете кращою за всіх своїх попередників.
– Підлабузник, – широко посміхнулася вона і підійшла до каміну. – Барліг, – сказала вона і кинула порошок у вогонь.
– Може, витратиш свою першу премію на нормальний дім?
– Бувай, Мелфою, побачимося у понеділок, – перебила вона, спеціально не звертаючи уваги на його слова, і зникла у каміні.
***
Сьогодні усе не так, Джульєтта
Монтеккі й Капулетті давно уже сім’я
Робота у міністерстві була захопливою. Коли Мелфой вперше потрапив у Відділ таємниць, він ледь не захлинувся від захвату. І він був у захваті від роботи тут. Подалі від нудних відділ. Подалі від аврорату. Проте іноді… йому не вдавалося ігнорувати існування Гаррі Поттера так старанно, як би йому хотілося. Особливо в такі дні, коли Золотий хлопчик знаходив пригоди на свою голову.
Драко знав про соулмейтів з самого дитинства. Проте він ніколи не думав, що доля буде такою жорстокою.
Іноді траплялися дні і тижні, коли зв’язок про себе не нагадував. Іноді, коли Поттер потрапляв в якесь гівно, Мелфой відчував біль від його ран. Але найбільш тягучим був біль, коли Гаррі закохувався. Його Драко відчував постійно, ріжучий, тягучий і надокучливий. Іноді у нього траплялися напади. І лише в такі дні Поттер приділяв йому увагу – він завжди дізнавався, коли це ставалося і приходив, затягав скрюченого від болю Драко на постіль і був поруч, поки біль не вщухав. Але нічого подібного не ставалося вже кілька місяців, тому Драко бачив свого соулмейта лише на перших шпальтах газет.
– Здається, хтось знову почав виготовляти самодільні часовороти, – замість привітання видав Ендрюс, скидуючи речі на стілець. – Вчора в центрі Лондона знайшли чиюсь руку, яку викинуло з майбутнього. Тепер чекаємо експертизу, щоб визначити, коли починати ловити цього горе–винахідника.
– Якби крізь час відправило його голову замість руки знайти було б набагато легше, – без ентузіазму відповів Мелфой і підхопив газету із рук товариша.
– Я теж про це подумав. Ось минулого року… – почав він, але Драко перестав слухати. Біль раптом шпигнув під ребра, чоловік міцніше стис газету, щоб не видати гримасою свого стану. Треба було потерпіти. Лише трохи потерпіти.
***
Я знаю, і так любов буває
Але вона минає, бо вічна лиш твоя
Терпіння не допомогло. Драко відпросився з роботи раніше (на щастя, начальниця–подруга давала деякі привілеї) і дістався до маєтку у мінімальні строки. Він вже кілька років жив один, ділячи побут лише з домовиками. Зараз це було йому на руку.
–Чортів Поттер, – проскрежетав він, падаючи на м’який килим біля каміну. – Прийди–прийди–прийди–прийди, – проскиглив він, ховаючи обличчя у руках. Все тіло викручувало від болю.
Він викликав ельфа–домовика, який переніс його до м’якого ліжка і напоїв еліксирами. Драко іноді не міг зрозуміти, чому боліло. Фізичні рани, завдані Гаррі, він відчував відголосками – якраз достатньо, щоб забити на сполох. Але часом біль ставав інакшим, і чоловік зовсім не розумів його природу.
Біль не проходив, концентрувався навколо мітки, тиснув у грудях, змушував тихо неаристократично стогнати і схлипувати. Мелфой не знав, як Поттер дізнавався про його стан, але він завжди приходив. Прийшов і цього разу.
– Іди до чорта, – простогнав Драко, плутаючись у простирадлі. – Не підходь! Іди геть! – зі злістю видав він, відчуваючи, як біль посилюється.
– Конфундус, – тихо вимовив Гаррі. Вони вже це проходили сотні разів. Драко міг до останнього плюватися отрутою, поки не втратить свідомість від болю. Тому Гаррі швидко підійшов і торкнувся до збитого з пантелику Драко. Мелфой більше не міг відбиватися, він з полегшенням видихнув і примружив очі. Доторки полегшували його стан.
– Краще б я тебе не знав, – прошепотів Драко, заплющуючи очі. – Це ти винен. Ти винен. Ти паплюжиш моє життя, – шепотів він крізь сон.
– Спи, Драко, – байдуже відповів Поттер. – Відпочинь.
Так часто відбувалося. Мелфой сипав звинуваченнями, Поттер пропускав їх крізь вуха. Усе завжди проходило однаково. Роками.
Колись все мало змінитися. Драко думав, що одного дня не втримається і ввірветься в аврорат, але відбулося навпаки.
– Мелфой тут? – почув він голос біля входу у кабінет. Його напарник вказав на двері, здивовано дивлячись на національного героя.
– Можете нас залишити? Справа міністерства? – спитав він. Драко не стримав усміх:
– Золотий хлопчик бреше, – фиркнув Мелфой, коли його напарник вийшов. – Я зможу вигідно продати це в газети.
– Я одружуюся, – перервав Гаррі. – Можеш і це продати в газети.
– Хто ця нещасна? – Драко старанно зобразив байдужість.
– Ми зійшлися з Джінні кілька місяців тому. Я вирішив, що ти повинен знати, щоб…
– Щоб приготуватися до років нестерпного болю, – ядуче перервав Драко і подивився на Гаррі із справжньою злістю. – Дякую, що попередив.
– Мені шкода, але ти маєш зрозуміти…
– А вона не проти відпускати тебе потримати змученого мене за ручку? Або приходитиме з тобою? Чи ти покинеш мене помирати? – він підступив зовсім близько, заглядаючи з викликом у очі.
– Не дорікай мені цим, не я пов’язав нас, – Драко видавив із себе усміх. Гаррі подивився йому прямо в очі ображено і вперто.
– Але страждаю тільки я. Бо, що б я не зробив, як сильно не хотів реабілітуватися, я не пара Золотому хлопчику. Ти нехтуєш мною, незважаючи на те, що це я відчуваю біль. Постійний. Через тебе, – він знав, куди бити. Поттер завжди намагався бути благородним, тому Драко був для нього болючим мозолем.
– Замовкни, – перебив Поттер, його зелені очі потемніли від злості.
– Запросиш на весілля? З мене дорогий подарунок, – саркастично запропонував Драко, намагаючись вжалити все сильніше…
– Я просив тебе, – перебив Гаррі з запалом. – Я намагався вмовити тебе піти зі мною. Дамблдор сховав би тебе, ми були б разом, коли виграли війну. Ти відмовився.
– Це було майже 10 років тому! – викрикнув Мелфой, хапаючи Поттера за комір.
– Ти обрав убивства, а не мене! – крикнув чоловік у відповідь. – Ти ж знаєш, що я не відчуваю болю.
– Це тому, що ти мені небайдужий, – зверхньо відповів Мелфой.
– Це тому, що тобі болить власна провина, – відрізав Гаррі і швидко вийшов. Мелфой, важко вихаючи, дивився йому вслід. Він раптово згадав гарячі поцілунки і вмовляння. «Ходімо зі мною, Драко». «Я допоможу тобі!» «Будь ласка, повір мені, Драко». І свій власний страх. Дрижачу руку з паличкою. Готовність промовити останнє закляття. І ображені зелені очі, які побачили чергову втрати.
«Твоя провина. Твоя провина. Твоя провина».
Під ребрами зародився тягучий знайомий біль.
Напевно б ти могла
Змінити нас могла