Повернутись до головної сторінки фанфіку: Серце

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Нат пустив імпульс магії по тілу, видихнув блаженно, коли серце рівно на три секунди затріпотало, по венах побігла все ще холодна, але жива кров. Наче жива, так.

Подих вийшов у пару. Так гарно.

Нат захихотів, розтираючи грудну клітину. Лоскотно. Цікаво, як раніше він на це не зважав?

Під ногами знову пробіг потяг — три вагони з вугіллям, три — з упирями. Повстання готувалося, набирало обертів, ще трохи й спалахне.

Нат навіть не смикнувся, коли почулися кроки — легкі, але каблуками Марвін ой як любив поцокоти, щоб усі чули, щоб усі боялися. Марвін так милувався собою, передивився в юнацтві тих дурних фільмів з вампірами в жабо й кришталевими келихами в долоні. Пафос, пафос, пафос.

– Хело-у-у, Нате.

– Марвіне, твої парфуми як завжди поперед тебе.

– Й які на мені зараз?

– Гучі-флора.

– Правильно, – він задоволено цокнув язиком, змінив інтонацію на ображену: – Навіть не повернешся до мене?

– Як ти мені допік.

Нат розвернувся й завмер. Оскалився, побачивши нарешті — серце на долоні в Марвіна.

– Я тут знайшов твої дані…– …знову забрався в мозки поліцейським і зламав базу… – Ну й побачив, що в тебе день народження! Вітаю!

Серце шльопнулось на коліна Нату. Він взяв його двома пальцями, огледів зі скепсисом.

– Наче я серця вже бачив.

Навіть своє. Діставав його з формаліну, бо Господарю захотілося погратися.

– О, то моє.

– Романтик ти, Марвіне. Можу подарувати тобі нирки.

– Краще член.

– Пхи-хи-хи, нащо тобі воно?

– Хочеться.

Він сів поруч, поцілував у губи, поцілував-укусив, до крові — холодної й чорної.

– Досить, Марвіне. Навіщо це все, я ж… – я ж нічого не відчуваю.

– Ти робиш помилку, сонце, відмовляючись від радощів життя.

– Ми давно мертві.

– Ми живіші за них! – він махнув рукою в бік міста. Очі в нього палали. Жовті, наче бурштин, навкруги зіниць — темно-руді, наче каплі меду.

– Марвіне…

– Який ти нудний. Я до тебе з усією душею, а ти.

– Ти дійсно витяг серце?

– Так. Це ж неболяче.

Трясця, як це боляче. В Марвіна давно стерлась межа між задоволенням і болем, він й на двох переламаних ногах пробіжить маратон, кончений.

Нат зважив синє серце в долоні.

– Як тобі допомогти? Ну, коли ти підпалиш головний костел.

– Просто будь поруч.

Він був таким чепурним, цей Марвін де Кабріні, що Нат майже згадав як це, відчувати до когось прив’язаність, окрім Господаря.

– Й що, стояти за твоїми плечима?

– Й дивитися, як я кладу до твоїх ніг світ.

– Клятий романтик.

Твій клятий романтик.

    Ставлення автора до критики: Позитивне