Нат пустив імпульс магії по тілу, видихнув блаженно, коли серце рівно на три секунди затріпотало, по венах побігла все ще холодна, але жива кров. Наче жива, так.
Подих вийшов у пару. Так гарно.
Нат захихотів, розтираючи грудну клітину. Лоскотно. Цікаво, як раніше він на це не зважав?
Під ногами знову пробіг потяг — три вагони з вугіллям, три — з упирями. Повстання готувалося, набирало обертів, ще трохи й спалахне.
Нат навіть не смикнувся, коли почулися кроки — легкі, але каблуками Марвін ой як любив поцокоти, щоб усі чули, щоб усі боялися. Марвін так милувався собою, передивився в юнацтві тих дурних фільмів з вампірами в жабо й кришталевими келихами в долоні. Пафос, пафос, пафос.
– Хело-у-у, Нате.
– Марвіне, твої парфуми як завжди поперед тебе.
– Й які на мені зараз?
– Гучі-флора.
– Правильно, – він задоволено цокнув язиком, змінив інтонацію на ображену: – Навіть не повернешся до мене?
– Як ти мені допік.
Нат розвернувся й завмер. Оскалився, побачивши нарешті — серце на долоні в Марвіна.
– Я тут знайшов твої дані…– …знову забрався в мозки поліцейським і зламав базу… – Ну й побачив, що в тебе день народження! Вітаю!
Серце шльопнулось на коліна Нату. Він взяв його двома пальцями, огледів зі скепсисом.
– Наче я серця вже бачив.
Навіть своє. Діставав його з формаліну, бо Господарю захотілося погратися.
– О, то моє.
– Романтик ти, Марвіне. Можу подарувати тобі нирки.
– Краще член.
– Пхи-хи-хи, нащо тобі воно?
– Хочеться.
Він сів поруч, поцілував у губи, поцілував-укусив, до крові — холодної й чорної.
– Досить, Марвіне. Навіщо це все, я ж… – я ж нічого не відчуваю.
– Ти робиш помилку, сонце, відмовляючись від радощів життя.
– Ми давно мертві.
– Ми живіші за них! – він махнув рукою в бік міста. Очі в нього палали. Жовті, наче бурштин, навкруги зіниць — темно-руді, наче каплі меду.
– Марвіне…
– Який ти нудний. Я до тебе з усією душею, а ти.
– Ти дійсно витяг серце?
– Так. Це ж неболяче.
Трясця, як це боляче. В Марвіна давно стерлась межа між задоволенням і болем, він й на двох переламаних ногах пробіжить маратон, кончений.
Нат зважив синє серце в долоні.
– Як тобі допомогти? Ну, коли ти підпалиш головний костел.
– Просто будь поруч.
Він був таким чепурним, цей Марвін де Кабріні, що Нат майже згадав як це, відчувати до когось прив’язаність, окрім Господаря.
– Й що, стояти за твоїми плечима?
– Й дивитися, як я кладу до твоїх ніг світ.
– Клятий романтик.
– Твій клятий романтик.