Поповнити нашу колекцію? Хм. Подумала я, ще з тими не справився, а вже нові черепки подавай. Але мило стало від того почутого, бо ж «нашу колекцію». Хоча я звісно що не рубатиму нікому голови.. Ну хіба як добре хто розізлить мене, може тоді й рубану.. Не дарма ж кажуть, що з ким поведешся від того й наберешся.. Так, що там у нас на плиті за діла? Спитала я в голос у рунделика. Ну от.. вся тушена картопля котам під хвіст. Збухтіла та скисла.. Бридливо скривила я носа, зазирнувши в рунделика, та зітхнула. Яка нормальна їжа витримає стільки часу, заким господарі були зайняті між собою любовним марафоном? Правильно ніяка. До помийної ями її.
В дверях мало не врізалася в Яр’реза, появившогося переді мною як дідько зі скрині з сюрпризом, від чого я випустила рунделик з своїх рук. Але Яр’рез вправно зловив його у повітрі, вернувши мені його назад до рук. Й знову здивувавши своєю вправністю. - Я ще хочу, трохи потренуватися заявив він, проходячи мимо мене й не упускаючи шансу мацнути мене кігтистою рукою за дупцю. - В чому потренуватися? В жмакані мене за сідниці? Підколола я його. -Ну, заодно й так, таке одне одному не завадить, а ще покидати мечі по цілі, та помахати канчуком, і списом. Бойова техніка не любить простою. Заявив він з філософським видом , направившись до своєї амуніції. - Ну, та так, не любить застою бойова техніка, ну ми зате любий, проводили іншу техніку, тантричну- по обміну рідиною та емоціями. Додала я розсміявшись, й поспішно втікши від збентежливого рику та стрекотання пролунавшого мені в слід. Викинувши все зіпсуте з рунделика, та прикопавши землею вернулася у хату. По ходу ще згадавши за м’ясо від Марії, яке теж не витримало. Мало того що щей від нього несло добротно здохлятиною так ще воно все ворушилося через купу опаришів діловито повзаючих по ньому, та вертячих своїми вгодованими попками. Й поруч сиділа їх матуся, зелена блискуча муха, радісно потираюча свої лапки. Взявши поспішно то все добро разом з кошиком в одну руку, і затуливши іншою рукою носа я бігом пішла, закопати цей весь опаришний рай, на город у землю. -Люба, я не знаю де той кагат шукати..? Здається сморід йде звідусіль.. Заявив Яр’рез розгублено стоячи неподалік, принюхуючись, та почесавши собі спину кінчиком меча. -Та он, там під тою райською яблунею він є , й там ті голови лежать. Сказала я показавши пальцем, та знову поспішно затискуючи свого носа. А він правий таки.. Сморід наче й звідусіль йде. Але найбільший з мого кошика. Муха ображено загуділа наді мною, коли я викопавши ямку викинула у неї той м’ясний розплідник опаришів, та прикопала його землею. Помивши кошик під криницею, лишила його провітрюватися та сохнути на сонці. Монотонний метілічний свист та послідуючі за ним звуки вивели мене з дум. Нічого собі.. Подумала я. Задивляючись на Яр’реза який свої два мечі кидав влучно у намічені цілі зазначені на деревах. Відклавши меча з одним лезам, вбік. Яр’рез залишив дво лезвійного меча при собі. Забувши за все й за голодного свого шлунка , присіла на траву дивлячись за ним та його діями. Вправно провернувши у руці руків’я меча він вдарив ним у тріпочучу на вітрі ціль, яку сам же підкинув у повітря, одиночний листок паперу розсічений навпіл на чотири частки полетів за вітром, а за ними й сам Яр’рез легко їх нагнавши та на ходу знову розрізаючи їх у повітрі. Меч свистів розсікаючи повітря, зливаючись в одну суцільну блискучу лінію. - Нічого собі, я такого ніде не бачила .. Подумала я відвісивши з подиву щелепу. - Так ти й не могла такого бачити моя пташечко, живучи серед уманів. Сказав Яр’рез насмішкувато, напів повертаючись до мене, прочитавши мої думки. От тепер він, з мене преться. Намацавши в траві жолудя я поцілила ним йому в голову. Це так я думала, наївно що поцілила.. Але не Яр’рез, вмить відреагувавши, повертаючи свого меча й одним блискавичним махом розсікаючи жолудя на дві половинки у повітрі. Від такої побаченої картини я мало не кінчила, вилупивши на Яр’реза великі очі як сова. - Може ти би мене так потренувала, щось у мене жбурляючи? Спитав він , повернувшись до мене та схиливши голову на бік й вдивляючись мені в очі своїми, палаючими червоним вогнем очима, що навіть серед білого дня було дуже замітним, вже не кажучи за темну добу. -Хоча, ні , йди краще роби їсти. Не хочу щоб моя самка була без сил з голоду. Ти ж зможеш мене в любий час потім потренувати, чи не так , моя кукуняшка. - Так, ти правий Яр’резе. Можна в інший час.. Буркнула я радо, поспішно схопившись та забираючись з двору. А то ще мені не хватало оргазми отримувати й з таких чудових видовищ.. Відволікати оргазмами свого любого від справи. Бо ж обов’язково винюхає, а нюх у нього дуже витончений. - Я тебе не образив? Спитав Яр’рез в один рух нагнавши мене, й обійнявши руками, тулячи до свого гарячого сильного тіла. Голова його схилилася наді мною, розсипавши по мені свої довгі валари з безліччю унтарів по ним. -Чим, образив? Ти чого мій дорогий. Обхопила я його ніжно за голову рукою, й чмокаючи в щічку та мандибулки з бивнями. -Я дуже рада тим що ти мені запропонував. А ще ти дбаєш за мене, мій хороший. Добавила чмок у шию. Мало не стікши слиною.. Що за задатки вампіра в мене, з тягою до шийок..? Прямо як й в мого мужа. Ну але він яутжа то не дивно, ще й з такими то іклами як у нього. То норм.
-Ти так солодко пахнеш, так й кортить тебе з’їсти, сказав Яр’рез , хазяйнуючи своїми руками по мені забравшись мені під блузку, та лизнувши мене у вухо. Ледь стрималася щоб не забратися йому у відповідь рукою попід юсу. Та тільки ковзнула рукою по його стегні, обійнявши. -Але, ти спочатку люба, поїси . А я мушу докінчити своє тренування й облитися, і обробити голови уманів на трофейні черепочки… ще й ти мене потренуєш, не шкодуючи.. Докінчив Яр’рез, не хотячи зупинившись своїми руками на моїх грудях, як й я ледь втрималася, щоб не вхопити його за член під юсою. Титанічними зусиллями ми ледь відліпилися одне від одного. Він продовжив відточувати свою майстерність тренуючись, а я пішла у хату, зайнявшись куховарством. Вирішивши що на даний момент нічого ліпшого від овочевого рагу не придумаєш. Тим більше на городі повно картоплі, кабачків, перців, та баклажанів з томатами. Накопавши собі скільки треба картоплі, та нарвавши овочів, вернулася з тим добром в дім, начистила там це все, дрібно накраяла в казанок, та залила водою підсоливши, й підкинувши у пічку пару полін, поставила варити це все на вогонь. Яр’рез зайшов радо стрекочучи та несучи в своїх руках як велику цінність дві почорнівші голови вовкулак. Поспішно встала й відкрила йому двері до ритуальної, а тепер ще й трофейної кімнати, щоб він пройшов не затримуючись. - По крайній мірі вони ж менше смердять ніж те що ти закопала на городі… Заявив він мені, дивлячись на мене своїми очима червоними рубінами, клацнувши верхніми мандибулами та нахмурившись. - Як на мене мій котику, то все дохле одинаково штиняє. Сказла я йому, відкривши вікна та двері. -Ну, я з ними скоро впораюсь люба. Відповів Яр’рез риючись у закутку над своєю зброєю. -Трохи прикладу технологій й будуть гарні трофеї на почесну стіну. Та щось взявши собі до рук швидко зник у ритуально-трофейній кімнаті. Звідти донеслося якесь ледь чутне для слуху гудіння, шипіння, й повалив звідти дим. Не втрималася з цікавості щоб не заглянути туди. Яр’рез сидів собі на підлозі й обробляв вже чисті та блискучі черепки там же, якоюсь маленькою механічною штучкою схожу на щітку до фарби. -Я їх обробив лазером, та лаком, а тепер останній завершувальний штрих, шліфування. Дивись яка неймовірна краса, заявив він причмокнувши язиком, та крутячи ті черепи по черзі у різні боки в своїх руках, розглядаючи їх . Спочатку щось в мені заграла ревність, через те що він так закохано з тими черепами себе веде. Потім включився в голові у мене холодний розум. Що це все ж таки його натура мисливця, яка у яутжа в крові. Й навпаки стало з того легко й радісно. Підійшовши до нього зі спини обійняла його, потріпавши за валари та чмокнувши в лоба. Визваши тою дією у нього муркіт схожий до котячого. -Дійсно, гарна робота. Сказала я зацінюючи трофеї, й погладивши блискучу черепушку у його руці, та все таки рука Яр’реза була приємніша та ніжніша мені на дотик, ніж мертвий , гладкий череп вовкулаки. -Ох, шкода що на Террі немає чужих. Я би для тебе моя кохана, затрофеїв череп їхньої Королеви.. Замріяно заявив Яр’рез, відкинувшись на зад та вклавшись на мене своєю головою, прикриваючи очі -Та не переймайся тим, мені головне не твої трофеї а сам ти, живий й здоровий… Сказала я , погладивши його ніжно по шиї. Яр’рез поклавши черепи на підлогу обійняв мене. -Це так приємно, люблю тебе Іларіє.
-Готова мене потренувати, моя кізонька? Спитав він у мене, як ми відлежалися на підлозі, пузами доверху, після того як поїли овочеве рагу. Яр’резу воно сподобалося, хоч там й не було м’яса. -В космосі на своєму кораблі взагалі то приходилося синтетичними брикетами наїдатися. Сказав він, випивши з мого горнятка чай, та вкладаючись мені своєю головою на ноги -Твоя кізонька, так же готова як й ти мій милий козлику … Але мені здається що я зараз лусну як встану чи ворухнуся. Одним словом ще трохи поваляємося, а потім до роботи… -А що то за фігня така синтетичні брикети? Спитала я в Яр’реза пестячи його по щетинистим бровастим наростам пальцями, аж він закривав очі. Червоні очі на мить відкрилися , глянувши на мене, потім знову закрилися. -Це така штучна їжа, без смаку та запаху, де все намішане й спресоване в брикет, так щоб довго лежало і не псулось. -Ого. Нічого собі технології.. А тут як не скисне, то щей мухи яйками засруть. Скептично буркнула я. - Ну зате тут все добре і натуральне, й ти моя кохана першокласна газдинька у мене у всьому, сказав він, й взявши мою руку лизнув її. -Яр’рез ти мене бентежиш, сказала я чмокнувши його в лоба. -Бо так і є… Й певно пора до тренування. Сказав він швидко вскакуючи, й давши свою руку помагаючи ще мені піднятися з підлоги. Заким я розминала свої ноги, він надів собі на праву руку свій наручний браслет з подвійними лезами, по звичці провіряючи його, та клацаючи ним.
На дворі я назбирала у відерця кучу жолудів та райських яблук. Заким Яр’рез вдома одягав на себе свої футляри для мечів, закріплені на поніжю обидвох ніг. Й одним легким стрибком вискакуючи з хати , прямо навпроти мене. Такі граційні хижацькі рухи в нього я аж замилувалася, нахиливши голову набік. Взявши ту звичку й собі.
-До речі люба, що то за к’жит такий який називає себе Духом Лісу? А сам такий весь в зелено- сірій шерсті по тілу, трохи на умана схожий лицем, але не зовсім він уман. Спитав Яр’рез у мене, начіпаючи на пояс собі свій скручений канчук. Й дивуючи мене своїм питанням. - Ти знаєш Йонаса? Звідки? - О, точно він так саме назвався мені, представившись… Ні, я його не знаю зовсім, й не хочу знати, це було тоді коли ти на тім пустирі подивилася на відрубані мною голови вовкулак у мене в руках й раптом впала після того, я тебе звідти заніс додому, а потім появився той Йонас позаду мене за спиною, я його пробив своїми к’ічті-па навиліт, а він навіть не здох після того. Ще й почав дратувати мене своїми глупими питаннями , хто я, звідки, й що ти його добре знаєш… А ще дістав тим мене, що йому було смішно з мене, що я не знав що з тобою таке.. Бо в його жінки таке як у тебе , часто бувало. А мені звідки це було знати? я до тебе з самками не мав справ, думав що то через мене сталося з тобою, через ті відтяті голови тих уманів.. Почуте мене трохи збентежило. -Це важко пояснити Яр’рез бо Йонас він дійсно є Дух Лісу. Це такі без тілесні не фізичні особи на відміну від нас з тобою, чи інших уманів. Він Йонас й йому подібні лісівники, являються й типовими перевертнями , беруть собі форму любого лісового звіра чи птаха, щоб підглядати за уманами які забрели на їх території до лісу. А ще можуть й лякати уманів насилати на них ще більший страх та паніку в лісі, так щоб ті блуданути тоді можуть навіть в трьох соснах… Й насправді вони тільки умовно безсмертні. Дух Лісу вмирає тільки тоді коли гине його ліс. -Ясно. Щож Терра оказується теж переповнена цікавими істотами, половина яких навіть безтілесні духи.. Й трофея з них на жаль не зробиш… Добавив він з сумом, засмішивши мене. -А хто такий Див? Спитав Яр’рез згадавши як його називали ті четверо уманів мисливців у лісі, яких він підвісив гарно обпатравши під деревами. - Ну, Див то така міфічна істота, страховисько яка типо живе на верхівках дерев у лісі, й зістрибує вниз щоб лякати своїм видом мандрівників. Пояснила я йому. Думаючи по ходу чи підійти та чмокнути серйозного Яр’реза в мандибулки чи ні. -О, ну це мені подобається. Лякати уманів своєю мордою мені подобається , дуже. - А мені пофігу, я не типова уманка, нічого не бачу страшного в твоєму лиці , як й в тобі. Взагалі ти самий красивий самець.. Відставивши відерця на землю, підійшла та приклеїлася з обнімашками до Яр’реза зачмокавши його по всьому лицю. -Іларіє, ти мені вдаряєш в голову так, аж паморочиться в очах. А нам ще треба тренуватися , точніше мені. Так що давай муштруй, не шкодуй. Сказав він відступаючи від мене на віддаль, й завмер очікуючи моїх дій. Навіть пальці на його руках не рухалися, трохи відведених вбік. Діставши райське яблуко прицілилася та швидко кинула ним у Яр’реза. Мелькнуло к’ічті-па й яблуко на половинки розлетілося по бокам бризкаючи соком. Ну раз такі справи, то тримай ще подарунки котику. Подумала я. Хватаючи в одну руку жолудь в іншу яблуко та шпурнувши ними в Яр’реза , цілячи навіть вище нього, від чого його очі загорілися диким вогнем, перегрупувавшись та підстрибнувши коли треба в повітря, він як темна пантера швидко вихватив свої мечі й розрізав ними цілі у повітрі, випереджаючи їх. -Давай ще! Не шкодуй. Завівся Яр’рез не на жарт розійшовшись, нагадуючи дійсно Демона з червоними налитими кров’ю очима, розипаними по всій спині довгими косами, краючий , ріжучий та шинкуючий на мілкі частини всі мішені, злившись та ставши єдиним цілим з своєю зброєю. Й мені також сподобалося ганяти його та муштрувати такою треніровкою, захоплюючись його силою та спритністю. Куди би я не запуляла жолудя чи яблуко, запускаючи навіть їх вбік, він діяв на випередження, ні разу не схибивши. Відерця з мішенями спорожніли. То я почала кидати шишки з сосни, та метати як ціль палки. Радуючись як мала дитина коли в різні боки летіли від того тільки щіпки або друзки. На остаток добре крякнувши підняла кусок коряги розкрутивши та метнувши її з усіх сил вперед. Яр’рез розмотав свого канчука , обхопивши ним ту корягу у повітрі , ще розкрутивши гепнувши нею об ближнє дерево, аж воно все здригнулося обсипавши всі жовті листя на землю, й тоді роздираючи ту коряжину на мілкі частки своїм канчуком. -Ну, все Яр’рез хватає з тебе. Стоп. Ти живий а не якась іграшка. Вистачає на сьогодні з тебе муштри. Заявила я. Пора до дому. Не витримала я. Може то цікаво дивитися за тим, але на все є міра. - Я ще тільки облитися, хочу люба, сказав він знімаючи з себе свою амуніцію , наручник, та батіг, даючи їх мені. Й взагалі то обливатися водицею під студнею треба на голяка, заявила я . Схопивши пояс його юси та знявши її з нього. -Щоб не простудити. Додала й почалапала у хату. Хоч й не проти була подивитися на водні процедури свого чоловіка. На нього як й на його атлетичне тіло можна було дивитися бескінечно.
В кімнаті, ще було достатньо виднося, хоч на дворі вже сутеніло. Кинувши Яр’реза юсу на пусте тепер ліжко, а його амуніцію в закуток поставивши , я поправила матрац на підлозі, давши на нього чисте простирадло. За тамте випране Яр’резом, та висівше на дворі, згадала тільки тепер. Й то певно за стільки часу там, на дворі, вже й пташки його своїми автографами помітили з різних сторін. Яр’рез причалапав з двору , залишаючи за собою на підлозі вологі сліди, якраз тоді коли я вдягала на себе нічну сорочку. Присівши на край ліжка він за мною спостерігав світячи очима, але якось так похмуро. -Ти чого такий кислий, любий? Спитала я у нього, підійшовши та взявши руками його за мокру голову, провела пальцями по його мандибулам. Яр’рез притиснувся до мене, обіймаючи мене руками , заховавши своє лице у мене на грудях, лоскотаючи своїми бивнями та жорстким щетинками через тонку матерію. - Мені, не зручно.. й просто страшно від одної думки.. - Тобі страшно? Та ну, ти чого. Ти стільки раз стикався з смертю віч на віч, а тут чогось лякаєшся? Сказала я, розтираючи його плечі та шию. Та стараючись заглянути Яр’резу в лице, проте він ще більше зарився ним у мене. -Що що ти будеш робити з дитиною коли від мене завагітнієш? - Я не готовий бути батьком.. Он воно що. Подумала я , при тому здивувашись, та почухавши собі носа рукою. -А таке може бути, що землянка завагітніти може від яутжа? Яр’рез на мить відірвався від свого сховку, червоні очі подивилися на мене дуже здивовано. - А що для вагітності хіба треба так багато? Мені здається що вистарчає просто запліднити яйцеклітину одному спритному сперматозоїду й готово. Сказав він, й знову закопався у мене лицем. Чим почав мене смішити. -Он воно що мій хоробрий яутжа , Арбітр та Ліквідатор засцяв бути батьком. -Це не смішно Іларіє, з мене не може бути хорошого батька, майже проричав Яр’рез, дратуючись. -Твій старий вклав у тебе те почуття меншовартості ще з немовляти. Й ти тому тепер отак і рахуєш за себе.. ще думаєш що будеш таким же деспотом з власною дитиною як був твій батько над тобою.. Саме цього ти боїшся найбільше, чи не так Яр’рез? Спитала я погладивши його по валарам . Він мовчав , бо ніц було добавити. -Але я думаю, що все не так страшно як ти собі надумав. Тому що ти кращий за нього. Й батько з тебе буде хороший. Але за мальків ще рано думати, мальки у пузі мами майже рік ростуть. Мені он навіть й цікаво на кого буде той наш майбутній мальок схожий? -Чув від одного Старійшини колись, в якого дружина уманка, що дитина з такого союзу родиться яутжею… -Ого. Та це супер Яр’рез, ще один ікластик у нашій хаті . - Тобі моєї морди мало? Спитав він повеселівши. -Певно що мало, бо хочу твою морду повсюди бачити . Він застрекотав , поцілувавши мене довго і пристрасно, стягуючи з мене дратуючу його нічну сорочку і забравшись руками на мене , розважався там своїм не спішним масажем то спини то грудей. Не довго думаючи осідлала його , обійнявши ногами за талію, відчувши під собою його достоїнство. Рукою заставила Яр’реза лягти під собою на ліжко, гладячи та розтираючи його тіло руками, відчуваючи що між його шкірою та моїми долонями утворюється сильна енергетика. Не в змозі це переносити, Яр’рез взявся те саме робити зі мною, його пальці вправно попадали на моїх грудях по чутливим точкам, а його кігті ще більше підкреслювали їхню чутливість . Ну я тобі зараз задам, перцю подумала я. Трохи сівши нижче на його стегнах, та потираючи їх, тихо підкрадалася руками до його члена, стараючись не відволікатися на те що він робив з моїми грудьми. Дві мої руки владно зімкнулися пальцями на його стовбурі, хазяйновито й не спішно снуючи зверху до низу , знизу до верху, розминаючи пальцями головку та під нею, обводячи кожен сантиметр . Задоволено замітивши як Яр’рез руками вже вчепився не у мене а за бортик ліжка, шкрябнувши по деревині своїми кігтями. А я продовжувала нагнітати напругу своїми руками над його членом, потираючи ніжно пальцями мошонку й під нею, й вертаючись назад. Врешті я рішила що пора вже осідлати свого жеребця, якого вже ці всі мої маніпуляції над ним , доводили до тремтіння по цілому тілі. Легко сковзнувши своїми стегнами верх по ньому , вклалася на його торс зверху , лизнувши язиком по його шиї , смачно вкусила її, погладивши рукою відкинуту назад голову Яр’реза , з прикритими повіками . Відчуваючи під собою, своїм тілом, кожну хвилю його емоцій. Припіднявшись вслухалася як його член входить до мого лона, заповнюючи собою його недра. Деякий час так собі й рухалася стегнами верх- вниз , нікуди не поспішаючи розтягуючи мить. Витаючи в хмарах екстазу. Яр’рез обхопив мене дрижачими руками, за стегна, коли його тіло почало битися піді мною у хвилях сильної конвульсії від якої аж запирало дух. Тоді й мене пробрало так, аж таке враження було що падаю з висоти у якусь прірву й лечу там лечу, над хмарами, аж все лоскоче та хвилями до п’яток прокочується. Заким не падаю без сил зверху на Яр’реза , ледве перевівшого подих.
- Я думаю, що на сьогодні тантри вже з нас вистарчить любий. Кажу йому це, опираючись рукою об його мускулястий торс. Спалахнувші у сутінках очі на мить відкрилися глянувши на мене з подивом. По кімнаті пролунав насмішкуватий стрекіт та клацання мандибулами. - Це ти так думаєш зараз моя солодка, а вечір й ніч довгі, а там моя медова печера подасть сигнал. Сказав він, любовно гладячи мене руками по спині -Що що ? -Твоя медова печера? Пирснула я зі сміху. Де ти набираєшся таких поетичних епітетів мій яутжівський вогняний стержню ? Спитала я його, обводячи кінчиками пальців нерівності шрамів на його грудях. -Не знаю.. Вони самі приходять мені в голову, ти теж не відстаєш у цьому, моя медова печера. Сказав він, провівши своїм шершавим язиком по моєму лиці, коли я нахилилася до нього ближче, зазираючи у вир вогняного погляду. -Ти мене зачаровуєш Яр’рез, усім зачаровуєш. Як тільки но тебе побачила перший раз на березі озера, раненого. Так в тебе закохалася.. Й як же добре що ти мені тоді звалився на голову.. А що ти пам’ятаєш любий? - Пам’ятаю зло і лють які рвали мою душу на частини, потім була біль й темнота, у тій темноті з’явилося щось схоже на промінчик світла який ставав все більшим. Потім це світло почало матеріалізуватися формуючись у чимраз тим чіткішу фігуру, такої пишногрудої кралі з рудим волоссям і зеленими очима яка дивилася на мене та протягнула до мене свої наче з місячного світла зіткані бліді ручки.. ти та що витягнула мене з пітьми. В тебе закохався, просто не знав що це за нові дивні почуття такі у мене виникли які ще почали виносити мозок. -К’жит дери що це з тою ногою дурною, перервався Яр’рез рикнувши, хапаючись за свою ногу, рукою. Але так особо не міг ворушитися через мене, бо я зручно на нім влаштувалася. -Здається ти незручно лежиш через мене на ліжку, й твою ногу взяла судома. Давай перебираємося на лежанку там більше місця й зручніше. Сказала я встаючи та давши свою руку Яр’резу помогла йому встати з ліжка та перебратися на лежанку. -Лежи давай, а я зараз заберу ту судому. - Ти, тут не причому, це все нога та к’житова судома. Заявив мені Яр’рез. Заким я в темноті по інерції лазила до столу, намацавши на нім пусту миску , та сіль. Добре так всипавши у миску солі та наливши в неї води вернулася, до блимаючих у темряві двох червоних вуглин, поглядаючих на мене що я роблю. Добре розмочивши кристалики солі у мисці, почала це наносити та втирати у ногу Яр’реза, розминаючи скорочення м’язів на ній. -Я то тут при тому, що ти в незручній позі перебував довгий час, от і кров не дійшла куди треба й з того взялася судома, що м’язи затерпли. А ще вона буває з того коли забагато фізично перепрацюєшся… -Ні, ні, я фізично ніколи не перепрацьовуюсь. Та судома перший раз у мене, але я ж не буду тебе зганяти з себе, через якусь там не зручну мені позу.. і знаєш а кров мені завжди доходить куди треба. Весело застрекотав він, мацнувши владно мене за зад кігтистою рукою. -З ногою вже все добре у мене, моя солодка, можна починати локальний масаж . Віднісши на стіл миску, та змивши від солі руки. Вернулася до лежанки, звідки мене за руку притягнув до себе Яр’рез, обійнявши та вмостивши на мене свою голову. -Ти права , треба дійсно фізично відпочити мені, бо ті тантричні вправи забирають багато сил, як ні одна зачистка гнізда чужих не забирала. -Ну бо тантричні вправи для того і є, щоб випорскувати з себе надлишок енергії.. Сказала я зівнувши, й однією рукою обіймаючи його за плечі, а іншою вовтузячись у його валарах, перебирала їх. Яр’рез голосно зітхнув, обдавши від того мою шкіру теплим повітрям. Й кігтем почав якісь виводити символи на моєму животі. - Знаєш я тоді тобі спиздів , сказав він принишкши з виведенням своїм кігтем символів на мені. Спиздів бо мені було соромно зізнатися тобі, що тим простирадлом не свою кров стер я з себе з ноги.. Кіготь Яр’реза знову почав на мені вимальовувати якісь знаки та риски. - Я здогадалася, бо твоя кров як люба інша не відпирається з тканини. -А то що ти у сні кінчив то нічого в тому грішного немає.. - Я боявся що ти за мене подумаєш через те погано, так подумав я.. Яр’рез аж сів з того. -Йди до мене, сказала я. Притягуючи його голову до себе назад руками, чмокнувши перед тим в лоба. -А що тобі тоді наснилося таке у твоєму сні що довело тебе до такого взриву? Поцікавилася я у нього, провівши паралель що це було в той же день й зі мною. Яр’рез почав мені розповідати мій сон точ в точ але вже зі своїми нюансами. -А як виглядав той самець уман якого ти вбив? Що його виділяло наприклад? -В нього був якийсь жезл у руці з гострим вістрям наконечником, він ним у мене кинув, а я його перехопив й проткнув ним його же, та ще довгий фіолетовий одяг на ньому був. Й якась сферична прозора ємність з перевернутою пірамідою в середині, там якесь око було на тій піраміді зображене. Це все що пам’ятаю зв’язане з тим уманом . А решта то був наш палкий танець в тому тронному залі , там я все чітко пам’ятаю. - Як і я, мій самець. Сказала я задумливо, погладжуючи його по руці. -Мати медову печеру чим вигідно, тим що вона не робить такого яркого виверження як твій вогняний фалос. Ну ще між ногами де медова печера розташована трохи мокріє й нічого не.. Змилостився наді мною люба, з такими подробицями в деталях.. -Та, гаразд просто не думала я, що тебе такі словесні дурниці навіть збуджують. -Якщо ще щось згадаєш за того умана з нашого сну то мені скажеш, добре любий? Погладила рукою його по голові, перебираючи довгі валари. - Добре, я постараюся. Сказав він лизнувши мене по животі, й голосно зіваючи.
Й заснув першим, ще я його засипляла своїм вигладжуванням та вичіхруванням по голові, судячи по зіванню та сопінню перед тим. А я ще прикинула в думках факти з сну Яр’реза плюс зі своїми, з тим загадковим уманом. Трон, де вирізблені фігури грифонів фігурували як символи влади та могутності свого господаря. Те саме за нього говорила й Зірка Водолія- гексограмма, герб Хранителів знань, символ великої магії та сили яку утворювали та оплітали хвости грифонів. Як й те око, може це око Гора? Чи Всевидюще око?
Питання, питання.. на які поки що немає відповідей. Але одне ясно, якщо однаковий сон снився нам обом, значить це не спроста. Так подумала я , засипаючи в обіймах свого ніжного Демона, під його монотонне посапування на моїх грудях. Й запустивши пальці у його валари. Позиції наші, за час сну іноді мінялися. Потім його голова перемістилася та сопіла мені під вухом, на плечі лоскотаючи мене за шию кінчиками мандибул, та своєю рукою у сні схопивши мене за цицьку. А трохи пізніше то вже я похропувала, змістивши свою позицію ві сні, на Яр’резі. Поклавши на його груди свою голову, та схопившись рукою за його член. Від чого його посапування в мою потилицю стало більше глибоким. Яр’резу снилося як він після вдалого полювання на чужих, приліг собі на березі озера відпочити. На небі світив місяць, освітлюючи все як вдень. Й тут з глибин води виплила Іларія яка схопила його під юсою за член рукою, а ще почала пошалювати там стискаючи навколо стовбура, своїм пальці та плавно ведучи по ньому рукою зверху до низу. Задерши рукою юсу , вона нахилила свою голову до його органа, світячи своїми зеленими очима в темноті як кішка. Й висунувши язика, провела ним грайливо по його головці. Яр’рез, від того загарчавши відкинувши свою голову назад, віддавшись емоціям . Тонкі відчуття охопили його, проносячись по цілому тілу теплими хвилями. - Я тебе усього з’їм, до останку, шепотіла Іларія обхопивши головку члена губами, та просовуючи собі його до теплого вологого голодного рота , помагаючи при тому собі руками накачувати орган як помпу, губами та ротом. Яр’рез зашкріб кігтями по піску, відчуваючи що йому зараз попросту знесе голову від зростаючого виру поколюючих відчуттів локалізованих понизу живота, переходячих у пульсацію, коли Іларія сильніше зімкнула на його стовбурі свої губи, пестячи язиком чутливу ділянку під його голівкою, відправивши Яр’реза у запаморочливий оргазм, з потоком фонтануючого сімені, з якого мало не закашлялася, не взмозі проковтнути таку кількість, затопившого мені весь рот, лице та груди. Коли голова розпаморочилася у Яр’реза, він побачив що то таки почалося як сон, але закінчилося реальними маніпуляціями. Іларія сиділа біля нього вся в сімені , тільки очі не винно моргали -Я в сні тебе хапонула рукою за член.. Ну і прийшлося тебе розрядити, таким методом… Пояснила я , витираючи рукою свого рота, та розтираючи по собі решту ще теплого сімені. Ж не пропадати добру. -Ну бо потім воно тобі давило би на голову, якщо я би тебе не розрядила, мій самець. А стримуватися не корисно для здоров’я.
Сказала я, поглядаючи на Яр’реза, в передсвітанкових сутінках, поплескавши його по животі, та забираючи звідти залишки сім’я. Рубінові очі, дивилися на мене світячи червонавими іскрами… -Самиця балує свого самця навіть у сні.. почалося все невинно з того що я на Террі нищив жорстке м’ясо, а закінчилося тим що ти виплила з озера та на березі взялася за мій член.. А оказалося потім що то все насправді було , тільки не на березі, а тут у ліжку… - Мій самець, заслуговує на те щоб його балували, муркнула я, пірнувши до Яр’реза в його обійми , обіймаючи його за шию руками, та цілуючи в довгі вологі ікла. На що він легко вкусив мене прихопивши за ніс іклами. -Якщо ще так будеш мене балувати у сні, то збуди мене, не охота самому відлітати, я так люблю тебе балувати моя люба. Сказав він лизнувши мене по щоці. Торкаючись своїм лобом, мого лоба. - Добре сонце, так робитиму тепер. Але сьогодні ото ти так солодко спав, що мені було шкода тебе будити, і кидати твій збуджений член на призволяще не хотілося. Сказала я вкладаючись головою на подушку , а Яр’рез вже по стабільній звичці на мене вмощуючись своєю патлатою головою. Моя рука зразу гайнула в його теплі, й приємні на дотик валари, топлячись в них. Іншою рукою обійняла його за плечі. Яр’рез рукою обхопив мою ногу, трохи драпнувши її кігтем , заричав сам на себе. -Та нічого не сталося любов моя, в лісі я ще не так дряпалася ходячи по гриби. -Безпечна ти самка, сказав він, зітхнувши. -Сказав мені той, хто весь шрамами розписаний. Парирувала я, плеснувши його рукою під ковдрою по пружній сідниці. -Це в тебе любий, певно єдине місце де немає шрамів? Спитала напівжартома у Яр’реза, який на мої дії розстрекотався клацаючи хаотично мандибулами при тому. -Та, ні там на іншій є шрам, залишений зубами й’бак в пам’ять про планету берсеркерів. -Що за й’бак і хто такі берсеркери ? Спитала я здивовано, почувши від Яр’реза за щось нове та невідоме, яке вкусило його за зграбний зад. -Й’бак то пси, гончаки берсеркерів. Вони їх використовують для затравки міжгалактичної , найкращої дичини на своїй планеті мисливських угідь. Берсеркери то далекі родичі яутжа, вони супер- хижаки, вищі ростом від нас . Живуть не по Кодексу Честі, займаються розбоєм й полюванням. А я тоді якраз мріяв собі здобути в колекцію пару голів берсеркерів, за чим й прилетів на їхні угіддя в сезон полювання. -Й отримав своє поповнення в колекції врубаних голів? -Та, так отримав з двох .. Третього я не вбив, залишив живим, він був достойним, рівним противником. Яр’рез замовк зачухраний мною по своїм валарам, закунявший. Нагнавши й на мене сон. Хоч за вікном вже помалу наставав світанок, але вереснево осіння природа змучена за літо, також собі ще неспішно спала.
Але щось було не таке у цьому світанку, що насторожило Яр’реза. Він вслухався здавалося би в таку в’язку як мед тишу, його гострий слух виловив обережні кроки та тихе крадіння яке наближалося до хати з підліску. Я збудилася від того що мене легко термосив за плече Яр’рез , приставивши свого пальця мені до рота, щоб була тихо, й показуючи на при відкрите вікно рукою. -Що таке сталося котику? Спитала я у нього подумки. - Сюди наближаються якісь умани, від них я відчуваю як тхне небезпекою. Відповів він мені в думках. Я не знаю скільки їх. По руху вроді шість. -Хто це такі люба? Спитав він мене, швидко на себе надіваючи свій наручник, та юсу. Шмигнувши у темний закуток до іншої своєї амуніції. -Я думаю що це злодюги. Тут часто у наших місцевостях орудують банди розбійників та злодюжок, які грабують заради наживи, та вбивають інших уманів. Відповідала я Яр’резу, подумки, без слів. -Ясно, значить це уманська Брудна кров. Відповів він, вдягаючи на себе свої мечі, маску, та взявши в руку якусь дивну блискучу подовгасту штуку. -Яр’рез, милий бережи себе, будь обережний я.. я не.. комок підкрався мені до горла. Не в змозі було навіть мені й думати про щось недобре, що могло трапитися з ним. - Все , добре буде, не переживай. Лежи вдавай вигляд що спиш. Вони думають що ти одна . З великою силою волі змусила себе закопатися у ковдру та втиснутися у подушку, трохи привідкривши повіки щоб незамітно підглядати за подіями. Яр’рез залишився стояти у своєму темному закутку. Вікно привідкрилося більше, ще більше, й уже в середину кімнати прослизнув хробаком типаж вдягнутй у все чорне, й закутаним хустою лицем. В зубах тип тримав вигнутий кинджал. Не встиг він ступити крок вперед як його увагу прикувала жеверіюча червона крапка блукаюча по ньому, потім друга, а за нею третя. Червоні крапки зупинилися, одна рівно між очима, друга на рівні серця, третя на шиї. Почувся дивний тинькаючий звук. Три болта зі свистом вилетіли одночасно, та попали рівно туди куди були направлені червоні крапки. Й тип впав як підкошений сніп, замертво на підлогу не всигнувши нічого ні пікнути, ні зрозуміти. Яр’рез підійшов до трупа , витягуючи з мертвого тіла три болта та заряджаючи ними знову свою інтелектуальну зброю, вставлену в наручник . -Це болтер, пояснив він мені. Стріляє тими болтами по цілі які наводяться лазерним прицілом з маски.
-Люба тут можна з хати так вийти щоб вони не побачили мене? Спитав він у мене, слідкуючи за своїми наступними цілями через тепловізори маски. - Через вікно ритуально- трофейної кімнати, відповіла я йому. -Тільки так.. Будь обережним муж мій, нехай тебе охоронить Кетану. Сказала я до Яр’реза пориваючись рвонути за ним, навіть забувшись за те що я була на голяка. Але ярко спалахнувші у темних візорах маски червоними вогнями очі , заставили мене застигти поки у ліжку. А ще неподалік валявся труп, у якого з дирок залишеними болтами по тілу стікала цівочками кров. Нічого лазити по хатах, грабувати та насилувати, брудна кров срана.. Подумала я про себе дратуючись. Яр’рез за тай час висковзнув з вікна , заскочивши на дерево. Й так по деревам пробрався до решти банди, зайшовши їм за спини. -Где же там Іванушка затерялся, пропал, неужелі мєстную красотку решил обсужить нас не позвавши. Озвався один з них, до решти уманів. Не визвавши у Яр’реза нічого крім холодного презирства. Інша трієчка на почуте лише похабненько захихикала. -Нічєго, ми сєйчас прісоєдінімся братан к нім. Хотя слихал от мєстних хохлов, что говорілі как би в єтой ізбєє живйот лєстная вєдьма. Яр’резу обридло ритися у їхніх брудних думках, й він зіскочив з дерева безшумно прямо серед них , вставши у весь ріст. Та дістаючи з поніжжя свої мечі, не довго думаючи, протикаючи ними навиліт тіла перших двох, так нічого не встигнувших й не зрозумівших, попавших йому під руки уманів. Двоє інших попали під ту ж роздачу, з вересками кинулися навтіки, але влучно кинуті вслід рукою Яр’реза мечі зупинили їх. Шостий рішив таки пограти з себе крутого , витягши за свого пояса широкий кинджал. Та поманивши до себе Яр’реза пальцем. -Іді сюда чудіщє лєсноє дємонічєскоє шас я тебе пакажу, как настоящие мужікі у нас в руской дєрєвнє морди дєрут таким уродам как ти. Яр’рез слухав цей язик , схиливши голову на бік. Уман не витримавши зробив перший випад махнувши своїм кинджалом на стоячого та вичікуючого яутжу. Аж вітер засвистів вслід за тим кинджалом. Яр’рез легко вивернувся, ухилившись від леза, піднирнувши під умана та його зброю , й швидко завдав удар у відповідь чиркнувши своїми кігтями по відкритому горлу умана, й відскочивши вбік, знявши з себе маску та вішаючи її собі на пояс. Уман розширеними від жаху очима втупився у палаючі вогнем очі стоячої поруч невідомої істоти, та дикий ікластий вишкір Яр’реза. -Ти, ти такі Дємон.. Пробелькотав він захлинаючись кров’ю, хапаючи та стискаючи рукою перерізане гострими кігтями горло. Яр’рез застрекотав, підходячи до ледь стоячого умана з загасаючими очима, активоване к’ічті-па металічно брязнувши проткнуло навиліт грудину умана вилізши двума закривавленими зубчастими кінцями позаду його спини. Блискавичний рух руки знизу до верху , й дві полоси по тілу.
Спливали чимраз збільшуючись , червоними кривавими плямами на розрізаному подвійними лезами одягу. Яр’рез, різко витягнув з розсіченого тіла, свої к’ічті-па розбризкуючи кров в різні сторони. Та трохи відсторонився, чекаючи поки вбитий впаде на землю. Тоді просто одним сильним рухом руки пробив своїми кігтями ділянку знизу спини, намацавши пальцями за куприка й одним рвучким хватом дістаючи з тіла весь закривавлений хребет з черепом та частинками м’яса по тій всій конструкції людської анатомії. Я якраз вискочила з хати, накинувши на себе халат, коли мій інопланетний чоловік був зайнятий своїм кривавим хобі. Проте побачена картина розправи, якось мене не шокувала. Й ті чиї черепи стали трофеями мого чоловіка, не задумуючись вбили би мене, чи Яр’реза без всіляких там сумнівів чи докорів совісті. -Ти цілий? Спитала я, обмацуючи тіло свого завмерлого чоловіка з затиснутим у руці хребтом та черепом. Рубінові очі світилися люттю, відчувалося по погляду що Яр’резу мало, й хотілося ще когось пошматувати на мілкі частинки. Обійняла його міцно, притулившись щокою йому до грудей, відчуваючи під шкірою сталеві м’язи , та биття сильного серця. -Цілий я, а вони не зовсім… сказав він, лоскотаючи мою потилицю та волосся на ній бивнями своїх мандибул. -Мене ти й цікавиш, а що там з тими кацапними мудаками то я й так бачу. Ти їх круто розібрав котику. Сказала я, давши своєю рукою йому по- під юсою смачного підсрачника, перемикаючись після того на нагле тискання руками пружних сідниць, свого чоловіка. Яр’рез протестуюче застрекотав. -В мене руки брудні, й це не чесно.. -Чого не чесно? Все чесно. Ти он мандибулами зато лоскотаєшся добре. Ну і мене за дупу лапати руками це ж чесно? Й у тебе гарна дупця, така що можна її з’їсти, а ще нею можна хоч горіхи колоти, пружна до запаморочення. Яр’рез застрекотав , клацаючи своїми мандибулами у мене над головою. -Зате ти дуже солодко пахнеш, сказав він голосно нюхаючи мене, нахиляючись до мене та обмочивши своєю слиною, стікаючою по бивнях та мандибулах, Аж слинки течуть . - Та добре вже, треба знайти спочатку мені рискаля в сараї , щоб закопати в землю москаля. А то ж те гівно тут засмердить всю околицю. Сказала я , схопивши його за слиняву мандибулу , та нахиливши більше до себе чмокнула, витерши йому звисаючу з щелепи слину руками. -Ні, не треба ніякого рискаля. В мене є розчинник. Заберу з них голови, а потім поллю зверху на тіла трохи розчинником, й нічого не треба копати.. Пішли до дому моя солодка, я тобі покажу. Сказав він мені. -Добре , тільки ти трохи присядь сонце, попросила я його. Покосившись на мене він мовчки послухався та присів, й застрекотав від того що я осідлала його спину, тримаючись за нього босими ногами, руками обвиваючи за шию. -Ну, а тепер можна їхати додому, верхи на своєму жеребусіку. Яр’рез легко піднявся на ноги, якби нічого й не ніс на своїй спині. Й повіз мене до хати, затискаючи у руці свій трофей. А так загалом то наша колекція поповнилася ще на шість черепів.