Якщо пристрасті свої постійно стримувати і боротися проти них – це не допоможе. Одного разу вони вирвуться на волю, і не втримати їх більше ніякими силами.
++++++++++++
Дивлячись на ті палаючі Зірки Водолія, наче викарбувані на лобах мертвих голів, я відчула що мене наче кудись затягує у якийсь темний вир, аж закрутилася голова від нього й підкосилися ноги. Більше нічого не відчула навколо тільки темрява. Яр’рез розгубився коли Іларія, не моргнувши дивилася своїми зеленими яркими очима, але її погляд був таким наче крізь його трофейні черепи проходив. Відкинувши сітку з черепами, він підхопив її на руки не давши впасти. М’яке легке тільце Іларії, безвольно повисло на його руках. Зблідле лице, закриті очі.. -Що з тобою Іларіє? Він вставши на коліна, акуратно поклав тіло коханої на землю та легко нею потрусив, взявши за тендітне плече. Проте все було без змін. Іларія не приходила до тями. Обхопивши акуратно її за бліде лице руками й нахилившись над нею Яр’рез дотулився лобом своєї маски до її лобу. -Це моя натура, вибач мене, я не можу по інакшому.. Думаючи що це через його дії та черепи вона отаке вчудила перед ним. Й він взагалі не знав що це й як з тим боротися. Тільки бачив що стан його коханої, емоційно постраждав перед тим. Злий на себе та свою натуру яутжа, галактичних мисливців, він підвівся на ноги, взявши Іларію на руки, її голова впала на його плече, руде волосся розпустившись розсипалося по його торсу переплітаючись з його валарами. Треба віднести її до дому. Там він знайде що робити далі подумав він. Причепивши до пояса свою сітку з трофеями. Й акуратно переклав тендітне тільце Іларії на свою ліву руку, обінявши нею її, та утримуючи. Підійшовши до лісу він правою рукою вчепився в дерево, піднявшись до верху по стовбуру, й так швидко та легко переміщаючись деревами вирушив до дому Іларії. Наче й не відчуваючи ваги, тіла яке ніс, притиснувши до себе рукою. Доволі скоро примчавши до хати лісової відьми. Безшумно та легко зіскочив в низ, на землю, бережно притискуючи до себе Іларію. На землі Яр’рез відчув збоку від себе якесь хвилювання у повітрі, щось там було. Недовго думаючи стиснув аж до хрусту в костях на фалангах своїх пальців праву руку. Активоване ним к’ічті-па різко вискочило з пазів зап’ястного наруча в повну довжину, пробиваючи собою невидиме для простого ока коливання повітря збоку від себе. Яке таки прибрало форму схожого видом на людину та зарослого якимись лишайниками та довгою волоснею по цілому тілі, типа з очима кішки та морщинками по цілому лиці. Яр’рез впритул наблизив свою маску до лиця тої істоти дивлячись, крізь візори своєї маски в зелені очі Лісового Духа своїм палаючими червоним вогнем поглядом , просунувши свої подвійні леза навиліт у животі істоти що з’явилася перед ним, та швидко провівши ними знизу живота аж до верху під саму шию розпорюючи плоть, рукою в кінці рвонувши різко назад, хлюпнувши кров’ю істоти на землю, склавши закривавлені леза назад у пази. Йонас подякував своєму умовному безсмертю, якби на його місці стояла людина то вона би вже була трупом. Умовна безсмертність хоч була хорошим подарунком , проте вона не забирала не приємного відчуття болі від того коли його тіло пробили ті зазубрені леза, різь та біль від яких він відчув кожною клітинкою та кожним нервом свого тіла. Й відчув навіть те як вони рухались вверх розрізаючи йому ребра та плоть як нагрітий на вогні, ніж ріже масло, й коли леза розітнули серце Лісового Духа, тоді Йонас не витерпів.. навіть ті червоні очі з маски втуплені прямо у його очі лякали його до дрижаків у ногах. - Я друг, я її друг. Сказав він піднявши до верху над своєю головою руки відсунувшись трохи вбік. Хоч свідомо знав що якби він не старався подалі сидіти від того дивака той все одно би його дістав як би захотів. Тому Йонас жестами показував що він нічого не хоче робити проти того червоноокого дивака й тим більше Іларії яку той до себе так бережно притискав руками. Йонас відчув від нього вміло стримувану лють по відношені до себе, та щемливий біль за Іларію. -Друг, повторив він поклавши руку собі на серце. Я друг. Тіло Лісового вже регенерувался зажили страшні порізи залишені к’ічті-па. Яр’рез загарчав на істоту, притисши до себе тіло Іларії відчуваючи її тепло через бинти на своєму тілі. Але ця істота на відміну від вовкулак не здохла від його зброї та ще несла щось незрозуміле, піднявши лапи до верху, його мови він не розумів й чим більше істота щось белькотіла до нього тим більше його це виводило з себе. -Йди геть якщо тобі дороге твоє життя! Я її не віддам нікому! Подумки телепатично відповів Яр’рез пробивши своєю думкою ментальне поле Лісового Духа. Той оторопівши зрозумів. Ого. Нічого собі, то він той дивак щей телепат? Й телепатія така у того червоноокого що може забити нею не готового слабака, розплющивши мізки приймаючого в пляцок . - Я її друг, її звати Іларія, мне звати Йонас я Дух цього лісу. Я не зроблю їй зла. Я не людина. Що з нею сталося? Ти до цього причетний? Спитав Йонас почавши телепатичний діалог. Яр’рез відповідав йому образно, за все що там сталося на пустирі. Йонас від того був у подиві. Бо й знайшов тепер свою відповідь, на те хто по лісі роздирав на шматки звірину. Це робили вовкулаки. -Нічого собі , ти спас її від пащ та лап вервольфів, й оті голови що бачу при тобі у сітці, то все що від них залишилося? А що з Іларією? Спитав крадькома заглядаючи здалечку на Іларію затиснуту в його обіймах. -Я не знаю.. Вона дивилася на відрубані мною голови тих звіро-уманів.. а потім просто впала. Зізнався Яр’рез посумнівши. -Аааа , це вона просто зімліла, жінки так часто роблять коли від чогось сильно перенервуються чи лякаються. Навіть моя Ліса мені такі несподіванки влаштовувала. Сказав Йонас, махнувши рукою та прикриваючи свої очі. Яр’рез розгубився бо не розумівся на жіночих емоціях. - Я не знав.. Не стикався ніколи з жодними самками близько, до неї… Сказав Яр’рез з якоюсь тугою, подивившись на Іларію в своїх руках. Ага, он воно як, складний випадок.. подумав Йонас, червоноокий який спас Іларію, був у неї закоханий до безтями. Йонас відчув це, таке знайоме йому та щемляче по серцю тепле відчуття. Цікаво ж де вони познайомилися, ті двоє. - А ти звідки? Де ви познайомилися? Й як мені тебе називати? Спитав він, відірвавши Яр’реза від важких дум. Той подивився на Йонаса загаслими очима через темні візори своєї залізної маски, блиснувшої проти світла місяця, схожою по формі на морду вовка. -Ні звідки, -не твоє діло, - ніяк. Відповів Яр’рез. Та розвернувшись до здивованого Йонаса спиною, пішов до хати, бережно тримаючи та несучи на своїх руках Іларію. Йонас задумливо пошкріб собі потилицю руко. Загадковий темний тип, та не менш загадкова ситуація. Ну, нічого червоноокий відлюдок який- Ні звідки, -Не твоє діло, й якого звати Ніяк. Іларія мені все одно ж все за тебе розбалакає, весело подумав він. Й перекинувшись совою полетів у свої рідні простори до лісу.
Яр’рез зайшовши у хату відчув полегшення, бо той тип Йонас, його трохи обтяжував своїми розмовами та питаннями. Все йому треба знати. К’житовий Дух Лісу пробурчав він собі у маску. Знайшовши на столі воду, в горщику , та скинувши з лиця вже трохи обридлу маску на стіл, й розправивши свої мандибули, він напився з того горщика, не хотячи пролив трохи води на Іларію. Та завозилася на його руці, потерла рукою свого носа. Зівнула, щось не зрозуміле бовкнувши собі під ніс, посміхнулася обійнявши Яр’реза двума руками, та втикнулася засопівши носом у його шию. Він, тихо застрекотав у відповідь. Радий що все з нею добре. Іларія вже просто спить вткнувшись йому у шию, та посапує носом. Як же мені добре відчувати її, подумав Яр’рез розмістившись на підлозі та обпершись спиною об ліжко Іларії позаду. Монотонне посапування коханої й його засипляло, провалившись у сон без сновидінь він заснув, опустивши в сні свою голову на плече Іларії.
Шо ж це? Подумала збудившись, від дотику чогось теплого важкого та трохи колючого на моєму плечі. А це голова, сплячого Яр’реза дійшло до мене. Ото вчора ж йому вичудила ніч повну пригод, з тими вовкулаками які на мене полювали та стали його здобиччю, й з тим що зімліла перед ним, як якась нервова пані з міста, через ті символи гексограмм на лобах відтятих голів. Пробувала так на остаточок проникнути у ті загасаючі мізки вовкулак, своїми ментальним полем й так нічого й не побачила крім темряви. Хто це їх на мене направив, й що? Для чого комусь здалася якась відьма з лісу? Яр’рез певно знає більше, раз проникав у їх голови. Треба буде розпитатися коли пробудиться. А так, хай спить, замучився певно бідака зі мною, ще й до дому відніс. Думала, розглядаючи лежачі на собі його руки. На кігтях яких була засохла кров. Біля мого вуха клацнули мандибули, мою шию обдало теплим повітрям, і одна його рука легко ворухнулася на мені, щось Яр’резу снилося, подумала, й погладила його рукою по нахиленій до мене голові засунувши у його теплі косми свою пальці. Й так заснула знову. Мені снився сосновий з зеленим мохом ліс й як біжу по нім гола та боса, добігаю до галявини де танцюють голі мавки з рогатими фавнами, перед деревом прикрашеним стрічками з символами Гекати, та такі ж роздіті відьми перед багаттям яке не гріє а тільки дає світло. Тут різко наступає на галявині темрява й з усіх сторін на нас наступають вовкулаки роздираючі своїми кігтями та зубами втікаючих від них фавнів та відьом. З дерева на галявину спригує легка прозора майже не видима фігура по якій бігають з ніг до голови електричні розряди, пропадає невидимість й тепер видно що це Яр’рез який нагадує гнівного Бога. Прорізи маски горять червоним вогнем, й він починає легко орудувати свою списом затисненим в руці, протикаючи ним тіла вовкулаків навколо себе. Дістаючи тих які тікають від нього билом свого канчука, рвучи їх на куски. - Ти слідуюча, ти моя зобич! Я твій мисливець. Говорить він до мене, дивлячись своїми очима переповненими вогню на мене. -Спочатку дожени мене мій мисливцю, говорю йому й засміявшись тікаю в гущавину. Відчуваючи що за мною ніхто не женеться зупиняюся здивовано, оглядаючись. З темноти виходить Буран , наближається до мене граючись, стріпуючи довгою гривою, та форкаючи мені в лице та шию лоскотаючи своїм диханням та м’яким носом з жорсткими волосками. -Буран, ну ти чого не смій. Командую йому коли кінь, грайливо вжер мене за шию. Світячи в темряві червоними очима. Ти Яр’рез? не Буран? Що? це тут за перевертні ще? Й з трудом пробуджуюсь розліплюючи очі, червоніючи як перестиглий помідор. Думаючи що непогано я так собі заснула верхи на Яр’резі, втиснувши його в підлогу, та вчепившись рукою в його коси. Поспішно підвелася та встала з нього, провівши рукою по забинтованих грудях тяжко дихаючих . -Відлежала на тобі всі твої рубці … ти би хоч щось сказав мені, буркнула йому співчутливо. Треба зняти з тебе до речі, ті всі бинти. Пора вже. Сказала та скинула з себе свій балахон, шоб не заважав, кинувши на ліжко. Й торбинку з мандрагорою, поки туди ж. Яр’рез сів на підлозі струсивши головою, розметавши в різні боки свої довгі коси, поглядаючи с під лоба на мене. -Нічого, все добре, я не відчуваю твоєї ваги. Ти легка.. Сказав він. Спостерігаючи за мною, як я розбинтовую його, та витягую з загоєних рубців на його грудях та на боці шви. -Легка? Це.. почала я щось казати ще щось але забулася,бо голова Яр’реза схилилася до мене впритул, він з шумом втягнув повітря з мене, обнюхуючи та лоскотаючи, й видихнув обдавши мене жаром свого дихання. -Ти, так солодко пахнеш. .Прошепотів він, ще щось буркаючи не зрозуміле собі під мандибули. Й тут спитав -Хто такий Буран? ледь зміненим голосом. Я на нього подивилася здивувавшись, бо за свого коня йому ще не говорила. Й цікаво де він почув за Бурана. Очі Яр’реза потемнішали, розширившись. -То якийсь паршивий к’житовий самець? Рикнув він, схопивши мене й легко притягши до себе. -Слухай, та заспокойся. Сказала я , поклавши на нього руки, заглянувши в його очі та втопившись в тих темно червоних вирах. Тут він не втримавшись різко нахилився та вкусив мене за шию, легко прокусивши тонку шкіру на ній своїми верхніми іклами, й відразу перелякано від мене шарахнувся назад, з рота по іклам крізь його мандибули стікала з слиною моя кров. Я затиснула ранки на своїй шиї, поглядаючи на свою руку вимазану власною кров’ю. -Що що це було? Ти чого кусаєшся? Часом не підхопив лікантропію від вовкулак? Спитала його, трохи здивовано, найшовши та приклавши собі до ранок на шиї кусочок шматки. Пропустивши мої питання крізь вуха -Хто такий Буран? Спитав він у мене. Буран-це мій кінь. Він за хатою має своє місце, іноді ночує там в хліву. -Ти звідки про нього взнав? Ти мене ревнуєш до коня? Спитала я в Яр’реза червоніючи, та ледь втримуючись щоб не засміятися від думки що мене до власного коня ревнують. - Я вас познайомлю. Тільки ти пообіцяй мені , що ніц йому не зробиш. Він ж просто свійська тварина. -Ти згадувала його ім’я у сні.. Не зроблю йому нічого поганого я, так й бути. Якщо він тварина. -От й добренько. Відповіла . Погладивши Яр’реза по лежачій на підлозі руці. Й прийнялася розбинтовувати його ногу, по ходу справи розглядаючи на його паху залізні труселі з якимись не земними символами та звисаючими з них по краю рюшечками й думаючи про себе . Отож треба так, сам без лат пішов на вовкулак, зате в бинтах, а от залізні труселі вдягнув на саме цінне місце для всіх самців. Але добре, не буду його бентежити тим своїм розгляданням самого сакрального, бо йому від того явно не по собі. - Це не те, що ти думаєш, сказав раптом він, все таки замітивши мій погляд та проникши в мої думки. На пояс металічної пластини зачіпляється телескопічний спис та бойовий канчук, я не особо за свого дружка переживаю, він мене тепер часто бісить.. Сказав мені Яр’рез, якось замучено відкинувши свою голову назад, й вже не дивлячись на мене. Позаду по плечам та спині розкинулися його коси впавши на підлогу та дзенькаючи кільцями вдітими на них. Я знову почервоніла через його відверті слова до мене, та закінчила повністю вибирати шви з його затягнутого легкою кіркою загоєного рубця на нозі. -Все, закінчила тебе мучити.. скоро в тебе там на нозі буде тільки білий шрам на місці цього рубця. Промовила та ніжно обвела кінчиком пальця в кругову ділянку навколо його рубця на нозі. Така тепла та гладка, його шкіра, з ледь примітною темною лусочкою по ній з сріблястим відливом. Якийсь у мене тепер пунктик з його шрамами та дотиками до нього до його шкіри. Подумала я про це. Навіть знайшла співпадіння з соловами «тепер» що у нього , що у мене. Яр’рез сказав мені, що його тепер бісить часто його дружок.. Цікаво чого саме тепер бісить? А до того що? Неясно. Зате у мене тепер пунктик з дотиками до його шкіри. Рука моя перебралася злодійкувато й наче сама по власному бажанню, на його торс, й там зайнялася своїм чутливим обведенням пальцями по шкірі, навколо його старих та нових шрамів. Яр’рез здригаючись від легких дотиків моїх пальчиків до себе мілко дрижав усім тілом, відкинувшись головою та спершись об відставлені руки. Аж я прикусила собі губу. До чого ж то було цікаво, отак блудити по нім рукою. Й раз він не був проти цього , то значить йому подобається. А Яр’резу мовчки терпівшому ці всі солодкі тортури над собою, дуже хотілося взяти Іларію прямо на підлозі, власно розсунити їй ноги своїм коліном , й увійти в її жарке лоно своїми пальцями, роздражнюючи її ще більше, а потім язиком.. Думав він. Рука Іларії сковзнула вздовж та вверх по його шиї , пестячи за відкрите горло. -Ти тут такий гарний в червоний крап по чорно сріблястому фоні.. Почув він тихі слова Іларії, над собою, й ледь стримався щоб не застогнати в голос. Легкі пальці Іларії гуляли по його горлі, та ледь замітним цяточкам розкиданим по шиї. Який же він вразливий у ці миті подумала я.. Такий небезпечний по відношенні до інших, а переді мною такий покірний. Але мабуть треба мені закінчувати його вигладжувати, бо щось від того що я його пещу, мені почало легко щеміти понизу живота. Можливо це від нього передається мені… А я така в тих всіх почуттях темна, без поняття як себе вести з особами протилежної статі. Так подумавши піднялася з підлоги та підхопивши свою торбинку з мандрагорою, направилася до комірки, розкладаючи її там для сушки. Виходячи з неї зіштовхнулася з Яр’резом на виході. -Хотіла тобі сказати, що свої трофеї можеш складувати в … й недоговорила бо він мене притиснув до стінки, ставши наді мною, одна його рука була на стіні, а іншою він легко провів своїми кігтями мені по лиці, торкнувшись шиї, сковзнув до низу забравшись рукою мені під блузку на живіт, визвавши дотиком своїх пальців мурашки по тілу. Далі продовження я не чекала, й так по самі вуха почервоніла з таких його дій, тож просто перехопила його руку своєю. -Ну от я хотіла тобі сказати що свої впольовані черепи можеш складати в ритуальній кімнаті. В ній місця повно, сам зараз побачиш. Сказала тримаючи його теплу руку в своїй , повела його в ритуальну кімнату. Оминаючи погляд рубінових очей. -Ритуальна? Перепитав Яр’рез роздивляючись темнувату простору кімнату з пентаграмою по середині. - Я тут проводжу свої магічні ритуали та обряди, але тут повно місця. Ше є стіл в куті, й аж чотири стіни, ти там можеш вішати черепи.. Не думаю що ми одне одному заважатимемо.. Промовила я зазирнувши в його червоні очі відсвічуючі у напівтемряві кімнати, й відпустила його руку яку забувшись далі тримала в своїй руці. Але він так й не розтис своїх пальців, тримаючи мене далі. -Ти мені віддаєш свою ритуальну кімнату під черепи.. Це так мило… Знітився він. -Та користуйся, по моєму дійсно мило дуже буде.. магія й черепи. А зараз ти мене відпустиш, бо я ще хочу стушкувати решти того м’яса, якщо воно ще не засмерділося і.. Яр’рез притиснувся мені до спини, обійнявши мене рукою, такою гарячо рукою.. яка тут же майнула мені під сорочку шарячи там та хапаючи мене за груди , а іншою опускаючись мені між ноги.. Одна моя рука опустилася йому на стегно.. -Який же ти гарячий.. Іншою обійняла його за нахилену космату голову , провела пальцями по обличчю відчуваючи там кожну його щетинку та гострі бивні мандибул.. Й тут він сам відсторонився від мене. -Вибач щось на мене найшло.. Сказав він до мене. -Та нічого страшного.. Відповіла я, легко дивуючись. Бо ще би трохи, й сама голову втратила від його пристрасті. Добре що він вчасно зупинився? Чи таки не вчасно? А ще ті кляті штани на мені, перешкодили його жаркому проникненню. Сумно зітхнувши взялася обжарювати на пательні м’ясо, яке ще чудом не зіпсувалося. А Яр’рез, сидячи в закутку кімнати на підлозі копирсався над своїм як він його там називав..? Портативним наручним ПК. Ці не зрозумілі назви мене вводили у ступор й нічого мені не говорили. Окрім того що люди були явно відставшими від розвитку видом. - Хм. А яка земля з космосу? Спитала я у нього, підкидаючи у піч парочку полін, та пересипаючи прожарене м’ясо з пательні у казанок щою воно там тушикувалося на печі. Яр’рез відірвавшись від своєї роботи, поглянув на мене своїми рубіновими очима, й ледь зморщив чоло. -Терра? Вона така голуба в перемішку з зеленню, кругла. ШО? Як? -КРУГЛА Земля ? Моєму подиву не було меж. - Так, кругла як й інші планети навколо вашої сонячної системи також круглі. Й в інших галактиках всі планети круглі, як й Яутжа-Прайм звідки я родом. А що такого дивного в тім що планети круглі? Не зрозумів Яр’рез. - Ну, нам тут впарюють вчені що Земля плоска й її тримають на своїх спинах кити.. Відповіла я серйозно. Відкривши рота з подиву, коли Яр’рез розреготався з почутого. Потиснувши плечима , сама зі сміху покотилася. - А що ще уманські вчені говорять? Спитав Яр’рез відреготавшись та тримаючись за живіт. Я не знаю що ще вони там кажуть, бо не живу у місті. То ж, я там почула таку інформацію що Земля плоска й тримається на китах. -Але це нічого ж дивного. Це умани як умани. Сказала до Яр’реза знову на мене дивившогося дивними темними очима. Якому все чимраз тим важче було контролювати себе по відношенні до Іларії. Як добре що вона не здогадується в цьому. Він ще потерпить , а вона хай для нього добре дозріє . Подумав він. Звісно к’житовий дружок допікає та заважає йому скритий паховою пластиною. Реагуючи вже навіть на погляди Іларії якими вона його окидує, пораючись біля своїх казанків напроти печі. Яр’рез встав загарчавши та відклавши свого ПК вбік. -Іларіє ти не бачила мою натільну сітку? Ти її тоді з мене зняла.. -Хм… Ото згадав й спитав так спитав. Подумала я. - Я її взяла під огірки бо вона мені підходила по розміру, але ти не дратуйся, я тобі її віддам. - Я не дратуюсь, просто вона робить мене невидимим для інших… Відповів він, слідкуючи за мною. Й заким я вийшла на двір, в свій городик біля хати, засаджений трохи кропом, картоплею, томатами, гарбузами, та огірками забрала ту сітку з пенька на який поклала її. Сітка яка робить його невидимою.. точно як у тому сні мабуть де Яр’рез перекинувся Бураном. Й тут я від здивування мало не сіла задом на грядки по заді мене . Яр’рез біля криниці поливав себе з відра студеною водою. Світанкове сонце освітило його мокре від води струнке загартоване тіло ще більше підкреслюючи атлетичну фігуру. Відкривши рота розглядала його з ніг до голови. Загарчавши він виляв ще пару відер на себе, струсивши мокрими косами. Ото його розпарило.. Подумала я, втікши до казанків біля печі та поклавши натільну сітку до його речей. Мені он не так жарко.. В його обіймах ото дійсно було жарко, А так от то прохолодно, й на світанку завжди так холодно.. Коли літо йде до осени. Яр’рез вернувся, бурчачи щось собі у мандибули, знайоме к’жит часто лунало з його боку. - Я провітритись. Сказав він мені, беручи свого меча до рук. Треба потренуватися. Я на це промовчала. Якийсь він нервовий, подумала. Ліпше його не рухати. Вийшовши на подвір’я Яр’рез покидав в опудало як у мішень свій одно- лезвійний меч. Рознісши опудало в пух та прах. К’жит як же його дістав той власний збуджений член, й той солодкий всюди проникаючий запах Іларії.. Вкрала його серце, тепер ще член в придачу… Зеленоока відьма, моя Королева. Рикнув Яррез, метнувши свого меча на сидячу на дереві жирну муху потираючу свої лапки. Муха чуяла що десь тут смачно пахло мертвячиною й готувалася до застілля. Але її життя перервалося, коли меч Яр’реза прицільно кинутий засвиствіши й крутячись у повітрі дзенькнувши попав вістрям у її тільце розсікаючи його навпіл. -Нічого було прохолоджуватись.. Рикнувши до розтятої ним мухи та підійшовши до дерева Яр’рез витяг свій меч. Так охота ще когось вполювати небезпечного й підвішати на дереві догори ногами знявши шкіру… Тут він почув якийсь рух за хатою й пішов туди. Буран вискочивши з хліва погнав кудись в даль , весело викидаючи козла в повітрі, довга грива розвівалася на вітрі, а хвіст на спину задерся. Он ти який подумав Яр’рез, Буран. До якого він приревнував свою Іларію. Заглянувши в хлів Яр’рез нічого цікаво там не знайшов, перебивши всіх мух. Всівся на тюк сіна відганяючи від себе образ та запах Іларії , прониклий у все його єство. Де моя концентрація, подумав він лютуючи на себе фиркнувши на весь хлів. Бажання когось порвати на дрібні кавалки чим раз тим більше наростало у ньому іноді переходячи у бажання пристрасті яке чим раз тим більше переважало в ньому. Нервово клацнувши мандибулами, Яр’рез відкинувся у сіно, прикривши очі. Образ Іларії знову виплив у його голові.. Рудоволоса діва, з тендітною фігуркою, й такими яскравими зеленими очима. Як же я в тебе вкохався, Іларіє серйозно вкохався.. Думав він. Вже не в силах відкинути дражнивший його образ з голови. Виплило й те як він сьогодні засунувши руки їй під блузку, відчув своїми долонями м’яку оскамитову шкіру ,та горбочки її грудей.. Запах Іларії залишився на його руках.. Повсюди ти та твій запах.. Подумав він, й голосно застрекотав клацнувши бивнями верхніх мандибул об свої ікла. Знову його настрій з пристрастного перемінився на агресивний, сівши він загарчав лютуючи, вирвавши рукою жмут сіна з тюка та відкинувши геть, він другим ривком зірвав з своєї талії залізну авусу, та довгу юсу під нею. З гарчанням кинувши їх в бік, попробував заспокоїтися та помедитувати. З його вологого тіла та довгих валар стікали ще краплини криничної води. Якою він хотів остудити свою розгарячену плоть , в надії що це хоч трохи змінить дану ситуацію на краще, про те ця процедура не дала належного ефекту як й медитація… В голові буяли образи коханої… Гнучке тіло Іларії вигнулося назустріч йому, коли він провів по її оксамитовій шкірі кінчиками своїх нігтів, її тіло ніби говорило своєю мовою промовляючи -Я хочу тебе.. Яр’рез загарчав. Його долоня лягла на стоячий напружений стікаючий соками член, та почала робити плавні рухи.. Вже не було ні сил, ні бажання терпіти ці солодкі страждання. - Так, ось так, ще .. Дзвенів голос Іларії в його розпаленій уявою голові. Між пальцями Яр’реза виступила блискуча прозора змазка . Рука сильніше затисла напружений орган , фантазія вимальовувала яркі картини, про тепле ніжне податливе лоно щедро стікаюче вологою в очікувані його члена. Стогін.. -Мені так мало, ще Яр’рез ще…. Глухо заричавши від збитого , не рівного дихання, його рухи прискорилися , рука ковзала по всій довжині збудженого органу… -Іларія … Жадано прощепотів він її ім’я, стискаючи мандибули в солодких хтивих відчуттях . ЇЇ образ дражнив його збуджену природнім потягом свідомість… По всюди була вона , в хаті, в ліжку, під тінями дерев у лісі, звивалася в стогонах під ним самим.. повсюди було її гнучке та крихке тіло з такою тонкою та м’якою шкірою . Вона сміялася і благала , дряпалася та кусалася , шепотіла пристрастні та палкі слова кохання .. Властний погляд зелених ярких очей, руде волосся розсипане по її спині , й такий хвилюючий запах її феромонів. -Який ти гарячий мій самець.. - Я люблю тебе! Проричав Яр’рез, звиваючись від конвульсій оргазму… Струмінь гарячої сперми бризнув на землю та на сіно, стікаючи по його нозі. Яр’рез загарчав на всю конюшню, розлякавши тим діловитих горобців нишпоривших під стріхою сіновалу. Коли хвилі насолоди пройшли відступивши від нього, він розтис долоню, задумливо розглядаючи свою руку. Між пальцями та по краю руки стікала цівкою блискуча напівпрозора сперма… Якийсь шурхіт збоку відволік його.
Я принишкла, влипши від того, спиною до стінки конюшні.. Ото називається пішла шукати Яр’реза, щоб сказати що моє куховарство готове й ніде його поблизу не знайшовши подумала що може де у ліс пішов. Й тут до мого слуху за хати донісся знайомий лютий, рик . Перше шо прийшло до голови в уяві, то було те що Яр’рез розправився з Бураном. Підійшовши до конюші з іншого боку, я тихенько прокралася до дірки в стіні й пригнулася в три погибелі, почала роздивлятися що там за гам у середині й по трохи моє лице почало червоніти від побаченого. Яр’рез собі всівшись на тючок сіна та скинувши з себе свої «труселя» взявся за свого дружка рукою та почав себе там дразнити. Ну він в нього й величезний подумалося мені. Стало не стерпно жарко та одночасно соромно. Все таки, то через мене таке з ним коїться.. Подумала. Й що буде як він мене зловить за тим невинним підгляданням? До якого знову підстрікала моя цікавість, примусивши знову підглядати у дірку в стіні за його діями. Ого. Нічого собі скільки рідини у ньому назбиралося.. Подумала, й тут мало не вмерла з ляку коли він різко повернувся, палаючі червоним вогнем очі горі дивлячись кудись вбік , почувся свист в повітрі та легке металічне брязчання та послідувавший за ним писк. Яр’реза відволік щур прийшовший в конюшню, меч проткнув його тільце рівно по середині.. А я за той час вітром втікла до хати. Мало не знісши вхідні двері. Побачена в конюшні картина хвилювала мій мозок. -Як мені тепер йому в очі дивитися, коли я підглянула таке? То значить що він до мене має сильні почуття, але чого тоді займається тим отак за хатою в хліву? Чи то так стримується від мене? Подумала обпікшись, чаєм в горнятку. То треба мені якось, розвіятися, якраз можна в місто відвезти мандрагору кому треба з замовників та сушений порошок саркосцифів, й пляшечку домашнього яблучного оцту для Марії. Подумала над тим почала то все збирати в кошик. Подивившись в зеркало та причепурившись, розізлилася що червоні щічки по тепер мене видають своїми рум’янцями. Накинувши на себе чорний балахон, та по звичці загорнувшись в нього, я вислизнула з хати. Треба конче розвіятися мені після побаченого та остудитися.