Ядовито- жовті очі вовкулаки небезпечно засвітилися в темноті, спалахнувши, на мить, коли на місяць наповзли темні хмари гнані вітром по нічному небу. Вуха щільно притиснуті до голови трохи припіднялися та знову опустилися прилігши до голови. Шкіра на холці нервово смикалася , з проколів від кігтів по сіро-чорній шерсті стікала п’ятьма цівочками темна кров. Вовкула звик що він до того випадку з тим доволі високим диваком у металічній беземоційній масці, стоячим та вичікуючим неподалік, був практично невразливий та умовно безсмертний. Але тут рани чогось не затягувалися регенеруючись на шкірі, та навпаки почали припікати, ще більше тим дратуючи вовкулаку. Загарчавши та припавши до землі усім тілом, він втупився не моргаючим поглядом своїх жовтих очей на темний силует неподалік. З пащі ощиреної безліччю гострих зубів стікала слина, яку він собі часом гарячково злизував, язиком, згадавши за смак крові та плоті, яку він так любив роздирати своїми зубами, упиваючись смертю жертви та хрустом кості . Й он ця жертва застигла перелякано неподалік, а той дивак явно її стереже від нього . Інакше звідки би він отак тут взявся перед його мордою у нічний пізній час? Пронеслася думка в голові вовкулаки й тут же випарувалася витіснена одним -Вбити відьму! Так, вбити й тільки так. Вбити й з’їсти смачне тепле та ніжне м’ясо. Забувши за свого суперника ранившого його, вовкулака відштовхнувшись від землі задніми лапищами рвонув вперед, у своєму смертельному стрибку -Вбити відьму! Пульсував один тільки імпульс в мізках , й тільки він гнав його вперед.
Я стояла ні жива, ні мертва. Рука моя хаотично стискувала руків’я кинджалу безсилого перед вовкулакою, який націлився на мене. Й навіть не сподівалася ні на що. Від долі не втечеш. Але моє спасіння прийшло несподівано, коли з висоти дерев вистрибнув Яр’рез легко нагнавши вовкулака, та ще й закинувши його в бур’яни сильною рукою. Від його застиглої неподалік фігури віяло холодним спокоєм. Тільки вітер хилитав його косами за спиною. Права рука застигла, трохи підвівшись до гори з своїм скрученим кільцями канчуком, коли вовкулака напружившись припав до землі, прищуливши щільно свої вуха до голови, а потім стрімко як сталева пружина рвонув вперед, ціло спрямовано націлившись на мене та пронизуючи поглядом своїх ярко жовтих очей . Не встигло його тіло відірватися від землі, та пролетіти по інерції пару метрів, коли позаду пролунав ледь чутний звук, кільця канчука розмотувався в повітрі випрямляючись, як змія перед своїм стрімким кидком на нічого не підозрюючу мишку. Прицільно та вміло направлений рукою майстра канчук, обхопив тіло вовкулаки у повітрі, обмотуючись щільно навколо нього, закручуючи та стискаючи в своїх сталевих смертоносних обіймах тіло, розтинаючи своїми гострими металічними сигментами, на чотири кавалки які попадали на землю, розхлюпуючи з себе ще пульсуючу кров . Це все що й залишилося тепер з колись небезпечного вовкулаки. Коли Яр’рез трохи відступивши назад й впершись в землю ногами рвонув рукою било канчука з обмотаним щільно вовкулаком назад на себе, зупинивши того сильною рукою в повітрі, й розрізавши активованими гострими сигментами канчука на куски. Я навіть не встигла добряче злякатися. Ця вся картина бою, яка розгорнулася переді мною сталася настільки швидко… Ті розсічені куски тіла та плоті по землі лежачі, ще секунду тому були могутнім вовкулакою який бажав мене з’їсти та порвати точно отак на куски як це зробив Яр’рез з ним, орудуючи своїм канчуком. Канчуком який як живий вернувся назад до його руки , склавшись знову кільцями, після того як зробив своє смертельне діло. Яр’рез як би й нічого не сталося, й повісивши канчук на місце, при його боці, різко відвернувся знову до лісу, розметавши свої довгі коси. На небі знову за хмар, показався повний місяць освітлюючи тривожно криваву картину яка розігралася на пустощі, де куски вовкулаки рухаючись на землі як живі, почали перетворюватися, вертаючись до своєї попередньої форми. Тобто до людського тіла, руки, ноги, тулуб й голова яка десь укотилася в бур’яни. -Ти там ще щось бачиш? Спитала я Яр’реза, уважно спостерігаючого та вдивляючогося у темний ліс. Підійшовши до нього , легко доторкнулася до його руки. Відчувши яка вона напружена та тепло яке йшло від неї. -З ними треба бути обережними, остерігатися їх кігтів та зубів. Сказала я стиснувши його руку своєю. Він повернув до мене свою голову, схиливши її на бік, подивившись на мою світлу руку на своїй темнішій, в темних візорах маски на мить блиснуло місячне світло, зупинившись там. -Там є ще один, він хитріший та сильніший, причаївся та обдумує те що побачив й як йому діяти… На мене тут, вони не очікували… Сказав він до мене. - Я також тебе не очікувала , пішла сама й тебе дома лишила хворим в ліжку.. А ти тут прийшов за мною й спас мене… -Ти так швидко рухаєшся така сила й грація, промямлила я, раптом червоніючи й забираючи свою руку від нього. Яр’рез відвернувся знову до лісу, тихо застрекотівши . Його маска в сяйві місяця нагадувала вовчу голову. -Чому вони хочуть тебе вбити? Спитав він мене . -Я не знаю? Переважно вовкулаки всіх вбивають, їм наплювати кого вбити, порвати на куски та зї’сти. Відповіла я, стараючись хоч щось розглянути там, куди дивився Яр’рез. -Ні, ці думають одне- вбити відьму. Інших думок у їх головах я не знайшов, й ще одної відьми тут немає.. Сказав він ошелешивши мене своїм відкриттям, не таячись від мене. -Ти читаєш думки інших Яр’рез? -Так, легко читаю , коли немає блоку. Але в твої не можу зайти, в тебе сильний блок. Я аж закашлялася таке почувши, й ще більше почервонівши. - Я мушу ставити сильний блок, я ж відьма. -Могла би мені зробити виняток, сказав Яр’рез покосившись маскою в мій бік. -Ну може колись й зроблю, але поки не зараз. Відповіла я. Подумавши про себе- навіщо тобі знати та бачити це що часом виникає у моїй голові, пікантні фантазії зв’язані з тобою. Ось навіть зараз… як мені його охота навіть тут, взяти та повалити у траву спиною, та сісти з верху на його стегна, відчути собою його тепло та єство. З фантазій найшовших на мене, мене вивів силуєт голови з піднятими на ній сторчма вухами, вигулькнувший з папороті та яркі помаранчеві очі, зло світивші в темряві. Й голова знову всунулася в гущу зелені, ховаючись.
Вовкулака не розумів, хто був цей незрозумілий суперник очікуючий на пустощі. Він не був людиною , не був подібний на жодного з живучих навколо нежитів та решти страховисьок мешкаючих по тутешніх землях, лісах , болотах та сусідніх воєводствах. Але був живою фізичною особою, з плоті та крові, за що говорив вовкулаці його тонкий чутливий нюх. Волога мочка носа на кінчику морди вовкулаки заворушилася принюхуючись до темної постаті, та чхнула розбризкавши навколо слину. Позаду тої високої постаті в залізній масці стояла його здобич, на яку зразу потекла голодна слинка з пащеки та залунало в голові те що рухало його вперед -Вбити відьму та звільнитися! Вбити щоб звільнитися! Вбити! Вбити! Вбити! Загарчавши він пішов вперед крадучись крізь траву та хащі. Бажання та жадоба вбивати чимраз тим більше зростало у ньому, застилаючи мозок , як туман осінню землю, одною люттю.
-Може, раз таке діло, то я тоді оце його виманю, тим що зроблю вигляд що втікатиму, він на то відреагує, й ти його тоді прищучиш? Подала я сміливу ідею Яр’резу, на яку він загарчав різко повернувшись до мене головою, маска блиснула у сяйві місяця, а коси взметнулися навколо голови. -Безпечна занадто самка. Почула я в своїй голові його наче металічний голос. -Нічого собі, ти й подумки розмовляєш! Сказала я . На що Яр’рез змовчав , але різко кинувшись у мій бік схопив мене, собі на руки. Я навіть нічого й не зрозуміла, крім вирвавшогося з мене здивованого -Ой!. -Тримайся! Скомандував він. Не довго думаючи обхопила руками його за шию. За пару стрибків він був біля дуба з мертвяками, й ще один стрімкий рух. Й ми вже на дубі, де він посадив мене на товсту галузку високо над землею, й мертвяками що нижче повішані були . -Отут сиди та міцно тримайся , та тварина тебе тут не зачепить. Глянувши вниз я мало не обмерла, під дубом вже був вовкулака з чорною як смола шерстю та помаранчевими, ярко відсвічуючими проти сяйва місяця очима. -Яр’рез будь обережним! Сказала я йому, хотіла ще рукою дотулитися до його голови та маски поруч але тут дуб хилитнувся й мені прийшлося вчепитися у стовбур переді мною двума руками щоб не звалитися до долу. Вовкулака внизу лютуючи пригнув на стовбур дерева здираючи з нього шматками кору, та заставляючи віковічне старезне дерево здригатися від ударів сильного тіла вовкулаки. Яр’рез на дереві що хилиталося , попри удари вовкули знизу. Спокійно та твердо стояв на гілці, балансуючи як птах. Вовкулак відійшов на належну відстань, для того щоб взяти ще більший розбіг для свого стрибку. Його дратувало те що його суперник так легко обвів його навколо носа, та ще забрав добич на сховавши її на дереві. Проте я по любому відьму вб’ю! Що б не трапилося! Й того її незрозумілого дружка захисничка також. Вовкулака відбіг для взяття розгону, щоб вдарити ногами дерево. Воно й так напів сухе, може й не витримати сильного удару, яким наділені тіла вовкулак. Налетівши з ричанням на дерево, вовкулака не замітив, як з верхів“ я дуба легким привидом з нього зістрибнув Яр’рез, приземлившись неподалік позаду вовкулаки. Піднявши з землі доволі потужну палку, й крутнувши нею в руці як вітер млином, він запустив її точнісінько в голову вовкулака, який якраз сперся передніми лапами об стовбур та піднявши слиняву морду зазирав до верху, вдивляючись за здобиччю. Удар палки об голову був доволі сильним, аж пішла луна над пустирем. Вовкулака від такої наглості мало не вдавився власною слиною! Загарчавши та різко повертаючись до того суб’єкта за своєю спиною. Який якимось чудом опинився за ним на землі, хоч перед тим був на дереві. Звідки така вправність та сила? Подумав він, заким лють знову не поглинула його мозок повністю. Такої ганьби він ні разу за своє життя не отримував! З людей ніхто не наважувався бити вовкулака якоюсь палкою, коли про їх існування них навіть боялися згадувати. Опустившись всіма чотирма лапами до землі та притиснувши до голови щільно вуха він по трохи, почав обережно наближатися в сторону Яр’реза, припадаючи до землі своїм подовгуватим м’язистим тілом, вкритим чорною лискучою шерстю. Паща вовкулака ощирилася ще більше коли він голосно втягуючи в себе повітря принюхувався. Невідомий чужий запах нічого йому не говорив про свого суперника, але те що він був швидкий та небепечний то вовкулака добре знав, побачивши перед тим як його ворог легко розправився з його напарником, попросту розсікши на куски.. Хоч й запаху ненависного срібла від канчука не йшло, а тепер додався ще й запах крові та смерті.
Сидячи зверху на дубі, та тримаючись за нього, я напружено спостерігала за драматичною картиною яка розвивалася переді мною на пустощі внизу. Мені було непо собі від того що Яр’рез через мене підставляв себе небезпеці та ризику, хоч у його майстерності я не сумнівалася , проте на душі від того було не легше. Вовкулаки були самими небезпечними фізично сильними істотами, сильнішими за вампірів . Яких вбивало та зупиняло тільки срібло. -Невже його канчук зі срібла? Подумалося мені тоді ще після смерті першого вовкулаки. На інших планетах невже є срібло та вовкулаки? Треба буде, не забути спитати за це в Яр’реза. Все ж таки який він спокійний стоїть не рухаючись, навпроти того нервового вовкулаки. У якого навіть з нервів смикався кінчик хвоста. Не розумію тільки чому Яр’рез не скористався таким моментом, перед тим, й не вдарив вовкулака у спину, все ж таки міг й канчуком його розрізати як того попередника. Невже захотів з ним мотузитися в рукопашну? -Хоч я попереджала за зуби та кігті.. Хоча може яутжа не передається прокляття місяця? Я цього незнаю.. Думала я. Слідкуючи за картиною в низу. Де вовкулака почав нервово кружляти навколо Яр’реза не відриваючи своїх янтарних очей від нього, слідкуючи за кожним рухом суперника, застиглого неподалік живим істуканом. Вовкулаку цей спокій виводив чимраз тим більше. Янтарні очі люто блимнувши на темній морді двома ліхтарями , напружено вдивлялися у темні візори маски намагаючись хоч щось побачити для себе. Врешті не витримавши він загріб правою передньою лапою землю, перед собою залишивши на ній п’ять глибоких канавок від своїх кігтів на подовгастих пальцях. Й затиснувши в кулак землю яку згріб, жбурнув нею в обличчя скрите під холодною маскою, й у цю ж саму мить, різко скочив вперед на противника, мовчи й без рику, витягуючи вперед свої волохаті лапо-руки з розчепіреними пальцями увінчаними кігтями на кінцях. Яр’рез вправно ухилився від кинутої в нього землі, той звір думав його тим кинутим в лице сміттям осліпити та дезорієнувати, от наївний, й швидко пригнувшись пірнув під самим вовкулакам пролітаючого над ним, й відскочивши подалі в траву зупинився. Тепер до мене він стояв спиною. Грається з таким небезпечним й жорстоким вовкулаком наче кіт з мишею, подумала я. Вовкулака спочатку розгубився коли приземлився на пусте місце, й різко гиркнувши повернувся , він вже так уявив як впивається у тіло того набридлого до чортів противника, своїми кігтями та роздере горло зубами. А тут знову облом. Й тут металічний голос проник у його мізки нагло та наче граючись питаючись у вовкулаки -Ну що потанцюємо? Помаранчеві очі спалахнули, паща ще більше розкрилася, піна від люті з слиною голоду клаптями падало на землю. Загарчавши вовкулака піднявся на задні лапи ставши дибки, й виставивши перед собою передні пішов вперед. -Та ти зовсім йобнутий! Схиблений на всю голову. Подумки сказала я до Яр’реза, нервуючись за нього. Вовкулака наступав, махнувши на Яр’реза своєю правою розчепіреною кігтистою лапою. Від якої Яр’рез вильнувши трохи вбік від вовкулака відхилився ,й в туж мить пролунав клацаючий дивний металічний звук, з наручника Яр’реза вискочили різко два леза з зазубринами по краям, блиснувші холодом при світлі місяця. Якими він відрубав у вовкулака праву руку від самого плеча. Дике виття сповнене болі та люті пролунало над пустирем, розносячись вдалину. Головне щоб до міста не дійшло, подумала я про себе. -Що не подобається танець? -Звик тільки проти не озброєних самок зубами клацати? Подумки спитав Яр’рез кинувши своєю думкою у мозок вовкулака. - Я тебе за свою самку буду по частинам розбирати. Холодний металічний голос сталевими кігтями затис мізки вовкулаки. Здалося що він його хоче розірвати зо середини. Вовкулак затряс головою, упираючись ментальній силі яка стискувала його мізки, інтуїтивно обхопивши свою обрубану культю хляючу темною кров’ю на землю, іншою лапою. Яр’рез зрбив швидкий випад в право активуючи свої подвійні к’ічті-па, вовкулак повівся на відволікаючий маневр, відкриваючись для удару та махаючи в пустоту лівою лапою, блиснувші леза залишили на його грудях дві глибокі рани , та заховалися у пази, рани почали пекти як би були самим вогнем нанесені. Й зонову дике виття раненого вовкулаки рознеслося над пустирем та лісом, налякавши якихось птахів злетівших у повітря , мирно сплячих до того на деревах. -Ну давай пригладь його того гада ще канчуком! Не втрималася я раптом, комментуючи. Дивуючись звідки у мене стільки появилося жорстокості, хоча що й казати, вовкулака би також не довго думаючи порвав б мене на мілкі шматки, як би не Яр’рез. Над пустирем пролунав стрекочучий звук. Яр’резу хоч й сподобалася моя ідея, але тут мені в голову вколола наче голка й його голос металічно у моїй голові телепатично повідомив -Занадто швидко. Вовкулака подивився на мене очима переповненими ненависті . Ця відьма обзавелася дивним захисником й ще щось там патякає до нього, як би не він, й той її невідомий дружок, то давно би вона стала його бажаною здобиччю . Відчайдушно загарчавши вовкулака пішов в штурм. Опустився на три лапи, й відштовхнувшись від землі він боком обійшов Яр’реза , зробивши півколо, знову до землі припавши та напружився зробив кидок але не у сторону Яр’реза а в висоту, намагаючись до стрибнути до мене. Але щось пішло не так, Яр’рез кинувся паралельно йому схопивши в повітрі того міцно рукою за хвоста й відкинувши вовкулаку клацаючого зубами далеко в бур’яни . Звідки той швидко вискочив гнівно світячи очима і кинувся вперед на завмерлого та вклякшого на одне коліно Яр’реза, очікуючого на нього. Просто відвівшого свою ліву руку трохи назад за спину, а праву підняв в повітря у напрямку до вовкулаки, з пальців та кігтів якої стікала темна кров. Вовкулака незважаючи на свої рани, та три лапи замість чотирьох швидко наближався до цілі, вже жадаючи покінчити з тим всім що випало на його голову цієї ночі. Ричачи та підскакуючи над землею він нісся вперед, Яр’рез почекав заким віддаль між ними стане трохи ближчою, й дістав за спини свій телескопічний спис , активувавши його та розкриваючи в повітрі, пронизуючи живіт вовкулаки з під низу навиліт та скидаючи проткнуте наскрізь тіло вовкулаки з вістря свого спису вбік на землю та крутнувши списом над головою , перекинув його в праву руку, де телескопічний спис з легким шарудінням склався, ставши знову на вид маленьким. Й поставив собі його назад за спину, над поясом. Вовкулак харчав плюючись з булькаючі пащі кров’ю, ліва рука лапа витяглася, костурбаті пальці на ній затискалися в кулак. Яр’рез ворухнувши зап’ястям активував свої к’ічті-па в повну довжину. Й підійшовши до противника давлячогося власною кров’ю , і одним швидким рухом відрубав своїми лезами вовкулаці останню ліву руку, викинувши її в сторону. Очі вовкулаки втративши свій блиск в останнє вдивлялися у металічну маску схожу на голову справжнього вовка. Яр’рез ногою перевернув вовкулаку спиною до верху, пнувши його під бік. Той тихо гарчав булькаючи власною кровю. Нахилившись Яр’рез вчепився пальцями вовкулаці над хвостом, пробиваючи свої гострими кігтями м’яку плоть, дориваючись до хребта й одним рухом вирвавши з плоті хребет з закривавленим черепом. Вовкулака у цей момент вже не відчував нічого крім болі яка пробирала все його тіло від голови до п’ят -Невже його здобич відчувала те саме, що й він в останній момент свого життя? Яр’рез з ричанням підняв над своєю головою кривавий трофей вирваний ним ще з живої плоті хребет з головою звіра, й повний місяць освітлював цю одночасно страшну й прекрасну картину. Місяць мисливців… La Luna del Cacciatore. Від якої я відкрила рот. Який же він прекрасний в своєму гніву, мій мисливець. Темні візори маски горіли червоними вогнями. Повернувшись в мою сторону. -Хм.. Ти мене звідси знімеш, чи я тут кукурікатиму цілу ніч на дереві? Спитала я у нього трохи захриплим, від переживань голосом. Яр’рез відстававши свій трофей на землю , наблизився до дуба й легко дістався до мене в пару вправних рухів. -Ти такий неймовірно сильний, та швидкий, заговорила я хрипло, до Яр’реза підійшовшого до мене впритул й схилившого вбік голову, спостерігаючого за мною з цікавістю , кільця на його косичках мелодійно задзвеніли стукнувшись між собою. А я хотіла наблизитися до нього по ближче й мало не звалилася з гілки оступившись. Не встигла махнути своїми руками в повітрі як відчула що мене зловив Яр’рез за талію, й притиснув до себе. -Я сьогодні якась така незграбна, промямлила я до нього виправдовуючись, відчувючи тепло його тіла, своїм, й провела рукою по забинтованому торсі. - Тримайся за мене, сказав він мені тихо . Зітхнувши обійняла його за шию руками, протягши їх йому по під його космами. Й тут відчула що він легко зіскочив вниз, мій шлунок лишився десь там на дубі, а моє тіло ухнуло вниз, хоч й підтримане руками Яр’реза. В голові вертівся сном зірок. -Може ти би мене так до дому відніс? Спитала почервонівши, засоромившись своєї наглості. Відчуваючи що він й не зовсім хоче мене на землю ставити. -Та, легко, й з радістю. В тебе нога вивихнута безпечна ти самка. Відповів він, ще більше вводячи мене у краску. -Тільки я спочатку заберу свої трофеї, сказав він, поставивши мене на землю,після цього. Мої перші черепи на планеті Терра. Хоч це не Королева Чужих.. але також достойний звір. -А хто з них небезпечніший? Спитала я. Бо стало цікаво. -Королева Чужих, вона висока, сильна, дуже зла, в неї як зброя її чотири сильні лапи спереду, двійна щелепа у пащі, й довгий хвіст з сигментами та з кістяним жалом на кінці, і кислотна кров яка все роз’їдає куди попаде , та ще Королева Жорсткого м’яса, керує ментально над всіма своїми трутнями у вулику , направляючи їх та керуючи їх діями. - Нічого собі.. Любиш то битися з такими потворами, сказала я щулячись з холоду, хоч й не було холодно. -Люблю.. Бо я ліквідатор. Якимось дивним голосом сказав він. -Моя робота вбивати. Сказав він, й пішов шукати свій перший трофей. Не зрозуміло щось бурчачи та ричачи собі у маску. Не знаю чого але мені здалося що слова на «люблю» якось дивно на нього діяли. Хоча може це мені тільки так здається. На справді він доволі стриманий та холоднокровний, а мені вічно щось здається. -Вони стали інші, стали уманами.. ? Сказав він подивишись у мій бік та тикаючи пальцем у сторону трупа. - А це ти маєш на увазі. То нормально. Бо вони були вовкулаками, це такі люди які вміють перетворюватися на подобу вовка під час повного місяця й тоді повсюди бігають, полюють та рвуть інших уманів як свою здобич. Вбити їх може тільки срібло. Так вовкулаки умовно безсмертні, й на них затягуються рани. Це ще називають, прокляттям повного місяця… Його може накласти на таку особу могутній Чорнокнижник. Але в наших краях їх немає, лише відьми. -Чорнокнижник? Хто це? Спитав Яр’рез по ходу шукаючи першу голову рискаючи по корчам, та піддивляючись за мною. Ну Чорнокнижник то могутній маг, жрець. Рахується що вони сильніші за нас.. -Самець? Конкурент відьми? Спитав Яр’рез застрекотавши, знайшовши першу відтяту голову та вертячи її в своїх руках розглядаючи. -Так, ти швидко все розумієш, сказала я до Яр’реза . Який пішов за своїм другим черепом та хребтом, несучи та тулячи до себе затиснутий в руці перший. Ото ж ліквідатор чудовиськ й колекціонер черепушок.. В якого я по вуха втріскалася. Подумала я. Закохана у іншопланетянина яутжу відьма? Жах. Поки не вкладалося це мені у голові. Яр’рез був трохи розчарований що голови- черепи після смерті тих вовкулак перетерпіли зміни ставши простими черепами-головами уманів, як йому й казала Іларія. Проте не менше цінними стали від того. Хотіли вбити його кохану гади. За що й поплатилися. Подумав він. Запихуючи голову одного й череп іншого у свою сітку для трофейних черепів. Щей мені показав як вони там у сітці вклалися. Одна голова з курчавим темним скривавленим волоссям й перекошеним ротом, та кривавий череп іншого разом з вирваним хребтом. Дивлячись на ці голову та череп відчула що мені стало не добре.. Від них йшли якісь ледь вловимі зловіщі хвилі до мене. На лобі вовкулак проявлялося вкарбоване клеймо.. охоплена вогнем Зірка Водолія.. Гексограмма зі сну..