+++ Чим дивнішим нам здається сон, тим глибший сенс він несе. Зигмунд Фрейд+++
-Я сиділа у просторому нагадуючому мені храм, залі, на чорному троні, на поручнях якого були вирізьблені тіла двух могутніх крилатих грифонів, істот які нагадували своїм звіриним тулубом по вигляду левів, а головами з гачкувато загнутим дзьобом та опереними шиями, орлів, в своїх лапах з орлиними кігтями, вони втримували дві сфери. Хвости грифонів обгортали поручні трону, й зміючись по краєчку здіймалися до верху, де зустрічаючись між собою та сплітаючись в центрі утворюючи шестивершинну Унікурсальну гексаграму- Зірку Водолія. Вздовж по залу стояли масивні червоні свічки в черепах замість підсвічників. До трону , на якому я сиділа , вже обхопивши своєю рукою грифона на поручні, підійшов Яр’рез, знявши з свого лиця маску й повісивши її собі на пояс, він тримав в своїй лівій руці людський череп вкритий кров’ю. -Знаєш, хоч він був таким злим могутнім уманом за життя, проте його череп не радує мене.. Я чекав більшого… Й це все тут в залі наче якийсь антураж й насмішка з магії, стільки символізму а толку 0.. Рубінові очі , роздивлялись череп затиснутий у своїй руці ,піднялися подивилися на мене, набурмосивши колючі надбрівні дуги до носової складки він розставив мандибули , вишкіривши свої ікла . Я його поманила, пальцем , до себе ближче, ще ближче, милючись ним, ммм така струнка, сильна атлетична фігура яку охота з’їсти, він підійшов наблизившись впритул, й схиливши голову вбік став поруч, каскад довгих косичок- валар спадав з його голови вниз, лоскотаючи своїми кінцівками мої не покриті спідницею ноги, підібрані на трон. Витягнувши свою руку до нього й провівши подушечками пальців по його лиці, насуплених бровах зведених до середини , заглядаючи йому у глибоко посаджені палаючі червоним вогнем, рубінові очі -Зате я знаю , що тебе найбільше радує мій любий.. Моя рука з грайливими пальцями продовжувала пестити його лице, ковзнувши по бивням гострих мандибулів та витонченій скроні, плавно перейшла на його шию, а за нею атлетичні груди з чіткими рельєфами м’язів, та шрамами по його фізично міцному тренованому тілу. Він, затамувавши подих , дивився на мене, в очах розгорялося те що мені подобалося, не стримне бажання Демона.. Мої пальці обводили , кожен шрам на його тілі, наблизивши своє лице до нього, провівши язиком лизнула по вологим бивням , відчула як від того він завівся - Те що тебе ніколи не розчарує.. сказала видихнувши, й знову лизнула по мандибулах. Він, нахилився наді мною, впритул, рубінові очі , звузилися. Довгі валари накрили мене під собою. Права рука з чорними кігтями обхопила грифона на поруччях трону, стиснувши його з силою та лишаючи на нім сліди від кігтів. -Іларіє , ти так дражниш мене.. -Знаєш сонце, я ще навіть й не починала тебе дражнити сказала я до нього, тихо. Й тут гнучко перемістилася на троні вперед , випрямила різко праву ногу вміло нею копнувши, цілячись та попавши по черепу затиснутому в його лівій руці, пальцями, підбила й вибила з руки на підлогу, дратуючий мене череп, який гулко ляпнувшись на підлогу покотився по ній кудись вбік. Яр’рез , рикнув, трохи дезорієнтований моєю дією, а я легенько перехопила його за один з валарів висячих наді мною каскадом, своїми губами й провела по ньому знизу до верху грайливим язиком. Яр’рез забувши вмить за трофейний череп , обхопив обережно моє лице двума руками нахиляючись ще ближче до мене своїм лицем, його привідкриті нижні мандибули легенько торкалися мого підборіддя, бивнями, й не наше дихання змішалося разом у вирі пристрасті, затуманеною палкою любов’ю свідомості. Провівши своїм язиком по його при відкритих чотирьох мандибулах, я відчула його жарке дихання на своєму лиці, й те як він мене ними обхопив за лице, провівши своїм трохи шершавим теплим язиком мені по при відкритим губам, проникаючи мені до рота , обхоплюючи мого язика своїм. Я втопилася в тому жаркому поцілунку, не бажаючи розривати з ним контакт, та здаватися , ще міцніше упивалася в його рот у відповідь провівши язиком по його рапатому піднебінні, та ковзнули по довгим іклам. Мої руки обійняли міцну шию Яр’реза, зарившись в саму глибину його жарких валар, вирвавши з нього переривисте зітхання. Легко підхопивши мене собі на руки, й не перериваючи нашого поцілунку , він підійшов до столу, вкритого червоною оксамитовою скатертиною, й змахнув з нього рукою на землю якісь книжки та бокали. Посадивши мене перед собою на стіл, та перервавши наш запаморочливий поцілунок , його сильні руки зірвали з мене весь одяг й ковзнули по моїй спині, легенько ведучи своїми кігтями мені по шкірі , граючись і наче вивчаючи моє тіло він рукою опускалися нижче, торкаючись до моїх розведених ніг. Внизу лона, вже все нестерпно горіло й хотілося якнайшвидше загасити цей не контрольований вогонь. Грайливо провівши своїм язиком йому по напруженому м’язистому животі, я рукою провела нижче по його паху прикритому юсою. Відчуваючи під своєю рукою великий збуджений твердий член . Він жадав того ж що я , не було сумнівів у цьому. Я вже закусивши губу, мріяла як залізу рукою йому під його юсу, обхоплю його єство своєю рукою й трохи пограюся з ним. Але , мої плани потерпіли крах. Перехопивши мою руку своєю , він сам взявся за мене. Його язик лизнув мене за вухом, визвавши табуни мурах по цілому тілу. А язик Яр’реза ні на мить не зупиняючись, продовжував гуляти по мені, залишаючи за собою вологі сліди на моїй шкірі, обдавши мою шию жаром свого дихання й легенько куснувши мене , від чого я палко застогнавши й вигнувшись в спині обхопила його талію ногами, вимагаючи більшого. На що він рикнувши опустив свою голову нижче до моїх грудей, жарко орудуючи своїм язиком на кожній з округлостей моїх грудей, й ретельно в кругову обводячи навколо набухлого як пуп’янок троянди соска , як не язиком, то ще обводячи його й кінчиком кігтя. Від чого мене обдало ще більшим жаром зверху до низу а в голові все затуманилося, моє розпашіле лоно між ногами потекло, вхопившись руками за червону скатертину на столі, скрикнувши мимоволі від гострих відчуттів пронизуючих як стріли приємними імпульсами ціле тіло, я закусила губу. Дивлячись на то як він, обвів язиком ділянку навколо мого пупця й опустився ще нижче , вирвавшись з полону моїх ніг затискаючих його за талію, він стає на коліна, нахиляється вниз до самого мого лона, облизуючи свої ікла довгим язиком, я пересіклася з ним поглядом, його очима, в яких горів вогонь пекельного бажання, і цей вогонь вже неможливо було загасити, легше вже згоріти разом з ним, в цій пожежі. Рикнувши, й обхопивши мене руками по під стегнами , підтягнувши й припіднявши трохи до верху, після чого він проник у мене своїм язиком в глибину мого лона, й наче змія його язик викручувавався там, через деякий час солодких мук, він вправно піднявшись трохи вище по лону язичком і легенько торкаючись клітора, провів самим кінчиком язика по чутливому бутончику, насолоджуючись моїми стогонами . Його гарячий язик забирався у всі мої потаємні місця, за існування яких я навіть не здогадувалася. Відкинувши голову назад, я одною рукою дотяглася голови Яр’реза, стараючись своїми пальцями залізти йому глибоко у м’які чутливі до пестощів валари, у цю мить відчуваючи як хвиля задоволення потрохи накриває моє тіло. На декілька секунд я втратила зв’язок з реальністю, випавши з неї, відчуваючи як все моє тіло здригається від неймовірного задоволення, а язик Яр’реза висковзує з глибин мого лона й легенько торкається до бутончика чуттєвих нервів зверху, заставляючи знову повторно мене застогнати та здригатися від хвиль задоволення від якого вже голова пішла обертом й все потемніло перед очима.
Яр’рез відпустивши мої стегна, піднявся вверх , спершись ліктями з обох сторін від моєї голови . Моє дихання було переривистим а погляд затуманеним, дрижачим руками витягнувши їх, я доторкнулася до лиця Яр’реза , ніжно провівши по його валарам розсипаним по плечам і спадаючими на мене. Рубінові очі, горіли червоним вогнем дивилячись на мене з любов’ю та не прихованим бажанням. Він нахилився до моїх губів , виставивши свого язичка проникаючи ним в мої губи. Солонуватий присмак з його рота , знову підняв та збудив нову хвилю збудження та жару в моєму тілі. Захотілося щоб він заповнив мене не тільки своїм язиком. Лизнувши його у відповідь по мандибулам та випираючим іклам, обхопила його за талію ногами . Відчуваючи як його твердий член впирається в моє лоно своєю голівкою. Яр’рез заричавши, помалу ввійшов чекаючи щоб моє лоно звикло до його розмірів, почав не спішно рухатися в мені, стримуючи себе. Я притягнула його рукою за валари до себе , ніжно поцілувавши в нижні бивні, а після цього в ікла. Не перестаючи рукою пестити його за валари, від чого його рухи стали більше впевненішими , ввійшовши на всю довжину , заповнивши мене цілком, я відчувала як його напружена плоть пульсувала у мені , як його головка впирається в шийку матки, заставляючи мене як кішку прогинатися в спині назустріч йому та хаотично руками облапувати його за шию, то ковзати руками по його грудях. Поштовхи які спочатку були не спішними у мені та обережними, почали зростати й ставати сильнішими набирати швидкість, й зовсім скоро я від того втратила залишки глузду. З губів безсоромно злітали стогони , я притискувалася до Яр’реза , легко дряпаючи його за плечі, хапала за валари , від чого він прикусив мене легко за плече , лишаючи на моєму тілі кровоточиві сліди , але я не відчувала від того болі. Тільки якась дика ейфорія . Оргазм накривав мене один за другим , я вже втратила їм рахунок. Моє тіло стало наче слухняною лялькою в руках Яр’реза, якому це все дуже подобалося. Ще декілька його хаотичних поштовхів, й я відчула що знову пливу на підступах до оргазму а налитий пульсуючий у мені член стає ще більшим, а голодне лоно жадно обхоплюює його орган, сдавлюючи пульсуючий член, стінками піхви від чого Яр’рез , зробивши різкий поштовх , входячи в мене на всю довжину, зливаючись потоком гарячого сім“ я прямо мені в матку. Одночасний оргазм переповнює нас….
Й тут я шоковано від того пробуджуюсь, підскочивши у своєму ліжку, наче осою вжалена. Фууууу. Так це що було сон? Чи ні? Що це було? Він, я, себто ми займалися любов’ю? Може він мене в сні того во? Оволодів мною, скористався ? Хаотично обдумував мозок. А руками облапувала себе між ногами, провіряючи. -Фуууу, жах який , потекла то як .. Злізши з ліжка , подивилася на мирно сплячого на своїй лежанці Яр’реза, який трохи повернувся на здоровий бік , омотавшись й накрившись моєю ковдрою по самі мандибули, він спокійно спав. Зніяковівши та почервонівши по самі вуха як стиглий помідор, я таки зізналася собі, що це що було між нами у сні мені сподобалося. Ну але на разі то тільки якийсь сон. Лише сон! Уява! А так то він ж перед тим як заснути, переді мною, він белькотів за якусь самку. Але, добре грець з ним з тим сном. Треба мені гайнути до міста, розвіятися після цього сну, підкинути ще Марії чудо зіллячко, щоб в її мужа добре стояло, взяти в неї замість грошей свіжого м’яса , бо Яр’рез з такими іклами навряд чи їсть якісь каші та вареники.. Й думаючи то потерла себе за то місце укусу на шиї, яке він мені у сні прокусив іклами.. -Хм, цікаво , а чи він дійсно кусається під час статевого акту? Й про що я оце думаю!? Роботи ще не початий край! а я думаю про статевий акт, та цей фантастичний сон.. щоб йому грець тому Морфею. Все, пора до роботи. Встала, рішуче направилася до зеркала. Обмившись та матюкаючи себе за те що в сні потекла. Бо дійсно, до Яр’реза у мене не було снів сексуального характеру, все зв’язане з лісом, чарами, природою.. А тут наче грім серед ясного неба. Розчесавшись зав’язала собі руде непокірне волосся в кінський хвіст. Привділася у чисту блузочку, натягнула майтки, та легку спідницю, накинула на плечі свій просторий чорний балахон. Взяла свого кошика, наложила туди пляшечок з чарівним вмістом, й баночку з яблучним варенням. Пішла до виходу . Біля дверей затримавшись , ще раз подивилася на Яр’реза. Тепер вже ковдра була насунута, йому майже на голову. В таке тепло так мерзнути подумалося мені.. Хоча нічого дивного. Він то ж ще хворий. Зітхнувши вийшла. Вийшовши у двір загукала та засвистіла, кличучи. -Буран! -Буран! Буран! Й прислухалась. Здаля почула характерне іржання й тупіт копит, гупаючих по землі. Й за деякий час прибіг до мене мій вороний, як крила крука жеребець. Довга грива тріпотіла, розвівалася по вітру коли він біг наближаючись до мене. Зупинившись біля мене, він привстав на задні ноги, передніми перебираючи у повітрі. Ніздрі коня роздувалися, з шумом вдихаючи та видихаючи повітря . Гордо відкинута голова, з густою гривою, блискуча щерсть, й хвіст зі свистом гуляючий по крутим бокам. Опустившись, після свічки на передні ноги, Буран знову форкнув. Дивлячись на мене своїм мудрими коричневими очима. Переднім копитом, лівої ноги вдаряючи по землі, риючи її. -Привіт, друже. Сказала я, поплескавши могутню шию жеребця. -Ти не проти, що я тебе відірвала від твоїх справ? Спитала я коня. На що він , нахиливши гривасту голову потерся об мене лобом, коротко іго-го-кнувши й стріпуючись, легенько куснув мені руку, обнюхавши. - Й ти теж кусюн.. Сказала я лоскотаючи його за оксамитовий носик. Та направилася до підвищення, Буран йшов за мною до лавки на подвір’ї, бавлячись й хапаючи мене губами за спідницю. Підійшовши до лавки й забравшись на неї, я залізла вже звідти верхи на його спину. Й направила коня п’ятками куди йому вирушати. Вуздечки на нього я ніколи не одягала. Тільки так, дотики п’яток до його боків, й голосові команди. Буран форкаючи перейшов з кроку в рись, а потім на галоп . Щось в лісі бентежило його, й не подобалося йому зовсім. Чуйні волохаті вуха рухалися, зондуючи прослуховуючи те що чаїла в собі гуща. Може де вовки, подумала я. Поплескавши по шиї, заспокоюючи його, й притримуючись іншою рукою за гриву та холку. На горизонті завиднілося місто. Й я затримала коня, зупиняючи. Перед містом, на пустоші, під всихаючим дубом сиділа Желя обхопивши тонкими блідими руками свої коліна, заховавши в них свою нахилену голову, по її плечам розсипалися чорні волсся, темний одяг обхоплював жіноче тіло плакальниці. По красивому лиці текли нескінченні сльози. Так, Желя подавала знак, що сьогодні тут запанує смерть, й на могутніх галузках цього дуба повиснуть тіла повішених.. Й проросте вночі під тим деревом , корінням відьом цвіт, подумала я, в думці потерши між собою руки. Мандрагора полюбляє такі місця з вішальниками, набуваючи магічних властивостей. Й значить можна буде її накопати. Торкнувши ногами Бурана в боки, також побачившого фантомну Желю , й настороженого форкнувшого. Він пішов далі, везучи мене під саму корчму Марії. Злізши з нього , я думала що він побіжить по своїм ділам. Але він пристроївшись собі біля конов’язі захрумав собі в ній сіном. Зайшовши в корчму я поморщилася від алкогольного запашку панувавшого в приміщені. За столиками сиділи наклюкані по завязку містяни , які хто спав на столі, вклавши туди голову, хто їв смаженого фазана, а хтось й пліткував. Замотуючись у свій балахон, я підійшла до стійки. Гримнувши по ній кулакам й привертаючи увагу, Марійки яка поралася біля плити повернувшись до всіх в корчмі пишною дупцею. -Ой, Іларіє, привіт, як ся маєш? Ти так файно виглядаєш. - Дякую.. Та, так добре. Нормально маюсь… знітилася я. -А твій вовк як? -Хммм ….аааа вовк. Ну спить виздоровлює. - Я тут до речі по ділу до тебе прийшла, знаю що ти не любиш нічого брати дарма, й віддаєш грошима. Отож я хочу щоб ти мені дала свіжого м’яса, якусь таку врізку для мого кхем… вовка. Й я тут тобі за це даю, чар зіллячка настій, хватить вам з Міськом на довго. Замовкла я перевівши дух, від довгого монологу до Марійки, як ніколи, переважно я мовчу та слухаю, а вона триндить без упину. Порпаючись у своєму кошику й дзенькаючи в нім банками. Я виставила їх по одному, на стойку перед Марійкою, вкінці добавивши баночку яблучного варення. -Це тобі на пробу з моєї паперівки. Буркнула я. Ти любиш ябка , чи не так? Ого. Очі, Марійки округлилися від побаченої картини. -Вельми вдячна. Твої настоянки чудові, мій Місько від них працює ну прям як годиник, сказала вона засміявшись. Від чого я поперхнулася водою, від того її працюючого годиника.. яку вона мені перед тим дала в горнятку. Бо знала що я не питуща зовсім. Хіба тільки іноді червоне винце люблю трохи, для внормовування тиску чи травлення. Але то ж не рахується. Іларіє, ти зачекаєш трохи, я цей весь твій, а тепер вже й мій крам занесу до дому, й принесу тобі свіженького м’яска. Вчора якраз хлопи мої бугая завалили та зарізали. То м’яса маємо повно. -Добре, відповіла я . Поскладавши все назад до кошика й вручаючи його до рук Марійки. -А, ти бо могла за той час як мене небуде, мені трохи тут помогти з клієнтами? -Ой, звиняй, ні. Мене тягне ригати від їхніх наклюканих в стєльку пик. -Ні, ні. -Ну добре. Тоді чекай. Сказала вона й пішла додому з кошиком. Позаду мене гучно ригнули, якісь два пияцюги. Збоку ще одна компанія щось п’яно обмовляла. Я вслухалася. -Так от представляєш собі ті відьми на свій шабаш у Вальпургієву ніч прилітають хто на мітлі„ хто на кочерзі, де свокупляються з чоритиськами та самим Вельзебулом, а ще вони там п“ ють пиво з кінських черепів які їм наповнюю сам Сатана! А ще грають смичками на котячих хвостах. Слухаючи ці бздури за відьом, мало не розізлилася. - А як взнати де відьма чи ні? -Ну так в них там під спідницею довгий хвіст як у корови. Все, ще трохи, й я не витерплю того бреду . Але врешті на горизонті появилася Марія, яка принесла мій кошик з клуночками м’яса. -Дякую. Сказала я, поспішно його беручи. -А знаєш, мій сусід, я замітила любить підглядати за жіночками й себе лапати при тому, хихикнула вона, член у нього такий го го. Я навіть пару раз бачила. Сказала вона. - Ну.. хм.. Пожала я плечима не люблячи такі розмови, й подумавши про себе. Що в мого Яр’реза член ще більший, й твоєму сусіду до нього далеко як курям до звізд. Та й всім землянським хлопам далеко до мого самця. З таким атлетичним тілом.. -Огов, ти чого?.. Потрясла мене за руку Марійка, проводячи мені перед очима своєю рукою. Бо я стояла завмерши, й про шось думаючи. забувши за все.. Крім Яр’реза стоячого перед моїм взором. У своїх обладунках, з списом в руці. По плечам за спиною, каскад довгої гриви нижче пояса.. Красота.. -Та, так відволіклась, відповіла я. Знаєш скоро смерть сюда прийде.. мовила я. -Йой, божечки! Заломила руки Марія. -Ти впевнена Іларіє? -Так, я бачила видіння.. Желя , вона ніколи не помиляється в тому, як й сестра її Карна. -Маріє! Де моя оквита?! Хватить дівицям плітки нести, до діла давай. Воруши своїми сідницями! Загорлав до неї новий клієнт, всівшись за стіл. Й я прощаючись з Марією пішла до виходу. Й тут відчула як похабна рука, одного з клієнтів корчми, ухопила мене, стиснувши мою сідницю. Спалахнувши від гніву, відставивши кошика я з розмаху рукою вперіщила по наглій морді, з заплившими як у хряка очима. З силою відірвавши від себе похабну ручку й заламуючи чужі пальці, прошипіла.. -Тільки попробуй.. й відпустивши руку, витягла схований у себе на поясі кинджал. Взявши типа за сальне волосся з силою натягнула, рвучи назад. Приставивши лезо до його гуляючого вниз-верх кадика, сказала.. Й залишишся без своєї голови. Та поспішно вийшла з корчми , засовуючи кинджал на місце . Та кутаючись в свій чорний балахон. Буран кудись умчав по своїм ділам, не дочекавшись мене, то ж мені треба пішком вертатися до дому.
Як, тільки знервована уманка вийшла з хати по якихось справах. Яр’рез відкинувши з себе вбік ковдру , сів на своїй лежанці. Де, він до того притворився сплячим. Хаотично рухаючи своїми мандибулами, та наморщуючи чоло. Сон який наснився йому, збентежив його до глибини душі. Такого з ним за все його життя до зустрічі з уманкою ні разу не було. В своєму сні він так палко нею володів на тому столі , хотів б так звісно ще й на яву так її любити, доводити до безлічі оргазмів.. Про те це вийшло тільки в його буйній розпаленій уяві. Тому що напередодні уманка , задурманила його напоївши якось травою та ще накрила його своєю ковдрою на додачу, яка була просякнута чарівним запахом її феромонів, які йому двинули по рецепторах так наче його в голову забодала з розбігу сама Королва Чужих! Яр’рез заглянув собі під юсу, лютуючи та загарчавши на всю кімнату. Всі його стегна були вкриті білою спермою, яка ще на лежанку потекла замазавши білизну під ним. Відірвати той член до чортів собачих. Лютував він гніваючись на себе, зашипівши й стукнувши кулаком по підлозі. Провівши пальцями собі по мокрих стегнах, гидливо витираючи з них сперму, форкнув. -Що подумає по нього ж уманка, коли буде міняти на ньому бинти на свіжі ? - Що я якийсь збоченець подумає.. Сказав сам собі Яр’рез застогнавши з відчаю та люті. Треба щось робити заким її немає. Він відчув ментально, що вона ще далеко від дому. Вставши з лежанки на трохи ватні ноги, але все ж таки вставши. Медицина уманки йому помагала таки. Він прислухався до себе тримаючись рукою за забинтовані груди, та й бік. За який його самочка також дбайливо не забула, наклавши шось туди з різким запахом. Вроді рухатися можна. Це добре. Подумав він, стягуючи з матрацу солідно заляпане простирадло. Й закинув його до тазика з чистою водою , стоячого неподалік. На його кораблі звісно було простіше, там прала автоматика… А тут треба вручну прати , щоб скрити свій сором.. Воїн яутжа який кінчив у сні разом з уманкою. Відігнавши від себе образи напливаючі на його свідомість з сну, Яр’рез прав простирадло, порикуючи собі в мандибули. Потім ще обдививився ковдру, з якої солодкий запах уманки почав знову проникати в його чутливу до запахів носову складку… -Як би я її прямо на підлозі залюбив до без свідомості.. Застрекотав він, замріявшись. Потім різко труснувши головою, взявся люто протирати свої стегна шматою, рукою, обмиваючись гидливо від власної сперми. Аж на його стегні від того знову заструменіла кров з розятреної його бурними діями рани. Не звертаючи на це увагу, він покрутив в своїх руках простирадло , не знаючи де його розвішати. Поклав на стіл, зазирнувши по ходу до миски з суничним варенням. Рішив що мабуть треба на дворі розвішувати простирадло. Але й там нічого не побачив перед хатою. Тільки якийсь дивний різкий запах, він винюхав голосно вдихнувши повітря на дворі. Цим запахом віяло з лісу, це був запах якогось хижого звіра від якого віяло знайомими нотками агресії та дикої не підконтрольної нікому сили. Кров закипала по венам Яр’реза. Пробуджуючи його природнє єство космічного мислвця, вбивці з раси яутжа. Так захотілося відчути як леза на його наручі розріжуть чужу плоть разом з кістьми, й випотрошать того не відомого йому звіра. Загарчавши він вернувся до хати, найшовши свої лати акуратно поскладані в кутику та свою дрогоціну зброю, за якою він скучити встиг, валяючись до того хворим. Рикнувши та вдівши наруч на праву руку. Він любовно побавився своїм двійним лезом, викидаючи його з металічним звуком з зап’ястного наруча, від звуку якого приємно кров бурлила по венам . Набавившись двійними лезами , він взявши до рук спис активував його„ розклавши майже на всю кімнату, та розчаровано склавши, бо не було в кімнаті багато місця для замаху. Зітхнувши сумно та присівши Яр’рез взявся ладнати свій портативний ПК. Треба буде потім як наладнаю включити активатор самоліквідацію корабля…
Під, вечір я прийшла до дому. Відчувши що трохи змучилася та зголодніла за довгу дорогу. Цікаво як там Яр’рез , подумала. Зайшовши до темної кімнати, та поставивши на стіл кошик, на якому лежало шось вологе, схоже на шмату по дотику. Дивно я нічого там не лишала ж.. Подумалося мені. Й що за два палаючі вуглики такі світяться у темряві кімнати подумала я. Дивлячись на мене. - Люцифер ти? Невже? Спитала. У відповідь пролунало знайоме ричання, та форкання в кінці. Ой. Трохи збентежилася аж від того. Завовтузилася вмикаючи світильники. Як тільки світло розгорілося то побачила Яр’реза який сидів там у закутку, пораючись у своєму наручі. Він, що отак в темноті бачить? Подумала шокована. Й ті очі у нього так палали у темряві світилися, хвилюючи мене своїм вогнем. Але моя радість від того що він може ставати з своєї лежанки трохи притупилася, бо дивлячись на то як він порається у своєму наручі зразу ж згадалися слова біса. «Як тільки він прийде до себе то зразу ж візьметься ремонтувати свою техніку, щоб викликати на підмогу своїх, пославши їм сигнал біди. Вони прилетять за ним й ти його більше не побачиш. » . Ну, але те що має статися то станеться, й я ніяк не можу вплинути на його вибір. Схоче то хай летить зі своїми.. Думалося мені. А серце насправді стискалося в грудях від болі , наче тисками. Звикла я до нього, за цей майже тиждень, пораючись з ним та спасаючи його від смерті. - Я рада, що тобі стало легше. Сказала я до нього, трохи наблизившись, ближче. Й цьому дійсно була рада, бо це дійсно добре бачити коли ти так стараєшся, й бачиш хороший результат від своєї праці. Він відволікся від бабрання у своїй системі, глянувши на мене своїми рубіновими очима. Й доволі сердито спитав з нотками не скритих ревнощів .- Хто такий Люцифер? Здивовано на нього подивившись, відповіла. - Це складно пояснити, бо в нього багато імен. Його називають ще Ангелом Світла. Від слова люци-світло, й слова -ферум. Тобто той що несе світло. Або Князь Пітьми. Він був в Раю найгарнішим ангелом серед всіх.. Але повстав через гординю свою на Бога, й був скинутий з небес.. -Але для чого тобі це знати Яр’рез? Це релігія уманів . Хіба це не лишнє для тебе? Здивувалась я. -Ні, не лишнє , треба мені знати про все, просто ще й цікаво, я завжди все вивчаю докладно наперед.. Відповів Яр’рез вдивляючись у мене своїм палаючим поглядом. А в думках про себе подумав - Хто ж би не був той Люцифер, мені абсолютно начхати на його титули, я відірву йому його голову та прикрашу нею стіну трофеїв, яку зроблю для своєї єдиної , й тільки своєї Богині.. Мріяв він. А мені вже незручно якось ставало, від того уважного погляду червоних очей, пронизливих як стріли. Зразу ж той яркий сон почав бентежити уяву, випливаючи пікантними деталями в голові. Відмахнувшись бентежачої мене уяви, рукою, втікла від неї, та погляду Яр’реза у комірку. Зашурхотіла в ній травами, та дзеленькаючи баночками з ярличками на кожній, шукала потрібну настоянку з кропиви дводомної. Старої як світ, але дуже цілющої рослинки. Ще бинти не забути треба прихопити з полички. Взявши все необхідне з собою, направилася до Яр’реза, котрий знову колупатися почав вправно кігтями у своєму приладі , з серйозною міною на лиці, тільки мандибули часом хаотично рухалися. Доволі кумедний вигляд у нього, як би не той сраний прилад у його руках, дратуючий мене до чортів. Яр’рез якраз закінчував ладнати свій наручний портативний гаджет , коли переляканий та одночасно сердитий голос уманки відволік його від роботи. Яркі зелені очі Іларії уважно розглядали його ногу, вкриту засохлою зеленою кров’ю, ногу яку він собі добряче роздер, задівши своїми кігтями та подряпавши шкіру собі на ній, коли бридливо відмивався та відтирався від потоків сперми. -Ти з глузду зовсім з’їхав? Чудило. -Добре хоч шви не здер! Яр’рез якось винувато від моїх вересків, відвів погляд, втискаючись у стінку позаду себе спиною, забувши за свій гаджет затиснутий пальцями в руці. -Кидай вже свою дурню з рук, зараз буду тобі забинтовувати твою ногу, якщо будеш й далі здирати кірку на загоєній рані то бігме зв’яжу твої лапища! Зрозумів? Розійшлася я, на тихо сидячого Яр’реза, ховаючого від мене свій погляд. В мені дійсно було бажання у той момент, надерти йому зад та наваляти по рукам. -Я розумію що рани які загоїлися сверблять, ну але щоб так роздерти собі ногу до нових ран, то треба бути дійсно чокнутим! Заким уманка сердито читала Яр’резу мораль за його витівку, він сидів притихши, й не особо хотів щось казати у відповідь чи свій захист, бо брехати він своїй уманці не хотів й не збирався. Але зізнатися що він так себе помив на ногах від сперми було соромно, що тоді вона за нього подумає? Хай може дійсно так рахує в те що говорить, про те що загоєна рана свербіла й він не витримав, й себе роздер її чухраючи. Хоч як для нього, пройшовшого скрізь пекло то все дрібниця, те свербіння, не відчуває його, він он навіть й незамітив як себе кігтями на нозі обдряпав, коли мився від своєї малої таємниці яка йому наснилася сьогодні. Самець яутжа який кінчив у сні від уманки. Точніше вони це зробили разом, обидвоє. Неперевершене відчуття.. От ще би так реально її залюбити до запаморочення й любити , закохати до безкінечності заким всі сили не зникнуть у тілі.. Мріяв Яр’рез, прикривши свої очі, спершись об стінку позаду спиною. Ну, а я заспокоївшись, помивши руки, взялася за його ногу, рукою. Приємний дотик пальців до теплої , темної шкіри вкритої дрібними лусочками, пронісся в моєму мізку імпульсом, розлившись по тілу відчуттям легкості та приємності. Яр’рез вийшовши з свого стану трансу де був перед тим, вперся об мене своїм багряним поглядом, дивлячись на те як я пораюсь навколо його ноги обережно очищаючи шкіру від його крові, промивши настоєм кропиви та заставляючи його зігнути ногу в коліні, почала обмотувати бинтом навколо. Він за той час знову впав у транс, закривши очі. Ну може й то добре, що не спостерігає вже, а то той його погляд так пробирає мене аж до дрижаків по тілі. Як же та уманка на нього впливає по дивному, йому галактичному вбивці, воїну, навіть не охота їй суперечити, він мовчки терпить навіть те що вона його аксесуари називає брухтом й тд.. Хоч комусь іншому він би давно за таке вже вирвав з спини хребет разом з черепом довго не роздумуючи над тим. Але не своїй Богині, рудоволосій Королеві. - Ну все, готово. Сказала я плеснувши його рукою по коліні, від чого він аж підскочив на місці з несподіванки, пропалюючи мене поглядом рубінових очей палаючих вогнем. -Було би добре, щоб шкіра і рубці що заживають дихали, але так як ти шкрябун ропускаєш свої кігті де не слід, то походиш ще з бинтами деякий час. - Будеш далі собі зривати кірку яка утворилася своїми кігтями то бігме тебе.. - Я зрозумів, тоді ти мене зв’яжеш. Сказав Яр’рез до мене з дивненьким підтекстом. Чи то мені причулося? Він, нахилив голову вбік , роздивляючись мене, клацнув мандибулами. - Мені там свербіло дуже, я мусив це зробити. Сказав він, показуючи кігтистим пальцем собі на пах? Чи то мені знову здалося, бо ж трохи збоку від нього я була, подумала я. -Ну там як свербить то можеш чіхратися, це не заборонено, головне щоб не тут , показала йому на бинтовану ногу. Й провірила його реакцію на свої слова та жест. Так і є . Щось він по дивному себе веде й зразу відвертає погляд вбік. - А тепер йди на свою лежанку, твоє барахло від тебе не втече нікуди. Хочу поміняти бинти на твоєму торсі та боці. Сказала я до нього, торкаючись до його лоба, провівши пальцями по кущикам жорсткої щетини на бровах. Де моя рука, була перехоплена його рукою, й затиснута й його теплій долоні з загрубівшою шкірою, а другу руку він сам до мене простягнув, піднявшись з підлоги й горою наді мною височіючи . Кігтисті теплі пальці піднялися до мого лиця, обережно обводячи мене по контуру, так легко як художник робить зарисовку на своїй майбутній картині. Його дотики бентежили мене. Рука легко перемістилися до мого волосся, пропускаючи руді пасма крізь свої пальці , й ці палаючі вогнем дивні рубінові очі так поруч зі мною. Так кортіло в них потонути повністю, ще й в низу живота ті імпульси заворушилися, до того мирно сплячі в своїх глибинах, а тепер наче збудувшись від вікового сну заворушилося як те кубло зі зміями в спеку. Ну, але ж не можу я його увагу так якось відкидати від себе, тим більше, сама спровокувала його своїм гладженням по щетинкам на бровах. Й поки все добре , ми не переступаємо межі дозволеного як у тому сні що наснився мені. Ну бо якось це й дивно.. хоч нормально. До того просто у мене нікого й не було. Я була відьмою, відлюдником тому мені завжди здавалося що зв’язки обтяжують, й вибирала бути сама. А тепер от щось з Яр’резом засумнівалася у тому.. А думка, що він може мене покинути, щезнути, так же несподівано як й появився одоної темної ночі. Ця думка зносила мені мозок. Я не хотіла щоб він мене покидав, й вертався до своїх , у той далекий холодний космос, сяючий міліардами холодних зірок. Хоч що я можу зробити проти того? Якщо це не моя воля… На силу когось не втримаєш… Як би цього не хотілося. Але прийдеться мені з тим змиритися. Отакі думки мені блукали після того як Яр’рез дотулився до мене своїми руками та пальцями. Й пішов на свою лежанку. Заким я пішовши в комірку копирсалася там. Взявши нові бинти. Вернулася до нього, присівши поруч й вклавши все необхідне, перед собою. Цілющі настоянки чудо трав. -Де, простирадло? Ти його що теж замазав кров’якою? Спитала я без задніх думок у нього. Він щось знову на те моє питання збентежився, показавши вказівним пальцем на стіл… -А, тепер мені ясно, що там я торкнула мокре, рукою. Ти простирадло заправ, та туди поставив, не знаючи де його повішати, щоб сохло. Сказала я , потерши його рукою за коліно. То ти ще й господар виявився. Посміхнулася радісно до Яр’реза я. А він щось з моїх слів збентежено відвернувся. Потім їй зізнаюся у всьому, рішив він. Й у своїх почуттях також.. Тоді коли уманка, буде готова стати його обраницею… Коли прийде час. А терпіти та чекати він вміє. Знала би уманка як вона його подразнює своїми легкими дотиками теплих пальчиків то до його ноги, то до руки.. Та повсюду на тілі куди торкають його її руки.. як дражнить та мучить його своїм солодким запахом.. Може тоді вона би так не сумнівалася у ньому, така хаотична у своїх не постійних мінливих емоціях, котрі він так добре відчував від неї, якими вона також добряче баламутила йому свідомість. -Не переймайся, в мене чистих простирадел ще багато, тож буде чим замінити. Сказавши потріпала легко його по руці, лежачій на матраці. На що він у відповідь мені тихо застрекотів, нагадуючи тим звуком вечірній спів квакш у липневому лузі. Який же він гарний подумала я про себе розглядаючи його. Й беручись руками за його атлетичний торс, знімаючи з нього мотки бинтів, та оглядаючи його. -Ну ще трохи й шви можна знімати буде, будеш як новенький. Сказала йому, легко та вміло наносячи своїми пальцями на сліди зарубцьованих ран на грудях, настій деревію. Відчуваючи під своїми пальцями такі рельєфні сталеві м’язи, по цілому торсі. Отож натреноване в боях тіло. -Ти така добра сказав він, здригнувшись від мого останнього дотику, коли я просто так провела пальцями по довгому блідому старому шраму на його торсі. -Це пам’ятка з мого першого бою з Жорстким м’ясом та їх Королевою, сказав він опустивши очі. -То був дуже великий вулик з тими ящурами. Певно він тужить, за своїми боями та небезпекою з цим зв’язаною подумала я. Й рішила що час перебинтовувати його торс, та бік , на остаток, настій нанесений мною вже увійшов в рубці, все добре підсохло. -Кажеш ти, що я добра. Але я відьма, й умани нас бояться за наші здібності та знання. Й вони не рахують нас добрими. -Що інша дичина , якісь нікчемні пьйод амедха, думають про тебе мені байдуже. -Я бачу що ти добра, й все. На що я тільки у відповідь тихо зітхнула. -Хто такі дичина та нікчемні пьйод амедха? Спитала я у нього. - Це все умани, м’яке м’ясо. Ми яутжа так називаємо вашу расу. Ледь стримуючись щоб не засміятися вголос прикусила губу. Отак людиняк називає у космосі його раса. Дичина або М’яке м’ясо . Дотепно. -Так ти яутжа? Перепитала. Назва його раси мені сподобалася. Така дивна й загадкова. Яутжа. Вже хоч знаю що він яутжа. Думаючи своє, прийнялася акуратно його перебинтовувати, попадаючи під його коси своїми відкритими руками, та плечима. Він, тихо відкинувся головою та корпусом назад, спершись позаду об свою ліву руку, яку підставив й прикрив очі. Довгі темні коси розметалися за його плечами, впавши на подушку, та підлогу. Домотуючи бинти по його торсі, крадькома пілглянула вниз, блимнувши оком на його пах. Й мало від того не фиркнувши від розчарування вголос. Бо він накрив себе там ковдрою. От змерзлячина подумала я. -Все я вже закінчила, сказала я відірваши, свій погляд від ковдри якою він себе прикрив нижче пояса. Й коли оце він так встиг? Шустрий як горностай. Й знову подивилася на нього, й на його дивакувату позу та відкинуту назад голову. Не втримавшись провела пальцями по його відкритій шиї, торкаючись ніжної темної шкіри на ній, й провела рукою далі по незахищеному горлі вкритому маленькими червоними цяточками, по темно сріблястому фоні. Обвела їх то тут о там, думаючи гарячково. Який ж він гарний, мій яутжа. -Я вже тебе перебинтувала, можеш далі займатися своїми залізячками Яр’рез. Сказала йому. Відірвавши насилу свої пальці від блукання по його шиї. Він, відкинувся на подушку, прикривши собі очі рукою. -Ти що? тобі не добре? захвилювалася я за нього не на жарт. Хапаючи його за руку, вислуховуючу пульс на зап’ясті. - Та все гаразд, не хвилюйся Іларіє.. Відповів він якимось дивно зміненим голосом, раптом забравши від мене свою руку. - Я не можу не хвилюватися за тебе, торкнулася легко його скроні. - Тому що ти дорогий мені. Подумала. Яр’рез тихо загарчав, уманка його Королева помалу доводила його до схиблення своїми ніжними дотиками, коли його перебинтовувала торкаючись своїми руками його шкіри, чи проводячи випадково рукою по його чутливим валарам. Звір якого він стримував стільки років в оковах свого аскетичного життя, життя воїна, почав пробуджуватися у ньому, вимагаючи брати силою те, що має й так належати йому. Але він такого не зробить ніколи. Не візьме свою Королеву силою, проти її бажання. Як би його темна натура не жадала цього. Зціпивши міцно мандибули та ікла, щоб не застогнати вголос, коли вона своїми пальцями дражнячи його провела по його шиї та горлі… А ще потім питалася чи все гаразд з ним.. Так й охота сказати до неї - ні не все гаразд , бо ти лишень, дражниш мене та сама не віддаєшся, заперечуєш явне, відкидуючи кохання.. Вона що не розуміє що він самець, мужчина, як виражатися словами уманів. -Слухай- Певно тобі треба поїсти чогось, а то ти себе голодом замориш. А це не гаразд. Почув Яр’рез над собою голос уманки, переживаючої за нього. Ну це йому звісно було приємно, що за ним переживає вона, його Богиня з зеленими очима. Турбується, значить любить. Треба лиш терпеливо чекати, коли вона врешті дозріє, до відносин з ним. Й зайняти себе треніровками та полюванням на місцеву дич. Той невідомий звір, котрого він відчув енергетику вдень, десь ховався в гущі лісу, він заставив його кров забурлити швидко, бо це було щось зле, сильне, переповнене бажання нищити та вбивати все на своєму шляху. Це буде достойний трофей, подумав Яр’рез подивившись з під своєї руки, куди пішла Іларія. Направившись до столу, рішила нарізати ножем, акуратними кусочками м’ясо, яке мені дала вдень, Марійка для мого «вовка» . Наповнюючи ним миску. А сама по ходу діла наминаючи пиріжки, трохи ставші черствими, але їсти їх ще можна. Притарабанила миску наповнену м’ясом під лежанку Яр’реза. Він продовжував поглядати на мене дивними потемнівшими очима, вкрившись ковдрою. - Ти це мусиш з’їсти , сказала я йому. Чи тебе може погодувати? Та, добре не буду. Бачу що ти соромишся. Ну але ти мусиш це з’їсти . Заким я прийду. Мушу накопати коренів мандрагори, якраз місяць на небі повний. Й там на пустирі під дубом мертвяки бовтаються , повішані. Все що треба для квіток відьом. Сказала , погладивши його по голові, підвелася на ноги. Він, мовчки на мене поглядав,стримуючи свої емоції. Та хмурив як завжди, свої надбрівні дуги, порослі темною кущастою щетиною, ворушив нижніми мандибулами. Й тут наважилася я на одне питання яке мене мучило. - Те що ти там ремонтуєш цю глупу штуку з наручника свого, то для того щоб послати сигнал біди своїм й полетіти додому до зірок коли вони вернуться за тобою? Тихе стрекотання й ще дивніший погляд рубінових очей на мене. Він відповів. -Я ремонтую свій міні ПК для того щоб завдяки йому активувати дистанційно самоліквідацію свого корабля на дні того озера.. - Знищити його повністю. Тихе ричання й за ним.. -Дім, в мене немає дому. - Я одинак, який полював сам по собі у галактиках по різних планетах. Я відчула що мене від його слів, переповнює радісний тріумф та ейфорія. Ні, він не думає вертатися назад в космос. Фуф. Він залишиться тут, зі мною, поруч. -Й ще Яр’рез, в тебе є цей.. Ну себто самка є? Спитала ревниво, мордуюче мене питання. Рубінові очі, загорілися з якимось віддтінком дикої не прихованої люті, при слові самака. -Ні, немає у мене ніякої самки. -Тільки ти єдина, та що завдає мені дурні запитання. Його відповідь мене увігнала в краску, почервонівши як помідор по самі вуха. Я відчула що зараз згорю як не від його погляду, то від сорому та бентеження яке мене охопило. Піддавшись миттєвому пориву, чмокнула його в лоб, стараючись не заглядати у ті палаючі вогнями червоні рубіни, кольору крові уманів. Стрекіт на мої дії пролунав на всю кімнату, а я бігом почала збиратися. Взявши маленьку лопатку, та замоталася у свій чорний балахон з капюшоном, насунутим собі на голову. -Ти не забув Яр’рез, що маєш зїсти це все що в мисці біля тебе стоїть? -Інакше я тебе власноруч нагодую. Сказавши, дещо йому нагадала. Й щільніше кутаючись у балахон. Вийшла за двері хати на двір, у ніч. На небі світив повний місяць, освітлюючи все чарівним світлом. Тільки ліс чорнівся неподалік.