************************
Відьма – від слова «відати». Це інквізитори перекрутили слово і його таємний сенс до повного неподобства. А ми просто відаємо приховане. Чи не в силу божественних одкровень, а просто – є у нас така сила. І вона нам дана для захисту людей і на їх користь.
************************
- Вбивця.. Хм… Ліквідатор.. Й що з того? Здивувалася я, закінчуючи поратися, відсунулася вбік, сидячи на підлозі, відчуваючи ногою приємне тепло його тіла на собі, зітхнувши ще раз роздивилася свою роботу- ретельно накладене мною на рубці хижа, по його грудях листячко подорожника нагадувало химерні зелені узори. Й обережно приклавши поверху них рядно для фіксації та утримування оцих зелених аплікацій на його тілі. -Надіюсь рипатися з місця не будеш, інакше вся моя робота піде коту під хвоста. А перев’язувати тебе я поки не хочу. Щоб рани швидше зарубцьовувалися треба щоб вини дихали. Говорила я до не зовсім балакучого хижика, за але це мене не особо хвилювало. Я не зовсім полюбляю коли мені триндять по під руки під час цілительства. Мовчить й добре. Головне що мене розуміє. Й дивиться на мене не відводячи свого погляду. Точно так як дивиться хижий звір на свою здобич.. Подумала про себе, ледь збентежившись. На що він відреагував, відчувши мою емоцію, та тихо рикнувши, втупився в стелю мабуть розглядаючи там під склепінням даху столітніх павуків з їх тенетами. Подивившись здивовано на нього… Тож треба який чуйний, знов подумалося. В голос наразі тільки промовивши -А на твій бік, перейду після того як закінчу процес лікування твоїх рубців на грудях. Промовила до нього. Нахилившись, та пальпуючи обережно пальцями його такий великий рубець на боці залишений від кінчика хвоста Королеви , вслуховуючись в глибину .. забираючи з неї всю біль, вбираючи її в себе як губка. Рука хижика перехопила мої пальці, стискаючи їх -Ти, не мусиш цього робити, рубінові очі з сумом дивилися на мене. Я звик терпіти біль, на який заслуговую. - Може ти й звик терпіти біль там звідки ти родом, але ти не заслуговуєш терпіти біль при мені, я не допущу до цього. -Тут моя хата й мої правила. Й це що я роблю, то моя робота, так що не перешкоджай мені, сказала я віднімаючи від своєї руки його пальці з довгими кігтями й кладучи його руку на місце, вздовж тіла. А згусток негативної енергії який дістала з глибини рубця , я з своєї руки скинула у тазик з водою, спецом для того й приготовлений. Називає себе вбивцею, а сам за мене переживає. Й не дивний він той рубіновоокий ліквідатор, з своїми відчуттями. Не простий він тип , не простий. - Скажи вбивця як тебе звати? Врешті закінчивши поратися біля нього, й напружувати його своїми жвавими діями. Я всілася поруч на підлозі, витягуючи свої ноги вздовж й позираючи на затихшого хижика й міркуючи собі в голові коли можна вже буде з нього знімати листочки подорожника. Яр’рез мене звати, Демон по нашому.. таке ім’я мені дали мої батьки. Сказав він, відвернувши голову вбік, наче йому було не приємно щось згадувати. - Яр’рез , Демон.. Оооох, гарне таке в тебе ім’я, мені дуже подобається сказала я . Він повернув голову, до мене знову, вдивляючись своїми рубіновими очима. Я тобі розповім про себе уманка все. Хто я є . Сказав він так, наче себе до чогось готуючи й рішившись. А я склавши руки в себе на животі , приготувалася слухати його розповідь. Яр’рез- це ім’я потім відповідало моїй суті, коли я трохи підріс. Мати, моя народивши мене, через деякий час вона кинула мене й мого батька, Вожака нашого клану. Пішовши до одного могутнього Елдера, правителя центральної влади на нашій планеті Яутжа- Прайм. Й повісилася йому на шию, ставши його самкою, наложницею. Ппродажна як всі самки. Її цікавило бути поближче до влади, на що вона й розраховувала кинувшись до Елдера, а не простий вожак як мій батько. Й видно те що від нього пішла моя мама, промінявши його на іншого, заради своїх шкурних інтересів , це його морально підірвало й дуже змінило. Він став злим та відчуженим, зривався на весь наш клан. А найбільше діставалося мені, він на мені зривав всю свою злість. Почавши мене муштрувати ще з малька як я тільки навчився вставати на ноги та вилазити з своєї люльки. Я не розумів як я міг хоч чимось проти діяти у бойових спарингах такому досвідченому воїну як мій батько, не вистарчало спочатку сил й досвіду.. Тоді цю слабість він з мене вбивав канчуком. Потім викидаючи мене очухуватися на нижні рівні корабля. Де мені приходилося перетерплювати ту всю біль в тілі від ударів рідного батька, які на спині залишали сліди його залізного шипастого канчука . А часу на тих нижніх рівнях навіть й здохнути у мене не було, щоб не стати дичиною якогось ізгоя згниваючого й відбуваючого там покарання на нижніх рівнях кланового корабля. Й я мусів виживати й їх вбивати. Мій наруч не встигав висихати від їхньої крові. Врешті я хоч щось відчув що приносило мені задоволення. Це розрізати їхні тіла навпіл або знизу до верху, упиваючись кров’ю я п’янів від смертей тих ізгоїв. Від того як видирав їм з спин хребти та відривав голови, Він замовк, знову відвернувшись. -Яр’рез, в тебе не було інакшого виходу. Як би ти їх не вбивав то що думаєш , вони ті ізгої не робили б з тобою такого самого? -Ти, не винуватий у помилках своїх батьків. Мама вас кинула заради більшої вигоди й багатшого життя, а твій тато втратив від того гальма й зривався на тобі. Бо ти йому нагадував за неї.. Сказала я, й піддавшись якомусь внутрішньому пориву ухопила його за руку. Від, чого здригнувшись він , підвів голову і знову почав дивитися на мене тими своїми палаючими, наче сам Пекельний вогонь рубіновими очима. - Й ці помилки, я відчував на власній шкірі. Сказавши це до уманки, я важко опустив голову на подушку. Я скільки себе пам’ятаю завжди рахував єдиною помилкою лише себе, а та дивна уманка , моя самка, рахує мене якимось добрим та особливим. -Тай взагалі ти унікальний такий весь, почув я над собою її такий чарівний заспокійливий голос віщуючий. -Й як би долі твоїх батьків не зійшлися, то би не було зачаття й народження такого гарного Демона, який теж не спроста впав мені на голову одної темної ночі.. Дивом не Вапльпургієвої , подумалось зненацька. Й знову ті рубінові очі до глибини душі пронизуючі дивляться на мене. -Не, спроста, мій зореліт тоді хтось підбив, перед входом мого корабля в підпростір для ривку в гіпперпростір.. Тут я відчула що у мене почало клинити в голові від тих не зрозумілих слів про якийсь там під простір чи там гіпер простір у космосі. Нахилившись над Яр’резом спіймала себе на шаленій думці, як би ото так я заскочила на його хижацьке гнучке, атлетичне тіло, осідлавши його верхи, обхопивши ногами як дикого жеребця , заволодіти його єством , й завівши йому руки за голову вдивлятися у ті палаючі очі згораючи разом у пристрасті кохання. Ой, стоп. Про що я думаю. Нависнувши над хижиком, який напружився затамувавши подих. Це не зовсім правильно. Так не повино бути, він ж взагалі хоч й унікальний але не землянин. Й навряд чи йому буде до вподоби зв’язок з якоюсь там уманкою, не з його раси, як він мене називає. Тому сівши на своє місце, й взявши своє бажання разом з буйною фантазією на короткий ланцюг моральних принципів, рішила розбавити напругу назрівшу в над нами у кімнаті , іншими питаннями. -А ти тих черепів Королев ящірок, багато маєш трофеїв? Спитала у нього, дивлячись як він одним кігтем орудує чухраючи собі потилицю. Моє питання його втішило, очі весело загорілися, рука підперла космату голову -Трофеї, -Ціла трофейна стіна мого зорельту в них, й ще був у мене один трофейний відсік на Атолл. Атолл- це таке галактичне велике місто, у просторі космосу. Побудоване вченими з Аттуру на основах квантової фізики. Пояснював він мені, й мою голову заполонили різні образи.. Але якось свідомо мізки почали плавився як віск від такого напливу інформації. - Й на клановому кораблі ще була ціла трофейна кімната поки я ще не мав свого власного корабля… -Ого! Нічого собі , відкрила я рота від подиву. Образно представавши собі стіни рясно завішані безліччю жовтувато-білих блискучих черепів. -А що на це казав твій батько. Мав би бути радий? Спитала я, у Яр’реза думками астрально перебуваючого з тими черепами. Й моє питання вернуло його назад в реальність. - Я не знаю. Він мене коли як я підріс, уникав та боявся, після того випадку під час бойового спарингу.. я йому зламав тоді руку й два ребра , спокійно та легко перемігши того Тирана, знаєш, я тоді мав повне право по нашим яутським Законам, стати Вождем клану замість нього, програвшого бій своєму сину. -Ух. Круто ти його.. - Ну, так й треба було , нічого було тебе недооцінювати. Захопившись розповіддю Яр’реза , я емоційно кулаком грюкнула по підлозі. Від чого він рикнув, здивовано звівши брови до лоба. Моя лишня емоційність бентежила його. - А чого ти не став тоді Вожаком? Це би було логічно й справедливо. Спитала я. Фиркнувши презирливо Яр’рез відповів. -Я не захотів, бути Вождем то не цікаво й марудно як на мене. Брудні політичні інтриги при владі у клані, мене ніколи не цікавили. Я йому сказав тоді дивлячись у вічі, що мені його шкода, знаєш , він дійсно був такий жалюгідний в той момент.. Боявся втратити в одну мить своє нікчемне життя та владу.. Це так було гидко відчувати на своїй шкірі ту всю гаму його негативних емоцій та страхів ніби у гівно Кайнде наступити ногою. -Й що було далі? Заінтригувалася я ще більше, примітивши що листочки подорожника зробивши своє діло, й вигнавши на зовні гній, почали трохи втрачати вигляд на його рубцях. Значить пора. Й я заклопотано взялася за роботу, знімаючи їх з загноєних рубців . -Це ще стільки гною вони натягли з мене? Таке просте листя? -Як? Без ніяких технологій. Здивувався Яр’рез шоковано розглядаючи те що я роблю в нього майже під його «носом» та мандибулами . Так, це робота тої чудо рослинки тягнути гній з любих ран, очищати організм. Й без ніяких захмарних технологій як на ваших планетах, мабуть. Тільки проста магія.. Магія Матері Природи й трохи нашіптувань. -Ну але що ж там було далі , після того як ти переміг свого батька? Спитала я в Яр’реза , забираючи акуратно гній з рубців на його тілі, тканиною просякнутою настоєм деревію. Хоч й не звикла я, коли мені під руки говорять під час процесу, але його розповідь була така важка до сприйняття але цікава. -Після того я, взяв собі вже власний корабель та пішовши в Арбітри ловив та вбивав тих яутжа які порушили Кодекс Честі, ставши відступниками на Атоллах.. Заким не зіткнувся одного разу з такою чорною чумою як Кайнде Амедха. які вирвалися в контрабандистів з кліток.. Тоді зрозумів що це моє, вбивати тих ящурів. Вбивства відступників не давали мені, такої ейфорії яку давали вилазки у кодла переповнені Чужими. Сказав Яр’рез важко видихнувши, відкинувши свою голову на подушку , прикриваючи рубінові очі рукою, в яких лютий палаючий вогонь чим раз тим більший розпалювався. -Й тепер я тут , застрягший на Террі без ніяких зв’язків та повернення назад. Ще й мало не здох, як би не ти… Жар полум’я червоних очей, на мить подивився на мене пропалюючи до самих кісток. Його остані слова викликали у мене смуток. Значить він буде якось шукати спосіб повернутися з землі на свою рідну планету чи у безмежність темного космосу, й я його більше не побачу. Противний важкий комок застряг у горлі. Зразу й слова бісика згадалися, від чого мало не розридалася. Ну, але свою справу я зробила. Спасла його від смерті. Й це приємно. А все решта не має значення, бо що може об’єднувати дві біологічно різні істоти з двох світів..? Заспокоїла я свою свідомість, холодно думаючи. Й взяла до руки бинти.
В той час як Яр’рез був замкнутий у своїх думках. Про те що він не хоче насправді нікуди відправлятися з блакитної планети уманів, й що треба буде йому пізніше з свого портативного ПК на наручі, активувати запуск самолквідації корабля. Щоб те що могло ще там залишитися з його корабля, в темних глибинах озера, зникло вже навічно. Й до к’жита це все , що звя’зувало його з минулим життям. Він на Террі почне його з чистого аркуша. Він буде завойовувати свою самку з зеленими очима, вона стене його здобиччю.. та що так легко вкрала його серце, розтопивши кригу . Навіть не здогадуючись про це. Вона буде його. Клацнувши мандибулами з бивнями, він заричав , сильно притиснувши їх до ікол.
-Яр’рез, давай присядь трошки. Хочу тебе перебинтувати. Сказала я йому, уникаючи прямого погляду таких гарних рубінових очей , й по звичці допомагаючи недужому припіднятись з лежанки та присісти, підтримуючи за щирокі плечі. Й починаючи обмотувати навколо його тулуба бинти, відчуваючи своєю шкірою тепло та невеличку жорсткуватість від темних лусочок на його шкірі. Забравши його коси вбік, дійшла ведучи рукою бинтом його рапатої спини з шишками від безлічі шрамів, неправильно зрослася шкіра на місцях слідів від ударів канчука. Який же ти бідолашний, скільки болі витримав ще зовсім дитям… Подумала я. Торкаючись пальцями зарубцьованих слідів на спині. Обводячи. Й ведучи по них рукою зверху до низу. До горла знову підступив комок, в очах запекло від стримуваних сліз. Так хотілося притиснутися до його спини обійнявши…
Яр’рез здригаючись від ніжних дотиків уманки до свого шрамованого тіла загарчав Прикривши очі. Ці легкі дотики, руки маленької тендітної як порцелян самички бентежили його до глибини душі , по венах текла бурхлива й жарка наче лава кров, по тілу проходили електричні імпульси. Знала би ця дивовижна уманка що вона з ним робить, як бентежить все його єство, будить у ньому звіра, своїм солодким запахом, таким бажаним тілом, своїми ніжними дотиками які викликають пожежу.. Рикнувши й струснувши головою , взметнувши валари , він з великим зусиллям тримав свого звіра в оковах.
А ті довгі пасма його косиць постійно мене вкривали спадаючі з його голови, то лоскотали по рукам, та оголеним плечам з яких трохи зсунулася моя блузка й по лиці поки я бинтувала приносячи табуни приємних мурашок по цілому тілі. Ще він рикнувши добряче струснув головою , що я мало не втопилася в піднявшомуся каскаді його непокірної гриви, впавшої на мене. Я вже закінчую, пара мотків. -Ще трохи й все. Сказала я обережно забираючи вбік його коси, перехоплені де не де металічними золотими та срібними кільцями з якимись нанесеними по них символами трохи схожими на рунічні символи друїдів. Треба буде спитати у нього що вони означають. Подумала я. Взявши каскад кос й пропускаючи їх пасма крізь свої пальці. Такі на дотик теплі, приємні та еластичні… Не земна енергетика .. -Ой , вирвалося у мене мимо волі, коли Яр’рез у якомусь дикому пориві обійняв мене, притуливши до себе, нахилившись до мене впритул лоскотаючи мою шию своїми бивнями , різко втягнувши в себе повітря нюхнув мене й видихнув обдавши мене жаром , й різко відпустивши мене відкинувся на свою подушку. Закотивши очі, кігті на руках судомно вп’ялися в краї матрацу . - Що з тобою, перелякалася я, хапаючи його за перекошене обличчя руками, вдивляючись в закочені очі . Як добре що встигла закінчити бинтувати, подумала. - Падучка чи що. Не зовсім схоже на неї. Й не може мати він падучки, з таким буйним життям яке він вів в космосі. Ще у людей лікантропів такі припадки, коли вони на вовкулак перетворються й перетворення на звіра, викручує їхні тіла . Прибулець лікантроп. Та ну, фантазія. Тим паче це на нього найшло після мого обмацування та лапання його косичок. -Яр’рез, ти лякаєш мене. Сказала я вже перелякано, намацуючи у нього пульс на шиї. Й шоковано приходячи до висновку що це якесь дуже сильне нервове перезбудження в нього. Показники й не озброєним оком видно, весь напружений, аж до тремтіння в кінцівках, ще й прискорене серцебиття. Ото довела .. Подумала. Метнувшись у свою святая , святих коморку з чарівними настойками на полицях. -Ага, ось воно, те що треба (Pulsatilla patens (L.) .. Завітне зіллячко настоянки- сну широколистого. Розвівши пропорції набрала у зручний для пиття глечик , тицьнула йому глечика під мандибули. -Давай пий, це краще ніж уманку нюхати, сказала. Погладивши його другою рукою по лобі з невеликими зарослями темних відростків, та рішила його підтримати під голову, завівши руку. З такою нервовою тряскою він зараз навряд самостійно вип’є рідину. Щвидше пролиє все мимо свого ікластого рота. - Ну же. Тобі зараз той стан не потрібний, а цей напій все забере. Вгамує. Він щось рикнув не зрозуміле, нюхнувши мій настій й випивши таки його. -Ти мене так перелякав , мало дуба не дала переживаючи за тебе. Зізналася я йому, коли поділало на нього моє питво. Й я сама аж розслабилася , віддувшись. - Й взагалі Яр’рез що це ти таке учудив? Спитала я в нього. Поки він ще не заснув від дії сон- трави. - Не знаю, це зі мною таке вперше.. твій дотик так на мене діє.. Дотик до моїх валар , дуже чутлива зона, сказав він позіхаючи щироко відкриваючи свого рота з придатками, віщкірюючи білосніжі довжезні ікла з верхньої та нижньої щелеп. Нічого собі, такий шикарний ікластий комплект, всім упирям та вовкулакам на заздрість . Подумала я , захоплено зазирнувши в його пащу. - Моя подушка.. Пробелькотів Яр’рез сонно, дотулившись рукою до мого живота подушечками пальців. -Така солодка, смачно пахне.. Він облизнувся, провівши собі по іклам довгим рожевим язиком, й ще щось бовкнувши не зрозуміле про свою самку. Заснув, муркотнувши як великий кіт. -Так…. Так… Таки є якась самка у нього. Я їй цицьки повідриваю, тій його самці. Всю пуцьку повискубую до чортів собачих! Розізлилася я, розревнувавшись. Закипівши як чайник на плиті. А своєму бісу роги поломлю, щоб менше каркав мені на вуха, поганець мілкий. Так, треба взяти себе в руки й заспокоїтися. А то явно кортить лише напаскудити, й голочки в якусь жертву натицькати. Щоб до мого хижика свої погані загребучі лапи не тягла. Можна ще комусь з людиняк нашкодити .. Подумати треба кому. Зітхнувши. Повертілася перед дзеркалом з якого на мене дивилася, як блідий привид, зла зеленоока відьма, з розчухраним рудим волоссям у заляпаній яркою зеленою кров’ю розхристаній блузочці вишиванці, та довгій спідниці. -Певно , хто на таку потвору поведеться, подумала я, дратуючись. Куди ж простій зачухраній відьмі з землі, до якоїсь там іншопланетної самички. Ще з такими мабуть цицярами як дині. Сплюнувши , спересердя, й розчесавши свої руді волосся. Перевдяглася в чорний халат , підперезавши свою майже осину талію блискучим поясом з пряжкою у виді змії. Каскади рудого хвилястого волосся по плечам , зелені очі метаючі блискавки. Отака лісова відьма, поки без мітли. Перекусивши хлібом з суничним варенням. Взялася прибрати по хаті , вимила з підлоги вже висохлу кров, поскладавши лати хижика в кут. Розглядаючи його зброю. Дивної форми два мечі з чорними рукоятками , і хвилястими двійними лезами в одного, на другому мечі з одним лезом але також хвилястим. Й ще якийсь круглий матового кольору диск з п’ятьма отворами , та скожий на великий металічний листок, ще якісь дві штуки. Не зрозумілі мені. Й той сталевий рапатий , важкезний довжезний канчук, з якого мороз пішов по шкірі. Ще був спис, також дивної конструкції, вкритий дивними символами, ну і якийсь короткий як на мою думку, подумала я, вертячи його в руці, та відставляючи в сторону. Й ті дивні наручники з його обох рук.. Також щось не зрозуміле для мене. Не моє це воїнське ремесло не розуміюсь я на ньому й навіть цьому земному , а то ще й іншопланетне. Відставивши цей весь його бойовий арсенал до лат. Я зівнула. Мабуть треба трохи поспати подумала я. Глянувши як мирно спав хижачок смішно посапуючи. Певно буде довго спати, з такої конячої дози настоянки. Спати йому треба , бо сон це також лікар. Так що хай спить, швидше одужає. Подумала я. Зівнувши ще раз, й почухавшись. Свою ковдру накинула на тіло хижика, обгорнувши. Залізла у своє ліжко, й поринула майже зразу у сон, тільки головою торкнувшись подушки.