Минуле буває занадто важким для того, щоб всюди носити його з собою. Іноді про нього варто забути заради майбутнього. Джоан Роулінг
+++++++++++++ +++++++++++ ++++++++++++++++ +++++++++ +++++++++++
-Ну що задоволений? спитала я у свого шлунку, сидячи біля стола й змітаючи звідти крихти собі до руки. А шлунок звісно що не міг не радіти , коли його врешті так гарно нагодували борщиком з сметанкою, та вареничками з картоплі начиненої грибочками. І я також була задоволена що він нарешті замовчить, й лишить мене у стані спокою на деякий час , а то набридав мені своїми вересками та бульканням під час важкої роботи. Вставши за столу, потягнувшись у весь ріст так що аж захрустіли по цілому тілу кісточки я підійшла до відчиненого ще від вчора вікна й викинула з руки крихти на підвіконня, для пташок. За вікном вже сіріло небо, по якому йшли смуги сонячного світла. Хоч саме сонце ще не піднялося над горизонтом. Світанок настає… Що ж, так виходить я цілий вечір та ніч спасала свого космічного гостя, який звалився мені на голову як грім серед ясного неба. Треба подивитися як він себе почуває, подумала я, додумуючи по ходу, що ще треба взяти з собою в придачу щоб лишній раз не бігати туди -сюди по хаті , як Марко по Пеклу. По неприємним відчуттям у своєму нутрі, відчувала наче хтось величезною невидимою рукою намагається вирвати та вивернути з середини усі органи назовні а згустки болі та темної енергії накопиченої у кімнаті кружляли навколо, роблячи атмосферу важкою та гнітючою, нашіптуючи мені різні дурниці. Ну, але ж, як би це все не гнітило , відьми не здаються ніколи. Я знала що це, ще не все. Попереду мав бути другий етап боротьби життя та смерті. От вони тому так намагалися мене розосередити від уваги. Пригнітити духовно, підірвати віру, що нічого не вийде у мене, і дарма ти так стараєшся відьмо. Злі демони , що ж , така їхня робота, випробовувати віру та силу волі. Відьми ж знають що чим більша у нас сила в душі, тим більше стає спокус, випробовувань, та перевірок. Не звернувши увагу на те що діялося у кімнаті я схилившись до раненого, примітила перші ознаки лихоманки. Розпашіла шкіра, важке поверхневе дихання, пришвидшене серцебиття. Це й не дивно, з такою кількістю глибоких рваних ран, шокованому організму важко боротися з недугом. Але відьма знає що й коли треба робити й на любий недуг, є цілющі рослини. Темна енергія перестала вирувати по кімнаті як би її й не було. Підвівшись й прикривши вікно щоб не дуло в кімнату світанковим холодом. Протяг поки не потрібний. Пішла на двір за криничною водою. Від поспіху мало не перевернувшись з відром, трохи проливши води , бо перечепилася об поріг, коли верталася в домівку . Поставивши відро не землю, й наливши воду з нього у тазик . А решту води злила у глечик з вузькою горлянкою. Так, ще мені треба буде відвар деревію зробити, й нашепотіти туди заклинань. Успішно це було зроблено. Присівши впритул до хворого,обережно торкаючись рішила зняти з його лиця маску. З його захисними латами тож впоралася увечері майже зразу я, довго не думаючи постягала з його тіла цей весь непотріб, брухт. Найдовше провозившись з його паховою латою, бо ніяк не могла зрозуміти як цей пояс відчіпляється й де там защіпка. Одним словом я тоді ввечері зняла з нього все. Крім маски. Й того що лишилося на його паху, якась матерія. Збентежившись взялася обома руками за маску на його лиці. Бо одною рукою не впоралася. Тягнучи легко то тут, то там за край маски вже обидвома руками й нічого не добуваючись від неї, я тихо вилаялася пригадавши в лайці за біса . А маска вперто сиділа на лиці лежачого й далі. Тут біля свого вуха я почула писк й тихий свист. Бісик, всівся мені на плече звісивши хвіст до низу. - Кликала мене пані? Ой, зараза, видно у мене мізки погано думають. Тільки не той бісів тип, коли треба бути зосередженим то взяла й згадала за нього. -Ні, не кликала. Геть звідси! Сердито подивилася на біса, на якому червоні шерстинки по тілу, виблискували як на доглянутому коті. А чорні ріжки залишалися матовими. На лукавій морді , хитро поблискували чорні очки бусинки з горизонтальною помаранчевою зіницею в середині. -Я чув, як вельмишановна пані мене кликала. Продовжував марудити мене біс. Ні, я тебе не кликала. Щоб аж так ти мені був потрібний. Хочеш розп’яттям по носі? Даю секунду, на роздуми рогач. Не заберешся геть ТО ПОЛУЧИШ по морді! Гаркнула я на нього. - Ой за що, за що!?? Залементував бісик з переляку луснувши й залишивши після себе сморід від сірки. -Мала паскуда. Буркнула я йому в вже охололий слід за ним. -Насмердів своєю сіркою. Але таки те що біс мене вивів з себе це допомогло, бо я сильніше натиснула на маску й тоді підтягла її до себе. Маска відійшла з вакуумним звуком, ще тримаючи її в руках, я вилупилася округливши очі на доволі не звичне лице пацієнта. На якому замість такого традиційного як в людей рота з губами, в того були просто на щелепі чотири мандибули з кістяними бивнями на кінцях . Два придатка знизу, й два по бокам. А за мандибулами у роті виднілися здоровенні ікла. Видихнувши від подиву мало не сіла на п’яту точку. Решта його зовнішнього вигляду лиця це були ярко виражені надбрівні дуги порослі чорною жорсткою щетиною, й зведені похмуро до носової складки , й очі глибоко розташовані в чорних очних ямах. Повіки в нього були темні й оточені такими ж темними віями ніжними на дотик. Саме лице мало схоже забарвлення, до того яке він мав на тулубі. Світле жовтувато біле на носовій складці забарвлення, плавно переходило в чорне забарвлення навколо очей. На лобі переважав світло кремовий колір з темними розводами. Наче хто йому випадково сажею лоба помазав. Й там де очі та виски також. Взагалі зловила себе на думці що я його не людською зовнішністю зовсім не лякаюсь, а навпаки милуюся. Така хижацька небезпечна краса. -Ти такий красивий, такий незвичайний, сказала я йому поклавши руку на його розпашілий від жару лоб. Пропасниця теліпала його, тіло дрижало, все більше. Кігті на руках стукали по дерев’яній підлозі кімнати. А я чекала моменту коли лихоманка його добре розпарить всередині . Жар в норму, це добре, він вбиває в організмі бактерії . Вичікуючи контролювала його стан , пацієнт закашлявся, задихаючись приходячи до себе, й ворушачи мандибулами. Пора. Подумала про себе. Схопивши глечичок з запареним деревієм й піднімаючи у хворого голову , обережно її притримуючи рукою. Старалася його напоїти відваром, коли він відійшов від приступу задишки. Й можна було заливати цілющу рідину між відкритих бивень до його ікластого рота. В глибині чорних очниць затріпотіли повіки, й очі відкрилися, явивши шокованій мені, очі кольору яскравого рубіну з чорними зіницями. -Пий, давай. Сказала я йому не відриваючи захопленого погляду від його очей. В глибині яких був біль та страждання. Не в силі дивитися у глиб його рубінових очей, я сконцентрувалася над споюванням йому деревію. Поки він був при тямі, то можна напоїти хворого , але навряд у такому стані він щось бачив. Я йому потрошки лила деревій в рот. Видно гіркувато терпкий смак лікувального напою йому не сподобався бо він намагався відвернути голову вбік. - Так, так деревій треба пити тобі, щоб швидше одужати, а не відвертати від мене свої мандибули. Сказала я йому лагідно, й рукою притримавши повернула на себе, видихнувши на мене жаром, він таки здався на мою милість, допиваючи рідину з глечика до дна. - Ну, от ти молодець. Сказала я до нього провівши рукою по його голові. Рубінові очі подивилися на мене зазирнувши мені в саме нутро душі й замучено закрилися. Опустивши обережно його голову на підлогу. Я присунулася до тазика з криничною водою намочивши в нім добре хустину, я нею обтерла йому лице, лоба та руки. Потім воду з хустини витиснула до тазика, й вийшовши з хати виляла то все хворобливе з тазика до ями, викопаної в землі мною, спеціально для таких от справ щоб виливати всю негативну воду бо у ній вже хвороба , така вода яка омиває небіжчиків або хворих вже мерва в ній смерть . Тому я таку воду завжди виливаю. Земля прийме в себе негатив води та розрядить його, й через деякий час по новому відродиться в природі новим життя. Деякі мої колежанки по цеху використовували таку мертву воду для цілей своїх поганих замовників. В таких випадках я злилася саме на замовників. Через їхні підленькі душі страждають потім не винні. А людська спільнота звинувачує потім відьом у всіх злах та невдач у всесвіті… Хоч вони по просту заробляють собі на хліб таким чином. Зітхнувши від думок, з криниці набрала нову порцію свіжої води. Й повторила процедуру, тільки вже саму хустину приклала йому до голови. Очікуючи коли жар в неї увійде. Хижику, як я його назвати рішила про себе, бо не знаю його імені, стало легше. Пропасниця ним вже не теліпала так страшно. Й жар по тихеньку спадав. Дихання вирівнялося. Ще раз на всілякий випадок обмивши його лице та руки холодною водою, й приложивши на його голову холодний вологий компрес. Загасивши у кімнаті освітлення від масних ламп, вернулася на місце та тихо присіла, позаду над його головою й довго не думаючи, взявши його важку голову руками й припіднявши вмостила собі на ноги. Спершись спиною об стінку кімнати позаду мене, й зручніше витягнувшись мимоволі зівнула. Відкинувши з його лоба вже не потрібний компрес, взялася знову розглядати лице хижика, яке вже навіть не здавалося мені таким не земним та не звичним. В нього своєрідна краса як у всіх хижих істот, й просто треба вміти її бачити. Гладячи його рукою по витонченій вилиці, та високому лобі, переключила свою увагу на його мандибули та здоровезні кістяні бивні на них. Я крадькома як злодійка дотулилася до його бивнів пальцями. Такі гострі ті бивні у нього хмм .. та вологі.. цікаво які його ікла на вигляд, теплий видих залоскотав мені руку. Ліва мандибула зверху , ледь помітно ворухнулася, легко зачепивши мої невгамовні пальці, й збентеживши таким дотиком мене в душі ще більше, після чого його надбрівні зійшлися разом до середини, придаючи лицю ще хижішого вигляду. Щось тобі сниться, мабуть з того що з тобою відбулося вчора.. Подумала я. Торкаючись пальцями до його насуплених надбрівних складок, з кущиками чорних жорстких щетинок на них. Цікаво, як такого ікластого поцілувати в ті могутні бивні, покуштувати їхній смак язиком й.. ЩО? що я таке думаю . Про те який прибулець на смак? Щось на мене найшло, таке дивне як ніколи. Все певно через те що я так перепрацювалася й не спала майже добу рятуючи прибульця. Так, мабуть тому тепер лізе в мою голову усілякий абсурд. Підвела я факт. Але десь в глибині моєї душі росло відчайдушне та руйнівне бажання, яке хотіло зрушити побудовану мною ж стіну моральних меж та принципів, вкорінених з юності, змести все з свого шляху так як річка після зими пробуджується весною та стрімко зносить на своєму шляху всі штучні перепони набудовані людьми ховаючи уламки у темних нутрощах глибини. Але так хочеться, щось таке дивне та неймовірне, хоч раз в своєму житі відчути, начхавши на все. Подумала я, поринаючи у сон. Моя рука продовжувала лежати на голові в прибульця, який теж спав. Але його астральна душа була не з тілом а десь там далеко в лабіринтах темряви.. Липкої та в’язкої як щойно сплетена павуком павутина.
Кров бурлила мені по венах, проносячись потоком по цілому тілу. Адреналін зашкалював, передсмертні верески та люте шипіння Жорсткого м’яса навколо, радувало мій слух… У вулик Чужих прийшла сама смерть в особі могутнього яутжа ліквідатора в чорних латах на тілі. Розсікаючи навколо себе хітинові тіла чорних ящурів своїми гострими наручними двійними лезами, він йшов вперед, залишаючи позаду свого шляху дорогу всіяну горою трупів розчленованих, пошарпаних чорних монстрів. Зелена кислотна кров яких заливала землю, випалюючи її. Так здавалося на перший погляд як ліквідатор дуже легко та вправно з граційною швидкістю пронизує їхні тіла, захищені твердим чорним та міцним хітином , ще окрім своїм улюблених двійних лез, додатково використовуючи в діло розкладний телескопічний спис вкритий антикислотним сплавом та з вирізьбленими по металі списа гравіровкою з ієрогліфічними письменами раси науду. Легко маневруючи між Чужими та ухиляючись від їхніх небезпечих кігтистих кінцівок й довгих шипастих смертоносних хвостів з кістяним жалом на кінці. Чужий напирав на ліквідатора який загрозливо наближався чим раз тим ближче до гнізда їхньої матки, Королеви. Чужий , а це був саме преторіанець. Високий сильний, більший від простих солдат- трутнів й набагато зліший та сильніший від них. Преторіанець заверещав , з ощкіреної пащі розбризкуючи навколо себе слину, взмахнувши своїм довгим ступінчастим хвостом , націлився його кінчиком на яутжу, лютуючи. Відхилившись вбік від різкого удару хвоста персонального вартового Королеви Чужих . -Заричавши під маскою , я перехопив хвостатого ящура рукою, та ухопивши міцно репетуючу тварюку за хвоста відірвавши її від землі, з усієї сили уперіщив ним об стінку, дезорієнтований преторіанець приходив до тями після такого удару, хаотично перебираючи в повітрі своїми шістьма кінцівками, не довго роздумуючи, я блискавично пробив його корпус своїм списом. Преторіанець, засіпався пронизений лезом списа видаючи булькаючі звуки, й шиплячи, він здихав поволі, лежачий пронизаний списом до землі , стікаючий кислотною кров’ю ще намагаючись вирватися від мене, на кінець підвівши свою видовжену без очей морду з вишкіреними на ній зубами він клацав ними з відчаю , цілячись додатковою другою зубатою щелепою, в мою сторону й розбризкуючи свою слину з пащі навколо. Кислотна кров цього монстра шипіла на землі пещери та пінилася бульбашками. Недобре посміхнувшись до преторіанця, витягши з нього спис й склавши його, я підійшов до монстра, подумавши що пора вже з ними закінчувати, і наступивши на його голову ногою в залізних сандалях стійких до кислоти Чужих, з огидою розчавив з противним вологим звуком , щоб цей ящур більше вже ніколи не тіпався. Моя ціль у вулику жорсткого м’яса ставала все ближчою. Вже чути було як біснується в своїй прекрасній люті Королева у вулику, де вона стерегла сотні своїх знесених яєчок з яких у майбутньому мали вилупитися мерзотні паразити - лицехвати які вискочивши з розкритого химерною квіткою яєчка вискакували прямісінько на морди або лиця своїх жертв- носіїв. Щоб потім в середині організму носіїв вирости з відкладеної лицехватом у горло носія личинки, й перерости у іншу потвору - грудолома. Й мабуть прикутим липкими слинами до стін пещери носіям вже не судился стати такими вмістилищами для личинок, коли на зачистку до них в гості прийшов ліквідатор, який з превеликою насолодою та ентузіазмом знищив та порізав на мілкі частини майже весь вулик Чужих. Й останнього з вартових Королеви ще одного преторіанця він вправно й прямісінько у повітрі розітнув на частини бойовим шипастим батогом. Коли преторіанець по котячому крадучись й засичавши від люті , обливаючись слиною рішуче кинувся на ліквідатора з розбігу підскочивши високо в повітря й витягуючи впереді себе кінцівки з трьома пальцями озброєними гострими довжезними нігтями, націлившись на свого лютого споконвічного ворога яутжу. Ліквідатор зневажливо форкнувши, плавно прослизнув під преторіанцем летючим над ним у повітрі. Й виринув несподівано для преторіанця в іншому боці. Місця для замаху було багато, й не зволікаючи ліквідатор зняв свій бойовий батіг з стегна, який тут же миттєво активував, довжезний батіг зі свистом розкрутився розсікаючи повітря та вміло керований, обхопив тіло Чужого на льоту у свої смертоносні обійми. Ліквідатор, зупинився впершись ногами у землю різко натягнувши до себе руків’я канчука рукою, гострі пластинчасті ців’я канчука повпивалися глибоко у хитинове тіло, й преторіанець зрозумів що це вже кінець.. тоді на всю печеру пролунав відчайдушний вереск чорного ящура , його тіло обкручене й придушене смертоносним канчуком, роздерло на чотири великі шматки м’яса які гулко поляпалися на землю печери розбризкуючи кислотну кров. Ліквідатор задоволено клацнув мандибулами під маскою, двума вправними рухами скрутивши свого батога, причепив його собі збоку на праве стегно. Й різко розвернувшись , від чого його довгі коси- валари метнувшись злетіли по бокам голови у повітря, знову попадали каскадами на могутні плечі і нижче пояса. Ліквідатор направився у гніздо Королеви, вже по цілий печері лунав її злий вереск та крик. -Зайшовши в гніздо Королеви, я зупинився, дивлячись на неї , вражений її габаритами та розміром . Вона була стара по віку й дуже не безпечна. Кістяна важка корона, розрослася в три рази й вінчала її голову, гордо підняту майже під сам верх печери. Красиве гнучке тіло, могутні кінцівки й здоровезний довгих хвіст з гострим як бритва кістяним наростом. Королева була в стані активної яйцекладки, обтяжена своїм вирощеним величезним пульсуючим придатком яйцекладом, який виходив з її лона та гальмував її рухи. Перед нею весь простір печери був заповнений її майбутнім потомством великими яєчками з лицехватами у середині. Вони почувши як я зайшов у гніздо, зразу почали проявляти активність у яйці. -Ну що тварючко потанцюєм? Рикнув я до Королеви, знявши з свого боку та активовуючи бойовий канчук. Часу не було. Треба сочатку знищити ті ближні до мене яйця з лицехватами щоб прийти до Королеви. Адреналін знову забурлив у мене, проносячись по крові вогняними хвилями. Канчук, свистів, розсікав яєчка навколо з їх небезпечним вмістом у середині. Королева засичала борсаючись та вириваючись з свого яйцекладу, метляючи важкою коронованою головою, розбризкуючи слину з своєї пащі навколо. Нерви у неї були на межі. Це й зрозуміло чому, коли та ненависна двунога істота наближалася до неї, цей майбутній носій- інкубатор , який от знищив вже майже всю її плідну роботу, рідних дітей, так тяжко відкладених та вирощених! Королева завила ще більше дратуючись , коли ліквідатор склавши свого скривавленого батога. Розрізав у повітрі навпіл, подвійними лезами наручами , драглисте тільце лицехвата вистрибнувшого на нього з дальнього яйця . Тільце лицехвата розрізане на дві половники впало на землю, смикнуло ніжками й затихло. Така ж участь чекала на ще двох вже останніх лицехватів. - Що ж ти доволі мало їх наплодила. Наче знущаючись сказав до лютуючої, фиркаючою слиною Корлеви ліквідатор. Склавши свою смертоносну зброю кільцями й вішаючи її на місце, собі на стегно. Діставши з бокових кишень своїх обладунків два блиснувші золотим сюрикени й розкривши їх він прицільно кинув їх у лютуючу Королеву. Один сюрикен відрізав Королеві праву кінцівку, а другий ковзнув лише по її короні, та по круговій траєкторії вернулися обидвоє назад, до рук ліквідатора. Королева ще відчайдушніше заборсалася й заревівши від натуги прорвала свій яйцеклад. Зробивши тілом ривок вперед, та кидок своїм хвостом в сторону осточортівшого їй ліквідатора . А він того тільки й чекав коли вона зірветься з своїх дітородних тенет.
Й тут ліквідатор почув голос від Королеви, який говорив до нього таким до болі знайомим віддаючим кригою голосом з дитинства. -Яр’рез малий виродок, ти знову швендявся де не слід! Й порушив устав. Ні, ні. Цього не може бути, подумалося мені коли риси Королеви Чужих в темряві почали перетворилися на темний високий силует мого батька, з важким канчуком в руці й палаючими люттю червоними очима . Його рука сталевою хваткою болісно ухопила мене за валари в один мах припечатавши мене усім тілом до холодної стінки. А другою рукою стисненою в кулак наніс мені удар під дих. Вибивши мені дух. Не втримавшись від удару на ногах, я впав на коліна, на мою спину почали сипатися градом удари сталевого канчука, пронизливий біль від ударів розриваючих до самого м’яса шкіру на спині, пішов по цілому тілу віддаючи пульсуючими імпульсами в мозок. -Ти СЛАБАК! СЛАБАК! Принизливе до глибини душі. Й знову важкі удари канчука по спині, здираючі плоть з мене. Кров стікала з моєї спини та по бокам стікаючи на підлогу, прорвана шкіра клаптями звисала з спини. В голові паморочилося від болі та образи, не видаючи ні звука, я лежав у калюжі власної крові за ким батько знесилився мене шмагати. Все навколо у залі було заляпане моєю кров’ю. Я провалився в темноту не відчуваючи вже ні болі, ні власного тіла. Його побої та погрози сипалися на мене кожен день. Спина не встигала заживати від ран. Він муштрував мене у залі бойових мистецтв, ставши мене тренувати замість нашого кланового наставника. Я тепер був вимушений протистояти своєму батьку Вожаку у спарингах. А йому Вожаку у бойових мистецтвах не було рівних у нашому клані «Вогняних мечів» . Як я йому програвав в спарингу то зразу чув у свою сторону ганебне. Як не бастард , то слабак. Й знову канчук робив свою справу по моїй спині. -Ти не маєш права ганьбити свого ВОЖАКА малий байстрюче! -Будеш програвати то постійно тебе вибиватиму, заким ти не здохнеш! - Кинути його в нижній рівень корабля, хай там його поганяють ізгої. Це піде тому СЛАБАКУ на користь. Віддав наказ мій батько до свого першого помічника Ва’йлора й той ухопивши мене на руки. Поніс мене на нижній рівень кланового зореліту. ..
Я лежав в темноті, смердючих нижніх рівнів корабля, десь капала стічна вода, дратуючи мій слух, відчуваючи як у мені зростала не лише біль, а ще й лють та ненависть до всього й до всіх хто мене оточував. Може дійсно краще було здатися тим ізгоям й здохнути. Рана на моїх грудях від наручів трохи нила, але треба відпочити заким є ще можливість. Очі закривалися , сил було мало.. В горлі пекло й було сухо. темноті навпроти мене хтось стояв. -Невже це Кетану прийшов по мою душу? подумалося мені в гарячці. З темряви простяглися до мене маленькі ручки з ніжною блідою шкірою, зовсім не схожі на кігтясті руки нашого Бога війни та смерті. А більше схожі на руки уманів. Зелені очі дивилися на мене з ніжністю та турбтою, руде волосся було розипане по плечах маленької самки з тендітною фігурою. -Я тебе витягну, спасу. Пролепетала вона мені. -Йди, до мене сюди. Взявши мене за руку своєю маленькою рукою й потягнувши за собою з темряви. Уманка на нижніх рівнях кланового корабля ятжа? Не може такого бути! Якийсь витвір злих сил та галюцинація мого хворого мозку. Думав я стискаючи таку тендітну уманку руками, яка зупинилася раптом, розглядаючи мене своїми зеленими очима в яких я поринув як у вир та почав топитись. Й посміхалася до мене вдивляючись уважно та проникаючи у мою свідомість.
-Що, що це було? Перелякано збудилася я, здригнувшись з переляку, й згадуючи ту липку темряву у яку я попала в сні. Де якийсь високий виродок, з довгими косами у червоному плащі на плечах та темних латах на тілі, безжально шмагав канчуком малого дитинча, хлопця тримаючи того за волосся на голові своєю кігтястою рукою.. Хоч образи були мутнуваті але серце у мене мало ледь в п’яти не втікло, коли темний силует вдивився в темноту дивлячись на мене своїми палаючими очима. - СЛАБАК! -БАСТАРД! Й стікаюча кров з порваної на лоскути шкіри , кров на підлозі , повсюди на стінах ярка зелена флуоресцентна кров.. Точно як у мого хижика, мізкувала я, то був його сон куди я підсвідомо проникла. Й перелякано перевівши свій погляд, на голову лежачу на моїх вже трохи затерплих ногах. Хижик спав не спокійно, руки то стискалися в кулаки, то розтискалися. Надбрівні дуги морщилися. - Бідолашний, натерпівся , подумала я про себе. Погладивши його по теплих еластичних косах рукою. Це ж явно я була й його свідомості й побачила його сон, в якому він був ще такий юний. Треба його збудити з того жахіття. Не добре це, коли організм на межі щоб ще сни важкі снилися. Нахилившись до лежачого я легенько поштурхала його в плече.