«Силу, сміливість і впевненість набувають тоді, коли дивляться страху прямо в очі. Треба робити те, чого, здавалося б, ви зробити не зможете.» Елеонора Рузвельт
***** ***** ***** ***** ***** ***** ***** ***** ***** ***** ***** *****
Але яка б не була важка моя ноша, я звісно не планую здаватися. Тим більше коли від мене та моїх дій залежить чиєсь життя. На даний момент це був мій космічний гість, який отак раптом впав майже мені на голову серед літньої ночі ще важко ранений й судячи з його стану, не все з ним було гаразд. Отож цей випадок перевернув все в мені за цю одну ніч з ніг на голову. Видно доля захотіла отаким дивним чином мене випробувати та перевірити, і його також. Ніколи ще до цього мені не доводилося так переживати як в ту мить, коли тримаючи його по під руки, я таки волокла його тіло до хати. Незважаючи на його не малу вагу та ріст. Ось вже й хата, а там три сходинки на ганок. -Давай ще трохи , ще пару кроків й я майже при цілі. Підбадьорювала я сама себе. Намагаючись не дивитися на те як з його рани на боці тече кров. Добре так приклавши зусилля піднімалася по сходах тягнучи за собою раненого прибульця. Набравши собі в груди повітря й з шумом його видихнувши , зробила останій ривок на останню сходинку. Тільки би не оступитися ненароком , та не наімбнутися з тих сходів вниз разом з своєю напівживою ношею. Подумала я , таки захвилювавшись, коли таки його вага мене почала переважувати й тягнути назад вниз. Не залишилося нічого мені іншого як різко нахилитися наперед до підлоги, як би прилягти під тіло яке я волокла. Голова пришельця впала мені на плече, накривши мене своїми довгими косами з залізними кілечками на кожній з тих косичок. Такі приємні й м’які . Подумалося мені, відчувши їх дотик на своїй шкірі. Інтересно як ото так цілою рукою отак зануритися в той каскад на його голові. Але, стоп. Треба його спасати, а не ловити гави та захоплюватися його космами впавшими та розсипаними по мені. Що за дивні потяги в мене з його головою та косами вийшли. Зовсім здуріла. Притулившись пальцями до його шиї старалася намацати пульс. Дуже слабий, нитковидний. Треба швидше ворушитися мені бо часу мало. Напружившись з усіх сил, поволокла наскільки могла швидко свого пацієнта вже в середину до кімнати. Лишивши його на підлозі , пішла бігом у комірку й почала шукати серед своїх флаконів з написами на них де що є, ось вони цілющі препарати, настої з трав, кровоспинні, знеболювальні, антисептичні, сердечні , саме те що треба мені зараз. Принісши то все в своїй спідниці й поскаладавши то все біля лежачого прибульця. Погнала знову у комірку за бандажами , губками, марлями , нитками та голкою. Так, ще тазик та глечик з водою. До роботи зцілювати й лікувати готова, як ніколи. Включивши гасові лампи на повну потужність взялася за свого прибульця. Одночасно подумавши, омиваючи руки, чому я вже його охарактеризувала «своїм» ? А мій ото на підлозі лежучи , ледь подавав ознаки життя , грудна клітка ледь піднімалася, в грудях похрипувало. Промиваючи його рани від крові водою, я тихо говорила заговори. Це дуже важливо у ритуалах на здоров’я дітей чи людей дуже важливо правильно читати слова заговір, так як вся сила такої магії укладена саме в словах та у вірі . Виконавець заговору повинен бути твердо впевнений в силі використовуваного ритуалу і вірити, що він принесе полегшення хворому. Важливо ще пам’ятати, що будь-який обряд проти хвороби необхідно проводити тільки з позитивним, доброзичливим настроєм. У нас знахарів не повинно бути ніяких негативних думок і почуттів. Тому що тільки людина з чистим серцем і душею може вилікувати когось. Поклала руку на рану прибульця й промовила інше заклинання - Земля кріпись, дерен бийся, у раба Божого кров угамуйся. Як земля свої рани поглинає і загладжує, так нехай і рана раба Божого затягнеться. Нехай буде так. Амінь. Й так промовляти до того часу коли сила магії та віри почне діяти . Можна звісно ще було й демонічні сили підключити , й просити їх допомоги, але знаю по своєму досвіді та на практиці що це палка о двох кінцях. Й я практикую Білу Магію, а не Чорну. Хоча не факт, Чорна мені теж подобається. Я ж все таки родова відьма. Виринувши з обряду я оглянула свого пацієнта. Видно що краще йому стало, бо кров вже з його ран на грудях та боці не текла такими річками. Й хрипи в грудях пропали. -Треба тебе тепер мені заштопати всі твої рани поки ти ще не очухався. Сказала я до лежачого. Погладивши його ніжно по руці своїми пальцями , від ліктя до зап’ястя. Відчувши від дотику до його шкіри вкритої де -не- де мілкими чорно- сріблястими лусочками на руці, як розряд енергетики пройшов по мені наче електричний струм. Трошки від такої реакції свого організму на такий невинний та ніжний дотик до свого пацієнта шокувалася я. Але не брала то дуже до уваги. Моє діло спасти цю дивну істоту, з таким Божественним тілом Аполлона. Ну.. ось знову, найшло на мене.. Про що я думаю. Про його тіло, ранене , калічене й таке шрамоване… Зате як в Аполлона. Ідеальне. Божественне. Стиснувши в своїй руці його зап’ястя пальцями , вслухалася в пульс. Ще слабенький, хоч вже не був нитковидним. Це «майже добре». Мимоволі окинула поглядом його кисті рук. Пальці закінчувалися довгими гострими чорними кігтями. Як у вовкулак та хижих тварин . І ці кігті в нього були розміром з мою фалангу пальців. Такими кігтями можна комусь і горлянку перерізати й голову знести з плечей теж. Подумалося мені. Але що би не думалося мені, не буду відволікатися на розглядання прибульця з космосу при важливій справі яку роблю. Коли все зроблю й з ним впораюсь, й переконаюся що його життю вже нічого не загрожує то, тоді його огляну детальніше. Зрозуміло що він унікальний й по любому я мушу його врятувати. Сконцентрувавшись на голці з ниткою у своїх пальцях, я почала зашивати його рвані рани, стягуючи та з’єднуючи краї прорваної шкіри між собою ниткою, робила шов, обрізала й знову так, шов за швом. Ран було багато, довгі рвані, найбільше на грудях. Наче його шкіру ведмеді переростки якісь отак пошарпали, роздерли. Й я це все латала на ньому й латала. Терпеливо, зосередженно шов за швом. Добре що своє волосся сьогодні , чи то вже навіть вчора, я не полінувалася заплести в косу. А то би воно як би було розпущене заважало мені тепер під час роботи, падаючи під руки чи на очі. Ну ось майже всі рани на його грудях вже заштопані, крім тої самої страшнючої на боці. ЇЇ залишила на сам кінець. Бо ще треба було один розріз на його нозі зашити. -Й хто ж тебе так порвав, га? Невже у вас там в космосі такі чудовиська й ти з ними б’єшся? Спитала я, як би у нього. Хоч що він мені міг відповісти, коли лежав не свідомий на межі смерті. Але те що він з чудовиськами бився десь там звідки прибув, я в тому не сумнівалася. Латаючи йому рану на нозі, так близько до сакрального місця всіх чоловіків. Згадала як я йому перед обробкою ран зняла з його тіла всі обладунки та паховий захист. Залишивши на ньому тільки одну стегнову пов’язку. Одним словом чоловіки хто б вони не були по нації , але всі тряслися за свої краники між ногами. Й навіть іншопланетні також. Цікаво який ти там, під своєю настегновою пов’язкою, раз так бережно захищаєш своє достоїнство. Подумала я, й збентежено почервоніла по самі вуха, від шаленої думки яка прокралася мені в голову. Що можна скористатися тим що він лежить не свідомий в глибокому сні й зазирнути туди під пов’язку , так швидко, й краєм ока. Стоп. Але це не припустимо. Й користатися тим що він не свідомий, я не буду, даже заради своєї цікавості. Треба його життя врятувати, а там далі видно буде. Здмухнувши собі з носа краплю поту, вбік , я нарешті перейшла до самої страшної рани. Обережно обмила, круглу дірищу на його боці, настоєм деревію. Явно схожу на прокол чимось гострим і великим. Обдивляючись уважно і легко обережно обмацуючи ділянку навколо його поранення зрозуміла що те що прокололо його бік, сидить там глибоко у тілі, у м’ясі. Натискаючи обережно навколо колотої дірки рукою, запримітила кінчик тої штуки що сиділа у глибині рани. Комок підійшов мені до горла й застряг там. -За що йому стільки страждань? Це як буду витягувати з нього то ж стільки болі. Й знову піде кров. Він то все не знати як перенесе. Але терпить. Мусить. Нікуди не дінеться від болі. Кожен новий шрам це й так біль. А у нього ще старих шрамів які затягнулися багато, по білим слідам на тілі й всі їх видно. -Тримайся воїне. Сказала я йому. Засунувши пальці в його плоть намацала той застряглий в глибинах рани предмет, він ще був наче шипастим як зубці в пили. Тільки великі такі зубці. Сконцентрувавшись на тому що буду це зараз витягувати з його плоті.. Бо що би то не було треба все одно витягнути з його тіла сторонній чужий об’єкт інакше буде запалення , та нагноєння. Однією рукою натискаючи навколо рани, а іншою тягнучи взялася за криваву неприємну роботу. Відчула як від того що я робила напружилося все його тіло. Але часу шокуватися мені з того не було. Він таки був свідомий й все мовчки терпів. Його руки кігтями ковзнувши по підлозі й залишивши там подряпини, стиснулися до хрусту кістяшок на пальцях в кулаки. -Вибач. Сказала я йому. Й різко рвонула вверх, на зовні, те, що тримала міцно обхопивши пальцями в його рані. Він смикнувся лиш здавлено видихнувши та захрипівши, й дрижачи всім тілом, намагався встати. Швидко та бридливо відкинувши вбік те що витягла з його рани схоже на якийсь довгий рапатий наконечник списа чи чогось подібного. Взялася утримувати руками прибульця який поривався був піднятися з свого місця. -Лежи! -Не вставай, не можна, ти собі зробиш тим ще гірше. Казала я йому, перелякано. -Ти ж розумієш, що не можна.. Й він дійсно розумів, вже не намагався протидіяти мені. Затиснувши його рану рукою, спиняла кров яка струмочком текла по його боці на підлогу. Промивши, приклала до його рани марлю просякнуту деревієм. Бо щоб зупинити кров закляттям стримування. Треба було бути сконцентрованою , а я відчувала себе у той момент якимось м’ясником та садистом. Здригаючись утримувала та притискала до його кривавого боку марлю з деревієм. Він знезаражував, й також спиняв кровотечу. Стараючись не розридатися від того, що мене переповнювали емоції й було не приємно що причинила йому біль своїми діями, сказала до нього - Мусила зробити то швидко.. Бо ця штука яку я з тебе витягла рапата ще й з зубцями , тягти її по маленьку з твоєї рани то ще більше крові, ще більше болі. -Розумієш мене? Сказала я вдивляючись у прорізи очей його хижої чорної маски , по бокам якої йшли якісь символи, та червоні узори. Відповіддю мені було якесь легке зітхання. -Все ж таки ти мене розумієш, думаю. Ще маю тобі заштопати твою рану. Потім накладу пов’язки з цілющою травою. Й забандажую. І дам тобі на сьогодні спокій. Докінчила я свій монолог до кінця, зазираючи під марлю подивитися на рану. Кров якої врешті вгамувалася. Нанизуючи нову нитку на голку яку тримала у руці перед тим її оббезаразивши над полум’ям свічки , й прислухаючись до переривистого дихання, свого заштопаного пацієнта. Взявши його зап’ястя прослухала пальцями ледь чутний зі збоями пульс . -Тримайся, воїне , борись. Ти зможеш. Ти сильний. Я це відчуваю. Сказала я йому . Торкнувшись рукою до вилиці його маски й погладивши його по руці. Й взялася знову за штопання. Це вже остання рана таки. Шкіра навколо неї була така гаряча.. Стягнувши пальцями краї шкіри й проколовши її голкою стягла докупи між собою, наклавши шви. Врешті перевела дух й почула противний звук та ображене скигління власного шлунку аж звело судомою живота. Мій шлунок плакався на свою гірку долю й на те що я забула його покормити, возячись цілий вечір й цілу ніч коло свого пацієнта. Але я вперто ігнорувала його скиглення. Потерплю. Ще треба забинтувати свого пацієнта , й потім вже можна буде пожерти щось з комірки. Там є варенички, сметанка, борщик.. Думала я, а моя фантазія вже вже вимальовувавла ці всі ласощі стоячі в тарілочках на столі . Й через це шлунок знову капризно зарепетував. -Та пішов ти в дупу гад, сказала до свого пуза я, сердито насупившись. Обдивившись скептично на свою роботу у виді заштопаних ран по цілому торсу прибульця. Подумала що все ж таки не буду його лишній раз шарпати з перебинтовуванням торсу. Бо це ж треба щоб він сидів, й тоді бинтувати, й навіть як б лежав то прийшлося мені його б знову припіднімати, й робити лишній рух. А рани хоч й зашиті але ще ж не зрослися. То знову можуть розійтися чи шви не втримаються. Сил у нього й так немає. Тож все таки нанесу своїх препаратів для загоєння ран. Так й зробила, обережно понаносила на зашиті рани свого чудо- бальзаму. Й приклала на це все зверху серветки. Головне щоб рана дихала й підсихала. Перебинтувала йому тільки ногу, під кінець розглядаючи на шкірі його ноги чорну луску по ній. Лускою була вкрита не вся нога , а тільки зовнішня сторона. Внутрішня сторона стегна та гомілки була без луски. З чорною шкірою, на дотик як в людей. А сама луска йшла поверху ноги. Відливаючи якимсь сріблом. Закінчивши перебинтовувати йому ногу я рішила, що на сьогодні вже й так все зробила що могла. Й позбиравши з підлоги залишки ниток, перев’язок, бинтів, та баночок з мазями, я занесла їх на місце в комірчину. Й відкопала у шафці ще одну ковдру, накрила нею свого пацієнта, який поринув у глибокий сон. Намацавши на його шиї пульс, я майже задоволено крякнула. Тихий, але вже чіткіше виражений пульс ніж був перед тим. -Моє діло лікувати, твоє вибиратися з тої халепи. Сказала я подумки до лежачого хворого, і звичним рухом руки дотулилася до його маски. А мій шлунок згадав за їжу та заголосив ще голосніше та пронизливіше , вимагаючи уваги до себе. Трохи ще посидівши та прислухаючись до лежачого під трелі свого живота, таки вирішила піти до столу та поїсти щоб шлунок вгамувався.