Як швидко сплинув час… Тачіхара пропрацював в Портовій Мафії всього кілька років, але зміг дослужитися до лейтенанта спеціального підрозділу «Чорні Ящірки». Все, що від нього було потрібно — чітко виконувати наказ. І він виконував, майже ніколи не чинячи серйозного спротиву. Коли він тільки став подвійним агентом в мафії, бос розпорядився приставити його до «гарматного м’яса», як їх називають, та зовсім скоро його підвищили. Хоча, не тільки його. В той самий час підвищили і Ґін. Оох, як він його ненавидів. Весь такий мовчазний, зарозумілий, завжди дивиться зверхньо. Не було і дня, щоб вони не побилися. Хіроцу завжди давав їм одне попередження і вони заспокоюватися—розуміли, що другого може і не бути.
Гріх сказати, що з «Ящірками» йому було не весело. Ні. Йому було дуже весело. Іноді Мічізо навіть забував, для чого він вступив в ряди мафіозі, з головою поглинаючись в завдання, які йому дають. Та приходячи додому, в свою тимчасову, однокімнатну квартиру, Тачіхара рвав на собі волосся.
—Чому так?! Чому в мене виникають ці думки?! Я — «Нишпорка»! Мафія — це тільки заради досягнення моєї цілі! — не раз думав він, жбурляючи чортову куртку кудись в кут.
Але цьому настав кінець. Це все. Він власними руками їх… Це було тільки його завдання. Не більше, не менше. Тачіхара не має відчувати докори сумління за цей вчинок. Ґін, стариган, Акутаґава, Хіґучі — тільки частина завдання. Більше він до них не повернеться, його оголошать зрадником і все, що було між Тачіхарою і «Ящірками» закінчиться так само, як і почалося….
—Досить про це думати.
Мічізо вдарив по столу кулаком, іншою рукою тримаючись за голову. Йому потрібно зосередитися на тому, щоб розібрати свої речі. Сьогодні він з’їде з цієї квартири, закінчивши завдання. Він не має про таке думати.
Ще одна невелика коробка з різними речами відправляється в коридор. Речей, власне, у Тачіхари небагато — тільки змінний одяг, документи і всілякі дрібниці. Він майже закінчив, залишилася тільки одна тумба біля ліжка до якої він спеціально не підходив весь цей час, але прийдеться. Він мусить закінчити.
Тачіхара важко зітхнув, сідаючи навприсядки і відкриває дверцята. Нічого, з першого погляду, особливого: якісь книжки, пістолет та…
—А це що таке?
Він здивований, зовсім не пам’ятає, щоб у нього була ця коробка. Тачіхара склав її давніше? Дивно.
—От і подивимося, можливо, це щось незначне, що потрібно викинути. Не буду ж я тягнути всілякий мотлох…
Та варто йому зняти скотч з крилець і відкрити коробку, як сердце пропустило удар, а сам він зблід. Всередині речей було небагато, але кожна з них вбивала кілок йому в душу.
Перше — це пачка цигарок. Елітна. Таку просто так не дістати. Її йому дав Хіроцу, якраз за тиждень до цього. Звичайно, цигарок в ній уже немає та й була лише одна. Тачіхара мав би її викинути, та рука не піднімалась. Соромно це визнавати, але стариган став для нього взірцем. Нехай Рюро і був мало задоволений тим, що йому в лейтенанти поставили двох дітлахів, як він сам казав, та він був хорошим наставником. Мічізо ледь посміхнувся, згадуючи їх тренування. Навіть з удосконаленими м’язами він ніколи не міг перемогти Хіроцу, а здібність використовувати було не можна. Так дивно, але Тачіхара багато чому навчився за ці роки. Можливо, навіть більше, ніж в «Нишпорках».
—Знову я не про те. — буркнув сам до себе Тачіхара, відставивши пусту пачку вбік.
Друга річ, що трапилася йому на очі, — упаковка пластирів. Дідько, а їх йому дала Хіґучі. Тачіхара спочатку вважав її нікудишньою начальницею, але з часом зрозумів, що не така вона вже й погана. Хіґучі, хоч і перемикається від сталкерші до хорошої, як для мафії дівчини, але він з гордістю може назвати її старшою сестрою.
—Старша сестра? Стариган? Боже, здається я заходжу з розуму. Вони б мене засміяли. О, в ящику ще щось залишилося.
Тачіхара перевернув коробку і йому на коліна випав невеликий, але досить товстий альбом. Не втримавшись, він засміявся.
—Я ж бо думав, що давно його викинув. Теруко-сан завжди називала це дурною справою. Подумати тільки, дорослий хлопець і збирає фотографії!
Дійсно. Перша річ, яку він купив собі за чесно зароблені гроші — фотоапарат. Невеликий, що друкував фотографії сам. Чомусь Тачіхарі подобалося цим займатися. Він фотографував цікаві моменти, красиві речі і пейзажі на дозвіллі. Все, що було йому дороге. Ось і перші сторінки займали «Нишпорки»—байдужий Тетчо, незадоволений ним Дзьоно, іноді моторошна Теруко і як завжди веселий Фукучі. Вони його колеги, в якомусь сенсі наставники, що забрали його з вулиці і виховали. Тачіхара перегортає кілька сторінок і дивується.
—Я впевнений, що робив набагато більше фотографій з «Нишпорками», але їх тут ледве вистачає на п’ять сторінок. Що ж, мабуть я багато в чому помилявся…
Мічізо зітхає, на наступній сторінці уже починають фото з мафії. Ось він тільки «поступив на службу», жахлива фотографія на документи. Пейзаж вечірнього порту, місто з даху офісу… Дідько, а це і справді красиво.
О, а ось і перша фотографія з участю «Ящірок», звичайно, зроблена потайки. Хіроцу курить свої цигарки, Ґін гострить кинджал.
Тачіхара гортає дальше, фотографії стають все більш цікаві, відкриті. Ось вони з Хіґучі зробили селфі, на фоні Ґін показує їм середній палець. Ось обідрані і закривавлені сидять в лазареті після ще одного важкого завдання, фотографію зробив, на диво, Хіроцу. Фотографії з тренувань — це взагалі інший світ. Тут вони і биті, і веселі, і злі один на одного.
На наступній сторінці ціла серія фото, які він би хотів забути, але не може. Тачіхара з маленькими хвостиками-бантиками, поруч Ґін з довгою косою та розфарбовані неначе гейші Хіроцу і Хіґучі — ніщо інше як ігри з Еліс, котра досить часто прибігла до них в кабінет. Здається, після одного такого випадку Тачіхара і дізнався, що Ґін — дівчина. Якщо він не помиляється, то це було навіть випадково. Еліс просто прийшла грати з Хіґучі і Ґін, а він зайшов саме тоді, коли останню нарядили в сукню та волосся роспустили, хоча було видно, що їй таке порушення конспірації на роботі не сподобалося.
—Сука..
Згадуючи це, Мічізо почервонів. До того, він просто ненавидів Ґін, хоча з часом їх відносини переросли в дружньо-нейтральні; але побачивши її такою жіночною, звичайною дівчиною, а не вбивцею було так незвичайно. Боже, як же він тоді розчервонівся, було відчуття, що на нього вдягли маску тенгу! Після цього він навіть не дразнив Ґін десь місяць. Вона виявилася найкрасивішою дівчиною, яку він тільки бачив.
Звичайно, з часом їх відносини повернулися в звичайне русло. Вони знову сварилися, жартували і були прекрасною командою. Іноді гуляли всі разом, нажаль чи на щастя, без Рюносуке Акутаґави, якого подібне не цікавило. Які ж вони різні, навіть не скажеш, що брат і сестра!
Це було весело. Дуже весело. Тачіхара й не пам’ятає, відчував він таке до вступу в мафію чи ні.
Він прогортав до кінця. На останньому розвороті були всього дві фотографії — одна з «Нишпорками», інша з «Чорними Ящірками». Обидві займали по сторінці, але наскільки ж різні. Чому він не помічав цього раніше? Хоч Тачіхара і провів у підрозділі Фукучі довше, йому там подобалося, люди там стали рідними, але атмосфера зовсім не та. У них виключно ділові відносини, вони ніколи не гуляли разом, ніколи не святкували нічого в колі, кожна розмова зхилялася до роботи. Так, були дні, коли між ними була невимушена атмосфера, але це ставалося дуже рідко.
—Чому…
В мафії було не так. Там всі живуть одним днем, кожен розуміє, що завтра може не прокинутися. Працювати в мафії — означає поставити все. Щоб хтось комусь там довірився це ще треба постаратися. Головне — це виконати завдання, не дивлячись ні на що, втрати неминучі. Якщо ти помилився — чекай покарання.
—Чому я це зробив…
Але твої рани залікують, після роботи ви поговорите, у вас є право прогулятися разом. Поза мафією ви не згадуєте мафію. Якщо у вас немає роботи, ви займаєтеся своїми справами. Та навіть граєте з дівчиськом самого боса в його ж кабінеті! Вона вас наряжає в сукні, фарбує косметикою, наче з ляльками! Це ж абсурд! Але ж вам весело, тому що розумієте, що завтра такого може не буди! Кожен крок може стати фатальним!
—Чому я відчуваю це?
Тачіхара хапає себе за голову, на глянцеві сторінки альбому падає кілька сльозинок. Він навіть не помітив, як люди, що мали бути тільки прохідними в його житті, стали ріднішими за все на світі. А він, думаючи, що робить це заради помсти, убив їх! Розірвав на шмаття Хіроцу, зарізав Ґін!
Йому добре в «Нишпорках», але ще краще в «Чорних Ящірках». Це так довго, неправильно, він не має такого відчувати.
З трансу Тачіхара виходить хвилин через п’ятнадцять, коли його телефон починає відігрувати мелодію. Йому телефонують.
Як же Мічізо дивується, коли на екрані бачить номер з підписом «Сестра Ічійо». Він тяжко зітхає, беручи себе в руки і піднімає дзвінок.
—Йо, сестричко, що таке?
—Тачіхаро, до тебе не додзвонитися! Де тебе носить?! Ґін і Хіроцу прийшли до тями!—почувся радісний, здається навіть заплаканий голос Хіґучі.
—Що?
—Тачіхаро, не будь дурнем! А ще бос тебе викликає, тому дуй в штаб, у тебе пів години, щоб добратися і встигнути в обидва місця! — останнє, що сказала вона, перед тим як закінчити розмову.
Тачіхара впав в ступор. В середні всі емоції змішалися. Він одночасно і здивований, і радий, і спустошений. Не вбив. Він їх не вбив. Він не переборщив зі своєю силою і вони залишилися, хоч і пошматовані, але живі.
Він підірвався з місця, буквально вилітаючи в коридор, але коли торкнувся своєї куртки, то моментально відскакнув, неначе струмом ударенний.
—Що я роблю? Я не…
А хто він, власне? Не можна більше грати в дружбу з мафією, скоро він її покине. Йому потрібно зробити вибір. Єдиний і правильний. Але сьогодні…
—До біса, встигну ще!—викрикнув сам до себе Тачіхара, надягаючи куртку і пулею вискочив з квартири.
Зовсім скоро він зробить свій вибір і цей вибір буде вирішальним для його життя як «Нишпорки» і як «Ящірки», але зараз він просто хоче зустрітися з дорогими для нього людьми, на свої очі побачити і переконатися, що вони живі. Скидання від однієї сторони до іншої будуть переслідувати його, та рано чи пізно він зможе сказати, хто він насправді.