Марі схвильовано хмурилася. Їй вдалося вирватися на день народження любої подруги, але вже час було повертатися на службу. Командир і так був не в захваті через її від’їзд. А тепер ще й чоловік Ляни хотів про щось з нею поговорити. Вона чогось не знає? У них проблеми, про які подруга не захотіла їй розповідати? Ляна може. Завжди намагалася опікуватися нею і не турбувати даремно, можна сказати, що це була єдина причина їх сварок. У всьому іншому вони завжди розуміли одна одну з півслова.
— Щось трапилося? Не мовчи, кажи вже.
Ераст трохи розгублено на неї поглянув, наче був невпевнений, чи варто взагалі починати говорити. А потім кивнув:
— Я сподіваюся, що це залишиться лише між нами. Можливо якби не твій швидкий від’їзд, я б мовчав про це, не наважився сказати, але… Мене тягне до тебе, я хочу тебе. Знаю, що це неправильно, але нічого не можу з собою вдіяти, — Ераст зробив крок вперед і невпевнено протягнув руку.
Спочатку Марі була настільки спантеличена і розгублена, що лише завмерла на місці. Але потім прийшла до тями й з усього маху зарядила ляпаса. Ераст відсахнувся, але перечепився через камінь і впав на сраку, злякано дивлячись на неї у відповідь.
— Я бачу, ти геть з глузду з’їхав! — Марі не говорила, вона ричала. — А де ж твоя обіцянка вічно любити Ляну і бути вірний їй одній?! Всі ці залицяння, обіцянки, слова кохання?! Та навіть сьогодні на святі! — вона зробила павзу, щоб віддихатися і набрати в легені якнайбільше повітря. — Я довірила тобі Ляну, бо ти клявся бути вірним, кохати та оберігати її! Як в тебе лише язик повернувся сказати щось подібне мені! МЕНІ! Я тебе вб’ю і цьому ж саду закопаю. Краще бути вдовою, ніж мати такого чоловіка!
— Пробач! Я справді помилився! — Ераст навіть не намагався підвестися на ноги. — Будь ласка, вдаймо, що цієї розмови не було!
— Ще чого захотів! Пішов ти до сраки, Ерасте, ти навіть нігтика на мізинці моєї Верляни не заслуговуєш!
З цими словами Марі розвернулася та поспішила назад до маєтку. Так, вибирати лише Ляні, але вона достатньо добре її знала, щоб зробити висновок, що подруга не залишиться тут навіть на ніч. І добре, що вона цього разу приїхала каретою, допоможе забрати всі речі, щоб більше ніколи сюди не повертатися.
— Марі, щось трапилося? — Ляна здивовано розглядала її обличчя. У своїй святковій сукні вона могла затьмарити будь-яку зірку на нічному небі. Прекрасна богиня. І якийсь виродок вирішив нею знехтувати! Здається, їй треба повернутися в сад та зламати йому кілька кісток. Щоб точно запам’ятав цей урок. Назавжди. Пальців буде недостатньо. Ноги? Цілком можливо.
— Збирай речі, люба, ми переїздимо у столицю.
— Марі! — Ераст влетів залу, помітивши її поряд з Ляною, він побілів і кинувся до них, одразу падаючи на коліна. — Пробач, кохана, це просто було якесь затьмарення. Я кохаю тебе, лише тебе, і завжди буду кохати!
Марі стиснула кулаки й вже збиралася справді зламати йому ноги, але Ляна перехопила її руку і міцно стиснула у своїй, змушуючи заспокоїтися.
— Кого я маю вислухати першою?
Марі лише невдоволено пирхнула. Але Вірляна завжди такою була. Спокійною, розсудливою і доброю, наче янгол. Хоча в гніві її краще не бачити. Її помста буде холодною, коли ти вже забудеш про те, що когось образив, але це вщент зруйнує твоє життя.
— Давай, герою, розповідай. Ти перший це почав, — Марі просвердлила Ераста ненависним поглядом і інстинктивно потягнулася до кинджала на поясі. Заради подруги та комфорту інших гостей, вона лишила свій меч в кімнаті. Даремно.
Ераст і розповів. Як з самого початку справді очей від коханої дружини відвести не міг. Але чим довше, то все частіше помічав Марі. Її красу, хоробрість, відкритість. посмішки та ласкаві слова. І щось всередині почало мінятися, тягнутися у відповідь.
Марі на мить навіть відчула себе винною. Наче вона спеціально Ераста зваблювала. Ось тільки це не так. Вона ніколи не дивилася на залицяльників подруги, тим більше на чоловіка. Це просто манера її спілкування. Друга свого друга Марі теж вважала своїми друзями. А для когось це було не так.
І їй було гидко від всієї цієї ситуації, від розчарування в Ерасті та хвилювання за подругу. Марі ніколи не думала, що комусь може спасти на думку запропонувати їй стати коханкою. Особливо при дружині. Особливо коли ця дружина — її краща подруга.
Ляна зітхнула і повернулася до неї.
— А ти що скажеш?
— Можна я переламаю йому ноги? Перед тим як заберу тебе в столицю.
Вірляна неочікувано посміхнулася. Ну точно янгол, інакше як в такій ситуації можна залишатися такою спокійною?
— Допоможеш зібрати речі? Я поки підготую документи на розлучення.
— Ні, Ляночко, я не… — Ераст кинувся перед ними, але більше Марі стримуватися не стала і приставила кинджал йому до горлянки.
— Забирайся геть. Не лише з дороги, але й з нашого життя.
***
Дві години знадобилося на те, щоб повністю забратися з маєтку Ераста. Речей виявилося не так багато, попри тривале спільне проживання. А може подруга просто вирішила залишити все в минулому і взяла лише саме необхідне та важливе. Тому все спокійно помістилося в карету. Ляна, вже абсолютно вільна жінка, виглядала на диво спокійною і лише міцно тримала Марі за руку. Шість років шлюбу. І просто в один день обірвати всі зв’язки. Напевне це було дуже важко.
— З тобою все гаразд?
Ляна повернулася до неї й мило усміхнулася.
— Так. Знаєш, я вже давно зрозуміла, що щось у наших стосунках йде не так. Я пам’ятаю перші роки нашого шлюбу, ми багато часу проводили разом, постійно говорили про наші емоції та почуття, могли просто насолоджуватися тишею. Шість років — величезний термін. Хтось за цей час стає справжньою сім’єю, рідними людьми, а хтось починає шукати нових вражень на стороні.
— Ти не повинна виправдовувати цього виродка.
— Я й не виправдовую. Думаєш, чому я поїхала з тобою, а не залишилася і не пробачила? Тому що він зрадив не так моє кохання, як повагу до мене. Якби він прийшов до мене, а не до тебе, розповів про все, можливо ми знайшли б інший вихід з ситуації.
— Він клявся тобі в вірності, а потім заглядівся на іншу жінку!
— Ця жінка — ти, моя люба, — раптом розсміялася Ляна. — Ти прекрасна, тож я не можу його надто звинувачувати. В тебе важко не закохатися.
Марі насупилася. Ляна справді наче янгол. І те, що вона поїхала з нею, а не звинуватила у зваблені свого чоловіка… Вона дуже це цінувала.
— Я не знаю, що б зі мною трапилося, якби ти зненавиділа мене.
— Ніколи. Пам’ятаєш нашу обіцянку.
Марі повернулася і міцно обійняла подругу.
— Завжди на твоєму боці.
— А я завжди на твоєму, — широко усміхнулася Ляна і ласкаво погладила її по волоссю. — До біса цих чоловіків.
Марі у відповідь лише розсміялася. Так, Ляна справді янгол. Але іноді це янгол смерті.