***Раґнарок у скандинавській міфології — битва наприкінці світу. Ця битва завершить пророцтво, що визначає долю скандинавських богів: в останній битві боги зійдуться з силами зла, своїми одвічними ворогами та більшість зі всіх загінуть.
— Батько здається воно там! — прокрикує хлопець, щоб через пустинну бурю.
Через декілька хвилин сані зупиняються біля місця, що вказав Атрей.
Кратос встає та підходить ближче до темно фіолетового стовбура, зроблений ніби з тягучої пряжи. Швидким рухом дістає зі спини сокиру покритою льодом. Ця сокира його коханої жінки. Перед ударом він хутко придивляється до болюче знайомих узорів на лезі, але знаходить сили закрити своє серце від давно минулих спогадів.
Він чітко вдаряє у середину цього стовбура, тим самим заморожуючи його. Другий удар стає фатальним. Уся фіолетова маса, що до цього обліплювала печеру, зникла. Тепер у небо спрямовано пливе світло блакитна медуза величезних розмірів.
— Вони звучать більш щасливими зараз. Ще і буря закінчилася! — захоплено каже Атрей.
— Так! Можливо тепер ми заслужили трохи доброї волі від наших друзів темних ельфів, — підхопив настрій хлопця, сказав Мімір.
Це був їх третій супутник — жива голова, що прив’язана до пояса Кратоса мотузкою. Вона охайно була переплетена через його невеличкі золотисті роги та усю голову. Мімір особливо радий закінченню бурі, бо навіть не мав рук, щоб протерти очі.
Кратос відчепив голову від поясу та взяв так, щоб супутник бачив усе. Неймовірного розміру створіння злилися в альянсі різних нот. Атрей радий, що все закінчилося не провалом, бо саме він перший почув їх пекучі страждання та запропонував знайти невідомих тварин. Хлопець був впевнений, що батько не погодиться, але тепер вони тут і дивляться на двох медуз, що з трудом витягли з під замурованих печер.
— Батько, я хотів би сказати дякую, що ти привів нас сюди, але… — Атрей не дивився на Кратоса, просто продовжив говорити, — Не потрібно робити такі речі, щоб відволікти мене від Раґнороку, ти ж знаєш?
— Це було зроблено не для цього.
— Справді? Тоді в чому причина нашого перебування тут?
— Ох, тільки не кажи, що ти не маєш догадок, — по доброму закотив очі Мімір, — Ну ні, ти зараз серйозно?
— Боюся що так, Міміре.
Кратос тяжко здохнув, але все ж дав голові право на відповідь.
— Хлопче, він просто хоче провести час із тобою, — останню частину він додав тихіше, — Поки ще може.
Атрей лише на секунду розплющив очі та створив зі свого горла неперекладаємий звук схожий на мукання. Раз уже Мімір найрозумніша людина зі всіх живучих, то він міг би припустити, що це звук розуміння, але не прийняття, хоча хто знає цих підлітків.
Кратос перебив мовчання, що заповнювала мелодія закоханих медуз:
— Ми не знаємо, що нас очікує попереду. Але якщо Раґнорок близько… Я хочу насолодитися часом, який у нас залишився.
Хлопець все ж перевів погляд на силует свого батька, що засвічував світ навкруги. Це лише підкреслювало його рівну та впевнену постать. Вона була такою завжди, у якій ситуації не подивись на Кратоса. Атрей, здається, ніколи не навчиться читати його кам’яне лице, а той і не збирається вчити. Він же батько, хлопцю ж, на його думку, не потрібно знати про бурі всередині нього.
— Я…
Хоча згадуючи як Атрей облажався нещодавно та як батько його не насварив, а навпаки, прийняв та допоміг виправити помилку, що ледь не загубила усі 9 світів, то їх стосунки йдуть на довірливу стежку. Хлопець був цьому трохи здивований, бо після смерті матері його навіть сином не могли назвати.
— Я не знаю, що сказати. Дякую? Дякую, за те, що привів нас сюди. Я радий, що ми це зробили.
— Я теж.
Атрей знову дивився на танець медуз, вони охайно кружляли одне з одним і це мав неймовірний вигляд, а то як вони співали разом… Шкода, що це їх останній танець. Вони всі знали на що йдуть.
— Як не крути, але пісня ‘’Пісків’’ неймовірно чарівна. Я і не думав що моя головешка ще здатна пітніти! Це красиво.
Пісня наче стала сумніше, тепер вона давила. Але залишалася приємною.
— Так… Я дещо ще хотів сказати, — хлопець став пліч-о-пліч з батьком та Міміром, — Можливо, це і не вплине на щось, але я відчуваю ніби ми допомогли.
Через декілька секунд медузи тихо, майже ледь помітно згасають, залишаючи багато-багато маленьких своїх копій, що немов зірки освітлюють небо.
Мелодія закінчилася.
Хлопець вже хотів повернутися до саней, щоб продовжити те, що вони почали, але його зупинив Кратос. М’яко торкнувся до плеча, а потім поклав руку сказав:
— Що не чекало на моє майбутнє, знай дещо, Атрей: я завжди робитиму те, що найкраще для твого майбутнього. Навіть ці двоє розуміли, що у батьків мало вибору.
Кратос прибрав руку з плеча сина, та відвернувся, йдучи до санів.
— Поки що ми не поспішаємо йти, чи не так? Хто знає які нас чекатимуть пригоди в освітленій та тихій пустині?
Мімір завжди вмів розрядити напружливі обставини. Атрей захопливо кивнув, дивлячись на Кратоса своїми блакитними очима. Той сьогодні точно не має наміру відказати в проведеному часі з сином та дурне… Другом.