Молодий чоловік іде бібліотекою академії шукати натхнення чи музу для нового проекту, час був нічний, тому в приміщенні майже нікого не було. Ходивши довколо чутно було тільки його кроки та ехо, яке відходило від них. В темному приміщенні ніяк не міг знайти собі зручне місце для натхнення.
*Бурмочивши собі під ніс молодий архитектор промовляє*
-Ггрр.. ну що за.. голова взагалі нічого не видає.. а мені вже треба набросок хоч показати..чому я взагалі взявся за цей проект? Він взагалі мені не подобається..але мора.. мені потрібна мора.. бо скоро я можу опинитись на дворі.. я звісно зможу адаптуватись.. але.. моя шкіра за якою я так ретельно доглядав може цього не витримати..а волосся.. ох.. так. мені..треб…
Зненацька побачив, як штучне освітлення з настільної лампи падає теплими променями на стіл з відкриті книгами та цікавими узорами на заломлених сторінках, які хтось залишив та і не прибрав, залишивши безлад після себе, але в цьому юнакові щось відкликнулись і ринув відразу туди ж аби накидати скетч свого майбутнього проєкту.
*Всівшись ще в тепленьке після когось крісло, розгорнув свій чемодан з предметами для креслення та почав налаштовуватись на працю*
-Так-так.. все ідеально.. а тепер давай! Твори!
*Сказав радісно собі, але.. посидів так хвилин п’ять, а перо так і не доторкнулось до листа*
-Та що ж.. таке..чому нічого в голову не лізе то..
*Схопивши за свою голову двома руками схилився над своїм проектом*
-чорт..чорт..чорт…
*Блондин схиливши крихтив над листом, але так нічого видати і не зміг, як тут зненацька над ним навился велика темна тінь, яка накрила весь стіл що був перед ним*
-ах..? Так треба більше світла..а то як можна тут щось зроб….
*Повертаючи до лампи аби дати більше світла, помічає як на нього грізним поглядом опромінює його давній “любий” знайомий*
-Ах? Чого тобі? Не бачиш я занятий великим проєктом, мені ніколи консультувати якогось там секретаря..
*Секретарь мовчи оглянув на крісло на якому сидів Кавех, на його пустий лист - якоби “великий проєкт”, на стіл на якому були його відкриті книжки. Та нічого не відповівши взяв свої книги зі столу на всівся на проти юного архитектора і продовжив читати далі книгу*
Кавех:
-Ха? Хто тобі дозволив їх чіпати? Ти це специально аби мене розізлити?! Ха?! Ну ось тепер ти збив мій настрій! Хто тепер буде відповідати за це? Якщо я не встигну здати проєкт завчасно то винним будеш саме ти!! Завжди ти мені псуєш мої творіння! Якщо в самого немає смаку то не заважай іншим створювати прекрасне і дійсно цінне!
*Аль Хайтам зверхньо але в одно час спокійним поглядом оглянув його “творення смаку” а за тим перевівши свій погляд на автора цього “смаку” і рівним, низьким голосом промовив*
-Так, твій смак цього проєкту дійсно прекрасний та цінний, такий же як і твої розумні думки в твоїй (Пауза) .. світлій голові..
*Зробив маленьку ледь помітну посмішку та продовжив далі читати свою книгу, яку забрав зі столу*
Кавех:
-Ха-ха!! Нарешті і ти оцінив це! А я тобі давно про це говорив! Раз уж ти признав це то я так і бути на цей раз..
*Помічає, що на листу в нього немає нічого.. робить аналогію в своїй голові.. і до нього починає доходити*
-Хаа?! Ах ти ж! Ти що хочеш сказати ?! Що в моїй голові пусто?!? А? Т..ти… ти…
*Кавех починає закипати від злісті, а Хайтам подимає свою голову і тихо промовля*
-о, бистро ж до нього це дійшло.. я здивований..
*Опустивши свою голову продовжив далі читати свою книгу*
Кавех:
-А?! Ти що думаєш що тебе чутно?! І хто тут дурень то?!
Хайтам:
-За дурня я нічого не говорив.. це ти вже сам від себе додав.
Кавех:
-Ха?! Т..ти.. ти! Як же я тебе ненавиджу!
*З гучним лунанням грюхнувся в своє крісло і почав щось накреслювати на листку*
*Пройшов деякий час, тихо про себе говорить блондин*
-хаа.. не те..воно не підходить..
*Знову зжимає лист під своєю долонею та кидає до кучки таких же зім’ятих листів, і від багатої їх кількості пару клубочків скотилося зі столу і впали на підлогу*
-тц..
*Зробивши недовольну моську почав клонитись до них аби прибрати їх до своїх рук і помічає на своєму погляді схрещені ніжки свого товариша, яким тільки своїм виглядом може вивести із себе, піднявши продовжив спостерігати на цю “дратуючу” статуру яка сиділа навпроти нього та заглибився в свої думки*
[Всівся тут.. чого він тут забув то.. бісить.. тільки но був настроївся, а він взяв все і зіпсував своїм приходом. Тц.. але..*Погляд на його тіло* але його статура.. нічого така.. може його попросити мені попозувати? А?! Що? Про що я думаю.. які пози.. *Знову погляд на його тіло, чирти обличчя*.. але.. яке воно гарне..ж..]
*Сам того не помічає почав робити оголені ескізи свого товариша та ретельно спостерігати за кожним його рухом*
[Який же він..а? А його спинка.. а якщо зробити ось такий вигон.. ох.. Стоп.. що це я.. дивиться стіл і помічає безліч замальовок які він щойно створив. Що?!… навіщо я це зробив..* а рука так і продовжує робити маленькі ескізи* Так.. так-так-так…Кавеху..що з тобою.. чому ти продовжуєш малювати цього придурка то? Так.. треба звалювати звідси..]
*Хотів ось почати збиратись та відчуває як в нього в штанах щось почало реагувати на ці самі ескізи*
[А?! ААА?!?! А це що таке?”]
*Моментно червоніє, та негайно збирає свої скарби в свій чемоданчик та із-за того що почав так квапитись до кінця не встигає закрити свій чемодан.. і збирається як можна скоріше покинути бібліотеку прикриваючи своє місце сорому, але він так і продовжував поспішати, що не дивився собі під ніжки та звалився з характерним звуком на підлогу, що ехом розносилось по всій тихій бібліотеці і підступно рокрившийся чемодан дав змогу звільнитись цим самим кучці ескізів.. добре, що майже нікого не було.. щоб ніхто не зміг спостерігати за цим посоромленим архітектором..о крім одного…*
[Чорт чорт чорт.. чому саме зараз? Чому саме перед ним.. надіюсь він знову в своїх навушниках.. і не чув нічого…]
*Чутно наближаючі кроки*
[ні.. тільки не це.. ні.. він не повинен… тільки…не..він.. прошу.. нехай це буде не він.. благаю.. нехай це буде не…він…]
*Направив свій заплаканий вираз обличчя на того чоловіка який підійшов до нього.. і це був саме Аль Хайтам..*
Аль Хайтам не зважаючи, що був в навушниках не міг цього не почути та проігнорувати, навіть не дивлячи на те що він був на дуже цікавому місці в книзі. Вставши аби допомогти бачить перед собою засоромлене лицце на якому вже почали красуються сльозки а під ним..
Хайтам:
-Кавех… що це?
*Засоромлений архитектор дивиться невинними та водночас сумними очима з яких почали литись сльози, зжавши свої губки він не міг проронити і слова*
*Хайтам з легким румянцем під очима, закрив долонею свій рот та відвернув свій погляд в бік*
-Кхем..тобі потрібна допомога..