Адачі дуже нервує, коли вони повертаються до нього додому, але Куросава заспокоює його.
— Нам не треба нічого робити сьогодні. Нам нікуди поспішати.
Я не хочу тиснути на Адачі-куна.
Адачі коротко киває.
— Знаю. Я не дуже добре вмію говорити про такі речі. Але я цього бажаю.
Куросава усміхається. А Адачі думає, що напевно, міг би потонути в його ямочках.
— Ми не будемо поспішати, гаразд?
Адачі киває декілька разів, хвилювання дається взнаки, але стає спокійніше, коли Куросава обхоплює його шию, перш ніж нахилитися до нього, перший дотик його губ такий м’який, такий солодкий. Думки Куросави більш плутані, ніж зазвичай, але головними темами є хвилювання, щастя та кохання. Адачі очікує, що Куросава поглибить поцілунок, але замість цього він відсторонюється.
— Так добре?
— Так. — Адачі схиляє голову. — Дуже добре. Ти не мусиш постійно мене запитувати.
— Я так хочу, — наполягає Куросава. Він проводить великим пальцем по щоці Адачі. — Мені дуже тішить знати, що я приношу тобі задоволення».
— Я… — Адачі прочищає горло, перш ніж продовжити: — …теж хочу подарувати тобі насолоду.
Рука Куросави лягає на стегно Адачі.
— Що тобі подобається?
— Я не знаю, — каже він, дивлячись на руку Куросави. — Вибач. Мені не надто подобалось про це думати. Мені соромно.
Куросава широко усміхається.
— Нічого страшного. Ми можемо розібратися з цим разом. — Він проводить пальцями по стегну Адачі, його наміри зрозумілі ще до спалаху думки, від якої Адачі ледь не проковтнув язика. — Нічого, якщо я торкнуся тебе?
Адачі відчуває, що його обличчя горить.
— О-оу. Так. —Але думка про те, що він просто дивиться, як Куросава торкається його… — А можеш ще й поцілувати мене?
— Звичайно, — шепоче Куросава, нахиляючись. Його поцілунок починається ніжно, як і дотик пальців, але Адачі перехоплює подих, коли хвиля збудження проходить крізь нього — його власна, відлунюючи від Куросавиної через їхній зв’язок. На мить цього стає забагато, і він мимоволі відсахується назад.
— Пробач! — Адачі затинається, коли бачить занепокоєння на обличчі Куросави. — Просто думки переповнюють мене. Я боюся, що все закінчиться надто швидко.
Вираз обличчя Куросави пом’якшується.
— Це може бути довго, у твій перший раз. Навіть без чаклунства, — додає він, ворушачи пальцями. Адачі сміється, відчуваючи, як напруга трохи спадає. — Дозволиш мені… спершу подбати про тебе? Тоді все буде набагато легше.
— Я не хочу тебе розчаровувати.
— Адачі. Хіба ти не розумієш? Ти ніколи мене не розчаруєш. — Куросава проводить пальцями по волоссю Адачі, знову цілує і його думки відтворюють ті самі почуття. Адачі відчуває, як на очі йому навертаються сльози. Йому так пощастило.
Після ще деяких умовлянь (Куросава) і зволікань (Адачі) вони нарешті вмощуються на ліжку. Адачі відкидається на спину, знаючи, що вигляд Куросави між його ніг миттєво доконає його.
Перший дотик губ Куросави обпікає його, а коли він бере Адачі в рот, насолода стає сильнішою, ніж той коли-небудь відчував. Він бажає, щоб чоловік почув його думки, адже він ніколи не зміг би висловити все це словами. Тим часом, він все ще чує Куросаву, і його думки розпалюють Адачі ще сильніше.
Мені подобається, як він відчувається у мене в роті. Не можу повірити, що він у мені.
— Так добре, — ледь вимовляє Адачі грубим голосом. Йому хочеться покласти подушку на голову і більше ніколи не говорити, але Куросаві подобається все до найменших дрібниць.
Боже, він такий чуйний. Я не можу дочекатися, щоб почути, як він видає ці звуки до кінця нашого життя.
— Ку-Куросава. Я збираюся…
Куросава не вгамовується, його ласка стає дедалі інтенсивнішою, аж доки Адачі не може більше стримуватися. Він відчуває, як кохання Куросави заповнює його голову, і це почуття змішується з коханням Адачі, створюючи відлуння, в якому той знаходить своє звільнення.
Куросава обіймає його, вкриваючи плечі ніжними поцілунками. За мить він усвідомлює, що єдині думки, які кружляють у голові, — це його власні.
Він обертається до Куросави:
— Магія. Вона вже пішла.
— Мені шкода. —Куросава виглядає стурбованим. Адачі ковтає, він більше не може бути впевненим, без допомоги магії. — Може, зупинимося?
— Н-ні. Я просто… я думав, що вона допомагатиме мені. Переконатися, що я робитиму те, що тобі подобається.
— Я можу сказати тобі, що мені подобається, — запевняє його Куросава.— Я впевнений, що все, що ти робиш, приноситиме мені задоволення.
Кілька довгих, глибоких поцілунків і досвідчених доторків рук Куросави і він швидко знову починає відчувати себе збудженим. Він все ще намагається не соромитися реакцій свого тіла, і з кожним разом йому стає дедалі простіше.
— Я думаю… — починає він, але потім хвилювання бере верх над ним. Куросава заспокоює його легким доторком руки до боку. Адачі тремтить. — Якщо ти хочеш, я бажаю, щоб ти був усередині мене.
Виважений вираз обличчя Куросави на мить зникає, і Адачі бачить спалах сильного бажання в його очах.
— Я… — Він ковтає, а потім видихає з нервовим сміхом. — Я теж цього хочу, але не обов’язково сьогодні.
— Я не хочу чекати, — наполягає Адачі. — Я думав, що це те, що ми зробимо. Я уявляв це собі.
Куросава кусає губу, і чоловік не може не простежити за цим рухом. Адачі зітхає.
— Будь ласка, поцілуй мене ще раз, поки я не помер від сорому.
Цього разу поцілунки Куросави набагато палкіші, а його руки стають дещо сміливішими. Адачі задихається, коли відчуває його пальці на своїх сідницях.
— Дозволь мені дістати пару речей для нас, — каже Куросава, його тон лагідний. Адачі знову лягає на спину і закриває обличчя в очікуванні, намагаючись ні про що не думати, щоб не злякатися.
— Гей, — каже Куросава, коли повертається, прибираючи руки Адачі від обличчя. — Все гаразд, знаєш. Ти можеш передумати у будь-який момент.
— Я знаю. Я справді цього хочу, — знову наполягає він. — Просто я хвилююся, щоб тобі було добре. Адже я ще навіть не торкався тебе.
— Не хвилюйся за мене, — каже Куросава, проводячи великим пальцем по щоці Адачі. — Я вже казав тобі, що люблю залишати задоволення на потім.
Коли Куросава допомагає йому лягти на спину, очі Адачі розширюються, розуміючи фразу з абсолютно нового ракурсу.
Підготовка змушує Адачі відчувати себе так само незручно, як він і боявся, але важко зациклюватися на цьому, коли Куросава продовжує говорити з ним, розповідаючи, як добре він себе почуває, як сильно він на це чекає, як багато він собі уявляв і як реальність стає все кращою і кращою.
Спочатку це нелегко, адже розтягування відчувається набагато сильніше, ніж підготовка. Хоча Куросава наполягав на тому, щоб Адачі лежав на спині, та міг його бачити, перші кілька хвилин той проводить із закритим обличчям. Але потім щось відбувається всередині, щось на кшталт електричного розряду, і Адачі доводиться хапатися за простирадла, долаючи натиск відчуттів.
— Краще?— каже Куросава зі своїми дивовижними ямочками, і Адачі зачаровано спостерігає за рухами його стегон.
— Це справді добре, — затамувавши подих, промовляє Адачі.
Куросава переносить свою вагу, та простягає руку вперед, щоб переплести свої пальці з пальцями Адачі на матраці.
— Я мріяв бути так близько до тебе.
— Я ніколи не наважувався про це мріяти, — шепоче Адачі. Його очі сльозяться, намагається стримати їх — чи справді йому потрібно плакати вдруге? — але потім бачить блиск в очах Куросави, через це розуміючи, що вони обидва перебувають у схожому стані. Разом зі сльозами виривається сміх, і Куросава відповідає йому тим самим.
— Я кохаю тебе, — шепочуть вони одне одному, рухаючись як одне ціле, доки насолода не досягає рівня крещендо.
Коли вони падають разом переплітаючись у задоволений клубок, Адачі не потребує магії, щоб зрозуміти, як сильно Куросава дбає про нього.