Вечірнє тренування Луки на гітарі було перервано шаленим стуком у вікно. Він поставив гітару на підлогу біля свого ліжка й піднявся, щоб відкрити його. Кіт Нуар увійшов до кімнати, щойно з’явилося достатньо місця, щоб він міг протиснутися.
— Чому ти на вулиці так пізно та ще й під час зливи? Ти весь промок — запитав Лука, зачиняючи вікно.
— Вибач, мені просто потрібно було вибратися з того особняку — Кіт Нуар подивився на калюжу, що утворилася під ним, і його рука потяглася за шию.
— Все добре. Детрансформуйся, я піду принесу тобі рушник — Лука скуйовдив його мокре волосся перед тим, як вийти з кімнати.
Кіт Нуар трансформувався і відкрив одну з шухляд Луки, де той зберігав камамбер. Лука почав купувати цей смердючий сир, коли почастішали спонтанні візити Адріана.
— Тьху, я ненавиджу бути мокрим! Тобі пощастило, що ти мені подобаєшся — скиглив Плагг, поки Адріан годував його.
— Ні слова йому про те, що сталося. Я серйозно, Плагг — Адріан сів на край ліжка Луки, розчісуючи волосся.
— Як хочешь, хлопче. Він все одно це помітить — поетапно пройшов Плагг до своєї схованки в шухляді.
Тихе клацання оголосило про повернення Луки, коли він зачинив двері. Він сів поруч з Адріаном і почав сушити волосся рушником.
— Тож, хочеш сказати мені, що сталося? — Лука скинув рушник та сів, схрестивши ноги, повернувшись до Адріана.
— Нічого не сталося — сказав він майже автоматично, за звичкою.
Лука здригнувся м’яко, ледь помітно.
— Гаразд. Тоді обійми?
—Із задоволенням.
Лука ліг на ліжко й дозволив Адріану притиснутися до його шиї, пригорнувшись до нього. Він гладив вологі локони свого хлопця і спостерігав, як той розслаблюється. Вони мовчки обіймалися, і це було все, що потрібно білявому хлопчикові. Мить спокою та комфорту. Адріан сподівався, що Лука не звертатиме особливої уваги на його руки. Він зняв лак для нігтів, який вони нанесли разом минулого тижня, і ретельно їх обробив. Його пальці були червоні й сухі. Ледь помітне зітхання, яке він почув над головою, свідчило про те, що Лука справді звернув увагу.
— Ти впевнений, що сьогодні нічого не сталося, кошеня? — Він поцілував Адріана у волосся й ще раз стиснув їх.
— Ти вже знаєш, що щось сталося, мені просто соромно це говорити — Адріан ще більше сховав голову під підборіддям Луки.
— Я не буду судити. Ти можеш говорити мені все, що завгодно, без осудження. Так само, як ми й обіцяли одне одном — його пальці провели по руці Адріана.
— Батькові не сподобалося, як виглядають мої нігті. Він сказав, що вони «виглядають ганебно» і що я повинен «негайно їх стерти» — він протяжно зітхнув і поклав голову на груди Луки. Його серцебиття було заспокійливим. — Звичайно, будучи боксерською грушею, я побіг у свою ванну кімнату і вимив їх так швидко, як міг.
— Ти не боксерська груша, Адріан. Маніпуляції з боку недбалого батька не робить тебе слабким. Ти найсильніша людина яку я знаю. — Лука повільно потер спину свого хлопця.
Слова Луки значили для нього все. Він хотів заспокоєння, йому потрібно було сказати, що з ним нічого не сталося. Кілька сліз ковзнули по його щоках, коли він тихо шмигнув у груди Луки. Він випустив усі емоції, що накопичилися в ньому, м’які пальці почали масажувати його голову.
— Плагг переконав мене вийти з особняка, коли я стер лак для нігтів. Я був на пробіжці, коли почалася злива — він волого засміявся. — Це перше місце, яке спало на думку, я навіть не планував сьогодні сюди приходити.
— Напевно, я просто настільки чарівний, хіба ні? — відповів Лука. Адріан міг уявити самовдоволену усмішку на його обличчі.
— Можливо, але ми обидва знаємо, що я кіт-санова в цих стосунках — Він підняв голову, щоб подивитися в глибокі блакитні очі Луки. — Дякую тобі. За турботу, за те, що ти тут зі мною. Це означає більше, ніж ти думаєш.
— Я знаю — він наблизився до Адріана та їхній гарячий подих змішався. — Я тебе люблю.
— Я теж люблю тебе, моя мелодіє — Його рука м’яко погладила Луку по щоці, їхні носи торкнулися, коли Адріан закрив щілину між ними.
Їхні губи повільно зіткнулися, а щоки набували червоного відтінку. Адріан не звик до інтимності поцілунку, але відчуття любові партнера було варте легкого збентеження. Вони перервали поцілунок через кілька секунд із запамороченням на обличчях.
Лука взяв руки Адріана у свої та клацнув язиком, дивлячись на червоні пальці.
— Вся робота та й на вітер. Манікюр не безкоштовний, розумієш? — Лука подивився на нього з самовдоволеною усмішкою. — Жартую. Хочеш, я все виправлю для тебе?
— Я б не против — посміхнувся Адріан, злегка стиснувши руки Луки.
— Ми знову будемо красити у чорний, чи в тебе на думці є другий колір? — Лука підвівся з ліжка й почав нишпорити в одній із своїх шухляд.
— Я думаю, що темно-зелений виглядатиме добре.
— Темно-зелений так темно-зелений.