Він почувався незвично і дивно. Брюс не знав, як пояснити свій стан. Найближчим було - розгубленість і крихта страху. Невідомо чому, Вейн не хотів чи боявся, що інші члени Ліги справедливості дізнаються, що він зустрічається з Кларком.
Хоча це було абсолютно нормально. Кларк не переживав, як це робив Вейн. Та й Брюс не знав, чому його постійно охоплює хвилювання через те, що хтось може дізнатися.
Альфред і Дік вже знали. Дворецький добре знав Брюса, а Найтвінґ умів помічати деталі. Ґрейсон лиш багатозначно всміхався, та нічого не казав.
- То що, йдемо? - від роздумів Брюса відволік голос Баррі. Вейн намагався згадати, про що мова, бо частину монологу Флеша, як завжди, прослухав. - Купити щось смачне для вечірніх посиденьок. Ми ж домовилися з Лігою. Артуру рибу візьмемо…
- Це буде надто жорстоко, - зауважив Кларк, хоча ледь стримував посмішку. - Баррі, не забувай, що Артур - король Атлантиди. Навряд чи він зрадіє вбитій рибі.
- Добре, візьмемо щось таке, що сподобається всім, - Аллен не вішав носа, - і спробуємо вмовити взяти Олівера в Лігу.
Чоловіки йшли до найближчого супермаркету Ґотема. Баррі, який міг за секунду купити все сам, відчайдушно потребував товариства, щоб хтось слухав його монологи. Оскільки в штабі Ліги Справедливості поки що були тільки Брюс і Кларк, Аллен умовив їх піти разом. Точніше, Флеш умовив Кента, а той - Брюса.
Вейн не вельми зрадів, бо мав бути з Кларком сам на сам. Збирався запросити на побачення, та ох вже цей всюдисущий Баррі…
- Поки що ми не набираємо нових людей у Лігу, - нагадав Брюс.
- Шкода. Ти ж бачив, що Олівер чудово вписується в нашу компанію? - спитав Баррі.
- Хел так не вважає, - всміхнувся Кларк, який вважав кумедним те, що Зелений ліхтар зверхньо ставився до Зеленої стріли через те, що їхні костюми мали однаковий колір.
Чоловіки спинилися перед супермаркетом.
- Чекайте тут, - мовив Баррі, - я за мить повернуся.
- То навіщо ми йшли з тобою? - невдоволено спитав Вейн. Відповіді не дочекався, бо Флеш зник. - Він міг би нас не брати з собою.
- А я люблю такі прогулянки, - Кларк наблизився до нього. Усмішка Супермена стала іншою - ніжнішою й ласкавою. Тільки Брюс міг помітити ці зміни, бо добре знав Кларка.
- Нас можуть побачити, - тихо зауважив Вейн, проте сам потягнувся до губ Кента. Він постійно жадав поцілунків. Коли чоловіки лишалися наодинці, Брюс тримав руку Кента у своїй, відчуваючи спокій від дотиків до Кларка.
- Аякже, - прошепотів Кларк. Дотик його губ виявився легким і ніжним, ніби він боявся брати ініціативу. Тож це зробив Брюс. Його губи накрили вуста Кларка. Долоні лягли на плечі. Всі думки наче розчинилися, зникла постійна тривога перед майбутнім. Шумне дихання переривалося палкими поцілунками, руки перемістилися на обличчя Кларка, гладячи шкіру і…
Двері супермаркету розкрилися. Брюс швидко відсторонився - розпашілий і з рум’янцем на щоках. Кларк виглядав так само, хоч і не почув, як повернувся Баррі.
- Гляньте, скільки там піци, - повідомив Аллен, показуючи покупки. - Вона виглядала так смачно, що я купив усі різні. Ми спробуємо і вирішимо, яка найсмачніша. Як вам ідея?
- Це явно не та їжа, якою частують Лігу справедливості, та нехай, - сказав Кларк. Брюс непевно кивнув, бо досі думав про поцілунки з Кларком. Баррі, зрадівши, що Вейн не сперечається, повідомив, що треба повертатися. Він бадьоро йшов попереду, несучи коробки з піцою, тож не помітив, як Кларк ненав’язливо взяв Брюса за руку й легенько йому посміхнувся.