«І це оте дівчисько, яке просило мого благословення для перемоги?» - Зевіс скептично розглядала людину навпроти. Невидима, рудоволоса богиня грому сиділа за незручним столиком і слухала, як незнайомка навпроти голосно розмовляє, приклавши до вуха плаский чорний прямокутник, який світився час від часу. У ніч Йоля Зевіс почула поклик цієї дівчини. Тож покинула Громові простори, аби зрозуміти, кого має благословити.
Попри думку богині, що лицарки давно перевелися, дівчина була міцною й широкоплечою. Певно, дбає про фізичний стан. У неї було довге волосся платинового кольору, охайно заплетене в товсту косу. Вбрання незнайомки здавалося завеликим, проте вона не зважала. Судячи з тону, вона з кимось сперечалася. Зевіс розуміла, про що говорить дівчина, бо знала всі земні мови.
- Послухай, я казала, що підготую креслення, - нетерпляче казала білява дівчина, не відчуваючи пильного погляду богині. - Я зайнята цим. До чого тут турнір, Борисе? Я завжди дотримуюся обіцянок. Побачимо, чи так само зробиш ти!
Енаель відклала мобільний телефон і стомлено потерла очі. Ніколи такого не було, щоб колега не дорікав їй лицарськими турнірами, і от знову. Дівчина сумлінно подавала креслення раніше призначеного терміну, тож не розуміла невдоволення Бориса. Варто сказати про нього керівництву. Бо дістав.
Незважаючи на роботу в офісі, Енаель щороку брала участь у лицарських турнірах, що відбувались у замку Любарта чотири рази в рік. Зимовий турнір був призначений на січень. Переможець мав змогу виступити на міжнародних турнірах, а ще отримував нові обладунки і зброю.
Енаель не стільки раділа б міжнародним турнірам, як новим обладункам. Власну броню вона сяк-так зробила сама. Її батько був ковалем, тож допоміг доньці удосконалити обладунки і додав цікавих деталей.
Взагалі, дівчина просила допомоги у Зевса, проте нечітко вимовила ім’я. Тому й з’явилася Зевіс. Енаель не надто вірила у благословення богів, тим більше язичницьких, але її подруга Мея часто проводила ритуали і вмовила попросити у бога благословення перед турніром.
Зевіс спостерігала, як її можлива підопічна взялася за креслення проєкту. Поки Енаель працювала, богиня грому пройшлася кімнатою - невеликою, захаращеною паперами й роздруківками різноманітних обладунків. На стінах висіли мечі й кинджали. Одну стіну займали жовто-блакитний і чорно-червоний прапори. На кількох полицях стояли масивні книги. Зевіс не стала їх брати, щоб не злякати дівчину. Вирішила проглянути їх пізніше. Богиня була вельми допитливою.
Зненацька стало темно. Богиня завмерла, не розуміючи, що сталося. З боку Енаель почулося зітхання. Дівчина не була здивована. Вона ввімкнула ліхтарик на телефоні і знайшла лампу на батарейках. Енаель вже звикла до відключень світла.
Зевіс спостерігала за дівчиною досить довго, та не розуміла, навіщо їй благословення. Енаель не войовниця. Вона весь вечір сиділа у своєму домі й нікуди не виходила. Та богиня грому не стала робити поспішні висновки. За дівчиною було цікаво спостерігати, тож Зевіс вирішила навідатися до неї ще раз.
***
Наступного дня Зевіс, так само невидима, супроводжувала Енаель на роботу. Світловолоса дівчина працювала у великій вежі зі скла і цегли. Всюди снували люди, постійно кудись кваплячись. Це місце теж не скидалося на поле бою, проте богиня зацікавлено роззиралася. Потім зайшла з Енаель піднялася на другий поверх, і Зевіс побачила, де та працює. До речі, робота в дівчини теж була нудною, та богиня прислухалася до розмов. А після роботи рушила за Енаель, котра відправилася не додому, а вулицею, що вела до старовинного замку. Зевіс ще здалеку побачила прямокутну зубчасту вежу, від якої вліво і вправо розходилися цегляні мури. Богиня грому оживилася, коли за масивними воротами побачила лицарів, котрі билися на мечах.
Енаель привіталася з ними й пішла в невелику кімнату, де зберігалися обладунки. Зевіс оглянула майданчик, де відбувалися бої. Він був удесятеро меншим за арену, де колись боролися лицарі. Лунали приглушені команди, дзвенів метал, чулося важке гупання чобіт. Та тут не билися по-справжньому, і Зевіс стало нудно. Богиня зайшла до Енаель і застала її напівоголеною. Лише на кілька секунд, бо дівчина швидко надягала підкольчужник. У неї було міцне тіло — гнучке і м’язисте. Багато родимок на шкірі і декілька шрамів. Довге волосся Енаель зав’язала резинкою, щоб не заважало. Вона сама надягала кожну деталь і закріплювала спеціальними ременями. Зевіс захотіла допомогти. Вона підійшла до Енаель і вміло поправила ремінці. Втім, дівчина цього не помітила. В обладунках вона здавалася кремезнішою, і Зевіс мимоволі всміхнулася, здмухнувши пасмо волосся з чола Енаель.
Дівчина непогано билася, незважаючи на те, що меч у її руках був важким. Рухи були вправними, відточеними до автоматизму. А цей зосереджений вираз обличчя хотілося закарбувати в пам’яті, настільки бездоганною виглядала Енаель. Зевіс кружляла довкола, щоб краще все бачити і про себе оцінювала вміння лицарки.
Богиня супроводжувала дівчину весь день. Дізналася, що місто, в якому жила Енаель, називається Луцьк. Побувала у місцевій забігайлівці, де дівчина зустрілася з подругами. Нишком поцупила круглий смаколик, а після дегустації захотіла ще. Енаель жваво спілкувалася, іноді сміючись, іноді стаючи серйозною. В неї не було звички жестикулювати, але дівчина під час розмови тримала кулькову ручку і час від часу стукала нею по столу.
Богиня грому досі не вирішила, чи варта дівчина благословення. Тож подумала, що варто продовжити спостереження.
Або ж Зевіс сподобалося товариство Енаель.
***
Мешканка Громових просторів почала частіше навідуватися до Енаель. Собі пояснювала це тим, що має визначити, чи варто дарувати дівчині своє благословення. Зевіс взяла за звичку сидіти навпроти Енаель, спостерігаючи, як вона працює. Та постійно була зайнята кресленнями й не відчувала пильного погляду.
Найбільше богині подобалося дивитись, як Енаель билася з іншими лицарями на тренувальних боях. Жінка дізналася, що в кінці січня в замку Любарта відбудеться турнір, у якому Енаель теж братиме участь.
Ось для чого дівчині знадобилося благословення.
Одного дня Зевіс спостерігала, як дівчина нащось вішає іграшки на несправжнє дерево і розмовляє по телефону.
- Я не знаю, чи буду на корпоративі. Мені це нецікаво. Ще й чоловіки знову будуть чіплятися попри моє небажання з ними взаємодіяти. А потім будуть скаржитися керівництву за те, що я комусь відбила яйця. Дякую, з мене вистачило попереднього такого корпоративу. Зайдеш до мене 31 грудня? Будемо святкувати разом, я все одно сама. Та не подіяв твій ритуал, Меє. Боги мене не почули. Воно й не дивно…
- Не почули?! - роздратовано перепитала Зевіс, ставши видимою. Енаель скрикнула і впустила телефон, завмерши біля ялинки. Вона налякано розглядала рудоволосу жінку в масивних позолочених обладунках, котра стояла навпроти, схрестивши руки. Повітря довкола неї мерехтіло блакитними блискавицями, через що у квартирі відчутно запахло озоном.
- Ти хто така і як тут опинилася? - боязко спитала Енаель. Незнайомка насуплено дивилася на дівчину.
- Ти кликала мене у ніч великого шабашу, а тепер питаєш, хто я? - хмикнула Зевіс.
- Я кликала Зевса, - зізналась Енаель і зіщулилася, коли жінка щось вимовила з явним презирством. - Я не думала, що…
- Ти навіть не мене кликала, а я ще думала, благословляти тебе, чи ні! - роздратовано кинула Зевіс. - Зевсу на вас начхати, люба. А я прийшла, бо ти неправильно вимовила його ім’я, хоч не знаю, як таке могло статися.
Страх Енаель повільно переростав у здивування.
- То ти богиня? - наважилася спитати дівчина.
Загрозливе мовчання Зевіс змусило Енаель подумати над тим, що вона каже. Богиня явно ігнорувала тупі питання. Але ж і Енаель не могла похвалитися тим, що часто зустрічала богів. Тож досі не могла оговтатися від потрясіння. Та вигляд Зевіс — масивні обладунки з геометричним гравіюванням і синіми деталями, синьо-золотий плащ, корона з блискавками і очі, що неприродно сяяли блакитним світлом — натякав на те, що вона не з цього світу.
- То… ти тепер підеш? - несміливо запитала дівчина.
- Я про це думала, - озвалася Зевіс так само грізно і невдоволено. - Але я звикла до тебе, тож іще подумаю, благословляти тебе, чи ні.
Насправді богиня для себе все вирішила. Енаель їй подобалася. Її спокій і холоднокровність врівноважували бурхливий характер богині, навіть коли вони не спілкувалися.
- Тобто ти звикла до мене? - не зрозуміла Енаель. Тоді до неї дійшло. - Ти стежила за мною?
- А як я мала зрозуміти, чи ти достойна мого благословення? - Зевіс була незворушна. Енаель лишалося гадати, що з її життя встигла побачити богиня. - Але я можу повернутись у Громові простори…
- Ні, лишайся, - зненацька мовила дівчина, - тільки… не підглядай більше за мною.
Зевіс знизала плечима, бо сама не знала, як надалі буде поводитися. Втім, Енаель її здивувала. Намагаючись бути гостинною, поцікавилася:
- Може, не відмовишся від чашки какао з зефіром?
Богиня часто бачила, як вона пила пахучі напої. Готувала вправно і постійно всміхалася, коли наливала напій у чашку, а потім сідала у крісло і повільно пила, смакуючи кожен ковток.
- Не відмовлюся, - відповіла Зевіс, якій стало цікаво, які напої вживає дівчина.
Під допитливим поглядом Енаель зварила какао й додала туди маленькі зефірки у вигляді зірочок. Намагалася поводитися буденно, хоча в присутності Зевіс це було нелегко. Дівчина почувалася так, ніби здавала екзамен - в горлі пересохло, руки злегка тремтіли, а думки плуталися. А ще хотілося повитріщатися на Зевіс. Богиня була вродлива, незважаючи на шрам на підборідді й стиснуті губи. Певно, досі думала, чи достойна Енаель її товариства.
От би якось вмовити Зевіс благословити її. Але чи не буде це нахабно з боку Енаель? Дівчина замислилась і не помічала, як богиня смакувала какао, по-дитячому насолоджуючись м’яким шоколадним смаком.
- А ти можеш відвести мене у ту забігайлівку, де подавали круглі цукерки з начинкою? - спитала Зевіс. Енаель здивувалася. - Ти тоді замовила багато цукерок. Вони смачні.
- Ти маєш на увазі «Львівську майстерню шоколаду»? - згадала дівчина свою зустріч з подругами. - Любиш солодощі?
Зевіс, яка допила какао і невимушено їла зефір, що залишився у тарілці, задоволено кивнула.
***
- Ти готова? - спитала Зевіс, поправляючи обладунки Енаель. Точніше, власні обладунки, які позичила дівчині на турнір, від чого Енаель кинулась її обіймати. Недовго, бо згадала, хто така Зевіс. Але богині було приємно. І вона вже сама обійняла розчулену підопічну.
Енаель пасували обладунки. Зевіс це зрозуміла, коли накидала на плечі дівчини плащ і заплітала білясте волосся у косу. Богиня любила торкатися до дівчини.
Зевіс лишилася в Енаель аж до самого турніру. Допомогла прикрасити квартиру до Нового року, дізналася більше про сучасне життя, святкувала з дівчиною свята і отримала подарунок, від якого стало тепло і приємно на душі. Вночі вона іноді поверталась у Громові простори, але частіше спала з Енаель, коли дівчина дозволила. Вони удвох могли довго лежати, милуючись миготінням гірлянд під стелею, й розмовляти про випадкові теми. Енаель позичила Зевіс свій одяг, в якому богиня почувалася доволі комфортно. Бо в обладунках було незручно спати.
А ці походи у різні кав’ярні…
- Так, я готова, - бадьоро мовила Енаель, відволікши Зевіс від приємних спогадів. Дівчина сховала меч у піхви і взяла шолом. - Трохи хвилююся, - зізналась вона, глянувши на богиню.
- Я бачила, як ти б’єшся, - Зевіс усміхнулася, - в тебе все вийде, відважна лицарко. Ти достойна носити це звання, люба.
Теплі долоні богині погладили щоки Енаель, змусивши її зніяковіти. Богиня поцілувала дівчину у чоло, і Енаель, затамувавши подих, почула:
- Я благословляю тебе.