У кав’ярні “Кавові ноти” було тихо. День тільки починався. Відвідувачі прийдуть пізніше. А зараз баристи Ерен Єґер та Армін Арлерт вмикали прилади, перевіряли, чи є в наявності необхідні продукти, наводили лад. Армін ще й займався випічкою солодощів, хоча Ерен запевняв, що це зайве. Втім, відвідувачі неабияк полюбили випічку. Армін також придумав назву кав’ярні, бо від дивних і часом недолугих назв Єґера ставало соромно. Що це за назва така “Титанічна кава”? Ерен хотів ще додати фразу: “Після нашої кави ви станете титанами”. Добре, що його вдалося відмовити.
Загалом, розпочинати власну справу з Ереном було важкувато, та що поробиш? Треба платити комуналку, треба за щось їсти, а байдикувати Армін з Ереном не любили. Переїхавши до Луцька через війну, хлопці стали робити те, що їм найкраще вдавалося — варити каву. Приміщення хоч було маленьким та вміщало лише чотири столики, проте його вдалося перетворити в острівець затишку. Світло-коричневий колір стін, білі столи й стільці, темно-сині деталі оздоблення, приглушене світло маленьких ламп, м’які подушки на стільцях і кілька невибагливих рослин на підвіконнях.
В кав’ярні разом з ними сиділа й читала Кримінальний кодекс України Мікаса Аккерман. Мовчазна лучанка і майбутня адвокатеса, вона колись врятувала Ерена й Арміна від хуліганів. Як виявилося, дівчина була чемпіонкою Волині зі східної боротьби. Відтоді Мікаса приходила в маленьку кав’ярню, готувалася до занять чи просто пила каву. Аккерман виявилася ранньою пташкою. Приходила до відкриття, тихо віталася й займала один з нечисленних столиків під стіною з підсвіченою картою світу, де була відсутня росія. Мікаса майже нічого про себе не розповідала, проте допомогла Ерену й Арміну залагодити юридичні питання, що стосувалися відкриття кав’ярні.
- Ерене, увімкни музику, - попросив Армін, дістаючи з електричної духовки пахучі міні-круасани. Додати начинку, полити шоколадом і з допомогою трафарету зробити ненав’язливі малюнки — буде гарно. - Не свою, а ту, що нам Мікаса скинула.
- Гадаєш, у мене поганий музичний смак? - озвався Єґер, пов’язавши фартух з емблемою кав’ярні — нотний стан з хвилястими рядками і кавовими зернами замість нот. Його зовнішній вигляд завжди був якимось хаотичним і недовершеним. Темне волосся скуйовджене, окремі пасма ніяк не піддавалися гребінцю. Емоційне обличчя, великі зелені очі. Під час розмови Єґер жестикулював, через що міг необачно скинути щось зі столу. Одяг, крім фартуха, завеликий. На відміну від друга, Армін уособлював спокій і доброзичливість. Люб’язний з відвідувачами, розумний і креативний. Оздоблення кав’ярні хлопець узяв на себе, попередньо порадившись з фахівцями в галузі дизайну.
Мікаса ж нагадувала непохитну скелю, покриту кригою. Приємне обличчя виражало байдужість, темні очі ніби дивилися крізь людей, не помічаючи їх. Завжди вбрана в костюми чи джинси й сорочку, вона рідко долучалася до розмов. З прикрас носила тільки маленьку підвіску з тризубом.
- Ерене, ми у кав’ярні, а не на рок-концерті, - заперечив Армін. Він поставив на блюдце чашку американо й відніс Мікасі. Дівчина відволіклася від читання. Підняла голову й тихо мовила:
- Дякую.
- Давай влаштуємо тематичні дні, коли вмикатимемо якусь іншу музику, - не здавався Єґер, - щось більш активне. Я засинаю під ваші композиції.
- Не заснеш, якщо будеш чимось зайнятий… Ерене, обережно, - Армін вчасно схопив чашку, яку ледь не скинув друг. - Ти знаєш, що посуд нині дорогий? Будеш купувати сам.
Поки баристи сперечалися, до кав’ярні зайшов перший відвідувач. Так само, як і Мікаса, він був ранньою пташкою. Приходив майже одразу після відкриття, замовляв подвійне еспресо і йшов.
Якщо інших відвідувачів Армін умів розговорити, то з Леві Аккерманом його вміння не працювало. Та й від холодного, позбавленого емоційного забарвлення погляду не вельми хотілося вести діалог.
Оскільки Ерену Леві заборонив готувати для себе каву (через інцидент, який стався, коли Аккерман вперше завітав у “Кавові ноти”), це мав робити лише Арлерт.
Мікаса припинила читати, проводжаючи поглядом невисоку фігуру в костюмі. На вилицях з’явився ледь помітний рум’янець. Дівчина зробила вигляд, що п’є каву, коли Армін поставив перед відвідувачем його замовлення.
- Ваше подвійне еспресо, пане Аккерман, - доброзичливо, як і до кожного відвідувача, мовив Арлерт. Хлопець випадково дізнався, як звати чоловіка, коли з ним одного разу прийшла балакуча колега на ім’я Ханджі. Їй припали до душі булочки Арміна, та так рано вона приходити відмовилася, бо у цей час випічка була ще не готова.
- У вас на лампах пил і павутина, - невдоволено повідомив Леві, дивлячись угору. - Приберіть. Або повідомлю про недотримання санітарних норм.
- Звісно, все зробимо, - кивнув Армін, тримаючи Ерена, роздратованого зауваженням Леві. Аккерман Єґера ніби й не помічав. Чоловік узяв пластянку з кавою й мовчки пішов.
На порозі на мить завмер, щоб поглянути на Мікасу, котра знервовано застисла чашку в долонях.
- Та що він собі дозволяє? - люто кинув Ерен, коли Леві пішов. - Цей пихатий, самозакоханий, невихований…
- На лампах таки є павутина, - Армін поспішив виправити ситуацію. Хлопець не знав, ким працює Леві, та краще його не провокувати і навести лад у приміщенні.
- Чорти б його забрали, - не переставав лаятись Ерен, явно не кваплячись допомогти Арміну. Арлерт узяв довгий віничок і почав змітати павутину. Проходячи повз Мікасу, стиха сказав:
- Довго ти ще будеш просто дивитися на нього? Може, варто познайомитися?
Аккерман схилила голосу, ховаючи очі від Арміна. Арлерт не міг не помітити, як дівчина дивиться на Леві. Її зазвичай відчужений погляд ставав пильним та осмисленим. Арміну було соромно за те, що він наче підглядав за подругою. Він умів помічати деталі, хоча іноді думав, що краще б не вмів.
- Я не знаю, як це зробити, - озвалася Мікаса, - він надто… - слова, котре би вдало описало Леві вона не дібрала і просто додала: - Я боюся. Не можу знайти привід для знайомства.
Армін здивувався, бо Мікаса не боялась навіть коли билася з хуліганами у вечір їхньої першої зустрічі. Важко було навіть уявити, що ця дівчина здатна чогось боятися.
- Якщо треба, я можу допомогти… - почав він.
- Не треба, - відказала Мікаса. Армін її не розумів. А розпитувати не наважувався. Хоча можна було влаштувати щось на кшталт випадкової зустрічі. Втім, він був упевнений, що подруга щось запідозрить.
- Арміне, ти ще довго? - почувся голос Ерена. - Тут твої булочки ще не готові, а я маю щось виставити на вітрину.
*****
Ерен не знав, що думали ті покидьки, котрі увірвалися в кав’ярню перед закриттям, намагаючись пограбувати. Певно, гадали, що двійко хлопців і тендітна дівчина не стануть пручатися. Це сталося десь через тиждень після настання квітня. На їхню біду, з хлопцями була Мікаса, котра вечорами читала у кав’ярні трилери. Одного вона вирубила товстою книгою. Двом іншим нам’яла боки кастетом, що його завжди носила з собою. Шоковані Ерен та Армін німо спостерігали, як дівчина вправно зв’язує нахабних молодиків, котрі зараз геть не виглядали грізно. З похмурим задоволенням Єґер розглядав побиті обличчя, намагаючись не думати про те, що доведеться купувати новий столик і посуд. Хоча все обійшлося набагато меншим хаосом, ніж хлопець собі уявляв.
Треба взяти за звичку пригощати Мікасу безкоштовною кавою.
- Зателефонуйте в поліцію, - холодно мовила Аккерман, котру тепер цікавила книга. Не помітивши явних ушкоджень, дівчина сіла за столик, не зводячи очей з грабіжників-невдах. Армін нарешті отямився і зробив те, що сказала подруга.
Їхньому здивуванню не було меж, коли в кав’ярню зайшов Леві — як завжди, байдужий до всього, що відбувалося довкола, - тільки не в костюмі, а в поліцейській формі. Оглянувши приміщення, де біля шинквасу завмерли Ерен з Арміном, Мікаса — за столом, а трійця невідомих валялася на підлозі, він схрестив руки на грудях і сказав:
- Що тут сталося?
Потім був допит і запис показань постраждалих. Хоча постраждалими якраз були грабіжники. Армін, хоч і схвильований, розповідав спокійно, Ерен був надто емоційним, Мікаса відповідала короткими фразами по суті. Сама не вірила, що розмовляє з Леві, хоч обставини були не надто романтичними. Дівчина намагалася не витріщатися на поліцейського, на суворе привабливе обличчя, не задивлятися в очі. І так хвилювалася, відповідаючи на стандартні запитання.
- Цих забирайте, - Леві недбалим жестом вказав помічникам, котрі приїхали на місце злочину трохи пізніше, на розпластаних на підлозі злочинців. - Ви ж вільні, - чоловік звернувся до Ерена, Арміна й Мікаси. - Якщо мені знадобиться додаткова інформація, я зателефоную.
- Ото ми вляпались, - заговорив Ерен, коли Леві пішов. - Я не знав, що він поліцейський.
- Я теж, - зітхнув Армін, прибираючи осколки розбитого посуду.
Мікаса мовчки дивилася на прозорі двері й ледь помітно посміхалася.
*****
Леві за звичкою прийшов у кав’ярню через три хвилини після відкриття. Перш, ніж Армін щось сказав, мовив:
- Подвійне еспресо. На місці.
Арлерту здалося, що він не розчув. Леві ніколи не замовляв каву у кав’ярні.
За столиком сиділа не менш здивована Мікаса, чиї руки тремтіли від хвилювання. Вона втупилась у книгу, навіть не розуміючи сенсу прочитаного. Почула кроки. Леві спинився коло її столика.
- Можна сісти? - спитав Аккерман, хоч у приміщенні були ще три вільні столики.
Мікаса повільно підняла голову. Їхні погляди на мить зустрілися. Леві виглядав не байдужим, а, швидше, замисленим. Це вселяло надію.
- Так, - нарешті вимовила дівчина.
Поліцейський сів. Було ніяково усвідомлювати, що він зараз так близько. Мікасі хотілося знати, чому Леві зрадив своїм звичкам і вирішив посидіти у кав’ярні.
- Ти вчишся на адвоката, - не питав - стверджував Аккерман.
- Так, - погодилася дівчина, не розуміючи, куди він хилить.
Армін приніс їй американо, Леві - подвійне еспресо, а сам швиденько пішов, аби не дратувати поліцейського.
- Потрібна допомога, - продовжив Аккерман, - мій приятель ускочив у неприємності. І йому треба проконсульуватись у адвоката.
- Але ви можете звернутися до когось більш досвідченого, - Мікаса поки не торкалася своєї чашки, боячись, що від хвилювання розіллє каву.
Леві, здавалося, не чув її слів, а пив свій напій, дивлячись у вікно, звідки було видно вулицю Винниченка, де час від часу проїжджали автівки, маршрутки і трамваї. Чашку свою він тримав химерним чином. Так навіть пити незручно. Та Аккерман, певно, так звик.
- Я певен, що ти впораєшся, - мовив Леві. Мікаса зважилася глянути на нього. Чоловік досі про щось думав, повернувши голову. В нього був чіткий профіль з правильними рисами. На шиї зав’язана синя краватка. Костюм ідеально випрасуваний. Шкода, що Мікаса не вміла малювати. Могла б створити шедевр.
Дівчина зважилася. Їй випала нагода дізнатися більше про об’єкт симпатії й зрозуміти, що ж вона відчуває до Леві. Не хотілося б потім розчаровуватися.
- Добре, - погодилася Мікаса. Чи то їй здалося, чи Леві дійсно легенько всміхнувся? - Коли ваш приятель може зустрітися зі мною? Мені зручно після шостої.
- Підходить, - коротко сказав Аккерман. Він дістав з кишені візитівку й поклав на стіл. - Зайдеш за цією адресою.
Дівчина кивнула, чекаючи, що Леві попрощається й піде. Та він іти не поспішав. Урешті повернувся до Мікаси й зітхнув.
- Взагалі, я маю запросити тебе на побачення, - сказав поліцейський. - Мав запросити раніше, але…
Ошелешена Мікаса пильно його слухала, не вірячи почутому. Хотілося перепитати, та вона мовчала. І так знала, що неодмінно погодиться.
- Але я не знайшов приводу для знайомства, - завершив Леві й іронічно хмикнув. Мікаса чомусь сама ледь не розсміялася. Виходить, у поліцейського така ж проблема, як і в неї.
- Я згодна, - відповіла дівчина. І додала вже сміливіше: - Бо також хочу з вами познайомитися.