Chase Atlantic - Slow down
____________________________
За шість годин настане найненависніший день в його житті. Кляте весілля, влаштоване батьком задля того, аби змити з сім’ї скандал, що ширився всіма першими сторінками газет, журналів та інтернет-ресурсами: «Син лідера правого політичного спектру, що виступає за традиційні сімейні цінності, зустрічається з викладачем художнього факультету - юним Хван Хьонджіном, відомим своїми відвертими картинами, де зображені оголені чоловічі тіла в непристойних позах». Десятки фотографій закоханих, що так ніжно тримаються за руки, цілуються, ніби востаннє, та щасливо усміхаються, облетіли всю країну, і на Чанбіна звалилася лавина засудження як з боку суспільства, так і з боку родини. Тоді батько взяв справу в свої руки, знайшов гарну наречену - доньку священика, - та замовив спростування пліток, а на доказ того, що все це не постанова, оприлюднив дату одруження. Чанбіну заборонили зустрічатися з коханим, погрожували тим, що залишать без жодної копійки на існування. І поки родина вважала, що це спрацювало, той, вдаючи, що згоден на ці умови, тишком-нишком відкладав гроші на те, щоб назавжди втекти разом із Хьонджіном кудись за океан. Але проблема полягала в тому, що сам Хьонджін ніби розчинився в повітрі. Не відповідав на дзвінки, СМС, не відчиняв двері, коли Чанбін приходив та годинами сидів під ними, благаючи про те, щоб той вислухав його. Але нічого. І тоді Чанбін здався. Мрії про життя із ним поступово відступали на задній план, намагань зв’язатися з Хьонджіном ставало все менше, і він поступово змирився з тим, що більше ніколи його не побачить, не доторкнеться, не почує від нього солодке: «Цілуй, де завгодно»; і не відчує під собою податливе тіло, що тануло та вигиналося від кожного дотику.
Він заходить до квартири та зупиняється на порозі. Вдихає вечірній аромат самотності та скидає шкіряну куртку прямо на підлогу, а слідом знімає взуття, борючись із бажанням жбурнути його в дзеркало, аби визволити те, що накопичилося всередині за весь цей час: злість, розпач, безвихідь та страшенну тугу за Хьонджіном. Треба вже це відпустити, але як… Як, коли, торкаючись своїх губ, він згадує його, що ніби малиновий зефір додавали приторного смаку пристрасті їх поцілункам. Чанбін проходить до вітальні і прямує до скляної барної шафи, звідки на нього дивиться пляшка медового віскі; бере склянку та наливає туди напій, що відблискує бурштиновим відтінком, нагадуючи захід сонця на озері, який відображався в карамельних очах коханого, наповнених сльозами в їх останню зустріч; випиває, і морщиться від того, як рідина обпікає горло, наче розпечений джгут, залишаючи після себе легкий післясмак персика та прянощів. Закриває очі та піднімає голову, дивлячись в дзеркальну стелю, розуміючи, що робити її такою було дурним рішенням, бо зараз він бачить своє безсилля всюди у власній квартирі.
- Чорт… - зі злобою вимовляє він та розстібає біля горла сорочку. Падає на диван, запалює цигарку і з закритими очима видихає прохолодний ментоловий дим.
- Палиш в приміщенні?
Від знайомого голосу у Чанбіна німіють кінцівки. Галюцинація? Можливо. Він постійно бачить або чує Хьонджіна на вулиці, а потім як скажений сканує поглядом перехожих з надією в серці знайти його. Тому він не зважає, відкидається на спинку і, не розплющуючи очей, задирає голову. Знову тиша. Так, то була галюцинація.
- Бінні… - шепіт позаду і кроки, що виводять його з уявного марення. Не встигнувши зрозуміти, що й до чого, Чанбін відчуває, як довгі пальці ніжно пестять його волосся, а стримане дихання стає все ближче, доки не зупиняється на чолі, після чого слідує легкий поцілунок, що залишає після себе вологий слід.
Ні, не галлюцинація. Він тут. Поруч.
- Як ти увійшов? - запитує Чанбін, розчиняючись в обіймах, що огорнули його ззаду, в поцілунках, що вузькою доріжкою пробігають від скроні до шиї. - А знаєш, начхати… Я скучив…
Хьонджін тихо сміється, кусаючи його за мочку вуха, чим змушує здригнутися від мурашок, що скували його тіло.
- Запасний ключ, забув?
- Забув… - відповідає той, згадуючи, як півроку тому пропонував йому переїхати до себе та подарував той ключ, щоб зробив це без попередження, як тільки наважиться. - Пробач…
- Це ти пробач… - шепоче Хьонджін, а потім одним махом перестрибує через спинку, опиняючись поруч. - Я не звик до такої уваги з усіх боків… Мені був потрібен час. Я не хотів зробити тобі боляче.
- Все добре.
Чанбін дивиться на нього з усією ніжністю, що накопичилася за весь цей час. Гладить долонею його рум’яні від хвилювання ланіти, проводить великим пальцем по пухких губах, бажаючи без зайвих розмов накрити їх поцілунком, а Хьонджін, як ручна пташка, ластиться до нього, усміхаючись. Іншою долонею Чанбін поправляє його м’яке пшеничне волосся, від якого доносяться тонкі нотки білого мускусу та рожевого перцю, що дурманять. Не контролюючи цей потяг, Чанбін наближається небезпечно близько - зупиняється за декілька міліметрів від забуття, та кінчиком носа проводить по його вилицях.
- Давай втечемо… - майже благає, і Хьонджін не витримує першим. Він перелізає до нього на коліна і впивається жадібним поцілунком, паралельно до кінця розстібаючи його сорочку та насолоджуючись дотиками до міцних грудей, від яких зриває дах.
Чанбін стискає його сідниці та усміхається в поцілунок, коли Хьонджін видає тихий стогін, а слідом цілує ще більш пристрасно, сплітаючи язики, беручи від нього все, чого не вистачало до цієї миті. Напруга в паху починає болісно вимагати більшого, і він майже втрачає глузд, коли долоня Хьонджіна обережно стискає тканину, під якою збуджений член; разом із тим цілуючи його шию, він так само дуріє від хрипів, що пробуджуються в горлі Чанбіна та вібрацією доходять до западинки під підборіддям.
- Зніми цю кляту сорочку - хочу відчувати тебе, - каже Хьонджін і усувається, взагалі злізає з нього та стає навпроти, спостерігаючи, як Чанбін повільно, ніби знущається, спускає її спочатку з плечей, оголюючи накачені м’язи, а потім по черзі виймає руки, змушуючи Хьонджіна майже скиглити від бажання облизати кожну виїмку, залишити сліди від зубів і зализати, щоб не було так боляче.
Хьонджін опускається на коліна перед ним та завмирає, коли Чанбін підходить ближче, бере його за підборіддя, підіймаючи обличчя до себе, розглядає владним поглядом, від якого трясуться жили, і той заривається носом в його пах, проводячи язиком по металевій застібці. Тремтячими руками він намагається розстібнути ремінь, але Чанбін перехоплює його за зап’ястя та нахиляється, щоб прошепотіти:
- Пригальмуй.
І Хьонджін покірно киває, дивиться знизу, закочуючи очі, коли Чанбін лагідно тягне за волосся на потилиці, нахиляється та кусає нижню губу, відтягуючи її, поки той гортанно сміється, обожнюючи те, як Чанбін любить розтягувати задоволення. З шаленою хіттю, що заволоділа ним, він тягне доверху та веде за собою, тримаючи за зап’ястя, знаючи, що вид його голої спини доводить того до сказу. Але раптом він різко зупиняється та штовхає Хьонджіна до стіни, притискає його всім своїм тілом та гаряче дихає в шию, занурюючи руку в його штани, перед тим розв’язавши вузол, починаючи повільно проводити долонею по члену, від чого Хьонджін хапається за його плечі та залишає там червоні смуги, бо з ним занадто добре, бо занадто довго він його не торкався… Він хрипло стогне, а Чанбін лишає засоси на блідій шиї, прискорюючи ритм, чим зводить Хьонджіна з розуму.
- Будь ласка… - просить той, стогне голосніше та штовхається в його руку.
- Що? - зупиняється Чанбін та дивиться на його спітніле обличчя. - Про що ти просиш, кошеня?
- Я… - Хьонджін хрипить, не може зв’язати двох слів, голова йде обертом, він нічого не розуміє, тільки хоче його…
- Голосніше, - ричить той йому на вушко, розмазуючи смазку по голівці члена, від чого ноги починають тремтіти.
- Трахни мене, - шепоче Хьонджін, дивлячись йому в очі.
- Ще раз, - наказує Чанбін, відповідаючи йому голодним поглядом.
- Трахни мене… Будь ласка… - перериваючись повторює той.
Чанбін посміхається. Знову цілує, просковзуючи долонями під його футболку та погладжуючи торс, іноді торкаючись сосків, після чого Хьонджін подається вперед до нього, кладе руки на його пояс і притискає до себе, усміхаючись, як найщасливіша людина в світі. Хоча… Чому «як»?
- Ти підготувався? - питає Чанбін і тягне його за собою до спальні.
- Авжеж.
Хьонджін сідає на ліжко, спирається на лікті та млосно дивиться спідлоба на Чанбіна, який нарешті лязгає пряжкою, не кваплячись витягує ремінь і відкидає його кудись в бік. Куди - невідомо, бо Хьонджін не може відвести від нього очей: його краса та привабливість наче були створені майстерним скульптором, створені саме для нього ніби подарунок долі.
- Чому я все ще одягнутий? - надуває губи він, на що Чанбін нахиляється над ним, спирається коліном в пах та дражнячи проводить кінчиком язика по лінії його щелепи. Він давить коліном сильніше, хапаючи Хьонджіна за шию та, легенько стискаючи її, опускає його на ліжко, посилюючи тиск знизу, спостерігаючи за тим, як це, чорт забирай, заводить його. Очі наповнюються сльозами, губи стають сухими від намагань вхопити ковток повітря, а руки заведені над головою та ціпко притиснуті до ліжка, хоча Хьонджін і не збирається чинити опір.
- Сильніше… - хрипить він, і Чанбін вискалюється, облизує губи та навмисно відпускає його.
- Вся ніч попереду. Не поспішай, кошеня… Роздягайся. Хочу побачити, як ти це робиш. Тільки повільно.
Хьонджін сміється. Думає, як максимально повільно та сексуально зняти з себе звичайну бавовняну футболку та спортивні штани, і тут йому приходить ідея.
- Почекай, я зараз, - тараторить, задерикувато хіхікає та зникає за дверима, що ведуть до гардеробної кімнати, залишаючи Чанбіна у подиві. Той чує звуки скидання тремпелів, сміх, якесь бурмотіння та нарешті любий голос:
- Готовий? Тільки не підглядай!
Прикривши очі долонею, Чанбін пообіцяв, що не буде.
Хьонджін виходить та каже так, ніби муркотить:
- Відкривай.
Чанбін слухається його, прибирає руку та сяє усмішкою. На голе тіло Хьонджін накинув його піджак, що ледве прикриває апетитні сідниці, а через шию перекинув чорний шарф, який елегантно спадає донизу, закриваючи собою його пах; в одній руці келих ігристого вина, а в іншій - відкрита пляшка. Про те, як вони там опинилися, Чанбін дізнається потім, а зараз він із захопленням спостерігає, як Хьонджін рухається до нього пританцьовуючи, лисячим поглядом хапаючи Чанбінове збудження, жести, розширені зіниці, та роблячи кілька ковтків шиплячого напою. Він зупиняється перед ліжком, залишає на підлозі пляшку з келихом та, заграючи, повертається спиною, щоб напустити інтриги. Знявши шарф, Хьонджін танцює під музику, що вигадує в своїй голові, крутить його над головою і хіхоче, а Чанбін із жагою дивиться на нього, мріючи про те, щоб ця вистава скоріше закінчилася на ньому. Але ж сам попросив. Повільно… Глянувши на нього через плече, Хьонджін робить той самий трюк, що і Чанбін у вітальні: приспускає піджак, оголюючи себе поступово, а не повністю, чим розпалює Чанбіна, і той не витримує. Він на колінах підповзає до Хьонджіна та шепоче:
- Ляж на живіт. І зніми це. Мені сподобалося, але я страшенно тебе хочу, більше не маю сили стримуватися…
- Як скажеш, - вуркоче той та робить так, як він попросив.
Чанбін знову нахиляється над ним, притискається пахом та треться об його голі сідниці, зминаючи їх однією рукою, а іншою повертаючи його обличчя до себе, щоб поцілувати.
- Здуріти… - шепоче в його губи і заглиблює поцілунок, стає більш наполегливим, диким, а потім переміщається на його шию, веде язиком все нижче, лоскотно проводячи ним по лінії хребта та зупиняючись лише між сідницями. Він з обожнюванням їх розсуває, а потім неочікувано для Хьонджіна присмоктується до розтягнутої дірочки, що блищить від смазки. Від несподіванки Хьонджін червоніє та ховає обличчя в зім’яту постіль, а згодом починає глухо стогнати, коли Чанбін проштовхується язиком до гарячого нутра, старанно вилизуючи його і тягнучись рукою до волосся, аби підняти його голову, щоб стогони не губилися серед подушок, щоб їх було чутно всім - хай знають, з ким йому по-справжньому добре.
- Голосніше, кошенятко, - знову наказує та просовує замість язика пальці, починаючи штовхатися ними, і, авжеж, Хьонджін не стримується, вигинається йому назустріч, скиглячи, хникаючи, благаючи про більше… Чанбін ледве може від нього відлинути, але все ж таки робить це, щоб розстебнути блискавку, зняти джинси, що нестерпно здавлювали його, та нарешті увійти в нього, виконати бажання, подарувати насолоду та трахнути так, щоб ця ніч запам’яталася назавжди. Можливо, остання їх ніч, а можливо… Про це потім. Хьонджін прогинається в попереку та, закусивши губу, приймає Чанбіна в себе, повністю, повільно, ніжно, відчуваючи кожен сантиметр його члена. Чанбін зупиняється, дійшовши до кінця, а потім повторює рух, але різко, так, що шльопання їх тіл луною рознеслося по кімнаті. Знову різко, ще раз, вибиває з його легень весь кисень, залишає червоні відбитки на сідницях, а потім раптово сповільнюється, притуляється до нього і цілує, облизує шию, кусає, накриває його руку своєю та сплітає пальці, продовжуючи цей шалений ритм, від якого у Хьонджіна перед очима розвернувся цілий всесвіт. Тертя членом об постіль, відчуття від поштовхів Чанбіна, і Хьонджін відчуває наближення оргазму. Ні, не зараз, ще рано… Він шепоче:
- Моя черга.
Чанбін зупиняється. Він знає, що це означає. Неохоче усувається та переміщується до узголів’я. Спітнілий, покритий засосами та укусами Хьонджін перелізає на нього зверху та знову заповнює порожнечу, що утворилася всередині без його плоті. Він насаджується та починає рухатися, закинувши голову назад. Чанбін пестить його шкіру, роздивляється свої мітки, яких, як йому здається, дуже мало, а потім підводиться, тягнеться до його сосків і по черзі смокче кожен, легенько прикушуючи. Обидва стогнуть, насичуються одне одним, шаленіють від хлюпаючих звуків. Хьонджін прискорюється, штовхає Чанбіна, щоб той ліг, заводить його руки за голову та дивиться нагору, в дзеркальну стелю… На їх відображення… Збудження доходить до свого піку, і Хьонджін кінчає, бризкаючи спермою на торс Чанбіна. Він стомлено дихає, дивиться на почервоніле обличчя від розпеченого сексом повітря та усміхається, завертаючи за вухо пасмо. Чанбін, не виймаючи з нього член, змінює позицію та, дивлячись в очі коханому, починає дужче рухатися всередині нього. Хьонджін тягнеться по поцілунок, обвиває ногами його спину, повністю приймає його та ковтає останні стогони, що видає Чанбін перед тим, як безсило звалитися поруч.
Вони переводять подих, дивляться на свої відображення і сміються.
- Я в душ йду перший, - каже Чанбін та хоче підвестися, але Хьонджін хапає його за руку.
- Стій… Ти хотів втекти… Я згоден. Я не хочу і не збираюся тебе ні з ким ділити. Давай втечемо. До біса ту наречену, твоє весілля, батьків. Я через те й прийшов… Два квитка на ранковий літак до Мексики. Ти і я…
Чанбін не дає йому договорити. Цілує. Пестить його, накриває ковдрою, щоб не змерз.
- Хіба ти думаєш, що я не збирався запропонувати тобі те саме? Але… Звідки гроші на квитки? Тільки не кажи, що…
- Так, продав кілька картин. Це неважливо. То як?
- Як? - питає Чанбін, цілуючи його в кінчик носа. - А ось як… Спочатку душ, а потім збираємо речі. До біса їх. Все, що мені потрібно - це ти. І це незмінно.
Хьонджін щасливий, допиває келих ігристого та коситься на свою валізу, що виглядає з-за штори. Попереду нове життя. І ніхто цьому не зможе завадити.