Чудовий день видався в селищі. Сонце світило ярко, але постійно дув прохолодний вітерець, створюючи прекрасну погоду для праці. Лукаш йшов лісом на зустріч зі своєю коханою й думав що він найщасливіший хлопець на світі.
Мало того що роботи за день було мало, так він ще зміг більшу частину з неї пропустити. Все тому що йому дозволили грати на сопілці, поки працюють інші. Лукаш не був ледачим, ні. Але якщо пропонують, то краще трохи напрягти горло та пограти, ніж працювати в полі.
Зараз хлопець спокійно йшов по лісу, тихо насвистуючи «червону калину» під ніс. Не треба було навіть турбуватися про вовків чи ведмедів. Якимось чином, Мавка з ними домовилася. Все ж, мати за дівчину господарку ліса має багато привілеїв.
Саме з такими думками хлопець прийшов до плакучої верби, де вони полюбляли зустрічатися. Довгі гілки дерева спадали до землі так, що коли підходиш до ствола, здається ніби ти всередині хатинки з листя. Не знайшовши Мавку біля дерева, Лукаш пройшов крізь стіну з гілок… Та обімлів.
Так, його кохана дійсно була там. А її, білосніжно біла, прикрашена квітками сорочка… лежала поряд. Дівчина перед ним була повністю оголена.
Лукаш навіть не одразу зрозумів що треба відвернутися. Кров прилила до щок, та й не тільки до них.
— Ой леле… Що це ти? — тільки й зміг видавити він.
— Чому ти відвернувся? Чи я тобі не люба?
Мавка трохи нахилила голову набок у запитанні. А після підійшла до хлопця та взяла його за руку.
— Лукаше… Подивись на мене. — м’яко промовила вона.
І Лукаш подивився. Подивився на стрункі ноги, на округлі бедра, на молоді жіночі груди, й в решті решт, на зелене волосся та на обличча що посміхалося. Вони зустрілися поглядами, по яких усе було зрозуміло.
— Ходімо! — грайливо мовила дівчина та потягнула Лукаша ближче до дерева.
Там лежала купа з опалого листя на яке вони удвох сіли. Тієї ж миті Мавка одним рухом ноги опинилася над хлопцем. Вона схопила його підборіддя двома руками й вони злилися у поцілунку. Але щось було не так… Дівчина відсторонилася з трохи засмученим виглядом.
— Що таке? Я відчуваю який ти напружений.
— Ні, нічого такого, повір! — миттево спробував владнати ситуацію Лукаш. — Просто розумієш… Це так незвично. Я таким ще ніколи не займався, от і відчуваю себе… Якось ніяково.
— О, усього лише! — дівчина хлопнула себе по лобу та легковажно засміялася. — Ото я дурепа, вже встигла себе накрутити.
— Вибач, якщо сталося інше враження. Я тебе люблю… І я тебе хочу.
— Мій коханий, моє сонечко, моє сердонько. Я подбаю про те щоб твій перший раз був таким самим прекрасним як музика що ти мені граєш!
Спочатку у сторону полетів пояс. За ним штані та вишиванка. Сопілка одиноко лежала біля речей адже зараз її господареві було не до неї.
Вони поцілувалися. Здавалося, так само як і раніше. Але зараз, тут, лежачи на купі листів та притискаючись один до одного, відчуваючи тепло тіла партнера, з’являлася ніби особлива аура. М’яке, всепоглинаюче відчуття легкості, радощів, безтурботності. Вони поринули у цьому відчутті.
Збудження.
Зітхання.
Глибокий видих.
Все скінчилося ніби й не встигнувши початися. Дівчина спокійно лягла на груди партнера, залишаючи своїм зеленим волоссям візерунок на оголеному тілі. А от Лукаш занепокоївся.
«Та як же так я настільки швидко… Нікуди не годиться.» — думав юнак.
— Вибач… — обережно промовив він.
— За що? — Мавка здивовано підняла брови.
— Ну я якось недовго протримався. Ти напевно і не відчула…
Пролунав дзвінкий дівчачий сміх.
— А хто сказав що ми закінчили? Давай, не соромся, це ж так природньо!
Наступним рухом Мавка знов опинилася зверху Лукаша. На цей раз хлопець осмілів та схопився рукою за її груди. Це лише підбадьорило Мавку і вони почали знову.
Її стегна підіймалися та опускалися, спочатку плавно. Але с кожною секундою, вона все більше прискорювалася, все більше зростав рум’янець на її обличчі. Вона побачила відповідний вираз обличча на хлопцеві та завершила дійство плавними рухами у сторони.
— От бачиш, вже краще.
— Так, дійсно… — сказав Лукаш та зрозумів що його серце дико колотиться. — Зараз, дай пару хвилин перепочити.
Мавка м’яко ткнула пальчиком по його носу та відповіла:
— Тоді я скоро буду. Не тікай нікуди!
Мавка вийшла з під сени дерева та направилася до річки яка текла поряд. Варто було їй протягнути руку як вода ніби сама залетіла до долоні. Так вона повторила декілька разів, поки не втолила спрагу.
— Дякую тобі, річенько. — весело кинула вона на прощання.
Мавка повернулася до плакучої верби. Звисаючі гілки так полоскотали її оголене тіло що вона неволею видала смішок. Втім, Мавка зупинилася напівшляху до Лукаша.
— Бачу що тебе і зараз щось непокоїть. — мовила вона.
— Читаєш мене ніби відкриту книгу, хе-хе…
Дівчина сіла навпроти та поклала свої долоні поверх його.
— Розкажи, що тебе бентежить. Ти можеш поділитися зі мною будь чим.
— Нічого такого насправді. Просто я постійно згадую те як читав біблію… А там сказано що блуд це гріх.
— Ти мене любиш?
— Так, звісно!
— Тоді який же це гріх? Це природній шлях любові, не більше й не меньше. А той хто вважає інакше, ніколи не відчував справжніх почуттів до іншого.
Лукаш замислився. Декілька секунд він дивився у землю… А після, з рішучістю в очах повалив Мавку на листя. Хлопець дозволив собі пороздивлятися обличча коханої. Та раптово, але обережно, укусити її за ніс. Відповіддю йому стала посмішка та смішок.
Все почалося знову, але на цей раз плином заправляв Лукаш. Впевниними рухами він заходив й виходив. Прискорювався коли відчував сили та сповільнювався щоб протягнутися довше.
В решті решт, він спробував рахувати до десяти подумки. Це хоч якось відволікало від всепоглинаючого жару в тілі. І це допомогло. Дівчина, до цього прикусивши нижню губу, зараз застогнала від задоволення. Почувши це Лукаш нарешті здався та впав поряд.
Нагородою йому за старання стало мірне дихання під рукою.
— Це було чудово! — нарешті сказала вона.
— Так. Це справді було чудово.
І вони лежали поряд, гріючись один о одного. Коли подув вітерець, Мавка змахнула рукою та листя накрило їх ніби ковдрою.
Вони безтурботно балакали про все на світі. Лукаш хизався як його дядько зробив з металу прекрасні квітки для прикраси. Мавка розповіла як до неї нещодавно прибився один вовк.
Ділилися вони й про проблеми лісу та селища. Але зараз, під покровом дерева, укриті покривалом з листя, все здавалося посильним. Що б не сталося, вони впораються. Разом.