У лазареті ані душі. Пустий коридор, яким час від часу хтось ходив, але тієї ж миті ховався за кутком. Тиша. Портова мафія настільки небезпечна та сильна організація, що сюди нечасто когось із її членів доставляли з тяжкими пораненнями. Хіґучі Ічійо сиділа біля палати й чекала лікаря, поглядаючи на годинник. Вона була серйозною, але водночас занепокоєною. Нарешті двері палати відчинилися. Звідти вийшов чоловік у білому халаті й спочатку не помітив Хіґучі, але потім блондинка трохи прокашлялася, щоб лікар звернув на неї увагу. Він зрозумів, що дівчина сидить тут давно, і кліпнув у знак того, що він вільний і до нього можна звертатися.
— Як він? — випрямивши груди, Хіґучі різко встала з лавки й підійшла до лікаря. Той спокійно сказав:
— Досі в комі. Будемо ждати ще два дні. Крайній строк — тиждень.
Дівчина сумно опустила очі вниз. Більше запитувати сенсу не було. Усе зрозуміло. Незважаючи на таку реакцію, чоловік у халаті продовжив:
— Але завдяки тому, що він еспер, є великі шанси, оскільки його імунітет сильніший за імунітет звичайної людини.
— Добре. Чи можу я навідати його?
— Так, звісно, тільки довго не сидіть. Якщо знадобиться допомога чи він все ж таки прокинеться — покличете мене, гаразд?
Хіґучі зі згодою хитнула головою і зайшла в палату, зачинивши за собою двері. Вона обвела поглядом усе приміщення, хоча приходила сюди не вперше. Непритомний Акутаґава лежав у ліжку з дихальною маскою на лиці. Поряд стояв електрокардіограф. Ічійо тяжко зітхнула й сіла на стілець ближче до Рюноске.
— Привіт… Я прийшла.
Суцільне мовчання. Пару хвилин в палаті стояла тиша, яку ледь-ледь розвіював електрокардіограф своїм писком. Правда, він був повільним. Блондинка ніжно погладила чорні пасма Акутаґави та продовжила розмову:
— Я… Злегка винна перед тобою. Пробач… Якби я тоді була поряд, ти б тут не лежав. Але це не означає, що ти слабкий, зовсім ні! Я просто…
Знову мовчання. Хіґучі неприємно всміхнулася.
— Ти ж мене не чуєш, так? Та ти й не можеш… Чути, — увесь цей час вона грала в спокійну дівчинку, але насправді Ічійо всередині себе боролася з низкою почуттів. Зараз вона була майже на межі, щоб зірватися.
— Та що я тут перед тобою звітую? Ти сам винен, що вирішив битися з тим Тигром на самоті! — в очах дівчини виступили сльози. Тепер вона кричала. — Чому ти завжди все робиш один?! Чому… Чому я завжди осторонь?! Я ні за що не здамся цьому детективному агентству! Ні за що! — обхопивши холодну долоню Рюноске, Хіґучі притягнула її до своїх вуст і прошепотіла: — Я… Я люблю тебе, Акутаґаво, тож прошу… Молю, не вмирай! Я знаю, що ти з цим впораєшся…
Пальці хлопця легенько ворухнулися, і прилад став показувати більш чітке серцебиття. Чорні очі повільно розплющилися. Акутаґава навів погляд на свою помічницю і слабким хриплим голосом сказав:
— П-п-пробач…
Блондинка миттєво підняла вії вгору.
— Акутаґава-сан?
— Хіґуч-ч-чі… — слабо затиснувши в своїй долоні руку дівчини, брюнет кахикнув. — Пробач мені…
— За що?..
— За те, що був грубим… Ти не просто моя підлегла, ти моя напарниця… Я мусив… — знову кашель.
— Припини, тобі не можна говорити, лежи спокійно! Я зараз покличу лікаря… — Ічійо вже зібралася вискочити до дверей, але Акутаґава притримав її.
— Стій, Хіґучі…
— Що ще?…
— Я так поводився, бо хотів довести Дадзаю свою силу… Я ж не слабкіший за Тигра… Йому просто пощастило. Дадзай-сан… Якби він був тут… — хлопець зробив довгу павзу, а вираз обличчя Хіґучі став більш суворим.
— Дадзай Осаму… — вона більше нічого не сказала, окрім цього імені, та вийшла за лікарем, залишивши Рюноске на одинці.
***
Телефон у кишені детектива задзвенів. Той підняв слухавку й насмішливо відповів:
— Алло-о-о…
У телефоні зазвучав знайомий жіночий голос.
— Дадзай.
— А, знову ти? Кажи, що тре?
— Дадзаю, подумай ще раз над тим, аби повернутися назад у Портову мафію.
— Хах, а ви всі так, я бачу, без мене нічого зробити не можете. Усе ніяк не втрачаєте надії? Молодчики!
— Годі вже, скажи мені нарешті: чому ти так обійшовся з Акутаґавою? — мовила гучніше Хіґучі Ічійо.
— До чого тут я? Я вже давно зробив свій вибір. Тепер агентство мій дім, а мафія в минулому. Най Акутаґава та начальник заспокояться.
Дівчина злісно рикнула. Вона не могла терпіти навіть голосу колишнього члена Портової мафії.
— Моя… Моя пропозиція ще в силі, тож ти можеш колись передумати.
— Мені це не потрібно.
Хіґучі скинула виклик. Протяжні гудки відбивалися в телефоні Дадзая Осаму, і той відклав його в сторону.