Їжак крокував із кутка в куток, вивчаючи поглядом літак, доки не зупинився навпроти верхнього крила «Торнадо». Воно трималося, грубо кажучи, на волосині, через що похитнулося, коли Сонік помацав його край рукою. Деякий час він стояв нерухомо, наче оцінював ступінь поломки, але тут і без будь-яких знань в галузі механіки було все достатньо зрозуміло: літаку потрібен ремонт. Поряд також метушився власник цього літака — двохвосте лисеня, і по його обличчю було видно, що він хвилюється за своє творіння, як за хвору людину, яка потребувала невідкладного лікування. Якщо вже порівнювати остаточно, то наразі без «хірургічних» засобів не обійтися. Зробивши повний огляд, Сонік нарешті виніс вердикт:
— Нестрашно. Зараз усе швиденько приваримо, і він буде, як новенький! — здавалося, що остання фраза була сказана більше для того, аби підбадьорити хвостатого, котрий не знаходив собі місця через свою необачність під час повітряного обстрілу Доктором Еґґманом. Зазвичай у подібних випадках ураження бували незначними, враховуючи те, як Тейлз міг майстерно орієнтуватися в небі. Однак цього разу він потрапив прямо під ворожий приціл, та, на щастя, сам в аварії не постраждав.
Ззаду, немов невидима стіна, стояла Емі Роуз, намагаючись хоча б якось привернути увагу. Воно і зрозуміло: усі були зосереджені на «Торнадо», а їжачиха прийшла сюди з іншою метою. Сонік зовсім не дивився в її сторону і, можливо, так би й не помітив її, якби вона вкотре не накинулася на нього зі своїми примхами.
— Соніку, ти нічого не хочеш мені сказати? — це було не запитання, а скоріше вимога, на яку синій їжак не хотів відгукнутися. Тоді Емі довелося вийти, так би мовити, з туману і замість того, щоб говорити загадками, вона підкреслено заявила: — Мені личить ця сукня? — їжачиха закружляла на місці, хизуючись обновою, і широкий поділ з виду зверху почав нагадувати червону квітку, що пурхає туди-сюди.
На хвильку хлопець все ж відірвався після того, як Тейлз запевнив його, що зараз принесе зварювальний апарат.
— Плаття, як плаття. Що тут такого?
Немов ніж у спину. Звичайно, Роуз зовсім не влаштувала ця відповідь, але вона ніяк на це не відреагувала, а продовжила опитування.
— А ще що-небудь нове в мені помітив? — дівчинка підійшла трохи ближче до Соніка, але той її вже не слухав і кинувся допомагати Майлзу зі зварювальним апаратом, побачивши, як лис ледве тягнув його.
— Зажди, Тейлзе! — з дружньою допомогою справа пішла, як по маслу. Емі ж тільки образилася, не припиняючи свердлити поглядом їжака.
— Я проколола собі вуха! Ти не помітив сережки? — робота кипіла, і голос обуреної їжачихи зараз грав роль звукового супроводу, хоча його складно було назвати таким. Сонік і Тейлз були так захоплені лагодженням, що Емі почало здаватися, ніби ці двоє розмовляють зовсім іншою, зрозумілою лише їм мовою. Вона усвідомила, що обрала не найкращий час для демонстрації й що їй на вряд чи вдасться досягнути таких самих міцних дружніх зв’язків із Соніком. Чого вже там казати про любовні стосунки. Їх тим паче бути не може. Принаймні, доки Розі не подорослішає, а з її трохи впертим характером це настане не так скоро. Та, незважаючи на це, рожева їжачиха не збиралася таким чином здаватися. Вона продовжила свою промову.
— Я взагалі-то для тебе стараюся! Ти ж, напевно, тому й не ходиш зі мною на побачення, що я одягаюся в одне й те саме. А ти навіть не помітив!
Тримаючи напоготові електрод, синій їжак особливо не зважав на сутність сказаних слів, тому дещо запізнився з відповіддю.
— Емі, ми зара зайняті, тож давай потім, — Сонік надів захисну маску, наслідуючи приклад лисеняти, котре зробило це напередодні, і раптовий спалах світла тут же змусив дівчину відвернутися назад із зажмуреними очима.
— Ти завжди зайнятий! — на цій гучній ноті розмова була закінчена, і Емі поквапилася покинути гараж задля власного блага, ну, або хоча б тому, що залишатися тут просто не мало сенсу.
Вкотре вона зазнала невдачі. Ніби чогось не вистачало для повного успіху. Дівчинка старалася знайти це, але чомусь усі мрії миттєво руйнувалися, варто було їй лише наблизитися до цілі. Можливо, слід було зробити в собі якісь категоричні зміни, те, що могло бути шокувальним і привабливим водночас. Те, від чого ніхто б не зміг встояти.
***
Маленька світла вітальня сяяла чистотою, а миловидні стіни в бежевих тонах, завішані дитячими фотографіями, надавали їй особливого шарму. Діловито закинувши ногу на ногу, Емі одразу потонула в м’якому кріслі з модним журналом у руках. На дивані ж влаштувалася Крім, яка грала ляльками зі своїм другом Чизом. Трохи далі, на невеличкому столику, в самому його центрі стояла тарілка з печивом, що так ніхто й не чіпав; кімнату наповнював духмяний запах трав’яного чаю. Усе це породжувало всередині Емі відчуття якогось домашнього комфорту, якого так не вистачало в її будиночку. А все тому, що там вона була завжди сама.
Змочивши слиною пальці, їжачиха перегортала сторінки до тих пір, доки їй не набридло це заняття. Тоді вона з тихим шелестом закрила журнал, розтягнувшись на кріслі, та понуро мовила:
— Мода так швидко змінюється. За нею не встигаєш…
Оскільки Крім зовсім не тямила в подібних речах, вона навіть не збиралася якось це коментувати. За неї все сказала мама-кролиця, яка, почувши зітхання Роуз, на мить показалася у двірному проході з кухні.
— А тобі й не треба слідкувати за нею, люба. Ти маєш одягатися так, як тобі подобається, а не як кажуть ці журнали.
Дівчинка вкотре поглянула на глянцеву обкладинку, після чого почула ще одну пораду, але вже від маленької кролиці. Вона своєю чергою слугувала схваленням попередніх слів.
— Ти й так гарна, Емі! Навіщо тобі бути красивішою?
Незважаючи на таку похвалу в свій бік, рожева їжачиха вирішила залишити це без уваги. Вона відклала журнал в сторону, а потім ліниво потягнулася до столу за пультом, прихопивши печиво, але доторкнутися до чашки з чаєм не наважилася, помітивши, як до стелі, виділяючи тепло, плавно підіймалася напівпрозора пара. Передачі по телевізору були якимись одноманітними, не викликали інтерес, під час перегляду яких часто крутили надокучливу рекламу, що ще більше відбивало бажання що-небудь дивитися. Відкусивши трохи вівсяного печива, Роуз витріщилася на екран і перемикала канали. Це було чимось на кшталт магічного ритуалу або ж гри в лото, коли рано чи пізно випадало щось варте серед купи нудних серіалів і новин. Їжачиха так до пуття телевізор майже не дивилася, та зараз їй хотілося розігнати нудьгу будь-яким чином.
Показували якусь передачу про проблемних підлітків. Емі вирішила зупинитися на цьому, оскільки їй просто набридло постійно натискати кнопку. У своєму виборі вона не розчарувалася, і через деякий час її вже неможливо було відірвати від телевізора. Їжачиха уплітала печиво за обидві щоки та, підперши голову рукою, уважно слухала журналіста, котрий влаштував одній студентці невеличке інтерв’ю. Це була дикобразиха, і вона привертала багато уваги своїм зовнішнім виглядом. А саме поєднанням чорних та рожевих кольорів у одязі, який був злегка хитромудрим, як і зачіска, що затуляла половину обличчя підлітка. Як напередодні сказав журналіст, дівчина відносила себе до молодіжної субкультури, члени якої стали відлюдниками або ж були позбавлені достатньої уваги та підтримки батьків. Сама чорнявка хоч і виглядала доволі похмуро, на її обличчі стояла ніякова усмішка. Вона спокійно ділилася в ефірі своєю історією про субкультуру, розповідала про відмінні риси її учасників, атрибутику, називаючи цю спільноту своєю новою родиною. Її не турбувала думка оточуючих. Вона хотіла довести глядачам, що її захоплення не несуть ніякої загрози для підлітків. Студія ж завуальовано намагалася все спростувати, ставлячи своїй «жертві» незвичні запитання. Хай там як, Роуз не велася на провокації дорослих, оскільки була надто захоплена тією дикобразихою.
До певного моменту маленька Крім пропускала повз вуха те, що казали по телевізору. Її летючий друг радісно пищав, спостерігаючи за тим, як кролиця грала з двома ляльками. Та все ж вона згадала про те, що вдома гостя, і перевела свій взір на Емі. Помітивши в очах рожевої їжачихи іскру, Крім допитливо спитала:
— Що, щось цікаве? — кролиця поглянула на екран, сподіваючись побачити там дитячий мультик, але їй довелося впевнитися, що це не так.
Коли Емі Роуз загоряється якоюсь ідеєю, вона не може викинути її просто так з голови, не реалізувавши. Дівчинка кинула пульт маленькій і, подякувавши Ваніллі за гостинність, хутко побігла на вихід. Мама-кролиця хотіла було зупинити її та нагадати про не випитий чай, але двері вже зачинилися.
***
Свої збереження Емі витратила на купівлю нового одягу й упаковки з фарбою для волосся. Стоячи у ванній біля дзеркала, вона обережно нанесла не нижні частини голок фінальний шар чорної краски й поглянула на нову себе. Чорний корсет з невеличкими рукавами та яскраво-рожевою шнурівкою спереду щільно прикривав мініатюрну талію і груди їжачихи. Приблизно в такому ж стилі були зроблені високі черевики. Розбавляли весь цей контраст розкішна спідниця малинового кольору, пірсинг на вухах, що нагадував ягоди бузини, рожеві браслети й чорний обруч. Для останнього штриха Емі намалювала собі чорні тіні зі стрілками на очах і підфарбувала вії. Усе. Тепер точно готова.
Дівчинка довго озиралася навсібіч, але вона розуміла, що їй доведеться звикнути до нового образу, а це включало в себе також щоденні прогулянки вулицями незалежно від того, є там хтось чи ні. Однак в одному вона була повністю переконана: життя почалося з нового аркуша. Аркуша, який був забарвлений у рожеві та чорні фарби, як і в більшості таких самих підлітків, що обрали цей шлях. Роуз упевнено крокувала дорогою в очікуванні зустрічі із Соніком. Його вона навряд чи могла застати вдома такого сонячного літнього дня, але надзвуковий їжак будь-якої миті мав проскочити мимохідь. Емі це відчувала.
Хоча її відчуття, можливо, спрацювало не так добре, як слід. Пошуки були довгими, і Емі все ж довелося пройти немало кроків до зеленої галявини, аби якось начебто випадково наштовхнувся там на Соніка. Той намотував кола, від чого трава ворушилася, залишаючи величезний слід, але зрештою пригальмував, уловивши краєм ока Емі Роуз, яка до нього наближалася. Хоча їжаку й не дуже хотілося зав’язувати розмову з дівчиною, слід було в будь-якому випадку привітатися.
— Га, привіт, Емі. А ти чого так причепурилася?
— Невже помітив, — гордо схрестивши руки на грудях, відповіла рожева їжачиха. Потім її тон змінився на менш норовливий: — Тепер я ходитиму так завжди.
Спочатку Сонік не повірив. Це було видно по тому, як він злегка примружив праве око, та аби зайвий раз не викликати підозри, вирішив згадати червону сукню, у якій Емі гуляла два дні тому.
— А як же оте нове плаття?
Їжачиха прикрила очі в роздумах, а потім знову витріщилася на Соніка.
— Розумієш, ця сукня не вписується в мій новий стиль, тож мені довелося відкинути її в далекий куточок свого гардероба, — на її обличчі виступив легкий жар, про що свідчив червоненький відтінок шкіри, а зіниці заблищали, щойно дівчина додала: — Коли вже ти вважаєш мене чепурною, тоді, може, підемо кудись? — та не встигла це Емі сказати, як Сонік зник геть заочі. Він її не слухав. Вона подивилася на витоптане місце в траві поряд, і про те, що тут колись стояв їжак, нагадав лише миттєвий вітерець ззаду, та і його наче не було.
Якби хтось йшов повз, він би назвав їжачиху дивачкою, адже вона буквально тільки що розмовляла сама із собою. Емі було не звикати до такого ставлення з боку Соніка, та чим більш він поводився так з нею, тим глибшою ставала рана на душі. Тяжко зітхнувши, Роуз пошкандибала додому таким же шляхом, яким вона до цього ходила.
***
Новий день змінював попередній, і так минув тиждень. Зі спробами достукатися до Соніка їжачиха зовсім забула про інші речі, що також заслуговували уваги. Вона тільки й робила, що переслідувала його час від часу, проте марно. Хоч-не-хоч, надзвуковий умів добре ховатися. Ніхто ніколи напевне не знав, де він знаходився прямо зараз. Хвилину тому вертівся за пагорбами, а тут раз — і вже в горах, а коли захоче, то і в джунглі заскочить чи в пустелю навідається. Для Соніка це таке ж звичне діло, як для звичайної людини збігати в крамницю за кутком.
Старання виявилися даремними. Єдине, чим Емі займалася останніми днями, це шиттям. Чудовий спосіб витратити час. Їжачиха довго не випускала з рук саморобного Соніка-іграшку. Ну, принаймні він мусив бути на себе схожим. Лялька була виготовлена в стилі чібі, і відповідно її кінцівки виглядали маленькими в порівнянні з головою, а пальці взагалі були відсутні. Чи було так задумано, чи Емі просто полінувався їх пришити — незрозуміло. Роль голок виконувала вирізана зигзагами викрійка із синьої тканини, пришита до тіла окремо. Замість очей — два зелені ґудзики. Складно сказати, наскільки дорогою була дівчинці ця лялька. Достатньо було для порівняння просто згадати своєрідний талісман чи статуетку якого-небудь божества, якому всі поклоняються.
Тісно притискаючи до грудей іграшкового Соніка, Роуз знову пішла на пошуки. Сонце сильно пекло в потилицю, тому їжачиха трохи пришвидшила ходу, щоб сховатися де-небудь в тіні. Та не лише від сонячних променів. Емі зовсім не бажала нікого бачити. Навіть Крім та Тейлз, що йшли на зустріч, не викликали такої довіри, як раніше. Хвостатий тримав надувне коло, яке, судячи з усього, було для кролиці. Сама ж вона плелася позаду в помаранчевому купальнику та шльопанцях, наспівуючи веселу пісеньку, а маленький чао свистів як акомпанемент. Поправивши широкі поля панамки, Крім першою підбігла до подружки. Ох, зараз би їй такий самий капелюшок не завадив би.
— Привіт, Емі!
— Привіт, — підхопило лисеня, — підеш з нами на озеро?
Їжачиха продовжувала стояти до друзів спиною, міряючи їх поглядом, після чого тихо, ледве чутно відрізала:
— Нецікаво.
Дітлахи здивовано переглянулися між собою, а коли вдруге звернулися до Емі, та вже поступово віддалялася від них, ні мовивши більше ані слова. Тейлз тільки почухав потилицю.
— Дивна вона.
Крім помітно засмутилася. В її очах читалася тривога з розчаруванням. Чиз підтримав її таким самим виразом обличчя. Спостерігаючи за силуетом емо-їжачихи, крихітка зітхнула.
— Купатися на озері без Емі зовсім не те…
Тейлз кивнув у знак згоди, і вони обоє пішли прямо, хоча від попереднього літнього настрою мало що залишилося. Через якихось кілька метрів, звісно, друзі почали забувати про нещодавно зустріч з Емі й поквапилися поринути у воду.
Не встигнеш озирнутися, як діло починає наближатися до заходу сонця. Роуз сіла на ґанок коло будинку Соніка й дістала пачку снеків, які вона купила дорогою. Вона сиділа й міркувала. А чи варте воно того? Навіщо зі шкіри геть лізти заради того, кого подібні речі не цікавлять. Виникало враження, ніби Емі дійшла такого висновку лише після того, як змінила свій погляд на життя з точки зору емо. Та це було зовсім не так. Дівчинка завжди дивилася на все крізь рожеві окуляри, без недоліків. Світ прекрасний. Чорна смуга була лише в тому, що цьому світові часом не вистачало трішки любові.
Їжачиха засунула руку, мацаючи снеки, які залишилися. Порожньо. Як і в її серці. Висипавши крихти з пакета, Емі подивилася на небо. Його застилали рідкі, залиті золотом хмари. Прощальне сонячне світло падало прямо на кущі, через що мереживна, подібна до шовку павутина заблищала. На таке видовище задивився навіть метелик, котрий потрапив у сіті й безпомічно затріпотів крильцями, намагаючись звільнитися. Емі йому з цим допомогла. Щоб врятувати одну красу, довелося зіпсувати іншу. Так само Роуз була змушена заплатити своєю красою, щоб стати красивішою. Але у всього є своє протиріччя. Чи хотіла вона цього насправді? Чи був це її власний вибір? Павук хоча б залатає свою павутину.
Проводжаючи метелика поглядом, рожева їжачиха відчула якесь полегшення. Наче тільки що не комаха, а вона вибралася на волю з липких тенет. Кути маленьких вуст розтягнулися.
Синя смуга порівнялася з будинком, і Емі підняла очі, після чого побачила перед собою надзвукового їжака. Той удав, що помилився маршрутом, і блискавично розвернувся назад. Врешті-решт додому можна було й вночі прийти. Наша емо не розгубилася і, впустивши іграшкового Соніка, кинулася до хлопця.
— Соніку, зажди, будь ласка!
При усьому небажанні синій пригальмував. Коли Емі вчепилася за його плечі, він вже не міг чинити опір.
— Соніку, скажи… — її голос був хриплим, але потім перейшов на тремтячий. Дівчинка незмигно дивилася на Соніка, і той побачив, як по її щоках стікали чорні, змішані з тушшю сльози. — Я красива?…
Секунду тому Сонік готовий був бігти, але замість цього він, не вагаючись, сказав:
— Так.
Бліки в зіницях Емі замерехтіли. Вона відштовхнула хлопця в бік і з виском впала на коліна.
— Брешеш!
Сонік не ворухнувся. Опустивши смарагдові райдужки очей вниз, їжачиха витирала мокре лице.
— Брешеш… Я жахлива. Ти почав від мене тікати частіше, бо я схожа на незрозуміло кого. Точно не на себе. Я потвора. Хто ж захоче зустрічатися з потворою? — а у відповідь тиша. — Мовчиш?.. Значить, так і є. Я потвора.
І тут Емі відчула, як її маківку ніжно гладять, а потім в руки пхають іграшку їжака. Ніякове мовчання. Сонік допоміг дівчинці встати, тримаючи за руки. Він, як і завше, невимушено усміхався.
— Думай, що хочеш, але я сказав правду, — відвівши погляд, їжак заклав руку за спину. — Я погано розбираюся в моді, тож діло твоє.
Сонце стояло майже на схилі, і Сонік пішов до себе в хату. Емі довго дивилася йому вслід. Вона хотіла щось сказати, та раптом зрозуміла, що їй відібрало мову.