Вона вирішила щось змінити в своєму житті. І як це прийнято, серед жінок маглів, доречно було б це розпочати з зачіски.
Різдвяні канікули закінчилися. Навчання вже давно почалося, а Герміони Грейнджер все немає на заняттях. І це здавалося доволі дивним. Не те, щоб Драко Мелфой сумував за нею чи думав про неї, пффф, звичайно ні, але її відсутність його непокоїла.
Останнім часом вона часто його непокоїла і закрадалася в підсвідомість. Але не подумайте, що він в неї закохався, звичайно ні, він просто дивився з цікавістю, а можливо моментами і захоплювався слідкуванням за нею. Він любив дивитися, як вона сміється, поринає з головою у навчання, чи тягне руку на уроках. Інколи він задовго на неї задивлявся і вона відчуваючи це повертала голову в його сторону і ніяково усміхалася йому, піднімаючи краєчки губ. Він в свою чергу, як завжди робив своє фірмове кам’яне лице і відвертався. А потім читав лекцію Блейзу, адже як вона сміє дивитися на нього і ось так усміхатися. Той факт, що від цих скутих дій дівчини, з його серця наче окови спадали і щось глибоко в душі розквітало, він звичайно оминав. Друг його вислуховував, підтакував у потрібні моменти, коли Драко на це чекав, і давно вже зробив висновок, що він закоханий по вуха, і що саме гірше, вже доволі довгий час.
Після війни всі усвідомили і переосмислили цінності та погляди. Такі зміни і не оминули Гогвартс. Всі факультети переступити через себе та примирилися, а особливо Слизерин і Грифіндор, хоча це було їм важко зробити. Навіть Драко з Гаррі потисли один одному руки. Але в слизеринця з Герміоною відносини не складалися. Він і надалі не втрачав можливості десь колись задіти її, чи поглузувати з неї, а особливо з її волосся:
- Що, Грейнджер, пташків розводиш? – мало не прокричав слизеринець, коли побачив дівчину, яка читала.
- З чого ти це взяв? – здивовано відповіла вона, піднявши на нього свої очі.
- А хіба ти не гніздо в себе на голові носиш? – насміхався Драко. Він розумів, що в такі моменти він можливо ранить її почуття абощо, але він в цей час був дуже щасливий, що хоч якось спілкується з нею і проводить біля неї свій час. Герміона піднялася і підійшла до нього в притик. Він здивувався і мало не зомлів на місці.
- Ти знаєш, Драко, - спеціально виділивши його імя і довго протягнувши його ніби смакувала на язиці, вона мовила до нього, дивлячись в його очі та поправляючи руками свої волосся, - ти так багато говориш про моє волосся, що я йому починаю завідувати. Ти хоча б раз запитав як я, чи мої справи. Але ж ні вся твоя увага на ньому.
Він зловив себе на тому, що тягнувся рукою до її волосся, але вчасно її відсахнув, розвернувся і втік. А вона залишилася стояти і посміхатися. Так, вона знала, і вже давно, а його дії лише підтверджували її здогадки.
* * *
І ось вже линуло 2 тижні, а Герміони все немає. Драко вже серйозно переживав. Він розходжував по кімнаті і займав Забіні, знову:
- Слухай, а може вона не повернеться? А може з нею щось сталося? А ці остолоби навіть її не шукають? – безперервно міркував хлопець.
- Друже, так може піди в них і запитай де вона?
- Ти, Блейз, що зовсім з глузду з’їхав? Чого б це я мав питати в них про неї? Нащо воно мені? Мені байдуже.
- Ах ось воно що значить. Байдуже, так? А це хіба не ти вчора пропонував у них запитати? – здивовано питав інший слизеринець.
- Це був не я. І так мені байдуже, все, більше ні вона ні її кудлата голова може тут не зявлятися. – мало не кричав Драко.
* * *
Після цієї розмови пройшли вихідні. Понеділок видавався з самого ранку звичайним днем і нічого не віщувало біди. Аж допоки не почався сніданок. Тихо снідаючи і роздумуючи про своє, Драко навіть не звернув уваги, як відчинилися двері у Велику Залу, адже це було звичною справою. Допоки не почув її сміх. Він подивився на неї та немов закляк і зірвався на ноги. Від гулу падаючих столових предметів всі зосередили свої погляди на ньому. Слизеринець же втупив свій погляд в дівчину і важко дихав, що аж ніздрі роздувалися і плечі високо здіймалися. В залі панувала тиша і, напевно, шок. Хлопець жбурнув ложку об кам’яну підлогу і вилетів кулею із залу. Герміона зирнула на Блейза, він їй кивнув і вона вибігла вслід за Драко.
Як і очікувалося, вона знайшла його на Астрономічній вежі. Юнак ходив з одноко кінця в інший, при цьому щось злісно бурмочучи собі під ніс. Побачивши її він жахнувся:
- Що? Що ти тут робиш?
- Мелфою, я…я тебе чимось образила? – не знаходячи собі місця мовила Грифіндорка, - ти так глянув на мене ніби я тобі щось зробила.
- Ти…як ти могла?! Чим ти думала?! – розмахуючи руками кричав хлопець, - невже в тій твоїй мудрій голові так пусто!
- Що? Що я зробила?
- Ти зробила. Ооо, ти дуже багато зробила. По перше, де ти стільки часу була?! Я собі місця не знаходив, - на цих словах очі Герміони збільшилися мало не втричі, вона подумала, що він напевно зі злості, вже не розбирає що говорить, а просто все вивалює на зовні. – ти знаєш, як я переживав? Та я собі місця не знаходив! А по друге, що чорт забирай, ти зробила зі своїм волоссям? Для чого ти їх спортила?
- Спортила? А хіба це не ти всі ці роки, а особливо останні декілька місяців наголошував, на моєму «гнізді», як ти називаєш його. – на цей раз сердилася вже дівчина, вперши руки в боки. – і тим більше, що ти переймався за мене?! Невже не було більше кого ображати?
- Та як ти не розумієш? Я не ображаю тебе, я лише намагаюся поговорити, хоч якось. Щоб ти хоча б якимось чином звернула на мене увагу! – відповів їй Драко рухаючись до неї. Між ними немовби іскри літали. – твоя ж увага прикута лише до всіх окрім мене!
- Мелфою, увагу дівчини не так привертають нормальні люди! – вона вже й сама рухалася йому на зустріч.
- Так і ми не нормальні люди, абсолютно! Як ти собі це уявляєш? Я іду такий по коридорі, бачу тебе і тут я такий: « О, Герміоно, ти така сьогодні красива і волося в тебе красиве, і взагалі я постійно думаю про тебе, про твої очі, твої руки, твої губи, і про твоє волосся, в яке мрію запустити руки!» Так ти це бачиш? – стоячи впритик один до одного і дивлячись в очі, кричали вони.
- А навіть і так! Я б тоді тобі відповіла, що ти теж мені подобаєшся, і я також думаю про тебе!
Хлопець розтанув не вірячи своїм вухам. Він це сказав і вона це також сказала. Більше ні секунди не роздумуючи він припав губами до її. І вона не втікла, не відсахнулася, не накричала, а відповіла на його поцілунок. Вона зловилася за комір його сорочки, ніби без цього вона зараз впаде, ніби ввесь світ потрібно втримати в своїх руках. А він запустив свої руки у її волосся. Відчувши їх під пальцями від застогнав їй прямо в губи, і відсторонився від її лиця.
- О Мерлін, Герміона, навіщо ти це з ним зробила? Воно було бездоганним, а тепер…
- Драко, та я ж просто його вирівняла і все.