На кухні будинку 35 на Портленд-Роу кипіла робота.
- Щодо цієї справи, то я знайшов ще декілька свідчень постояльців і працівників. У цьому готелі ніхто надовго не затримувався. Воно й не дивно! - Джордж поклав на стіл папку і підштовхнув її ближче до Люсі. - Ось, почитайте, а мені треба до туалету.
Локвуд простягнув до папки руку і одним витонченим рухом витрусив з неї усі сканкопії, які Карім знайшов цього ранку в архіві. Справа покинутого готелю була не нагальною, але дуже їх усіх зацікавила. Тому взялися за діло одразу після зустрічі з клієнтами.
- Рухалися предмети? - Люсі вхопила верхній аркуш і прочитала перші рядки. - Невже полтергейст?
- Тут згадують зловісні тіні і невимовний жах, - Локвуд теж схилився над паперами. - А ось тут написано, що постояльців переслідували розмиті силуети, що світилися потойбічним сяйвом. А ця жіночка на ім’я Саманта розповідає, що привид… хм… безсоромно її торкався. - Він потер обличчя долонями. - Щось якось не сходиться…
- Ні, дивись, працівники рецепції теж відчували паралізуючий страх. І люди, які жили на третьому поверсі… - Люсі вказала на рядки, де вони описували свої почуття. - Бачиш, те ж саме!
- Зажди, щось в око потрапило, - Локвуд закліпав очима і потер пальцями праве око, яке вже почало сльозитися.
Розуміючи, що так Локвуд собі не допоможе, Люсі перехопила його руку і суворо сказала:
- Не треба терти! Я подивлюся.
Люсі взяла хлопця за підборіддя і повернула його обличчя ближче до себе, до світла, що линуло з вікна за її спиною. У сонячному сяйві його карі очі здавалися крапельками гречаного меду, що стікає з ложки. На мить Люсі відчула солодкий смак на язиці… Треба було добре розгледіти, що там йому в око втрапило, тому вона підсіла ближче, майже упритул. Й незчулася, як опинилася настільки близько, що ледве не торкалася його носа своїм. Від Локвуда пахло апельсинами (бо він пив апельсиновий сік) і лавандою. А ще милом. І трохи залізом. На диво, це виявилося дуже приємним - вдихати запах Локвуда. А він сам ніби увесь застиг, ніби й не дихав.
- Дихай, - сказала Люсі, всміхнувшись, і він різко втягнув носом повітря, немов і справді забув.
Від раптового збентеження і усвідомлення того, у якій незручній ситуації вони обидва опинилися, Люсі мов у жар кинуло.
- Вибач, я зараз…
Вона обережно відтягнула великим пальцем нижнє повіко, щоб нарешті знайти ту дурну смітинку. У Локвуда такі довгі вії… Ось воно! Одна війка випала і застрягла на слизовій ока. Підчепити її вдалося одразу і…
Саме в цю мить до кухні повернувся Джордж.
- Я тут подумав, можливо, нам варто…
Люсі відсахнулася від Локвуда з такою швидкістю, ніби робила щось непристойне. Стілець під нею репнув.
Джордж вирячився на них.
- Вибачте, я невчасно?
- Ні, що ти! - Локвуд змахнув з ока сльозинку і посміхнувся. - Мені просто в око потрапило…
- Вія! Я дістала її… де ж вона? - заметушилась Люсі.
Доказ її цілком добропорядних намірів безслідно зник. І що тепер подумає Джордж? Щоки палали, немов у вогні.
- Це тепер так називається? - хитро всміхнувся Джордж.
Локвуд загадково промовчав, навіть не намагаючись виправдатись. Вуха у нього теж були червоні. Ці хлопці!
- Мабуть, сходжу за пончиками. Не буду вам заважати.
- Ні, ти не…
Але Карім уже вийшов за двері, залишивши їх наодинці.
Локвуд повільно здув з пальця ту підступну вію. Вони поглянули один на одного і весело розсміялися.