І вирушила хоробра Принцеса на пошуки зниклого Принца… 30 днів і 30 ночей брела вона лісами й болотами, горами й річками, полями й долами, аж поки не дісталася, нарешті, до лігва Дракона. За чутками, цей страшний звір викрав Принца, і тримав його, чи то у рабстві, чи то для наживи.
Наблизилася принцеса до темної печери і стала кликати:
- Виходь, чудовисько! Я прийшла вбити тебе і звільнити Прекрасного Принца!
У глибині почулося тихе шипіння, потім у клубах диму з’явився Він: чорний, як смола, з жовтими палаючими очима, ікла його були розміром з дорослу людину, а крила губилися в темряві лігва. Принцеса міцніше схопилася за меч. Дракон окинув її скептичним поглядом, втомлено зітхнув і промовив:
- Та забирай! Безглуздішого принца я в житті своєму не бачив. Луску мою він почистити не може, в печері прибрати гидує, та ще й погрожує постійно з дальнього кута, мовляв, уб’є мене, ха-ха, а підійти боїться… Нудьга!
Принцеса як ніхто розуміла Дракона. Вона виросла у світі, де принців вирощують в замках як дорогоцінні квіти у теплицях: на пухових перинах вони спочівають, в оточенні мають безліч слуг, які годують, розчісуть, одягають… Розваги у них лише такі, що не потребують зайвих зусиль: театри, банкети та книжки (звісно ж про кохання), прогулянки містами й країнами (звісно ж у кареті з натовпом слуг) і ніяких битв і драконів… І принцеси змушені самі піклуватися про себе, вчитися володіти мечем і луком, їздити на конях і читати карти.
- Не заговорюй мені зуби, страховисько! Я не піду без бою! І без Принца.
- Ще раз тобі кажу, не потрібен мені твій Принц. Та й що ти мені зробиш цією голкою? Я ж Дракон, я народився на почтаку Часів, моя шкура загартовувалася у вулканах і океанах, зуби мої міцніші за сталь, а подих гарячіший за сонце. До тогож, - знітився Дракон, - я не люблю битися. Якщо хочеш знати, я - пацифіст, ось!
- Але як же… Споконвіку дракони крадуть принцес, знищують посіви, спалюють міста і їдять героїв!
Дракона така думка повеселила.
- Усе це казки та нісенітниці! Люди бояться нас тому, що не знають, і не намагаються дізнатися.
- Тоді розкажи всю правду!
- Дракони, - відповів Дракон, - бувають різні. Одні охороняють багатства, які їм не потрібні, аби раз на кілька років до них навідувалися сміливці, щоб розгадати загадки. Людська логіка веселить драконів, вони століттями вигадують ті загадки, щоб не змарніти від нудьги. Достатньо розумні, як ви їх називаєте “герої”, звісно можуть їх розгадати, але вони роблять то лише заради скарбів, але ж з драконами так цікаво поговорити! Інші брати мої літають світом, лякаючи (не навмисно) людей, але їм лише цікаво, що знову вигадали ті цікаві людиська, адже дракони живуть сотні років, а люди змінюються і змінюють світ. Але деякі дракони не люблять людство, і вони сплять, чекаючи поки ви вимрете. Тоді, вірять вони, настане Ера Драконів.
- А як же ті, хто краде принцес? Ну, або принців…
- О, таких менше, але вони особливо самотні. Адже драконам теж потрібна турбота, щоб по голівці погладили, колискову заспівали, щоб історії цікаві розказали, чи книжку почитали. Адже ми читати зовсім не вміємо, а слухати любимо. І всю історію людства з часів створення знаємо, бо і ми були створені тоді. Тільки кому потрібні ці знання… Вкрадеш раз через раз якусь принцесу, а вона пищить, виривається, ховається, все мріє, що її принц врятує та під вінець поведе. А принцу, можливо, і не потрібна наречена, йому лише б мечем помахати, та геройство своє показати. Але зараз часи змінилися, зараз принцеси приходять до мене мечем махати. А як же поговорити?
Шкода стало Принцесі Дракона, просиділа вона з ним до самого ранку, розмовляла, і не було в неї цікавішого співрозмовника.
Але, вдосталь виспавшись, з печери з’явився Принц. З круглими від страху очима на тремтячих ногах він підійшов до Принцеси і нахабно схопив меч, що лежав поруч. Та як давай ним розмахувати! Посміхнувшись про себе, Дракон легким рухом кінчика хвоста вибив зброю з рук хлопця, а Принцеса, не стерпівши такої неповаги, стукнула його по голові палицею. Тендітний Принц миттєво знепритомнів.
- Скажу, що від страху обімлів, - підморгнула Принцеса Дракону, - а тебе я, вибач, убила, і мені доведеться це довести. Не міг би ти дати мені щось як доказ?
Дракон розвернувся і плавно поповз у печеру, порадивши тим часом міцніше прив’язати Принца до сідла.
«Ні, ну який нахаба!», - подумала Принцеса і, важко дихаючи, потягла Принца до старого дуба, де залишила свого коня. Принц виявився хлопцем вгодованим.
Але не встигла вона зробити й двох кроків, як повернувся Дракон, у лапах у нього був клапоть тканини, що впав просто перед Принцесою і при ближчому розгляді виявився шматком шкури.
- Тримай,- сказав Дракон, - з минулої линьки залишилася. Намагався спалити, та не горить, зараза. Можеш взяти як трофей. Це, звісно не вся, але, думаю тобі вистачить.
- Дякую! - відповіла Принцеса, згортаючи шкуру в рулон. - Я повернуся ще, тільки доставлю Принца додому. Не сумуй!
Але дракон все одно сумував, дуже йому сподобалася Принцеса.
А вона тим часом дісталася королівства, де Король влаштував бенкет на весь світ на честь повернення сина, і пообіцяв, що одружить його з рятівницею. Та тільки відмовилася Принцеса, навіщо їй безглуздий Принц, коли на неї чекає Дракон?