Він приходить майже кожної ночі. З’являється посеред моєї спальні без будь-яких попереджень і знаків. З’являється і просто дивиться. Стоїть і дивиться як я сплю. Якби я одного разу не засиділася до третьої години, я б і не знала, що щось таке коїться прямо у мене під носом. Тоді я страшенно злякалася. Мабуть він також, бо після мого крику він миттєво зник. А може просто не хотів лякати мене ще більше. Якщо так подумати, це мило. Бо наступного разу він з’явився далі, майже біля дверей, і підходити ближче вже не намагався. Дивлячись на його сіру шкіру із яскраво-фіолетовими венами, я боялася його ще більше, а зараз ні за що б не проміняла його на когось іншого.
Із часом я почала озиватися до нього, а він відповідав. Казав, що не знає чому він тут, і чому його до мене так тягне. Я вірю. Він надто хороший, щоб збрехати, дарма, що покійник. Постійно холодний, як я не намагалася його зігріти. Втім, він казав, що йому і так добре, головне, щоб мені було комфортно. Але, якщо все ж залізти із ним під ковдру і довго обіймати, він стає трохи більш теплішим. Мене, у всякому разі, все влаштовує, головне, що він поруч. Жаль тільки, що приходить тільки вночі. Саме через це я почала спати вдень, а всю ніч проводити із ним.
На вигляд він старший за мене, років так мабуть на п’ять чи сім, але таке відчуття, що я знаю його усе своє життя. Ну і, зізнаюся, в ліжко я сама його затягла. Не знаю як таке може бути, але коханець він усе ще відмінний. Такий ласкавий зі мною, дбає про мій комфорт. Із ним добре. Ми із ним створені одне для одного.
Іноді йому болить серце, яке вже кілька років не б’ється. Колись я наважилась його запитати як він помер. Він тоді пішов і не з’являвся декілька днів. Мені було так погано, мабуть гірше, ніж будь-коли. До того моменту, поки він не повернувся. Я була і зла, і щаслива водночас. Тоді він подарував мені букет із зів’ялих квітів і дохлого щура. Ми довго сиділи разом, я – з чаєм у руках, а він розповідав мені, що його зрадив найліпший друг. Він йому довіряв, а той устромив ножа йому в груди. Я зненавиділа цю людину, а йому було вже все одно. Він би і не згадував про це, якби не серце, періодично схоплене вогняним жаром, і не моє дурне питання. Я усю ніч вибачалася, та він запевняв, що усе добре. А мене засмучував той факт, що його сповнює теплом, нехай і болючим, тільки колишній друг. Один раз я навіть плакала через це. Він побачив і пояснив мені, що я дорожча йому за всіх, хто був дорогим раніше. Мені складно, але я вірю. Я знаю, що він кохає мене і ніколи не зробить боляче, ні фізично, ні морально.
Він скоро приде. Вчора ми розмовляли про наше майбутнє. Про те, що нас чекає попереду. Ми вирішили, що мені також треба померти, щоб ми були разом назавжди. Сьогодні це станеться. Я поріжу руки, а він у цей час буде зі мною, обіймати мене і казати, що все буде добре, що він мене кохає, і що скоро ми точно будемо разом, що нам уже нічого не завадить. Я вже приготувала ніж. А от і він, знов із квітами. Засохлі червоні троянди, як гарно. Він підійшов ближче і ніжно поцілував мене. Я готова.