Господи, яке небо зоряне.
Неймовірно темне небесне покривало, усіяне зорями. Господи, як тих зірок багато! Жовті, білі, фіолетові, сині, рожеві, вони усі переливаютья яскравим намистом, збираючись у купки і створюючи зоряний потік на темному-темному небі.
Луффі лежав на поляні серед нічного лісу і безперервно дивитися на зорі. Усе тіло боліло, особливо сильно болів нещодавно отриманий шрам на грудях. Так, там стовідсотково буде шрам.
Після здібностей Іви-чана він взагалі певний час не міг рухатися. Перші дні після пробудження були найважчими, увесь світ тоді звузився до його ліжка, ліжка, з якого він навіть не міг піднятися. Та яке піднятися, він не міг навіть відкрити очі, хоча і був у свідомості. Те, що він пережив битву було чудом. Траффі гарно постарався, латаючи його, що тут скажеш.
Після другого, справжнього пробудження, коли Луффі нарешті зміг рухатися, йому довелося зустріти реальність.
Ейс помер.
Луффі міг скільки завгодно бігати по лісу і бити дерева, він міг скільки завгодно кричати що це неправда, що це неможливо, але він знав, що Ейс помер. Він не міг не знати.
Ті спогади все ще палали вогнем під його віями, перетворюючись на гарячі сльози. Таке неможливо забути. Не коли твій брат дякує тобі за те що ти його любив, не коли ти відчуваєш його гарячу кров на своїх руках, не коли відчуваєш плечем його сльози.
Господи, Ейс так не хотів помирати…
Ненависть разом із горем наповнили груді і голову. Акаіну. Луффі уперше в житті захотілося когось вбити, уперше в житті він відчував таку лють та злість. Від них боліла голова, від них становилося боляче. Разом з ненавистю прийшла і відраза до НАВІ. Вони усі просто стояли і дивилися як помирають їх люди, пірати, та його брат. Вони хотіли його смерті. І його дід стояв і дивився на все це, дивився на смерть Ейса.
Луффі видихнув. Він не міг ненавидіти Гарпа. Просто не міг. Луффі відчув власним кулаком позицію Гарпа щодо цієї битви, його було навіть трохи шкода.
Наступним почуттям стала відраза. Відраза до самого себе і своєї слабкості, до свого егоїстичного бажання побачити своїх накама. Він навіть не зміг свого брата врятувати і вже летить у Новий Світ на пошуки смерті? Він не може ними ризикувати заради нічого. Вони повинні стати сильними, усі вони повинні стати сильними настільки, щоб ніхто їх не зміг спіймати.
Але з бажанням побачити свою команду він нічого не міг зробити. Хотілося лягти калачиком і слухати, слухати, слухати ніжне бурмотіння Намі, тихий голос Робін, яка читає йому якусь дууууже складну книжку, сміх Усоппа. Відчувати м’яке хутро Чоппера, грубі руки Зоро, які сколочують його волосся, смак найсмачнішого м’яса, яке приготував Санджі і смішне шипіння коли, пляшечкою якої з ним поділився Френкі. І лагідний-лагіднй морський вітер, який пестливо кружляє навколо Санні.
Луффі знову заплакав. Він так втомився. Він уперше в житті відчував таку втому. Вона була немов величезна скала, яка давила на його тіло, не давала рухатися і думати. Йому так хотілося додому. Так, саме додому, на його рідний корабель.
Він не знав що з його накама, але вони повинні бути у безпеці, вони повинні бути живі.
Луффі з деяким трудом сів. Треба щось робити, треба щось вирішувати, треба ставати сильніше. В нього немає часу на сльози і пусті страждання. Все уже сталося і він повинен це прийняти, згадати яку відповідальність несе капітан і прийняти рішення.
Вони ніяк не зможуть зустрітися через три дні, це занадто рано! Потрібно більше часу, потрібні тренування. Рік? Ні, цього замало. Півтора? Все ще ні, вони повинні стати сильними настільки, наскільки це взагалі можливо. Два роки.
Луффі з відчутним болем піднявся на ноги. Треба знайти Джимбея і розповісти йому про зміну планів. Непогано також порадитися з Рейлейем, він повинен щось придумати.
Луффі повільно, ледве рухаючи ногами, пішов у бік міста піратів Хенкок.
Господи, яке небо все ж таки зоряне.