З чого все почалося?З розбитої пляшки дорогого коньяку. Хан спокійно стояв, повернувшись до полиць з дорогим алкоголем спиною, і вибирав, яку мінералочку сьогодні взяти. Вибравши, він хотів піти собі далі, але треба ж було якому дятлу, який летів так ніби, в нього квартира горить, штовхнути його.
— Так тут видно, що мене штовхнули! І блять нахабно втекли. Я ж навіть його бачив!
— Мені все одно, хто буде платити.
***
Його обличчя Хан запам’ятав і поклявся, що розіб’є, якщо ще раз побачить. І таки побачив.
— Ханні~ приходи ввечері до мене.
— Хван, я тебе не перший день знаю. Що треба?
— Компанії, — косий погляд Джисона, — в Ккамі день народження, треба обмити.
— Як мило. Мені в якості подарунка принести собачий корм?
— Хочеш — неси. Там всі тобі знайомі, крім одного хлопця, але я думаю ви потоваришуєте.
Вечір:
— Це ти! — Кричав Хан, зловивши шокованого хлопця за футболку, - через тебе я такі гроші просрав!
— Ти що, блять ненормальний, пусти мене!
Якби не Хван, вони би точно побилися.
— Так, спокійно. Що вже сталося? Ти знаєш Мінхо?
— Це той баран, завдяки якому я розбив той коньяк!
— Сам баран!
— А що!? То нічого літати, як навіжений!
— Я навіжений?! Як тільки я ступив на поріг, ти кинувся на мене!
— Ну ти і гнида…
— Годі вам! — Втрутився Хьонджин, — то точно був Мінхо? Ти впевнений?
— Та на всі сто!
***
Заради друзів вони оголосили перемир’я. Будучи разом в якійсь компанії вони просто сідали подалі один від одного, але можливості принизити один одного не пропускали. З часом Мінхо визнав свою провину, вибачався не один раз, навіть половину суми, яку Джисон платив відав, а прощення так і не отримав.
— Та йому справді шкода!
— Хваааан, — простогнав Хан, — я знаю, навіть вже і не дуже ображаюся, — все-таки гроші зробили свою справу, — але він так мене бісить! Особливо коли такий: «Ханні~»
— Ви ніби малі діти…
***
— Котяра ти блохаста, поцілуй мене в зад! - Знову крик. Спроба поговорити провалилася. Добре, що в аудиторії були тільки вони.
— Ханні~ з превеликим задоволенням. Я прийду до тебе в дев’ятій вечора, якщо хочеш пробачити мене, підготуй себе, — Хо спокій пішов до дверей, щоб вийти з аудиторії.
— Стій! Підготуватися?! До чого?!
— До поцілунку в зад звісно ж, - відповідь пряма, як рейки.
— Ти жартуєш?! Господи, що за ідіот.
***
Чи можна назвати жартом ситуацію, в якій опинився Хан? Він сидить на чужому обличчі, з чужим язиком у дупі. Сидить і стогне кожного разу, коли змінюється темп.
— Господи, хааа~ зате ти хоч трохи по мовчиш, — Мінхо швидше штовхається язиком і ловить нові ойкання від Джисона. Хо додав один палець в середину, який ввійшов дуже легко. Ну звісно, він ж не просто так просив підготуватися. Додавши ще один палець, Мін таки знайшов «заповітний клубок нервів».
— Аххаха~ з-зроби так…ще раз, - попросив — отримав. — А! Господи, ти перед всіма так вибачаєшся?! — Звісно, відповіді не було. Ще декілька поштовхів, і Хан кінчив навіть не торкаючись себе. На тремтячих ногам від повільно встав з чужого обличчі і сів на ліжко. По-перше, йому ніякого. По-друге, він сам на це погодився. По-третє, » Боже, це найкраще що я коли небудь відчував!»
— Не перед всіма.
— Що? — Все-таки, як би соромно не було, він не може не подивитися на Мінхо. Почервонілі і мокрі губи, скуйовджене об подушку волосся і хитрий котячий погляд.
— Не перед всіма так вибачаюся, кажу. Ти перший. Сподобалося хоч?
І як до біса на такі питання відповідати?
— Припустимо.
— Припустимо? - посмішка, - добренько, наступного разу старатимусь краще.
— Наступного?
Здається, хтось буде не проти ще одного вибачення.