Усе почалося з необдуманого коментаря від найнесподіванішої людини.
Нікі був настирливо наполегливим у своєму бажанні зробити фото Ендрю та Ніла у вигляді «голубків». Після тренування він знову чіпляється до Джостена з цим питанням (бо, звісно, не може потурбувати воротаря, щоб не отримати удар ножем), заводячи того в куток кімнати відпочинку.
- Це для процвітання! - благає він уп’ятдесяте за тиждень. - Щоб лисенята майбутніх поколінь знали епічну історію кохання штату Палметто!
- У вас уже є фотографії Кевіна, який обіймає свою пляшку горілки, - жартує Ніл, не пропускаючи жодного удару. - Я не знаю, яким чином ми з Ендрю до цього причетні.
Дей просто відмахнувся від нього з іншого кінця кімнати.
- Ніле! - Геммік роздратовано тупотить ногою. - Я не випущуся без вашої спільної фотографії!
- Ти взагалі не випустишся, якщо не закінчиш свій проєкт по психології цього тижня, - бурмоче Аарон.
Парубок лиш відмахується від цього зауваження, як від набридливої мухи.
- Лише одне фото? - благає натомість.
Поруч із ним роздратовано зітхає Ендрю. Ніл погоджується, тому й собі починає дратуватися:
- Облиш, Нікі, - попереджає він.
- Але ми, не встигнеш і оком моргнути, закінчимо університет, а я хочу пам’ятати всі ті гарні часи, що провели разом! Обіцяю: не викладатиму це на фейсбук чи MySpace - ну, може, на MySpace, але не більше…
Досить, це вже занадто. Рудий відкриває рота, щоб випустити кусючу відповідь, але Ден його випереджає:
- На твоєму місці, Нікі, я б послухала Ніла, - усміхається вона. - Краще припини, поки він не нацькував на тебе Ендрю.
Інші лиси починають хихотіти, коли зачинач розводить руками, вибачаючись і насторожено дивлячись на воротаря. Лише легенький рух його руки до нарукавників змушує Нікі відтанцювати на кілька кроків назад. І тоді справу вирішено. Геммік буквально відступає від теми, чого й хотів Джостен. То чому ж він так роздратований?
- Що ти маєш на увазі?
У кімнаті запанувала тиша, команда озирається на нього. Брови Ден зводяться разом, ніби вона не розуміє, чому той насупився. Чому ж він засмучений?
- Гм, Земля викликає Ніла. Не схоже, що твій бойфренд, який тебе надто опікує, уб’є людину, щойно та не так гляне на тебе, - саркастично втручається Елісон. - О, зачекай, дійсно, він так і вчинив би.
Ендрю кидає на неї погляд через термін «бойфренд», але Джостен відмовляється змінювати тему розмови.
- Мені не потрібен його захист. Я можу сам захиститися.
Це викликає різні погляди з боку товаришів по команді, від насмішкуватих до жалісливих. Воротар не зважає на погляд партнера, коли той обертається до нього, зайнятий застібанням блискавки у своїй сумці.
- Звичайно можеш, - мило посміхається Рене, спостерігаючи, як на його обличчі танцює шок. - Просто, коли здається, що біда сама тебе знайде…
- …або ти знаходиш неприємності, - втручається Аарон.
- …приємно знати, що Ендрю завжди поруч, щоб допомогти, якщо щось піде не так.
- Ну, - починає Ніл, не впевнений, що хоче сказати, - так, але…
- Та годі тобі, друже, нічого страшного, - тепло усміхається Мет. - Мати когось, хто за тобою доглядає - це добре. Хтось, хто завжди поруч, коли тобі це потрібно, - він підморгує переважно Ден, яка лише закочує очі.
Вони все неправильно розуміють. Йому ніхто не потрібен. Він хоче Ендрю - фактично вибрав - але він йому не потрібен. Нілу не потрібен охоронець; він не Кевін.
Тоді Джостен звертається до Міньярда, очікуючи якоїсь підтримки. Будь-якої, насправді. Але той лише знизує плечима.
- Ти відмовився від наших ножів, - різко нагадує він.
Ніл приголомшений. Вони не вірять. Він переховувався від мафії понад 10 років, був змушений вчити мови, щоб орієнтуватися в країнах, відшкрябував кров і кістки з підлоги через травми, які не були схожі на нещасний випадок, і вижив, пройшовши крізь пекельні снігові бурі в дірявих кросівках і мокрих шкарпетках. А вони думають, що він не може про себе подбати.
Думають, що він розм’як . Або ще гірше - що він слабкий .
Мабуть, вони забули, що Ніл сам вирішив бути таким із ними. Що залишився, бо втомився тікати, спровокував Ріко й приніс себе в жертву Лолі, бо обрав їх, а не власну безпеку й мрії. Забули, хто його кістки: Натаніель , звідки він прийшов і де був.
Відчуває, як запал розливається по тілу, як закипає кров і зростає злість. Що вони насправді знали? Що знали про вчинки, щоб зберегти власне життя?
Перш ніж він встигає відповісти, у двері заходить Ваймак і звертається до своєї команди. Лиси вмощуються на своїх місцях, прислухаючись до нього, і стають тихішими. Проте Джостен нічого не чує, голос тренера - нерозбірливий гул у вухах, який стає дедалі гучнішим і гучнішим. Коли звук стає нестерпним, він просто встає й виходить.
Уже майже тікаючи, юнаку здалося, що чує прокляття й голос Ваймака, який вигукує ім’я Ендрю .
Міньярд може підвезти інших. Йому потрібно подихати свіжим повітрям.
Ніл уже прийняв душ і навмання перемикає телевізійні канали, коли чує, що Лиси повертаються. Тихий шелест і кроки відлунюють у коридорі, коли вони наближаються. Він не відводить погляду від телевізора, коли входять Ендрю та Кевін. Дей зупиняється на секунду, ніби здивований, побачивши його, перш ніж пройти до спальні й зачинити двері.
“Боягуз ” - роздратовано думає Ніл.
Воротар зупинився біля входу. Джостен відчуває тяжкість його погляду, але цього разу вирішує проігнорувати й дозволити порушити тишу.
Але нічого не відбувається.
Через кілька секунд рудий чує, як зачинилися двері, і Міньярд, імовірно, піднімається на дах. Хлопець, мабуть, припускає, що Ніл піде за ним. А може й ні. Можливо, просто хоче уникнути і його, і роздратованого ставлення. Що Джостена цілком влаштовує. Він усе одно не хоче розмовляти.
Тож Ендрю відокремлюється від документального фільму про природу на годину, не сприймаючи жодного слова, перш ніж нарешті здається. Він прокрадається до спальні, уникаючи Кевіна, який витріщився на нього, і залазить на своє ліжко, насунувши ковдру на обличчя.
Зрештою, Дей вимикає світло, і той занурюється в сон. Він завмирає, коли чує, як через кілька годин знову відчиняються двері - старі звички важко відмирають. Але розслабляється, коли впізнає кроки того, хто входить до кімнати. Звуки завмирають біля його ліжка, і Ніл відчуває, як прискорюється власне серцебиття. Чи може Міньярд сказати, що той ще не спить? Мабуть, ні, тому що через кілька хвилин він піднімається по драбині до свого ліжка. Можна було почути шурхіт простирадл, коли Ендрю влаштовувався, перш ніж у кімнаті знову запанувала тиша.
Джостен безжально придушує розчарування. Немає жодного правила, яке каже, що вони повинні спати разом. Те, що вони сплять в одному ліжку вже кілька місяців - не означає, що вони не можуть спати окремо. Не зважаючи на те, що зазвичай вони роблять це лише після поганої ночі. Для них не обов’язково, щоб усе було погано, якщо вони вирішили так спати.
Він намагається насолоджуватися тим, що має кімнату, де можна розкластися на ліжку й розслабитися. Знадобилася ціла вічність, щоб заснути. Здається, він на це заслуговує, коли рано-вранці переслідують кошмари.
***
Через це вони пропускають тренування, і в усьому винен Ендрю.
Ніл дозволяє своїй образі на воротаря виплеснутися назовні, дивлячись на офіцера. Через те, що Міньярду довелося витягнути ножа на якогось придурка, який чіплявся до Аарона в кав’ярні, а хлопець мав нахабство витягнути власну зброю - зареєстрований пістолет - тепер у них на руках інцидент із безпекою.
В обмін на мовчання Ваймак погодився, щоб команда пройшла курс безпеки з місцевою поліцією. На думку Джостена, це безглузда трата часу, і він підозрює, що більшість команди погоджується з цим, але він не може звинувачувати Ендрю в тому, що той намагався захиститися. Можливо, якби демонстраційний ролик показали групі старшокласників, вони б зацікавилися тим, що їх повели на стрільбище. Можливо, їм було б цікаво побачити справжню зброю, можливо, вони були б у захваті від перспективи постріляти з неї.
Ніл вкрай роздратований.
- Безпека поводження зі зброєю - надзвичайно важлива, - усміхається чоловік і повторює це вже, мабуть, уп’яте. - Але ми знаємо, що певний інтерес викликає її таємничість. Знання того, як заряджається зброя, як розпізнати, чи увімкнений запобіжник тощо, може бути корисним, навіть якщо ви ніколи не плануєте нею користуватися. Чому б одному з вас не спробувати?
Він показує на стіл, де лежить розібраний на частини пістолет, а поруч - повний магазин набоїв.
- Як щодо тебе, синку?
Джостен налаштовується, коли товариші по команді обертаються й дивляться прямісінько на нього. Офіцер махає йому рукою:
- Підходь, не соромся.
Юнак кидає погляд на Ваймака. Його тренер звужує очі й смикає головою, мовчазний, але очевидний наказ іди, трясця, туди зараз же . Ніл зітхає й встає.
Ігнорує підняту брову, яку Ендрю посилає в його бік, коли той проходить повз.
Офіцер усміхається, коли Джостен наближається, і пересувається на його бік столу, щоб стати поруч.
- Ось так. Ти коли-небудь тримав у руках зброю, синку?
Ніл мовчить.
- Це зовсім не соромно, багато хто не тримав. Але й хвилюватися не варто. Ми просто зробимо це гарно й повільно…
Нападник чує, як хтось хихикає позаду. Він думає, що це може бути Нікі, можливо Аарон. А може, це Джек. Незалежно від того, звук змушує щось клацнути всередині.
- …а тепер, як щодо того, щоб спробувати?
Почуваючи полегшення від того, що офіцер нарешті перестав базікати з інструкціями, Джостен починає діяти. За лічені секунди він зібрав і зарядив пістолет. Не зупиняючись, щоб перевести подих, піднімає зброю й стріляє в ціль. Рухи стають для нього другою натурою, вони запам’ятовуються так само легко, як і дихання. Три кулі в голову, три в серце. Чує, як його проклинає чоловік. Так само швидко, як і почав, він розряджає й розбирає зброю, так що вона знову лежить на столі. Потім повертається до працівника поліції.
Кілька секунд ніхто не рухається. Парубок відчуває, що товариші по команді дивляться на нього, їхня тиша буквально обеззброює.
Офіцер дивиться в стіл, перш ніж повернути погляд на нього. Потім свистить комусь поза полем зору. Мішень починає рухатися, наближаючись до них. Ніл, не дивлячись, знає, що кулі знайшли свою ціль.
Чоловік знову обертається, не вірячи своїм очам, і дивиться на мішень, а потім повертається до Джостена. Той знизує плечима:
- Стандартний напівавтомат. Улюблений пістолет моєї матері, - він вловлює, як Нікі затамував дихання, та ледь чутний звук, який Ден видає десь із глибини горла при згадці про жінку.
Офіцер, здається, вагається, перш ніж запитати:
- А твій батько?
Ніл холодно посміхається:
- Віддавав перевагу ножам.
Потім повертається й сідає назад. Підтягує коліна до грудей і міцно обхоплює їх руками. Він робить глибокі контрольовані вдихи, рахуючи в голові до десяти німецькою, іспанською, французькою і, нарешті, чеською мовами. Відмовляється дивитися на когось із членів своєї команди - особливо на Ендрю. Хоча відчуває, як його погляд свердлить дірку в потилиці.
- Я кличу Ніла у свою команду для пейнтболу, - слабко жартує Мет, нарешті порушуючи мовчанку.
Демонстрація безпеки зі зброєю невдовзі закінчилася.
***
Уже четвертий день вони не розмовляють. Джостен не думає, що товариші по команді можуть це помітити. Вони звикли до мовчазних розмов, які точаться між ними обома. Ніл не може змусити себе сказати, що тепер вони просто мовчать.
Усе одно це не їхня справа.
Ендрю, наче привид, переслідує на кожному кроці, але не має бажання говорити, хоча й відмовляється відходити від нього. Напруга між ними густа й задушлива. Здається, вони зайшли в глухий кут, між ними відбувається дивне змагання, хто зламається першим. Проте Джостен відмовляється бути цією людиною.
Але також не розуміє, чому такий впертий у цьому питанні. Що робить це таким особливим. Натомість відчуває, ніби це важливо - важливо виграти. Що б там не було.
Периферійним зором він спостерігає, як Міньярд знову неуважно чухає свою пов’язку рукою, яка не тримає пива. Очевидно, що його турбує один із ножів. Зазвичай Ніл запропонував би потримати напій, щоб той міг поправити лезо. Можливо, навіть запропонував би підправити сам.
Перш ніж його зрадницький рот встигає розтулитися й зробити цю спокусливу пропозицію, Ден рухає до них туманним пальцем, що вказує вгору. Добре, вони забираються звідси.
Зітхнувши, він слідом за п’яними товаришами по команді піднімається сходами з похмурого підвалу якогось гуртожитку. Джостен радий покинути вечірку, і навіть більше радий ліжку, ніж готовий це визнати. Втома переслідує його на кожному кроці. Можливо, якщо пощастить, то сьогодні вдасться виспатися.
Його затуманений мозок прояснюється, коли чує кілька вигуків і підствистувань. Звузивши погляд, він озирається туди, де крокували Рене та Еллісон, узявшись за руки, десь позаду. Вони ледве піднялися сходами й стоять біля стіни будівлі, мабуть, переводячи подих. Кілька хлопців із футбольної команди зупинилися біля них, і хоча Ніл не чує, про що вони говорять, їхній тон виводить парубка з рівноваги.
Зазвичай він не замислювався б. Вокер може подбати про себе. Але Еллісон геть п’яна, спотикається на п’ятидюймових підборах і важко спирається на подругу. Рене граціозно приймає вагу чужого тіла, але це робить її відкритою й вразливою. Рудому це не подобається.
Сам того не бажаючи, він робить кілька кроків уперед і відчуває, як Ендрю йде поруч. Коли він наближається, слова стають зрозумілими:
- Підніми цю спідницю й розсунь стегна - крихітко, я знаю, що ти цього хочеш.
Це все, що потрібно було почути.
- Так чи ні? - він огризається на Міньярда.
Ендрю дивиться на нього; нахил голови - єдиний показник розгубленості.
Ніл зціплює зуби, змушуючи себе проковтнути бажання повторити.
Тоді відчуває, як партнер обшукує його обличчя, так пильно, що Джостен майже відчуває, як погляд ковзає по шрамах. Він не впевнений, що саме шукає Ендрю, але за мить той киває:
- Так.
Джостен не гає часу. Він вихоплює ножі з-під нарукавників воротаря, обережно, щоб не зачепити його шкіру, коли витягує леза, і розвертає на покидьків.
Бум. Бум. Бум.
Світло від вуличного ліхтаря блимає на лезах, коли він кидає їх, і ті встромляються в стіну позаду одного з футболістів. Обидва кричать. Один із них падає на землю й шкандибає подалі від звуку. Юнак, на якого були націлені ножі, намагається піти за компаньйоном, але не може - його одяг прибило до стіни.
Ніл недбало кидає четвертий ніж, який тримав у руці, і наближається до стіни. Дійшовши, він вдаряє ногою по стіні між ногами хлопця, усього за дюйм від місця, де буде найболючіше. Чує, як шмаркач скиглить, бачить жах в його очах, коли Джостен повільно малює лінію над стегном вістрям ножа.
- Слухай мене уважно, виродку. Ви вибачитеся перед моїми друзями, а потім заберете свої жалюгідні члени й повернетеся до тієї пекельної діри, з якої виповзли. Після цього я більше ніколи не побачу ваших облич. Бо якщо побачу, то зроблю з них свою особисту дошку для нарізки, - тоді посміхається, показуючи зуби. - Як бачите, у мене вже була практика.
Погляд хлопця ковзає по мітках на обличчі Ніла, очі розширюються від розуміння. Він бурмоче вибачення перед дівчатами, перш ніж відірватися від лиса й стіни, розірвавши при цьому свій одяг.
Іноді дивно, як адреналін і страх можуть мотивувати людину. Джостен знає про це не з чуток. Він спостерігає, як дві постаті стрімголов тікає від будівлі, а потім розвертається й дістає зі стіни ножі.
- Що це, у біса, було? - вигукує Кевін позаду.
Ніл обертається й бачить, що товариші по команді дивляться на нього. Вони, очевидно, теж повернулися й стали свідками цього маленького прояву ворожості.
Парубок знизує плечима, повертає ножі назад Ендрю, не дивлячись на нього. Їхні пальці на коротку мить торкаються одне одного, і він бореться з тремтінням, що пробігає по руці, повертаючись до Рене та Елісон:
- З вами все гаразд? - тихо запитує.
- Звичайно, дякую, Ніле, - усміхається Вокер.
Еллісон дарує йому криву усмішку й неприємно піднімає вгору великий палець:
- Так, чорт забирай, у нас усе гаразд! Чортів Ніл. Виглядав як… Як якийсь борець зі злочинністю. До біса гарячий. Б’юся об заклад, сьогодні тебе обшукають!
Іноді рудий дивується, чому Рейнольдс і Геммік не ладнають, адже вони обидва не фільтрують те, що кажуть.
- Серйозно, Джостене, якого біса? - запитує Аарон.
- Відколи ти можеш кидатися ножами? - здивовано запитує Мет. - А ти завжди це вмів?
Ніл притискає руку до скроні, намагаючись угамувати головний біль, що наближається.
- Це не має значення, - він так втомився.
- Не має значення, що ти можеш кидати гострі предмети з відстані 30 футів (прим. ред.: 30 фунтів - трішечки більше, аніж 9 метрів; щоб ви розуміли, наскільки наш Ніл молодчинка (｡･∀･)ﾉﾞ ) з точністю до точки, - вигукує Аарон. - Так. Гаразд. Звісно.
- Як думаєш, зможеш повторити? - схвильовано запитує Нікі, простягаючи телефон з увімкненим спалахом. - Цього разу я готовий!
Джостен здригається від яскравого світла, піднявши руку, щоб уберегти очі, коли проходить промінь. Іншу руку стискає в кулак. На мить він усе ще відчуває холодну вагу ножів, тонке лезо, що вислизає з пальців. Від цього шлунок скручується й зав’язується вузлом, нудота швидко наростає.
Ігноруючи протести, він починає довгий шлях назад до Лисячої вежі. До нього мовчки приєднується Ендрю. Ніл кидає краєм ока один довгий погляд на нього й придушує зітхання. Та не втрачає іронії з приводу того, що це, мабуть, одне з небагатьох парі, яке Еллісон не виграє.
***
- Дідько, - Аарон дивиться на відкритий капот Мазераті, з якого валить пара. Потім повторює це ще раз для повної впевненості: - Дідько.
Вони всі стоять посеред якоїсь випадкової парковки, дивлячись, як Ендрю тихо лається, поки возиться з двигуном. Ніл здивований, що вони змогли заїхати так далеко; машина вирішила зламатися в напівпублічному місці, а не на бездоріжжі. Навіть вважає, що їм пощастило. У нього бувало й гірше.
Проте інші, здається, не згодні з цим.
Аарон продовжує витріщатися на машину, наче тільки завдяки гніву зможе її оживити. Дей відходить убік і бурмоче щось собі під ніс, імовірно, роздратований незручностями. А Нікі продовжує висловлювати Ендрю безглузді поради.
- Може, це радіатор? Або акумулятор? Або перевірити карбюратор? О! А як щодо…
- Ти просто перераховуєш слова, які закінчуються на “-ор”? - кидає шпильку Кевін. - Чи це єдині запчастини, які ти знаєш?
Щоки Гемміка запалали, але він відвертається від Кевіна, перш ніж знову нахилитися до Ендрю.
- Ух, я не можу зловити сигнал, - вишкірюється Аарон, закриваючи телефон.
- І що? - запитує Джостен.
- А те, Ніле, що немає сигналу - немає евакуатора. Немає евакуатора означає, що ми застрягли тут на чортзна-скільки!
Хлопець знизує плечима. Він і раніше спав у машині. Принаймні, снігу немає.
- Ні! - Дей виглядає жахливо. - У мене завтра іспит із західної історії. Я не можу його пропустити!
- Боже мій, це лише один іспит, Кев, переступи через себе, - закочує очі Нікі. - Кінець світу не настане.
- Тренер буде змушений посадити мене на лаву запасних, якщо я пропущу більш ніж…
- Ти щойно хвалився нам, що в тебе середній бал 4.0. Моє серце обливається кров’ю за тебе.
Кевін супиться, мабуть, єдиний студент коледжу, якого дратує нагадування про ідеальні оцінки.
- Гаразд. Але я також не збираюся ночувати в глушині з вами, ідіотами! Я навіть не хотів їхати в цю поїздку!
- Треба ж колись їсти, Кевіне, - бурмоче Ендрю. - Отже, шопінг.
- Ми навіть не наблизились до продуктового магазину!
- І хто в цьому винен? - категорично продовжує Міньярд. - Не я просив зайти в магазин, де продають бейсбольні м’ячі.
Дей знову починає щось бурмотіти собі під ніс.
- Ну, я теж відмовляюся тут спати, - втручається Аарон.
Ендрю показує вниз на безлюдну дорогу.
- Тоді починай іти.
Нікі видає здавлений гортанний звук.
- Але ж, Ендрю, ми за багато миль від кампусу! Це займе години!
- У тебе є кращий вихід? - кидає шпильку воротар.
Ніл закочує очі, поки товариші продовжують сперечатися. Він думає, що це не варте уваги. Байдуже, чи вирішать воти йти, чи залишаться, він втомився від усього цього галасу. Час імпровізувати. Джостен сканує майже порожню парковку, поки не знаходить щось, що, на його думку, може спрацювати.
Хлопці не звертають на нього уваги, поки не чують шум.
З однаковими виразами недовіри вони обертаються, коли Ніл знову заводить двигун.
- Що. Справді. Дідько, - Аарон роззявив рота.
- О, Боже, - скиглить Геммік.
- Ніле, ти не можеш просто так узяти чийсь байк! - шипить Кевін.
- Ти що, завів його? - запитує Аарон, у його тоні суміш благоговіння та відрази.
Джостен лиш знизує плечима.
- Тоді можеш спати в машині, Кев. Ви з Нікі можете пообійматися, - він ігнорує образи французькою, які Дей кидає в його бік, і продовжує: - Позаду є торговий центр. Там обов’язково є заправка або щось подібне, де ми зможемо викликати евакуатор. Ми залишимо байк там і попросимо працівника повідомити про нього.
Тоді кидає шолом в Ендрю, який ловить його на льоту. Той дивиться на предмет у руках. Потім знову на Ніла.
Сьомий день переходить у восьмий.
- Сідай, - каже рудий. Він уже закинув одну ногу на байк - стопа лежить на педалі. Хлопець дивиться на Ендрю, який так само зиркає у відповідь.
- Зачекай, чому Ендрю їде з тобою? - Нікі дується.
- Тому що йому належить машина, - просто відповідає Джостен, повертаючись до парубка: - Надівай.
Міньярд супиться:
- Чому сам не надіваєш?
- Тому що це не я ніколи не їздив на мотоциклі.
Ендрю пильно дивиться на нього. Потім недбало надіває шолом і підкрадається до Ніла. Зупиняється. Руки стискаються в кулаки.
Нікі прикриває рот рукою, а Аарон починає всміхатися.
Ендрю повертає голову, наче якось почув їх, але який би вираз він не мав на обличчі, усе закриває темний козирок. Через кілька секунд він повертається назад і, здається, наштовхується на щось плечима. Потім закидає ногу на сидіння позаду партнера.
Мотоцикл злегка нахиляється від їхньої ваги.
- Тримайся, - каже йому юнак. Коли Ендрю не рухається, Ніл зітхає. - Руки навколо моєї талії, Міньярде. Інакше ми не зрушимо з місця.
Він чує, як той гарчить. Джостен чекає.
Нарешті Ендрю ковзає вперед і обережно обіймає Ніла за талію.
Нікі та Аарон починають відкрито хихикати. Кевін проводить рукою по обличчю й хитає головою, наче переможений.
Ніл ігнорує їх, нахиляється вперед, піднімає підніжку й вмикає передачу. Тоді штовхає мотоцикл, і за лічені секунди вилітає з парковки, залишаючи решту монстрів позаду.
Вітер дме йому в обличчя, мотоцикл гуде між стегнами, а спину охоплює гарячий жар, коли вони мчать по шосе. Він намагається зосередитися на ньому, на цьому відчутті життя, яке намагається витіснити спогади про матір із країв свідомості.
Коли вона вперше викрала машину, він розбив їй губу, таким чином протестуючи.
- Хіба це не крадіжка?
- Це називається використовувати все, що є під рукою, на свою користь, Абраме. Дивись і вчись.
Йому було б краще знати. Зрештою, Мері походила із сумнозвісної злочинної сім’ї.
Слабкість - це передбачувано. Біжи швидко й далеко. Не озирайся.
Він згадує той випадок: тоді їхня машина зламалася в Парижі, коли за ними була погоня. Мати нашвидкуруч завела мотоцикл і посадила Ніла, коли вони промчали повз Ейфелеву вежу, повз Лувр, погойдуючись між смугами біля Тріумфальної арки. Він ледве встиг розгледіти визначні пам’ятки, настільки був наляканий. Тоді він сидів на місці Ендрю, притиснувшись до маминої спини й молячись, щоб усі випадкові постріли пройшли повз нього.
Як і всі інші випадки в житті Ніла - ця молитва залишилася без відповіді.
Рука Ендрю, що вказує в бік виходу, повертає Джостена до сьогодення. Він робить глибокий вдих, перш ніж з’їхати з рампи й заїхати на найближчу заправку. Хлопець спостерігає, як Ендрю заходить усередину, перш ніж припаркувати байк на задньому дворі. Потім сідає на тротуар і чекає, опустивши голову на руки, перебираючи пальцями волосся.
Дихай. Вдих. Видих. Просто дихай.
Він смикається, коли відчуває щось прохолодне на потилиці.
Міньярд лише піднімає брову, продовжуючи простягати пляшку з холодною водою. Ніл із вдячністю бере її й висмоктує половину, коли Ендрю сідає на бордюр поруч і п’є свою апельсинову газовану воду. Ніл закриває пляшку кришкою й ставить її на землю між ногами. Тоді вовтузиться з краєм колінної чашечки і вириває нитку на краю шортів, перш ніж та остаточно порветься.
- Дякую, - шепоче він у простір між ними.
Ендрю випускає короткий хрипкий подих, єдиний знак, що він почув.
Вони - дві гори, що стоять холодно й гордо. Між ними - долина тиші, прірва, яка затуляє їх один від одного, наче туман, що низько нависає над землею. Вона оточує й розділяє їх так, що Нілу здається, ніби він ледве бачить Ендрю, хоча той сидить прямо перед ним. Раптом розуміє постійне бажання Міньярда відчути його пульс. Він хоче переконатися, що хлопець справжній, що він усе ще тут, що так само зачеплений цим, як і Ніл. Простягнути руку й відчути рівну колонку горла Ендрю й заземлене, рівномірне серцебиття під кінчиками пальців. Бажання доторкнутися межує з відчайдушним, майже незбагненним у своїй інтенсивності.
Натомість Джостен нічого не робить.
Він не дозволить собі бути таким, як вони.
Дивиться вниз на свої простягнуті руки, лікті впираються в коліна, долоні широко розкриті, пальці розчепірені.
“Біжи, Абраме.” - шепоче голос його матері. - “Біжи, поки вони не побачили кров на твоїх руках”.
Ніл стискає свої руки в кулаки. Потім заплющує очі, відкидається на теплий асфальт і влаштовується так, щоб чекати, поки приїде евакуатор.
***
Чорт забирай. Нікі знову вкрав один із його йогуртів.
Це не повинно його так дратувати. Насправді, у звичайний день Ніл був би радий, що цей нестерпний кузен вживає щось корисне, адже він міг би бути таким же затятим споживачем шкідливої їжі, як і Ендрю. Але сьогодні це стало останньою краплею.
Він збирається вбити його.
Дев’ятий день переходить у десятий.
Переповнений непропорційно великою кількістю люті за передбачуваний злочин, Джостен відчиняє двері гуртожитку й прямує до кімнати Метью. Коридор цього разу переповнений, його свідомість непомітно фіксує Рене та Еллісон, які розмовляють біля своїх дверей, Мета, Кевіна та Аарона, які про щось сперечаються на сходах, і Ден, яка відчиняє двері кімнати, у яку він хотів потрапити.
Ніл ледве робить крок уперед, коли чує чийсь крик.
- Зупиніть цього дурисвіта!
Тіло діє швидше, ніж він встигає про це подумати.
Він відхиляється, коли хтось біжить на нього, й інстинктивно нападає, як кобра. Живіт, пах, ніс. Один, два, три удари, і Ніл не робить нічого, щоб послабити їх. Його жертва видає серію болісних стогонів поспіль. Він надто шокований, щоб дати відсіч, і падає на підлогу перед ним. Джостен холоднокровно розглядає хлопця, уперше помічаючи, як кров забризкала його сорочку й рюкзак.
- Срань господня, - чує він голос.
Парубок піднімає голову й бачить перед собою одного з членів футбольної команди. Він задихається, обличчя починає червоніти. Ніл припускає, що він переслідував хлопця - імовірно, також вигукнув попередження. Джостен нахиляється до землі, усміхаючись, коли бачить, як злодій здригається. Тоді бере рюкзак і піднімає його вгору.
- Напевно, ваш?
- Так, дякую, - видихає юнак із футбольної команди. - Це було до біса круто. Ти був схожий на клятого ніндзя. Як тебе звати?
Натаніель Веснінський .
- Ніл Джостен. Нападник, команда з Ексі.
- Террі Гумбольдт. Форвард, футбольна команда, - хлопець усміхається. - Схоже, що мені доведеться хоч раз потрапити на гру ексі.
- Не сподівайся, що тобі повернуть послугу, - категорично заявляє Ніл.
Террі хихикає, ніби Джостен жартує. Але він не жартує.
- Чувак, я твій боржник. Серйозно. Якщо тобі коли-небудь знадобиться допомога, просто зателефонуй нашій команді. Ми прикриємо твою спину.
Ніл лише піднімає брову. Йому не потрібні клятви у вірності.
- Ой, чому б тобі не приєднатися до нас у п’ятницю? Ми йдемо на вечірку до братства…
Джостен ігнорує його, кидаючи останній погляд на хлопця, отого, що на підлозі, який має нахабство знепритомніти прямо перед ними. Тоді обриває Террі, запитуючи:
- Припускаю, що ти подбаєш про цей шмат лайна? Він бруднить наш килим.
Гумбольдт сміється й щось кричить услід.
- Так, не хвилюйся, - Ніл бачить, як його усмішка стає злісною. - Моя команда про нього подбає.
Купка хлопців із футбольної команди піднімається сходами, перетягуючи непритомне тіло зі свого поверху й посилаючи Джостену кивки подяки. Террі востаннє обертається до нього й без попередження стискає його плече на знак подяки, перш ніж піти слідом за товаришами.
Ніл бореться з бажанням здригнутися, відраза підкочується до горла від цього дотику.
До його носа долинає мідний запах. Він дивиться вниз на свої руки й бачить там кров, імовірно, з носа засранця, але на секунду зір затуманюється. Невже рани знову відкрилися? Вони сирі. Він бачить, як вони роз’їдаються, відчуває, як горить плоть…
- Ніл. Ніл.
Підводить голову, щоб побачити своїх товаришів по команді, які оточують його.
- Відколи, бляха, ти став месником? - гостро запитує його Еллісон, переходячи одразу до суті справи.
- Те, як ти рухався, - повторює Мет у захваті, - ти був схожий на - бам, бам, бам - а потім він упав. Остаточно впав. Це було неймовірно! Ти навіть оком не моргнув!
- Це було схоже на те, що рухи були іншою натурою, - тихо говорить Рене, її тон був таким, ніби вона нарешті склала два й два. І, звісно, Вокер усе зрозуміла. Обеззброювати когось було для нього другою натурою. Це роки практики, коли його заставали зненацька, коли доводилося боротися за власне життя, коли потрібно було знати, де найслабші місця нападника, інакше він помре.
Дівчина дивиться на нього й бачить правду в його очах. Йому не потрібно спарингувати з нею, бо він уже знає, як це робити. І, на відміну від відпрацьованих сеансів ігрового бою між нею та Ендрю, він також знає, що в нього не вистачить сил зупинитися. Стриматися.
Як іронічно, що вони називають саме Міньярда монстром, коли саме Ніл народжений і навчений убивати.
- Ти зможеш грати? - огризається Дей, киваючи на його руки.
- Серйозно, Кевіне? - звинувачує його Елісон, тицяючи пальцем у плече. - Стікбол, прямо зараз?
- Не називай це так, - відповідає парубок. - І так, прямо зараз, тому що мені потрібно знати, чи може Ніл грати. Якщо він не гратиме, то помре.
Дякую за нагадування.
- Господи, Кевіне! - гарчить Бойд. - Він знає, ясно? І йому дозволено взяти вихідний, - тоді повертається до Ніла. - Хіба не так?
Якщо ти не пройдеш відбір після випуску, угоду буде розірвано, і тебе стратять. Ти зрозумів?
Слова Ічіро відлунюють у голові, холодна обіцянка пробирається по спині Джостена, залишаючи слід у вигляді мурашок по шкірі.
- Ніле? - запитує Дей.
Але хлопець відмовляється дивитися на них зараз:
- Я в нормі.
Кілька членів команди шиплять на цю заяву. Він ігнорує їх.
Рух привертає його увагу, і він бачить, як Ден повертається в бік сходів. Вона робить обличчя, яке чітко говорить: “ Ну? Зроби щось із цим”. Парубок простежує за її поглядом і зустрічається очима з Ендрю.
Вочевидь, він спустився з даху в якийсь момент. Ніл бачив, що він обгорів на вітрі - легкий рожевий відтінок вкрив щоки, вуха та ніс. Права рука застигла над лівою пов’язкою, наче він був готовий до бою, але щось зупинило. Тепер він просто стоїть і дивиться на Ніла з рештою Лисів.
Цього разу це видовище наповнює рудого похмурим задоволенням. Бачите? Він міг подбати про себе. Йому не потрібен був Ендрю, щоб втручатися щоразу, коли виникала загроза. Він чудово справлявся сам.
Але є щось в очах Міньярда, що притягує до себе. Відчуття гаряче й болюче, ніби він проковтнув один із ножів, які, як він знає, заховані на передпліччі.
Ніл розриває зоровий контакт різким поворотом, не в змозі більше витримати. Тоді востаннє дивиться на двері кімнати Мета, але гнів, який керував ним раніше, зник, зрівнявшись з адреналіном і насильством. Відчув, як підкрадається втома, наче тіні, коли згасає світло.
- Ніле? - він обертається й здивовано бачить, що Аарон дивиться на нього. Близнюк виглядає ніби знудженим, але Джостен бачить настороженість у звужених очах. - З тобою все гаразд? Чи мені теж розіб’єш ніс, якщо я спробую повернутися до себе в кімнату?
Він вказує на двері, ніби не очевидно, що йому доведеться пройти повз Ніла, щоб перетнути коридор. Ніби він не впевнений, що в цей момент хлопець не вдарить когось із членів своєї команди через поганий настрій. Слова сміливі, навіть легковажні, але Ніл бачить, що за ними ховається боягузтво.
Поєднання емоцій настороженості та покірності у погляді Аарона мимоволі показує, що він, мабуть, тисячу разів стикався з цією дилемою зі своєю матір’ю. Він асоціює Ніла з цим. І те, що зараз він асоціює з нею Джостена, миттєво виводить із себе.
- Я все одно міг би тобі вмазати просто тому, що мені не подобається твоє обличчя, - огризається рудий. Це дитяча репліка, злісний укол на те, на що натякає Аарон, але він вимовляє її з такою отрутою, що товариші реагують надто емоційно.
Очі Аарона розширюються, його обличчя інстинктивно відхиляється назад. Голови Ден і Мета шоковано відкидаються назад. Кевін робить крок уперед, одна рука піднімається до плеча Міньярда, готуючись відтягнути його назад, якщо буде потрібно. Рене трохи змінює свою позицію. Елісон лише примружується на нього, і очі видають її, коли дівчина з цікавістю переводить погляд на Ендрю. Бо як він може погрожувати заподіяти шкоду обличчю, яке виглядає точнісінько як людина, яку він кохає…
Ні. Він не піде туди.
- Що відбувається? - Нікі розгублено дивиться на них із відчинених дверей кімнати Мета. На ньому кислотні рожеві шорти, чорна футболка без рукавів із райдужними губами, на яких написано: «Я лизнув її, тож вона моя», і, очевидно, постільна білизна. Він щось їсть із підозріло знайомого на вигляд контейнера з-під йогурту.
А Нілу все це вже набридло.
- Ми закінчили з розпитуваннями? - гарчить він, ігноруючи Гемміка. - Бо я йду на пробіжку.
Це брехня, і вони це знають. Він у джинсах і не в тих кросівках, але вони нічого не кажуть, коли він проходить повз і спускається сходами.
- Зачекайте, що.. Що я сказав? - чує позаду себе плач захисника.
- Не хвилюйся, Нікі, він повернеться, - відповідає Вокер.
Але він відчуває, що вона каже це більше для того, щоб заспокоїти Ендрю. Тим більше, що Ніл відчуває, як вага погляду партнера приземляється прямо на центр спини.
Він відчиняє двері Лисячої вежі й тікає в ніч, відмовляючись озиратися.
***
- Що, у біса, відбувається? - запитує Ваймак.
Ден і Ніл зухвало дивляться на нього. Принаймні, Ніл дивиться.
Він відчуває, як на обличчі формується синець від удару Кевіна, знає, що до завтра він стане синім, а подекуди навіть чорним. Щасливчик приземлив його лише тому, що Джостен відволікся.
- Я серйозно, капітани , починайте говорити, або команда розбіжиться, - гарчить Ваймак. - Хто почав це лайно?
Ніл більше відчуває, ніж бачить, як очі Ден ковзають по його обличчю. Зрадник.
Він став покидьком лише тому, що Дей був ним першим, сівши на шию, щойно переступив поріг залу.
- Я не знаю, у чому твоя проблема, - блискавично вигукнув Кевін французькою, - але тобі треба витягнути голову з дупи й повернутися на корт.
- Та пішов ти, - з запалом відреагував Ніл. - Я ж тут, чи не так?
- Ти тут? - запитав Дей. - Ти повільний, незграбний. Першокурсник міг би тебе так побити… Джек міг би тебе так побити.
Джостен побачив, як Джек зацікавлено задер голову, почувши своє ім’я. Він небезпідставно припустив, що Кевін ображає Ніла. Його очі блищали, готові вхопитися за будь-яку нагоду, що трапиться.
І ось тепер Ендрю звернув увагу. Ніл знав, що він стояв неподалік, не поспішаючи одягав рукавички, поки Кевін і Ніл шипіли нерозбірливими, подовженими голосними, перемовляючись між собою. Але при згадці про Джека його плечі напружилися.
Вони вже дванадцять днів не розмовляли один з одним. Дванадцять днів без дотиків, без довгих поглядів, без поламаних цигарок, двозначних реплік і непохитної довіри. Дванадцять днів, коли нічого не було.
Ніл зціпив зуби, коли Кевін продовжив:
- Я хочу, щоб ти був уважним. Мені потрібна твоя голова. Негайно. Ти дав мені свою гру, чи не так?
- Я пригадую, що забрав її назад.
- Тоді зроби з нею щось. Бо що б це не було - на це соромно дивитися.
- У мене все гаразд.
- Дурниці. Ти ніколи не потрапиш на Корт у такому вигляді. Я тобі потрібен.
- Мені ніхто не потрібен, - тепер Джостен гарчав прямо в обличчя Кевіну. Коли вони встигли підійти один до одного?
- Та невже? Я впевнений, що Ендрю мав би що сказати з цього приводу, - огризнувся Дей, його зелені очі впивалися в обличчя Ніла, бачачи занадто багато. - Чи ви двоє все ще вдаєте, що це нічого не означає?
Очі Міньярда звузилися при згадці власного імені.
Ніл замовк.
- Це ніщо, але це більше, ніж те, що ти коли-небудь матимеш із Ріко. Принаймні, ми обидва ще живі.
Слова були злісними, вони вилітали з його вуст без роздумів. Інстинкт зачепити й завдати болю піднявся з якоїсь прихованої глибини.
Не минуло й секунди, як Кевін відреагував кулаком йому в обличчя.
Джостен відмовляється визнати, що укол, який відчуває зараз, є чимось іншим, окрім болю.
- Ми з Кевіном де в чому розійшлися, - процідив крізь зуби Ніл. - Це більше не повториться.
- Чорт забирай, не повториться, - погоджується Ваймак. - Знімай своє спорядження на сьогоднішній вечір, з тобою покінчено.
Ніл перехоплює його погляд.
- Що?
- Я сказав, знімай спорядження, Джостене. Ти любиш бігати, тож це те, що робитимеш, поки я не вирішу, що тобі можна зупинитися.
Коли Ніл продовжує витріщатися, абсолютно знерухомлений, Вінсент гарчить:
- Знімай шолом і щитки, віце-капітане. І я хочу почути: «Так, тренере».
Тремтячи від гніву й розчарування, Ніл за лічені секунди зриває із себе джерсі, кидаючи шолом і щитки на землю з ледь стримуваним гнівом:
- Так, тренере, - огризається, його слова просочуються отрутою.
Ваймак киває:
- Добре. Починай бігти, - і парубок йде геть від них, не озирнувшись.
Розлютившись, Джостен кидається навтьоки, штурмуючи доріжку навколо майданчика. Він відчуває, як команда витріщається на нього, зупиняючи свої вправи, щоб подивитися, на їхніх обличчях з’являється розгубленість. Власне обличчя палає, коли він демонстративно ігнорує це. Тоді Ден гарчить на них, щоб ті рухалися, і Лиси неохоче починають тренування знову.
За кілька хвилин він уже пробіг милю. За десять - дві, і вже наближається до третьої. Темп швидкий і жорстокий. Він уже дихає важче, ніж зазвичай після такої короткої дистанції, але Ніл вітає біль. З кожним колом це почуття штовхає його все сильніше й сильніше.
З такою швидкістю він, напевно, переб’є собі ноги. Він намагається віднайти сили, щоб не зважати, але нічого не відчуває.
Звуки корту віддаляються, коли він кружляє, не зупиняючись, його розум і тіло переплітаються одне з одним, поки він продовжує кружляти.
Це було блаженство. Він нічого не чує, нічого не відчуває, він БУВ НІЧИМ…
-НІЛЕ!
На повній швидкості біжить на Ваймака. Врізається в нього з повною силою, але той, здається, був готовий до цього, прийнявши удар із легким хрипом.
Але в Джостена інстинкт бере гору. Хтось щойно врізався в нього, здивувавши. Загроза. На нього нападають.
Падаючи, хлопець вивертає тіло, щоб за допомогою руки відштовхнутися від землі, перевернутися й акуратно приземлитися назад на ноги. Він чує здивоване зітхання чоловіка, коли нахиляється й махає ногою, щоб збити з ніг. Коли приходить до тями, то сидить прямо на грудях свого тренера, притиснувши лікоть до його горла.
- НІЛЕ, СТІЙ!
Той повертає голову, щоб подивитися на Ден, і здивовано бачить, що вона стоїть на колінах поруч із ними, розкинувши руки, ніби захищаючись. Або, можливо, щоб відштовхнути юнака. Таке відчуття, що вона вже деякий час кличе його.
Ніл здригається й миттєво відсторонюється. Вінсент трохи кашляє, задихаючись від повітря, що потрапляє назад у дихальні шляхи. Він сідає, відмахуючись від Ден, яка щось говорить йому, її руки занепокоєно тремтять. Але Джостен не чує їх, він лише відкидається назад у жаху. Що він накоїв?
Напав на свого тренера. Завдав болю тому, хто піклувався про нього, хто довіряв йому.
Він ставав схожим на свого батька.
Хлопець скочив на ноги, але стегна були проти цього . Натаніель тікає. Він ледве контролює рухи, замахуючись на верхню частину воріт, перш ніж граціозно стрибнути до краю оргскла. Він використовує імпульс, щоб схопитися за півдюймовий край, перевертається й падає на підлогу стадіону. Але зменшує удар по колінах і ногах, перекочуючись під час падіння.
З-за товстого скла до нього долинають приглушені голоси.
- Трясця твоїй матері!
- Ісусе Христе, ти це бачив?
- Він, бляха, перестрибнув через стіну. Так само, як… Але оп… Як газель, або леопард, або… Або щось таке.
Вони дивні, чужі. Загрози. Він повинен втекти. За кілька секунд з’являється Натаніель і він знову рухається.
- Ніле! НІЛЕ!
Одинокий голос лунає позаду, до болю знайомий. Це останнє, що він чує, коли тікає через один із виходів зі стадіону й зливається з ніччю.
***
Він біжить, біжить, біжить, біжить, поки не падає.
Це середина ночі, він на околиці якогось міста, якогось просторого передмістя, що має бути американською мрією. Принаймні, так йому казали.
З палаючими легенями, хлопець просто перевертається на землі й продовжує лежати. Не звертаючи уваги на те, що повністю відкритий, вразливий до того, що може прийти вночі. І щось прийде. Щось завжди приходило.
І він на це заслужив. Вони нізащо не заберуть його назад. Та й не повинні - він загроза, порушник спокою, невдаха. Емоційно невмілий, нестабільний. Він не може бути справжньою людиною. У нього ніколи не повинно було бути такої можливості, але він марнує і її.
Такий нещасний, самотній і холодний. Він не хоче бути там. Не хоче бути самим собою цієї ночі.
Тремтячи, Натаніель згортається калачиком, міцно притискаючи до себе коліна, чекаючи, поки темрява ночі не поглине його.
Коли через кілька годин сходить сонце, він усе ще не рухається. Не відчуває, що має на це сили. Та й куди йому йти? Куди йому залишилося бігти?
- Що ти робиш? - Натаніель злегка підводить голову й бачить маленького хлопчика з карими очима та світлими кучерями, який дивиться на нього знизу вгору. Звичайно ж.
- Існую, - відповідає Веснінький, а потім дивується, чому взагалі потрудився відповісти.
Хлопчик шморгає носом від такої відповіді.
- Це тупо, - потім він продовжує: - Мене звуть Джош. А тебе?
Натаніель. Кріс. Стефан. Алекс. Джеймс. Роберт. Філіп. Райан. Ніл…
Він облизує губи, перш ніж прошепотіти:
- Не знаю.
- Що ти маєш на увазі? Ти забув? - запитує Джош, збентежений. - Твоя мама тобі не дала імені?
Вона дала мені більше, ніж це.
Коли юнак мовчить, Джош тисне:
- Що ти взагалі тут робиш? Хіба в тебе немає дому? (прим. редакт.: справа в тому, що у мене немає дому..)
Дім. Дім уособлюється в п’ятифутовому чоловікові зі світлим волоссям і карими очима. Який дав йому ключ, дав життя, сказав залишитися. А він усе одно втік. Повністю не заслуговує на свій дім.
- Я його втратив, - відповідає натомість, його голос ламається.
- Ох, - голос сумний і тоненький. - Хочеш жити з нами?
Парубок повертається, щоб по-справжньому подивитися на хлопчика. Бачить довіру й доброту в його очах і вдячний, що світ ще не встромив у нього свої пазурі. Що він має таку безпеку й упевненість, коли пропонує свій світ незнайомцю, не боячись наслідків. Щиро сподівається, що Джош зможе зберегти це назавжди.
- Дякую, - тихо каже Натаніель. - Але я, мабуть, не повинен цього робити.
Джош киває так, ніби це має сенс у навколишньому світі.
- Гаразд. Я піду пограюся з моїм другом Майком. Бувай!
Він махає рукою, перш ніж вийти на тротуар. Веснінький підводиться на ліктю, щоб подивитися вслід, і насупляється, бо раптом розуміє, що Джош зовсім один. Ні батьків, ні старших братів чи сестер, нікого, хто міг би подивитися, як він переходить вулицю. Хіба це нормально в такому тихому містечку?
- Ніле! Боже мій, Ніле! Дзвони Ендрю, ми знайшли його. НІЛ, ТУТ!
І Натаніель механічно обертається, щоб подивитися на вантажівку, яка мчить по дорозі, а її водій і пасажир захоплено махають йому рукою. Мет і Ден. На їхніх обличчях змішалися занепокоєння й полегшення, коли вони побачили товариша.
Насправді вони настільки захоплені своїм відкриттям, що не помічають, як маленький хлопчик відходить від тротуару.
Він вкладає кожну краплину енергії, щоб скочити на ноги, біжучи до мети, яку, як він упевнений, не досягне. Мчить до чогось, що закінчиться лише болем для всіх, хто до цього причетний.
Здається, час зупинився, коли він добігає до Джоша, бачить, як паніка охоплює Мета, чує скрип гальмівної колодки об метал. Він не встигне, цього не станеться…
А потім він їсть асфальт, прикриваючи Джоша своїм тілом, коли вантажівка акуратно підрізає йому плече. Його негайно вивертає назад, і він відчуває, як плече вискакує із суглоба. Біль нестерпний. Хлопчина плаче під ним, його коліна та лікті вкриті подряпинами, але в іншому він неушкоджений.
- Боже мій, Ніле! - кричить Ден, підбігаючи до нього і падаючи поруч. - Ніле, з тобою все гаразд? Чорт забирай, Мет, виклич швидку!
З’являються інші сусіди, і Натаніель чує, як поруч із ним плаче жінка, піднімаючи Джоша з його рук і міцно притискаючи до себе.
Усе розмито, Бойд то наближається, то віддаляється, коли юнак нахиляється й кладе одну руку на неушкоджене плече.
- Ніле! Ніле, мені так шкода, так шкода… - він ридає, бурмочучи слова й плачучи так сильно, що Натаніелю важко звернути на нього увагу. - Ну ж бо, друже, залишайся зі мною. Треба зосередитися, - його обличчя бліде, а рука тремтить, але Веснінський не може знайти в собі сили сказати про це.
Потім Мет відходить, і якийсь чоловік нахиляється до нього, карі очі відчайдушно шукають його.
- Ендрю, - шепоче Натаніель.
Міньярд обережно притискає руку до його обличчя, привид заспокоєння торкається щоки. Потім він опускається на поранене плече, вправляючи кістку на місце.
Раптово пронизує вогонь, і за мить Натаніель втрачає свідомість.
***
У кімнаті щось пищить. Це звучить як будильник Кевіна, дратівливо високо, але занадто ритмічно, щоб бути будильником. Занадто рівно. І він просто продовжує лунати, спокійно й розмірено. Наче… Серцебиття.
О, Боже. Він знову в лікарні.
Натаніель не розплющує очей і просто слухає. У кімнаті хтось є, праворуч від нього. За дверима розмовляють щонайменше двоє, а може й троє людей.
На мить він замислюється, чи все це було сном. Можливо, справжнє питання полягає в тому, що не було сном? Чи прокинувся б він, побачивши свою матір, яка сидить поруч? Готову вирвати його з кімнати, посадити в машину й відвезти в найближчий аеропорт? Чи це агент ФБР, який чекає, щоб допитати його й повідомити, що Лола та Ромеро все ще десь там, а його батько досі на волі? Чи він справді самотній у цьому світі, його батько й мати померли, а мрії про штат Палметто й Лис - лиш фантазії?
Відчуває, як мерехтить розум, ніби затвор фотоапарата. Він балансує на вістрі ножа, завжди на ножі.
Коли він більше не може витримати думки про те, що не знає, що на нього чекає, розплющує одне око, щоб побачити, хто сидить поруч із ним. Це Рене.
Натаніель видихає з полегшенням, перш ніж настороженість і логіка повертаються до нього. Помістити Рене в одній кімнаті з ним - це стратегічно важливо. Зараз він явно ризикує втекти, тому вони хочуть, щоб хтось був у кімнаті. Але, незважаючи на все їхнє зіпсоване дитинство, лише двоє мають шанс, якщо він вирішить втекти.
І очевидно, що Ендрю не був добровольцем.
Можливо, саме плече прийняло на себе удар, але Натаніель відчуває, як грудна клітка не витримує. Він не хоче зустрічатися поглядом із Вокер. Не хоче ні з ким розмовляти. Можливо, просто прикинеться сплячим ще деякий час..
- А, ти нарешті прокинувся.
Матері його ковінька.
Натаніель розплющує обидва ока й повільно повертає голову до дівчини.
- Добре, що ти повернувся, Ніле, - мило усміхається вона.
Веснінський ковтає.
- Як ти себе почуваєш?
Ніби мене збила вантажівка .
Рене хихикає, ніби він промовив це вголос.
- Вважай це риторичним запитанням. Мені шкода, що я єдина, хто тебе вітає. Ендрю був поруч із тобою безперервно протягом останнього дня або близько того.
Настрій Натаніеля трохи піднімається від цього визнання. Ендрю був тут?
- Нам усім знадобилося багато зусиль, щоб переконати його піти додому та трохи відпочити, - вона співчутливо знизує плечима. - Ми не були впевнені, коли ти прокинешся.
Я був без свідомості кілька днів?
І знову Вокер ніби читає його думки.
- Лікарі сказали, що в тебе були ознаки сильної втоми й недоїдання. Ніби ти не спав цілий тиждень. Вони вирішили, що краще дати твоєму тілу відновитися та прокинутися за власним бажанням.
Натаніель дивиться в стелю, а потім просто киває. У голові все розплилося, наче на радіостанції, яка знаходиться поза зоною досяжності. І як би не крутив ручку, до тебе долинають лише уривки музики.
- Ти все ще втомлений?
Він знову киває.
- Нумо, вкладайся спати. Я зателефоную команді, щоб вони знали.
Натаніель заплющує очі, слухаючи, як Вокер встає й крокує до дверей. Як тільки чує, що вони зачиняються, він знову відкриває їх. Бідна довірлива Рене.
Швидко сідаючи в ліжку, він обводить поглядом кімнату й знаходить спортивну сумку, яку Ендрю, очевидно, приніс із їхньої кімнати. Він обережно підводиться, перш ніж дотягнутися й від’єднати від стіни апарат, до якого був приєднаний. Довгі смуги тканинних бинтів щільно обмотані навколо правого плеча, сковуючи рухи та ускладнюючи завдання більше, ніж потрібно. Здригнувшись, він вириває крапельницю, натягує на себе боксери, спортивні штани та худі, яке поклав йому в сумку Міньярд. На щастя, худі застібається на блискавку. Усе ще до біса боляче накидати тканину на плече, але він вдячний, що не доводиться натягувати через голову. Кросівки заховані під одним зі стільців у кімнаті, і він взуває їх. Потім обережно прямує до дверей.
Відсунувши жалюзі вбік, визирає в коридор. Рене розумна - вона ледь відійшла від дверей, щоб подзвонити. Якщо Натаніелю не вдасться непомітно підштовхнути її на чотири фути вперед, йому буде важко вислизнути за двері.
Але дівчину відволікає рух біля ліфта. Він чує голос тренера, і його серцебиття стає втричі швидшим. Він упізнає й інші голоси: Кевіна, Мета, Елісон - і Рене робить кілька кроків до них.
Це найкращий шанс, який він може отримати будь-коли.
Веснінський накидає капюшон на волосся так, що його обличчя частково закрите. Потім, якомога тихіше, відчиняє двері лікарняної палати й вислизає в коридор.
У цю мить він безмежно вдячний, що Ендрю поклав йому м’яку сіру толстовку, а не одну з його огидних помаранчевих лисячих.
Він спокійно йде в протилежний від ліфта бік, очі зосереджені на червоній вказівці виходу на сходовому майданчику поверхом вище. Хитрість полягає в тому, щоб поводитися так, ніби ти тут свій, тому й тримається спокійно й неквапливо. Він близько, майже відчуває смак свободи між зубами, коли чує чиюсь довгу й гучну лайку. Можливо, Кевін, можливо, Ваймак:
- Де він, чорт забирай?
Потім чує, як Нікі кричить:
- Ніле? Це ти?
Нерозумно, але Натаніель повертається й зустрічається поглядом з Гемміком. Потім він кидається через двері на сходову клітину й галопом біжить униз по сходах.
Один, два, три поверхи пролітають під ним… Бляха, вони поклали його на сьомому поверсі цієї лікарні? …Перш ніж він чує, як над ним грюкнули двері.
- Ніле, зачекай! Зачекай, будь ласка! Зупинись! - крики Мета луною розносяться по сходовому майданчику, і це лише підштовхує до подальшого руху.
Досягнувши першого поверху, він практично кидається через аварійний вихід, ухиляючись між лікарями, медсестрами та пацієнтами, борючись за свободу.
Він не може дозволити їм знайти його. Мусить вибратися. За будь-яких обставин. Мусить це зробити.
Коли знаходить бічні двері, які, очевидно, були трохи привідкриті, щоб хтось міг вийти на перекур, він влітає в них без жодної паузи. Полегшення проривається крізь нього, коли свіже повітря досягає легенів, сонце на секунду засліплює, коли він перечіпляється через Ендрю.
І сильно вдаряється об землю.
Він справді мав би цього очікувати.
Після короткої миті здивування, коли обидва дивляться один на одного, Натаніель намагається схопитися на ноги, сподіваючись, що шоку буде достатньо, щоб застати Міньярда зненацька. Але за лічені секунди його притискають до землі.
Палаюча цигарка падає біля його обличчя, а запах диму наповнює тугою.
- Ніле. Ніле, глянь на мене.
Натаніель - здичавіла тварина, його тіло б’ється, виривається й робить усе можливе, щоб втекти. Цього недостатньо. Ендрю сідає на нього, притискаючи парубка до місця. Тоді хапає одну з чужих рук своєю й затримує її над головою. Рука, яка прикріплена до його пораненого плеча, притиснута до боку. І тепер Веснінському не залишається нічого іншого, як дивитися в очі хлопцю, який каже:
- Тебе звуть Ніл Джостен. Ти один із провідних нападників команди Лисів в Університеті штату Палметто. Твій батько помер. Натан Веснінський мертвий. Ти в безпеці.
Натаніель дико дивиться в ці горіхові очі. Він має рацію. Він знає, що має рацію. Але він бреше. Мусить брехати.
Кевін і Мет, задихаючись, вриваються у двері поруч із ними.
- Трясця, а він швидкий, - визнає Бойд, хапаючи ротом повітря, дивлячись на обох. Він намагається всміхнутися, але це більше схоже на гримасу. - Гарний улов, Ендрю.
Дей нічого не каже, але його зелені очі прикуті до пари.
Ні Ендрю, ні Натаніель не відповідають Мету. Міньярд просто повторює:
- Тебе звуть Ніл Джостен. Ти нападник-початківець команди Лисів в Університеті штату Палметто. Твій батько помер. Ти в безпеці. Скажи це, наркомане.
Ендрю продовжує розтирати великим пальцем зап’ястя, саме там, де б’ється його серце. Поволі пульс починає заспокоюватися.
Ніл втягує в себе тремтячий подих. Він змочує губи й усвідомлює, як сильно хоче пити. Проте юнак усе одно вимовляє слова сухим, як пустеля, голосом:
- Мене звати Ніл Джостен. Початковий нападник Лисів в Університеті штату Палметто. Мій батько… - тут він спотикається й затинається, але Ендрю терпляче чекає. - Мій батько загинув. Я в безпеці.
Погляд Міньярда невблаганний. Він дивиться на парубка так суворо, ніби може назавжди викарбувати ці слова в його мозку одним лише поглядом.
- Пам’ятаєш, Натаніель Веснінський втік. Він помер у Балтиморі. Ніл Джостен залишився.
Ніл Джостен залишився. Натаніель втік, але Ніл Джостен залишився .
- Я хочу знову бути Нілом, - шепоче він.
- Тоді будь ним.
- Я не можу.
- Чому ні?
Він сумно хитає головою:
- Я не заслуговую на це. Частина мене завжди буде ним.
Не треба вимовляти ім’я вголос, щоб Ендрю зрозумів його.
Він киває на знак згоди:
- Натаніель - частина того, ким ти був. Він не визначає, хто ти є.
Ти є тим, ким ти вирішив бути .
Тоді повільно відпускає руки Джостена, але не відривається від нього. Ніл знає, що Міньярд ще не зовсім довіряє йому в тому, що він не втече. Він одразу ж піднімає руку над головою, щоб прикрити очі:
- Я напав на тренера. Я зробив йому боляче, - і шлунок скручує, коли він це вимовляє, провина з’їдає його зсередини.
Хтось пирхає.
- Та невже. Ти думаєш, що такого худорлявого лайна, як ти, достатньо, щоб здолати мене? Подумай ще раз.
Ніл відсмикує руку, щоб побачити Ваймака, який стоїть над ним. Очевидно, решта Лисів наздогнали його.
- Чесно кажучи, тренере, він надер тобі зад, - радісно підхоплює Нікі.
Ваймак кидає на хлопця сталевий погляд.
- Тільки тому, що я йому дозволив. Бог свідок, я кричав на нього цілих п’ять хвилин, щоб він припинив бігати, а він мене проігнорував, - чоловік розчаровано проводить рукою по волоссю. - Але це був дурний крок - намагатися змусити тебе зупинитися. Я мав би знати краще. Міньярд відлупцював мене за це по повній.
Погляд Ніла повертається до Ендрю, який безпристрасно дивиться на тренера.
Джостен хитає головою.
- Ні, це була моя вина. Я… Я завжди… Так я був вихований. Мені дуже шкода, що я такий…
- Замовкни, - сердито говорить Ендрю, але кладе руку на центр грудей Ніла, біля серця. Миттєво рудий відчуває себе заземленим.
- І що з того? - запитує Елісон.
Ніл здригається.
- Я завжди реагую так бурхливо, я роблю це без роздумів. Це… Це ніби інстинкт бере гору. Самозбереження, напевно. Я знаю, що вам це не подобається, але…
- Сказав хлопець, який кинувся під вантажівку, щоб урятувати п’ятирічну дитину, - обриває його Аарон.
Ендрю гарчить. Мет здригається. Уперше Ніл помічає блиск, що прикрашає ліве око Бойда.
Очевидно, Міньярд уже встиг висловити свою думку.
- Усе гаразд, - автоматично каже Джостен, його рука нависає над рукою Ендрю, намагаючись водночас заспокоїти Мета. - Ти ж не хотів. Це був нещасний випадок.
Тоді Метью зустрічається з ним поглядом, на обличчі з’являється вираз непокори.
- Я пробачу собі, але тільки якщо ти теж пробачиш себе, - кидає він виклик.
Ніл приголомшено мовчить. Потім хитає головою.
- Ні, ти не розумієш. Я не… - він задихається, втомлений від необхідності пояснюватися. - У мене назавжди руки в крові, - тихенько каже.
- Зачекай, це про той раз, коли ти завалив той мішок із лайном у гуртожитку? - запитує Кевін. - Ти про це говориш?
- Тому що це було приголомшливо, - сміється Мет, плескаючи долонею по плечу Дея. - Я переказував цю історію Ден кілька днів.
- А я була там, - весело каже Ден.
Ніл зводить брови.
- Але ви, друзі, були засмучені.
- Коли це ми казали, що були засмучені? - розгублено запитує Вайлдс.
- Ми переживали, що ти міг постраждати, Ніле, - додає Рене.
- Дехто з нас боявся, що тебе поранили, - тягне Аарон. - Інші просто хотіли повернутися до своєї кімнати неушкодженими.
- Але ви думали..
- Що ти виглядав, як гаряче лайно? Тому що, вибач, розбиваю твою мильну бульбашку, але ти й так виглядав, наче кексик, - усміхається Елісон. - Приголомшила твого хлопця. Як тоді, коли ми пішли з тієї вечірки.
Погляд, яким Ендрю дивиться на Рейнольдс, може розтопити фарбу, але дівчина лише всміхається у відповідь.
- О, чувак із киданням ножа? - втручається Нікі. - Срань господня, це було так круто! А потім у тирі - чорт забирай, Ніле, хто ж знав, що ти такий крутий?
Джостен витріщився на нього, потім на інших, які почали кивати головами на знак згоди.
- З таким прицілом твої удари по воротах мають бути точнішими. Ми попрацюємо над цим, коли повернемося, - робить йому зауваження Кевін. Ніл стогне. Тоді Дей тихо продовжує: - Але я не знав цього про твою маму.
Ніл знизує плечима у відповідь:
- Так вона почувалася в безпеці. Ми завжди спали з пістолетом під подушкою.
- Небезпечно, - бурмоче натомість юнак. Потім тривожно дивиться на нього. - Ти ж не робиш цього зараз, так?
Джостен лише піднімає брову, коли очі Кевіна розширюються.
Елісон закочує очі:
- Не дивно, що він подобається Ендрю. Він - уособлення хаосу. Розкажи групі, Міньярде, як ти почуваєшся щоразу, коли Ніл відкриває рота?
Аарон пирхає:
- Бачили б ви його, коли Ніл вкрав той мотоцикл.
- Вкрав? - перепитує Ден.
- Позичив, - поправляє рудий.
- Ти вкрав мотоцикл? - приголомшено повторила Елісон. - Чому ти приховував це від нас, Джостене?
- Хлопці, це єдиний раз, коли я бачив, як Ендрю їздить з-заду за все своє життя, - вигукує Нікі. - І я просто кажу, що, здається, комусь це сподобалося…
Його голос обривається через кулак Ендрю в живіт.
- Якою веселою не була б уся ця розмова, - затягує Ваймак, - Ніл технічно все ще залишається пацієнтом лікарні, тож я хотів би виписати його звідси й відправити додому. Туди, де мені не доведеться дивитися, як ваші жалюгідні дупи пускають над ним слину, - він дивиться на Ендрю. - Думаєш, зможеш відсторонитися від нього на десять хвилин?
- Так, у нас усе добре, - хрипить Геммік, тримаючи телефон біля обличчя, обхопивши рукою живіт. - Я маю на увазі, якщо не брати до уваги той факт, що в Ніла панічна атака, то виглядає так, ніби Ендрю притискає його до землі, а це набагато гарячіше, ніж я собі уявляв, - він підморгує їм обом. - Я надішлю вам.
Обличчя Джостена почервоніло, коли він зрозумів, що Ендрю сидів на ньому протягом усієї розмови, а він цього навіть не помічав.
Так само, мабуть, як і сам Міньярд. З палаючими вухами, він так швидко відштовхується від Ніла, що той клянеться, що бачить хмару пилу, яка тягнеться слідом за ним. І він, і Ендрю ігнорують лукаві погляди та хихикання інших Лисів, які прикривають руками посмішки, коли вони повертаються всередину.
Але коли Ендрю ставить Ніла на ноги, то не відпускає його зап’ястя. Ні під час реєстрації на стійці, ні в Мазераті всю дорогу додому, ні коли вони благополучно повертаються до своєї кімнати в гуртожитку, лежачи вдвох на ліжку Джостена.
Вони лежали на боці, просто дивлячись один на одного. Вдихаючи один одного, у дружній тиші.
Ніл є тим, хто порушує її:
- Я не такий, як Кевін.
Ендрю піднімає брову:
- Твоя одержимість стікболом говорить про інше.
- Ти не мій охоронець, - відповідає Ніл і дивується тому, як Міньярд шукає у своїй пам’яті відповідну розмову. - Між нами немає ніякої угоди. Я не хочу, щоб ти думав, ніби я обрав тебе лише для того, щоб ти мене захищав.
- Я так не думаю.
- Я обрав, бо хочу тебе. Тому що з тобою я відчуваю себе цілісним, щасливим, і, так, у безпеці, - додає він із блиском в очах. - Але це лише одна частина великої картини.
- Я ж казав тобі, як я почуваюся, коли хочу чогось.
- Так, знаю, - урочисто киває Джостен, але не може стримати усмішку, що розпливається на обличчі. - Ти нічого не хочеш. А я - ніщо.
Ендрю киває:
- І я не хочу нічого захищати.
Ніл перестає дихати. Очі розширюються, коли він дивиться на партнера. Ніл повільно простягає руку, так повільно, що Міньярд міг би зупинити її до того, як вона опиняється на його щоці. Рудий ніжно погладжує гладеньку поверхню подушечкою великого пальця.
І, дивовижним чином, їхня мовчазна розмова починається знову.
Я знаю, що ти можеш подбати про себе, але дозволь мені бути поруч. Дозволь прикрити тебе.
Ти більше, ніж просто зброя. Я нікому не дозволю так із тобою поводитися.
Я не хочу бачити, як тебе кривдять.
Ти їм не дозволиш. І я також не дозволю їм скривдити тебе.
Я не можу до тебе достукатися, якщо ти мене не впускаєш. Ти маєш намагатися краще.
Я спробую, обіцяю.
І ось ніс Ендрю майже торкається його носа, присуваючись усе ближче й ближче на подушці, поки Ніл не відчуває смак його дихання в себе на губах.
- Так чи ні? - Ендрю шепоче слова, і Ніл ковтає їх.
- Так, - вимовляє Ніл у відповідь, перш ніж губи Міньярда впиваються в його вуста.
Електричний контакт. Між ними пробігає перезаряджений струм і рветься на волю. Вони так давно не торкалися один одного, і потреба стрімко зростає, погрожуючи поглинути Джостена. Він стогне, коли пальці ніжно натискають на його щелепу, і він відкриває рот для Міньярда.
Язик Ендрю лиже його всередині, і юнак здригається, перш ніж присмоктатися до нього. Ніл проводить своїм язиком по внутрішній стороні зубів партнера й відчуває, як той задихається. Тоді Міньярд змінює кут поцілунку й занурюється ще глибше. Вони танцювали цей танець тисячу разів, але кожен крок здається новим.
Джостен запускає руки у волосся хлопця й ніжно смикає, а той кусає його за нижню губу. Обидвоє насолоджуються укусом.
Його рот такий гарячий на губах Ніла. Він мітить його, розпалюючи власний вогонь, щоб горіти яскравіше, гарячіше. Але на смак він нагадує темно-вишневе морозиво. Солодкий і гріховний водночас. Ідеальний. Це все. Здається, що він міг би залишатися так вічно, цілуючи Ендрю на двоспальному ліжку в темній кімнаті гуртожитку.
Але надто швидко Міньярд відсторонюється, поцілунки стають дедалі м’якшими й м’якшими. Це схоже на заливання вогню водою: полум’я відступає, але вугілля все ще горить під ним. Ніл відкидає голову назад на подушку, коли Ендрю притискає серію м’яких поцілунків до його шиї. Раптом дуже хочеться спати, його повіки заплющуються.
Йому тепло, він щасливий і в безпеці. Міньярд лягає поміж його ніг, поклавши голову на груди, і слухає, як б’ється його серце. Ніл вплітає руку в м’які пасма його волосся й дозволяє сну забрати себе.
***
Вони відпочивають у будинку Ваймака після нецікавого (і досить нудного) зимового бенкету. Ніл зняв краватку й почувається розслабленим, потягуючи віскі, поки Кевін розповідає про змагання, які вони бачили сьогодні ввечері.
Завтра Лиси роз’їжджаються, насолоджуючись різдвяними канікулами в різних місцях. Мет їде додому з Ден на тиждень, перш ніж вони поміняються й поїдуть до сім’ї Бойда. Еллісон і Рене вирушають на якийсь тропічний острів із мамою Вокер, Стефані. Нікі летить до Німеччини, щоб провести Різдво з Еріком та його родиною. Аарон уперше зустрічається з родиною Кейтлін, а Кевін проводить своє перше Різдво з Ваймаком та Еббі.
А це означає, що Ніл та Ендрю будуть щасливі на самоті в Колумбії цілих два тижні. Він не може дочекатися.
Погляд ковзає по кімнаті, де Ендрю стоїть поруч із Рене. Вони вдвох конфіскували дошку для дартсу Ваймака й використовують її, щоб потренуватися в метанні ножів. Поки вони поводяться досить пристойно, Вінсент уже повідомив їм, що вони будуть латати дірки, які він тепер має в стіні.
Інші Лиси вже благали Ніла продемонструвати свою вправність із ножами, але парубок ввічливо відмовився. Кидання ножів не приносить йому справжнього задоволення. (Також він не хоче показувати це… Ендрю)
Тож Джостен задоволено спостерігає за ними здалеку, хихикаючи, коли бачить, як Міньярд знову витріщається на цукрову потвору, яку Еббі приготувала для їхнього свята. (Він же листовий торт із масляною глазур’ю, який, за словами Ніла, практично вигукує ім’я Ендрю. Хлопець здивований, що той протримався так довго)
Він тільки й думає про те, як би вхопити шматочок і дати Ендрю, коли чує його ім’я.
- Справді думаєш, що зможеш перемогти Ніла, Ендрю?
Міньярд піднімає брову на Нікі.
- Він не такий уже й вправний, - хоча його голос монотонний, Джостен чує виклик, що стоїть за цим. Потім зустрічається з ним очима, і куточок його рота піднімається в тому, що ледве можна назвати усмішкою.
Засранець .
Ніл плавно підводиться зі стільця, вислизаючи від погляду Ендрю, який недбало рухається до обіднього столу, вдаючи, що зацікавлений підносом з овочами. Краєм ока спостерігає, як воротар цілиться, трохи відводить руку назад, а потім відпускає ніж і спрямовує його в намічену ціль.
Саме тоді Ніл ворушиться.
Коли його рука здіймається, хлопець чує, як хтось вдихає повітря, периферійним зором бачить нерішучий крок уперед, який робить Ендрю. Джостен вихоплює ніж у повітрі, а потім повертається до столу, дозволяючи лезу недбало танцювати між кінчиками пальців. Проходячи повз, проводить ножем по нижньому шару глазурі на торті, крок не сповільнюється. Потім він зустрічається поглядом з Міньярдом, і язик робить плавний рух угору по лезу, вилизуючи ніж дочиста.
Від припливу цукру хочеться вдавитися, але воно того варте заради виразу обличчя Ендрю.
У кімнаті панує мертва тиша.
Ніл незворушно продовжує крокувати до блондина, перевертаючи ніж у руці так, щоб зброя була руків’ям догори. Тоді повертає предмет власнику без жодних коментарів.
Міньярд просто витріщається.
Ніл піднімає брову.
Ендрю повільно простягає руку й забирає ніж назад. Хоча він повернув риси обличчя до нудьгуючого вигляду, Джостен звертає увагу на легкий рожевий відтінок на його вухах.
Потім Ніл виходить із кімнати.
Стіни одразу ж вибухають реакцією.
- Так, це мій хлопчик! Ніл - крутий! Платіть, засранці!
- Нізащо, Еллісон, ти можеш бути впевнена, що він переможе Ендрю в метанні ножів, не факт, що він виконає якийсь збочений трюк із ножем.
- Срань господня, це була найкрутіша річ, яку я коли-небудь бачив! Скажіть, що хтось зняв це на камеру? Я покажу це Еріку. Я покажу це всій Німеччині. Я покажу це своїм дітям! Боже мій, Ендрю, ти почервонів?
- Я казав, що він його поб’є, Бойде, і глянь на нього. Ендрю знищений.
- Агх, гидота.
- Заткнися, Аароне. Навіть ти маєш визнати, що це було гаряче.
- Гаряче? Це була найсексуальніша річ, яку я бачила цього року!
- Люба, ти серйозно? Я буквально станцювала на колінах для тебе вчора ввечері.
- …Гаразд, друга найсексуальніша річ, яку я бачила за весь рік. (Вибач, Мет.)
- Чорт забирай! Рене, не можу повірити, що ти так сказала. Тримай п’ятдесят.
- Дякую, Кевіне.
- Я серйозно не можу повірити, що він просто витягнув його з повітря. Він що, трахається з Бетменом?
- Ні, він трахається з Ендрю. Пам’ятаєш? (прим. перекл.: «Is he fucking Batman?»(fucking в цьому реченні перекладається, як «довбаний») «No, he’s fucking Andrew. Remember?» (а в цьому, як «трахатися»))
- Припини нести це лайно, Ісусе!
- О Боже, йому ДІСТАНЕТЬСЯ сьогодні ввечері.
- Заслуговує на це після того, що зробив.
- Я ж казала. Поганий, трясця, покидьок. Не зв’язуйся з моїм хлопчиком Нілом.
- Ні, але серйозно, Ендрю, хочеш, я принесу тобі льоду? Бо ти виглядаєш дуже збудженим і стурбованим… А, НЕ ВБИВАЙ МЕНЕ! Рене? ТРЕНЕРЕ!!!
- Припиніть дірявити мою стіну, ви, маленькі засранці!
Ніл нарешті дозволяє усмішці з’явитися на обличчі.
Можливо, вони мали рацію. Ніл Джостен - крутий.