Нічний басейн відтіняє бліде обличчя блакитним, а холодна вода на диво здається теплою ковдрою, що ідеально огортає тіло. Тихі хвилі від легких рухів розходяться й зникають у самих бортиків. Грудна клітина ледве підіймається, але настільки непомітно, що багатьох би це змусило перейматися.
Юнгі, що сидить навпроти юнака жодного разу не торкнувся води, лише мовчки спостерігав за вивченим напам’ять обличчя намагаючись розгледіти у ньому щось нове, ще невідоме йому. Проте кожна спроба завершується невдачею, яка супроводжується роздратованим поглядом.
- Чи буде хоча б один день, коли я зможу відпочити від тебе? - звучить так, наче він і не питає зовсім.
Юнгі не відповідає. Ніколи не відповідав. Він просто мовчки йшов залишаючи Чіміна тонути у власних думках, та тихо прикривав за собою двері. Пак ніяк не міг зрозуміти, що завдало більше болю: Юнгі, що йшов і повертався наступного вечора, щоб все повторилось знову чи коли він у рідкісні дні ігнорував його прохання і не ворушився до самої ночі поки Чімін не повертався до своєї кімнати кинувши на останок: - Сподіваюсь ти заснеш і потонеш.
Чімін ніколи не бачив сліз Юнгі після цього. Точніше не хотів бачити. Так легше, чи не так? Хай там як хлопцю точно немає діло до дивного юнака.
- Я хоч трохи привабливий? - голос хриплий від довгого мовчання. У Чіміна очі заплющені, а куточки губ підіймаються у посмішці.
- Привабливість річ суб’єктивна, - юнак опускається нижче та занурюється під воду повністю.
- Тоді чому я настільки неприємний тобі? - він шепоче, боячись, що Пак його почує.
Чімін чує, але зараз не до цього. Його серцебиття сповільнюється з кожною секундою, що він знаходиться від водою.
Це так приємно.
Мінус тільки один. Думки.
Вони поглинають і топлять у чомусь, що набагато щільніше за воду. Чімін асоціює їх з квітковою галявиною. Вони тихо підкрадаються наче аромат тих гарних рослин і змушують кашляти захлинаючись від сліз через алергічну реакцію.
Чімін ненавидить квіти. Всі, окрім однієї. Вона дурманить, заполоняє легені та змушує задихатись.
Біла лілія. Так він називав Юнгі, коли той пригортав тремтячого від холодної води до себе. Коли той занадто ніжно й з любов’ю прибирав мокре волосся з лоба.
Коли дозволяв алкоголю у крові старшого стерти всі спогади про такі вечори.
Пак підіймає голову над водою, вдихаючи кисень та дивиться пронизуюче.
- Моя лілія, - каже зовсім тихо та дозволяє сльозам змішатись з водою.
В Юнгі серце зупиняється, він обережно опускається, а хлопець тільки сильніше плакати починає.
Юнгі до смерті боїться води.
Тільки от за Чіміном він на саме дно піде, щоб той не захлинувся у болі один.
***
Чімін лежить у хлопця на колінах з заплющеними очима та легкою посмішкою на губах.
- Чімін, - голос знову тихий та хриплий, але зараз юнак цим насолоджується.
- Лілія, - відповідає стримано, проте не без посмішки.
- Чому ти любиш мене тільки, коли п’яний? - Юнгі до болю у грудях сумний, і він вже не ховає це.
- Бо алкоголь додає всьому барв, - він на секунду замовкає, - бо він руйнує світ в обмін даючи кілька годин щастя.
- Готовий на все, щоб було трохи якравіше?
- Тобі не зрозуміти, - чімін піднімається й сідає трохи далі, опускаючи ногу у воду, - все настільки сіре та фальшиве, що хочеться взяти багатсько різної фарби й розмалювати. Але ти бачив ціни на ту фарбу? - сміється, щоб обом не було так погано, - алкоголь набагато дешевший.
- Він не вартий твоєї душі, - хлопець розлядає воду, - це не завелика плата за кольровий світ?
- У цьому світі кольровий і ти, - губи піджимає повільно підіймаючись з холодної плитки та йде до виходу. Юнгі знову сумно дивиться на опущені плечі, знову запам’ятовує. Дивується, як алкоголь змушує його відкриватись все більше і бажати більшого від хлопця.
- Не потони. Світ стане паршивим без тебе, - кидає наостанок й зникає за дверима.