...

У ліжку Деніел ненаситний. Якщо хтось скаже, що це не так і що на нього це не схоже, то Ділан тій людині з чистою совістю заїде кулаком в ніс. Ділан знає краще. Хоча, коли так розібратися, то він і сам не певен, звідки у Денні постійно береться стільки сил та завзяття. А ще бажання — воно горить в його очах постійно

Коли б то він сам стільки працював ротом, то у нього б уже язик болів — розмовляти після всього йому б явно не хотілося. Проте з Деніелом це працює не так — що б там не сталося, хай би навіть світ валився, а розмовляє Деніел однаково багато. У процесі, з повним ротом, не спішачи ковтати, чи вже облизуючи розчервонілі губи опісля — байдуже. 

Чесно кажучи, у Ділана від нього болить голова. А ще зад. У Ділана дуже сильно і часто болить зад. Деніел може робити це всю ніч, не перериваючись на сон чи бодай якийсь відпочинок. Тільки-но розривається шорсткий пакетик, як Ділан вже знає, що його чекає пекельний вечір. Він не вміє казати «ні», тільки не Деніелу. Деніел гляне на нього з-під лоба цим своїм хитрим поглядом, запитає:

— Хочеш?

І Ділан хоче. Ділан дуже сильно хоче. Неважливо, як — сидячи, стоячи, лежачи. Як би той не запропонував, Ділан завжди робить усе, чого той захоче, просто фізично не знаходить в собі сили йому відмовити. Деніел йому пропонує, і Ділан бере. Хто він такий, щоб не взяти? 

Деніел заплющує очі, стогне, тихо й задоволено, і весь світ перестає існувати. І в ту саму мить Ділан готовий пробачити йому що завгодно — і повне ліжко крихт, від яких у нього постійно болить не лише зад, а й все тіло, і шурхотіння пакетів з солодощами вдень та посеред ночі, і розмови з повним ротом їжі, і навіть те, що біля нього він теж почав їсти багато солодкого, хоча й ніколи раніше цього не любив. Що завгодно.

Бо біля Деніела Ділан стає ненаситним теж.