Сакаар сяяв найяскравішими вогнями, які можна було коли-небудь побачити. Вікна зали в палаці розривалися від фотонних хвиль і стали схожими на крихітну подобу декількох сонць, що ледь умістилися в приміщенні. Оглушливо гучна музика, примітивна, набридлива, надто очевидна, але в цьому прояві та, що підходить кожному сакаарцю, що потрапляє в ритм в безглуздому танці. Фарби вбрання підданих і гостей викликали миготливий рефлекс навіть у самого Грандмайстра з неприродно блаженною навіть для нього посмішкою, що сидить на сірувато-білому дивані. Правитель взяв з таці, принесеної рабом слугою, келих з отруйно-зеленою рідиною і важко зітхнув перед тим, як зробити невеликий ковток, зітхнути ще раз і осушити келих другим жадібним ковтком.
Зелений колір перестав викликати бажання посміхнутися дві з половиною години тому.
Ен Дві Гаст відкинув голову назад, на м’яку спинку дивана, і заплющив очі. Відволіктися від зникнення бісовогоасгардського принца не виходило, і найгучніша вечірка десятиліття не могла виправити цю, здавалося б, незначну подію, яка мала б зіпсувати лише кілька хвилин вічно гарного настрою правителя, але ніяк не декілька годин. Такого з ним ще не траплялося — життя будь-якої істоти у Всесвіті було для нього цікавою цікавістю, а сама істота — дивиною, з якою грати можна зовсім недовгий час, бо кожна з цих істот — не більше, ніж дитячий секретик, на розгадку якого не пішло б більше кількох хвилин. Дитячий секрет трикстера не піддався правителю навіть через місяць його перебування поруч.
Злитися на Локі не виходило, скільки б Грандмайстер не намагався переконати себе самого розлютуватися, послати за революціонером загони кращих військ, схопити плавильний жезл і змусити кричати від болю, благати про пощаду, змусити здатися і підкоритися нарешті, покарати негідника за все безладдя, яке той влаштував на Сакаарі, за всі емоції, витрачені на нього, за всі ніжні погляди, які вони викликали. Не виходило, і все. Замість очікуваних хвиль люті і гніву, що розповзаються по тілу, з’явилося відчуття смутку і втраченості, що стискає серце, чуже для правителя, подібно краплі отрути на пелюстці прекрасної квітки — здатність, що дарує, відчути щось нове, але вбиває. Злитися на Локі не хотілося. Хотілося Локі побачити.
Грандмайстер розплющив очі, коли з течії роздумів його висмикнув улесливий голос рабині служниці, що щось весело лепоче, від чого правитель вже давно втомився, що він уже давно не хотів чути, але для підтримки образу чоловік розсміявся, проводячи рукою над диваном, запрошуючи одразу кількох гостей сісти поряд. Дотики чужих рук до шкіри та одягу такими захоплюючими вже не здавалися. Ен Дві на мить буквально насупився, коли тонка рука з яскраво-зеленими нігтями пройшлася по його грудях, огладжуючи сріблясту тканину, зачіпаючи пальцями край золотого халата, ледве стримав мученицький стогін, коли зустрівся очима з зеленими очима гостя, що сидів праворуч. У Локі очі зеленіші, більш пронизливі.
Грандмайстер різко схопився з дивана, випростався на весь зріст, широко-широко розплющивши очі і розплющивши рота. У голові ніби пролунав вибух, що одразу замовк, ніби впав величезний камінь, а за ним сотні інших. Тілом пробігло тремтіння — наслідок миттєвого усвідомлення.
— Ні… Ні, ні, ні!.. Ні!.. — бурмотіння, близьке до істеричного, погляд, що кидається по всій залі, збите дихання, як у підводної істоти, що потрапила на сушу. — Ні… Ні!.. Боже, ні…
— Грандмайстере?
- Повелителю?
- З вами все гаразд?
- Геть. Геть, ви всі.
Мить — і правитель побачив кольори, що вже не миготіли, а темні стіни зруйнованого космічного корабля, іскри, що зі скреготливим звуком виривалися із зіпсованих систем, дірки, через які були видно зірки. Ен Дві Гаст озирнувся по сторонах у паніці, рушив уперед, різкими рухами відкидаючи в сторони уламки заліза, що валялися на дорозі, заглядаючи в кожний кут, істерично оглядаючись, поки не зачепився поглядом за пробоїну у підлозі жахливих розмірів. На білу-білу руку, що звисала над прірвою, торкаючись її безвольно вигнутими пальцями.
Скалічене тіло в неприродній позі, застиглий погляд, крику в якому чулося більше, ніж у найзапекліших промовах, сповнений страху такого пронизливого, що страх цей став заразним, сповненим болем, що завдає біль будь-кому, хто побачив би його.
Грандмайстер завмер, затримавши подих. Знесилено опустився на підлогу поряд з неживим тілом принца, провів рукою по крижаній щоці, торкнувся кінчиком пальця вуст, ще кілька годин тому хитро усміхнених йому, кинув погляд, наповнений стражданням і ненавистю, на шию синьо-фіолетового відтінку, на темні сліди пальців на ніжній шкірі, що, так яскраво виділяючись, залишають опіки глибоко в душі.
Локі схожий на зламану ляльку, безпорадну, непотрібну, браковану. Адже він заслужив на це. Але злитися на Локі не виходить. Не вдається змусити себе залишити божество у космосі. Не виходить дивитися з байдужістю на страшні рани на ньому.
— Ох, мій хлопчику…
Правитель видихнув, коли в скляних очах принца відбився вогонь його пальців, що торкалися кожної подряпини, кожного сліду страшного болю, що поступово зникав з очей, розчинявся в молекулах шкіри, кожного синця, що згорав під руками імператора. Ен Дві прибрав пасмо, що заважало, з обличчя, поступово втрачаючій огидний синюватий відтінок, і уважно глянув у блідо-зелені очі, які з кожною секундою ставали все яскравішими. Живішими.
Локі різко зітхнув, часто блимаючи. Перевів переляканий погляд на чоловіка. Відкрив рота, втративши дар мови.
— Грандмайстере…
— Привіт, мій скарбе! Як спалося?
— Грандмайстере… Мені так шкода… Я не… Я не хотів цього… — істеричний лепет, що виривається з рота, перш ніж трикстер зміг би зупинити його.
— Тихіше, тихіше, — правитель обхопив руками обличчя Бога Підступності, нахилився, торкаючись чолом до чола.
Локі подався вперед, припадаючи до вуст правителя в шаленому, голодному пориві, прикриваючи очі, відчуваючи, відчуваючи, відчуваючи тепло чоловіка поруч із собою, бажаючи відчувати, відчувати, відчувати його й далі, і більше, а потім ще більше, до нескінченності.
Грандмайстер щасливо посміхнувся крізь поцілунок і притяг принца до себе, відчуваючи, відчуваючи життя в його руках та губах. А коли розплющив очі, побачив його не на страшному тлі руїн, а серед звичних жовтих та червоних барв свого палацу.
— Мій любий хлопчику, — рука правителя опустилася на шию трикстера, відразу переходячи на плече, ніжно гладячи, — ти так налякав мене.
— Вибачте, вибачте, вибачте, — Локі потягнувся за ще одним поцілунком, присуваючись ближче, не бажаючи ні на мить відсторонюватися.
— Я не злюся, — Грандмайстер засміявся. — Ти користуєшся моєю безмежною довірою, негіднику!
- Така моя природа, - Бог Брехні посміхнувся щиро-щиро, і Ен Дві вперше помітив у його погляді не приховану за маскою ніжність і… кохання?
— Якщо ти посмієш втекти або наразити себе на небезпеку ще раз, — владика награно посуворів, — я прив’яжу тебе до ліжка.
— Ох, я весь тремчу! — засміявся принц і уткнувся носом у шию Грандмайстра, вперше за довгий час зітхаючи без страху.
— Навіть зараз у тебе виходить образити мене!
- Що Ви, і в думках не було.
- Невже? Чим доведеш?
- Ви… мені не бридкі?
- Мало.
— Я не відчуваю до вас огиди?
- Мало, мій хлопчику.
- Ви мені симпатичні?
- Вже ближче, але…
- Я… кохаю Вас.
Грандмайстер подався вперед, притискаючи Бога підступності до спинки дивана, нестерпно повільно цілуючи.Слух опалив веселий-веселий сміх трикстера. Зелений колір очей уже не здавався таким огидним.
— Мій скарбе! - пролунав шепіт над вухом Локі. - Моя цукерко, моє золото, моє божество, мій хлопчик…
- Грандмайстере…
- Я так кохаю тебе, кохаю неможливо. Я такий радий, що ти зі мною… Ніколи, ніколи більше не йди…
— Я більше ніколи вас не покину, обіцяю.
Імператор стиснув рукою руку Бога Підступності, погладжуючи великим пальцем кисть його руки.
Танцювати не хотілося. Кричати від радості не хотілося. Усміхатися широко не хотілося. Не було сп’янілого екстазу. Не було зірок у власних очах. Не було метеликів у животі.
Було схоже на пригнічуючий смуток, лише присмак інший, абсолютно контрастний, що викликає залежність. Було тепло. Було м’яко. Було невагомо, але відчутніше тяжкості, що нагнітає. Було світло, але світло не різало очі, ам’якшило зіниці. Тонка рука з довгими пальцями, холод якої відчувався виразніше за все у Всесвіті, миліший ніжних рук усіх гейш у світі. Гострий погляд, що тепліє з кожною миттю, дорогоцінніший за найбільшийдіаманта. Насмішлива посмішка тонких вуст, що стає дедалі ніжнішою, цілющою краще за будь-яку магію.
Тонкий аромат кохання при найменшому торканні.
Грандмайстер уперше за все своє життя був щасливим. Поки десь в іншому кінці Всесвіту не пролунало клацання пальців.
— Грандмайстер?..
Погляд, сповнений жаху.
Попел на руці, яка щойно обіймала Локі.
Грандмайстер усміхався ще мить. А потім Всесвіт розірвав на частині розпачливий крик.