Чонгук затримує дихання з кожним пожадливим ковтком, поки не давиться гіркотою. Він порівнює це з обрядом очищення — за допомогою алкоголю стирає себе та почуття, ніби гумкою. Сміється над словами Джина, що в ньому вже настільки велика калюжа, що ніколи не висохне і травитиме його найближчі пару років. Сміється, тому що з приходом Намджуна ця калюжа висихає за лічені секунди.
Чонгук просить у Намджуна підтримати і потерпіти, чого не може сам. Намджун на його слова не реагує ніяк, лише повторює, що у них нормально не може бути взагалі. І Чонгуку краще змиритися. Його внутрішній світ настільки тісний, що доводиться позичати його в інших, нагло відбираючи потрібне тепло. Намджун же знає, що прохід у крихітний світ Чонгука коштує зовсім недорого: трохи теплого дихання на щоці та дзвін декількох бутилок найдешевшої випивки.
Чонгук говорить мало, більше п’є та читає списані сторінки у блокноті Намджуна. Дивується, бо сам не здатен відчувати й одного відсотка з написаного старшим. У цих нерівних рядках — його спасіння. Намджун же тільки підштовхує бутилку поближче.
— Ти так само почеркав мою душу, як і ці листки, — з образою говорить Чонгук. Від випитого його голос стає тягучим та глибоким, а голова ніби наливається розпеченим залізом. Намджун подавлює сміх, але не легку посмішку, і тягне Чонгука до себе, притискаючись сухими губами до його чола. Прохід у світ Намджуна коштує недорожче його вицвілих небес