Юнґі поставив на стіл лід-американо та сендвіч з індичкою. У сильний вітер і мряку лише божевільні будуть проводити обідню перерву за вуличними столиками на подвір’ї університету, проте його найкращий друг, що вже чекав там, обожнював негоду. Очі Юнґі миттєво засвітилися, щойно Техьон з’явився у полі зору. Йому вкотре снився день Кіма. В обіймах Морфея Мін бачив подібні видіння відколи Техьону виповнилося шістнадцять. Юнґі почував себе найщасливішою людиною на Землі, коли Кім став його сусідом у гуртожитку. От тільки юнак його не впізнав.
Техьон уже очікував щоденного запитання його друга:
-Ні, не пам’ятаю, як завжди,- Кім втомлено перемішував свій обід дерев’яною ложечкою,- Може, мій соулмейт просто помер давним давно та й по всьому.
Мін лиш фиркнув від цього ходу думок:
-Полиш це безглуздя. Впевнений, що у цієї людини просто жахливо тривіальне життя, а твій мозок і не може запам’ятати щось настільки звичайне.
Юнґі справді розглядав стрибки з парашутом як нове хобі. Гірше ж уже не буде.
Цьогоріч до них підселили першокурсника. Тепер вони ділили крихітну вітальню- кухню та ванну з деяким Чон Чонгуком. Юнґі було важко прийняти те, що він перестав бути єдиним близьким товаришем Кіма. Техьон і Чон одразу знайшли спільну мову, тому Чонгук був третьою і останньою людиною у всьому університеті, що проводила перерву за межами затишної їдальні. Сказати, що Юнґі це дратувало,- нічого не сказати. Він хвилювався, що першим сном, який Кім запам’ятає, буде день Чонгука. Мати односторонній зв’язок зі своєю людиною було невірогідно. Та тим не менш, малоймовірно не те ж, що і неможливо.
Повернувшись після останньої пари пізно у вечері, Чонгук застав своїх сусідів за переглядом фільму.
-Щоденник пам’яті? Ще раз?- Чон витріщився на сидячих в обіймах один одного Техьона і Юнґі.
-Не ще раз, а знову,- виправив Чонгука Мін, підвівши руку з піднятим вказівним пальцем. Це улюблений фільм Техьона, який він (разом із Юнґі) дивився, коли почувається пригніченим. А це траплялося часто. Чон, живучи лише декілька місяців з юнаками, вже знав кожну фразу на пам’ять і міг би переказати всю романтичну драму до найменших дрібниць.
-Клянуся, ви виглядаєте, як одружена парочка іноді,- Чон злегка посміхнувся, дивлячись на них.- Точно впевнені, що не споріднені душі один одного?
Серце Юнґі стиснулося від болю. Кім завжди був ласкавим з ним. Тому такі довгі обійми, прогулянки за руки; сон в одному ліжку під час грози; надто фальшивий спів балад про любов один одному; ромашковий чи імбирний чай, коли один з них простудився; розмови пізніми ночами про все і про нічого; поїздки до океану (Техьон його любить либонь дужче, ніж хмарне небо) кожні кілька місяців; сніданки в ліжко, милі прізвиська, бісові поцілунки в маківку перед сном… були такими… звичними.
-Чонгук-і, справжні найкращі друзі повинні виглядати як парочка,- другокурсник тугіше обійняв Юнґі. Останній лиш поклав своє підборіддя на голову Кіма. Найкращі друзі назавжди… Після кінця цього року, коли він отримає диплом бакалавра, Юнґі просто забереться звідси і обріже всі зв’язки. Чи варто терпіти біль безумовного кохання до своєї людини, якщо воно так і залишиться одностороннім? Мін вперше задумався про це.
-Ох, солоденький, чому ти так розчулився? Вони ж потім будуть разом, пам’ятаєш?- м’які подушечки пальців Техьона витирають гарячі сльози з лиць Міна. Четвертокурсник лиш кивнув. Ной і Еллі справді проживуть своє «довго і щасливо», от тільки він- напевно ні.
Вони так і заснули в обіймах один одного під пледом кольору блакиті неба, який подарував Міну на Різдво минулого року Техьон.
Сон Кіма перервав гуркіт з кухні. Нічний відпочинок у дивній позі на крихітному твердому дивані дає про себе знати у вигляді головного болю і затерплих м’язів шиї.
-Доброго ранку, Те,- Юнґі усміхнувся сусіду. На свою вдачу, він знову переглянув «Щоденник пам’яті» і побачив своє пухке від плачу обличчя. Проте Кім виглядав дещо збентеженим.
- Сьогодні субота, ніяких планів, окрім есе з англійської у тебе немає. Його потрібно здати до четверга.
-Юнґі,- очі Техьона наповнилися слізьми, коли він подивився на юнака,- Чому ти не сказав раніше?
-Гей, ангеле мій, ти так розхвилювався через завдання?- Мін залишив свою чашку кави на стільниці й за декілька миттєвостей вже стояв перед диваном.- Я тобі допоможу з ним, не турбуйся,- він ніжно прибрав м’яке волосся хлопця з обличчя.
-Чому ти не сказав раніше, що весь цей час це був ти?- Кім заховав обличчя в животі Юнґі,- Я пам’ятаю сон! Увесь сон!
Старший затамував подих. Чи могло це бути марення чи якийсь дотеп?
-Я так тебе кохаю, Юнґі,- Техьон підвівся на ноги і обійняв Міна за талію.- Ти ж вчора плакав через те, що я сказав, так? Ти ж знав усе, правильно? Дурненький, невже ти думав, що я відмовлю тобі?- Кім трохи відхилився.- Невже ти справді ніколи не помічав, як я на тебе дивлюся? Серце моє, я любив тебе з першого погляду, ні секунди платонічно.
-Те, я можу тебе поцілувати?- прошепотів Мін, ігноруючи запитання. Надто довго чекав, надто довго молився, надто довго зневірявся.
Не гаячи миті, Кім накрив губи Юнґі своїми.
-А най би вам добре було! Не на людських же очах! Я ледь апетит не втратив!- Чон просувався з своєї спальні до кухні. Проте його акторське мистецтво потребувало більше практики, щоб відраза стала переконливою.- До речі, вітаю з відкриттям очевидного.
Чон заплескав по столі і цим ледь не скинув каву сусіда з нього.
-Іди до біса,- усміхається йому Мін.
Як довго могла існувати дружба між тими, хто походять з однієї зірки?