Маленька, маленька рибка
Тут вода мілка й липка
Опустили вудки
На твої грудки
Твої ніжні поплавці
У чиїсь міцній руці
— раднице Суйон! Що скажете?
Дівчину висмикнули з роздумів. Її рідко можна було застати зненацька, та зараз вона повністю була поглинута особистими проблемами.
— новини?
Коротко підсумували суть запитання.
Дівчина підвелась зі свого місця за довжелезним столом із кедру. Ще багато чоловіків сиділи там.
Вона могла звітувати не підводячись, та сама хотіла привести думки в порядок. Чорно-червона облягаючи сукня заструменіло додолу. Зібравшись Хан Суйон розпочала.
— наші позиції зараз стабільні. Проблема лише із сусідами на сході, та це тільки питання часу, коли ми придушимо ті нікчемні імперіалістичні нападки.
Десятки пар вух чекали продовження.
Люди любили розпочинати і вигравати війни, та ще більше любили залишатись вінцем світобудови.
— у лісі біля Кілстару було знищено останній загін фавнів.
Залою прокотилась хвиля напруги і збудження, що зірвалась із вуст дівчини.
— чому так довго?
— вони добре вміють переховуватись і пристосовуватись. До того ж, там їхній дім. Рідна для них територія. Для нас — це було чуже поле битви.
«Вони не намагались боротись за своє життя, а намагались вижити. Тому це зайняло стільки часу.»
Така відповідь була задовільною.
Суйон сіла назад у крісло, відкидаючись на спинку й перекинула одну ногу на іншу.
***
Цей світ уже не був таким цікавим, як коли вона його завойовувала. Висока посада стерла всі гострі кути життя. Розслабила. Було нудно спостерігати за подіями з висоти пташиного польоту. Було нудно спостерігати за руйнацією світу від людських рук.
Ці її думки перебив візник, який відчинив двері карети й попросив пані вийти.
— приїхали, мадам.
Він уклонився, подаючи їй руку, і стояв так, поки дівчина не спустилась.
Суйон попрямувала додому. Величезні, холодні, кам’яні зали. Прислугу вона не любила. Вдома ніхто не чекав.
Вона переступила поріг, стягуючи з пальців перстні, і знімаючи сережки. Поклала в керамічну таріль біля входу. Там же стояв невеличкий акваріум із рибкою. Дівчина опустила у воду руку й тицьнула кілька разів у маленьке тільце, притискаючи до дна. А та, щойно звільнялась від ваги, спливала догори.
— хочеш жити?
Хан Суйон підхопила акваріум у руки й попрямувала в середину.
Цок. Цок. Цок. Луною розходились хоч якісь звуки життя в цій будівлі.
Вона не боялась залишитись сама, їй було страшно втратити інтерес до життя.
Дівчина вилила воду з акваріуму в басейн, який займав більшу частину вітальні з виходом на терасу в сад, яку розділяли лише колони й тюль, що розвивався від вітру.
Рибка впала, вдарившись об воду, а на поверхню задихаючись виплив срібноволосий юнак. На його шиї виднілись зябра.
Хлопець безсило вхопився за мармуровий край.
— ти… сука!
Намагаючись віддихатись просичав він.
Дівчина підійшла до краю, зверхньо, але й з бажанням дивлячись на нього. З-під подолу її сукні з’явився носок чорного взуття й так само обережно наступив хлопцю на руку. Він перевів подих і стримав реакцію. Вона не намагалась сильно тиснути чи зламати кілька кісточок, допоки не присіла, інерційно навантажуючи ногу своєю вагою.
Обережно прибрала мокрі прядки з обличчя юнака, оголяючи оскал. Ні, він не збирався здаватись. Він горів гнівом, а, може, і насолоджувався.
Суйон прибрала волосся, зануривши в нього руку, і трохи протягнула назад. А потім повернулась долонею до обличчя.
— як ти мене назвав?
З усмішкою проговорила дівчина.
Це була гра.
Вона підвелась так само легко, як і сідала. Особливо не турбуючись про кисть.
— вилазь.
— а ніжніше не можна було?
Йому, нарешті, вистачило сил, аби виштовхнути себе руками, спираючись об бордюр.
— одяг у комоді.
Суйон вказала рукою і відійшла, відвертаючись. Цю дію спровокували відточені за всі ці роки манери.
— чому я маю сидіти в тій банці?
— ти занадто виділяєшся.
— і що? У будинку нікого.
— не хочу ризикувати.
Він не відповів.
— одягнувся вже?
Дівчина повернулась і зрозуміла, що манери хлопця, навпаки, не кажуть йому нічого про поняття «особистого простору».
Ступивши крок назад, вона направляючись до виходу з кімнати.
— вільний до ранку.
І вийшла.
Якесь нове наповнення в житті цих двох відбулось. Суйон тепер оберігала почуття небезпеки. Лі залишився живим.