Ще в коридорі Чіфую зрозумів: щось не так. Бо двері квартири були прочинені. Навіть якби Баджі поспішав, то нізащо б не забув зачинити двері.
Мацуно обережно зайшов усередину. Роззирнувся. В коридорі речі були хаотично перекинуті. Хтось скинув пам’ятне фото, де Кейске обіймав Чіфую, а блондин тягнувся до Баджі, аби поцілувати у щоку. Вони вже не ніяковіли, як раніше. Коли Баджі вперше поцілував Чіфую, то обидва поспіхом відвернулися, аби приховати рум’янець. Навіть Кейске, отой забіяка з Томан, опустив очі. А потім юнаки потяглися один до одного за другим поцілунком..
Мацуно підняв фото. Чоловіку стало неспокійно.
– Кейске! – погукав Чіфую. Ніхто не відповів. Із сусідньої кімнати вибігли сірий і чорний коти – Нацу і Шіро. – Дідько, що знов сталося?
Коти синхронно нявкнули.
Тримаючи фото, чоловік пішов на кухню в супроводі домашніх улюбленців. Дивно, але тут погрому не було.
Відчуваючи, як у грудях підіймається страх, Чіфую дістав телефон і зателефонував Баджі. Довго чекав, слухаючи гудки, а сам міряв кроками кухню.
Баджі не відповідав.
Мацуно впав у найближче крісло. Від безвиході й відчаю завмер, запустивши руки у світле волосся. Де Баджі? Що з ним? Чому він зник, не попередивши? Як тепер його знайти? Зазвичай спокійний, чоловік не знав, куди бігти у першу чергу, до кого звернутися. Баджі не став би вплутуватися у щось незаконне, він обіцяв. А Чіфую вірив йому.
У відчаї чоловік схопився на ноги. Насилу відшукав потрібний номер і набрав.
– Привіт, Міцує, – Чіфую намагався говорити спокійно. Не вистачало тільки налякати Такаші. Примарна надія, що Баджі повернеться, ще не полишала блондина. – Баджі до тебе не заходив?
– Та ні, востаннє ми бачилися майже тиждень тому, – відповів той, – ти теж тоді був, пам’ятаєш?
– Так, – понуро відказав Мацуно. Такаші одразу ж вловив зміну голосу співрозмовника.
– Що сталося, Чіфую? – прямо спитав Міцуя. – Баджі у небезпеці?
– Ні, – відповів Чіфую, а тоді зненацька додав, – я не знаю, де він. Двері квартири були відчинені. У коридорі ніби хтось бився. Я… я не знаю, що думати. Ти ж читав про Кісакі й Кійомасу?
Протягом кількох днів у Токіо жорстоко вбили двох людей, котрих Чіфую знав. Обидва у часи середньої школи входили в угрупування “Токіо манджі”. Мацуно це здалося підозрілим. Тому він і хвилювався.
Баджі теж раніше був капітаном у Томан. Як і Міцуя з Чіфую.
– Ти ж не думаєш, що з ним сталося те саме? – Міцуя стишив голос. Певно, десь поруч знаходилася Юзуха, а вплутувати її чоловік не став би.
– Не хочу думати, та разом з тим… – Мацуно не закінчив, проте Такаші його зрозумів.
– Тобі знову снився кошмар?
– В тім то й справа, що ні! – вигукнув Чіфую і ледь не врізався у стіл. – Мені вже давно не сняться ті сни. Але Баджі зник.
– Зателефонуй усім, з ким спілкувався Баджі, – порадив Такаші, – ми з Хаккаєм зробимо те ж саме. Впевнений, з Баджі усе добре. І навіть якщо він чомусь пішов, то на те була причина. А ще Кейске неодмінно повернеться. Бо ти дорогий йому, Чіфую.
Такаші вмів підібрати слова. І хоча Мацуно повністю не заспокоївся, проте перестав піддаватися емоціям. Усе правильно. Можливо, Кейске кудись квапився. Можливо, загубив телефон і сам шукає спосіб зв’язатися з Чіфую. Бо знає, як Мацуно боїться його втратити.
Тож не час опускати руки.
Першим, кому зателефонував блондин, був Казутора Ханемія. Кейске постійно з ним спілкувався, Казутора часто заходив у гості. Але кілька тижнів тому зник. Баджі переживав через це.
Казутора не відповідав. І Чіфую потроху починав панікувати. Не вистачало, аби з Казуторою теж щось сталося.
Чоловік набирав знайомі номери, щось запитував, отримував негативну відповідь, клав слухавку і повторював цей ритуал знову і знову. Думками був далеко, згадуючи, як Баджі просив – суворо і вимогливо:
– Напишеш щось, як будеш удома.
– Що я маю написати? – дивувався Мацуно. Не розумів тоді, чому Кейске так оберігає його. А Баджі, той ще упертюх, не казав про сон. Хоча Мацуно поділився, коли страх втратити Баджі став нестерпним.
Не вельми приємні спогади.
Номери закінчились, а Баджі ніхто не бачив.
Чіфую знесилено опустився на підлогу. Телефон упав поруч. Від ґаджета не було ніякої користі.
Мацуно не пам’ятав, як довго просидів у квартирі, оточений котами, і витріщався на стіну. Аж тут задзвонив телефон. Чоловік озвався одразу, навіть не глянувши, хто телефонує.
– Баджі! – це було першим, що вимовив блондин схвильованим і напруженим голосом.
– Ні, це не Баджі, – голос у слухавці здавався знайомим, – Чіфую, це Такемічі Ханаґакі. Я…
– Такемічі? – Чіфую смикнувся, згадавши, хто це.
Літній день. Майкі, лідер “Токіо манджі”, сидить на сходах, – суворий і замислений. Чіфую забув, коли востаннє бачив, як Сано посміхався. Це турбувало. Час від часу Мацуно питав, що трапилося і чи може допомогти. Манджіро мовчав. Та сьогодні покликав Чіфую покататися на велосипедах. Рюґуджі з ним не було.
– Чіфую, я можу у тебе дещо попросити? – Майкі питає неохоче. Все ще сумнівається, чи правильно вчинив, звернувшись до Чіфую. Але друг не квапить, аби Сано знову не закрився.
– Звісно, – киває Мацуно.
– Я бачу, ти подружився з Такеміччі, – продовжив Сано. Тепер він дивився на співрозмовника. Чіфую кивнув. Якось вийшло, що вони з миролюбивим Ханаґакі швидко знайшли спільну мову. – Приглянь за ним.
Мацуно тоді здивувався, проте пообіцяв, що виконає прохання Манджіро.
А ще чоловіку спало на думку те, що Такемічі теж знав Баджі.
– Вибач, що турбую, – тим часом говорив Ханаґакі, – тут Баджі просив…
– Баджі поруч? – у Чіфую наче гора з плечей звалилася. Блондин полегшено зітхнув, скуйовдив волосся і розслабився. Напруга поступово зникала. Баджі просто пішов до Такемічі.
А чому, власне, Кейске треба було навідати Ханаґакі? Такемічі ж нічого не пам’ятав, відколи втрапив у ту жахливу аварію. Чіфую одного разу відвідав друга, але той його не впізнав. Мацуно тоді пішов з лікарні, понурий і зажурений.
– Він у поліцейському відділку, – відповів Такемічі. Чіфую знову напружився.
– Що сталося? Баджі зробив щось погане? Що ти там робиш? – питання так і посипалися з вуст блондина. На іншому кінці почулося зітхання.
– Я детектив, Чіфую, – пояснив Ханаґакі, – і я був змушений затримати Баджі у зв’язку з нещодавніми вбивствами…
Мацуно вже не слухав. Схопившись з підлоги, побіг до відділку.
***
Чіфую сидів у коридорі відділку. Детектива Ханаґакі не було, та чоловік вирішив дочекатися Такемічі. Він нервово стукав пальцями по бильцю незручного стільця й позіхав. Хвилювання втомлювало Чіфую, забирало сили й енергію. Востаннє блондин так нервувався й боявся перед сутичкою з “Вальгаллою”, бо бачив той сон. Тоді Мацуно місця не знаходив. Урешті, начхавши на те, що Баджі пішов з “Токіо манджі”, Чіфую кинувся шукати друга.
Кейске стояв на мосту. Вже у білій формі з безголовим янголом на спині. Чіфую було боляче це бачити. Хотілося попросити Баджі зняти цей ненависний одяг, забути про намір дізнатися плани Кісакі і повернутись у Томан. Бо без Кейске Чіфую почувався пригніченим і самотнім.
І коли він встиг так здружитися з цим відчайдухом?
– Баджі-сан, – покликав Чіфую. Тоді він ще не наважувався називати Кейске на ім’я. Той повернув голову. Довге чорне волосся спадало на спину безладними пасмами. Побачивши блондина, Кейске ледь помітно посміхнувся. Але світло-карі очі спалахнули теплим сяйвом.
– Чіфую, – брюнет відвернувся, наче боявся, що Мацуно помітить цей прояв ніжності. Кейске було простіше гаркнути на когось чи перевести все в жарт, проте з Чіфую він ставав геть іншим – розслабленим і спокійнішим. – Чого тобі?
Як би Кейске не намагався, аби голос звучав байдуже, приховати радість від зустрічі не зміг.
– Баджі-сан, – Мацуно сховав руки у кишені, – повертайся у Томан. Будь ласка.
Кейске перестав робити вигляд, ніби йому цікавий пейзаж навпроти. Повернувся, схрестивши руки на грудях. Привітний вираз зник із обличчя, коли він побачив забинтоване обличчя Чіфую.
– Я не можу, – Баджі похитав головою. Не втримавшись, підійшов до блондина, осяяний вечірнім сонцем. Мацуно завмер і дивився на Кейске з радісним здивуванням, як на божество. Брюнет обережно обхопив долонями обличчя друга і поцілував у чоло. – Пробач. Не можу і ти це знаєш.
Тоді брюнет різко відступив назад і поквапився піти.
– Баджі-сан, я бачив сон, де ти помреш під час бійки з “Вальгаллою”! – крикнув навздогін Чіфую. Кейске озирнувся. – Я бачу його постійно, відколи ти пішов, і цей сон такий реальний, такий жахливий. Ти помираєш, лежачи у мене на колінах, а я нічого не можу зробити. Баджі-сан, я не витримаю, якщо сон стане реальністю, я не зможу, я…
Кейске обіймав Мацуно. Коли підійшов? Чіфую обіймав його так, ніби Баджі мав зникнути назавжди. Не хотів відпускати, не міг, бо чомусь знав, що його кошмар може стати реальним.
– Я не помру, – говорив Кейске, а його волосся лоскотало щоку блондина, – обіцяю…
***
– Чіфую… – голос не належав Баджі. Мацуно розплющив очі. Він знаходився у поліцейському відділку. Спина заніміла від незручної пози, в якій задрімав чоловік. А ще він змерз.
Біля Мацуно стояв чоловік у темному костюмі й плащі. Чорне волосся неохайно зачесане, окремі пасма стирчали в різні сторони. Великі блакитні очі, а під ними темні кола, бліде обличчя. Схоже, у нього був невдалий день.
Незважаючи на те, що минуло багато років, Мацуно впізнав його.
– Такемічі, – блондин піднявся, – ти ж знаєш, що Баджі ні в чому не винен. Навіщо його затримали? Баджі кілька років не спілкується ні з ким з Томан, він…
– Заспокойся, Чіфую, – стомлено спинив його Ханаґакі, – я якраз збирався відпустити Баджі.
Чіфую полегшено зітхнув, не помічаючи, що на обличчі з’явилася мрійлива посмішка. З Баджі все добре. Зараз він повернеться. І Мацуно зможе обняти його.
Коли Кейске вийшов з дверей, Чіфую не став чекати і сам кинувся обіймати брюнета. Яким би сердитим і насупленим не був Баджі, він одразу ж заспокоївся, припинив косо зиркати на Такемічі й злегка посміхнувся.
– Сподіваюся, ти більше ніколи не станеш мене затримувати, – звернувся Баджі до детектива, – інакше точно щось зламаю. Ходімо, Чіфую.
Мацуно ж дещо згадав.
– Такемічі, ти пам’ятаєш Казутору? – спитав блондин.
– Хлопця з “Вальгалли”, який хотів убити Майкі? – відказав детектив. Чіфую стало сумно через те, що Ханаґакі знав про Ханемію лише цей неприємний факт. Після в’язниці Казутора змінився.
– Так, його, – підтвердив Мацуно. Баджі здивовано слухав розмову. – Ти міг би дізнатися, чи з ним усе гаразд? Казутора не виходив на зв’язок кілька тижнів.
– Нещодавно я ходив до нього, – понуро втрутився Кейске, – квартира замкнена, ніхто не відповідав. А, враховуючи те, що я дізнався, Казутора теж може бути в небезпеці.
Чіфую запитально глянув на Кейске. Про що той дізнався?
– Я перевірю, – запевнив їх Такемічі.
– Зачекаєш на вулиці? – спитав Баджі у Чіфую. – Маю дещо сказати нашому детективу.
Мацуно нітрохи не образився.
– Я все одно потім знатиму, – він знизав плечима і вийшов з відділку. Певно, Баджі розповідатиме Такемічі про власні кошмари. Він не любив про це згадувати, особливо при Мацуно. От тільки навіщо ділитися цим з Ханаґакі?
Бо Майкі теж бачив схожі сни, які стосувалися Такемічі. А детектив досі цього не знав.
Чіфую не знав, скільки разів Сано рятував Такемічі. Весь час опинявся поруч, бо хотів знати, хто бажає смерті його коханому. Ті сни перетворили життєрадісного Манджіро у замкнутого юнака. Добре, хоч Баджі він довіряв. А Кейске не міг не поділитися з Чіфую. Бо завжди всім ділився – хорошим і поганим.
Так вони утрьох і зрозуміли, що ті сни можуть стати реальними. А також усвідомили, що майбутнє можна змінити.
Невдоволений Баджі вийшов з відділку.
– От же придурок, – кинув брюнет наостанок.
– Не ображайся на нього, Баджі, – Чіфую взяв Кейске за руку, – Такемічі робить те, що має. До речі, а що він хотів?
Вони рушили в метро.
– Знайти Ханму, – вже спокійніше відказав Баджі, – той міг щось знати про вбивство Кісакі. Ці двоє завжди були разом. Навіть “Вальгаллу” разом заснували. Покидьки.
– І ти знав, де Ханма? – поцікавився Мацуно, надягнувши на голову капюшон. На вулиці було холодно, а Баджі не звертав уваги на таку дрібницю. – Звідки тобі відомо, де Ханма?
Відколи розпався Томан, Чіфую намагався забути про існування Шуджі й Кісакі.
– Казутора розповів, – сказав Баджі, – він не припинив спілкуватися з Ханмою. А я мав знати, де його знайти… у разі чого.
Брюнет не сказав, та Чіфую розумів: якби Кісакі вирішив узятися за старе, Шуджі знав би, де знайти Тетту.
– Ханму знайшли?
– Так. Ледь встигли врятувати.
Чіфую затамував подих.
– Ні… – вирвалось у нього.
– А це означає, – вів далі Кейске, – що хтось дійсно полює на членів “Токіо манджі”. І мені це не подобається. Бо якщо з тобою щось станеться…
– Нічого зі мною не станеться, – Мацуно притулився до Кейске,
– поки ти зі мною і поки я бачу світло у твоїх очах, Баджі, зі мною все буде добре.