Tårer (Сльози)

Чекала годинами його до нестями. Цей вечір був болючішим ніж зазвичай. Знову тиск, з усіх боків, треба обирати сторону навіть якщо її за тебе вже обрали. Ти на слизерині, а значить точно на боці смертежерів, тим більше ти чистокровна чаклунка з шанованої сім’ї.
Вона хотіла сьогодні поговорити, або посидіти у тиші разом з Гаррі. Але він сьогодні не прийшов, й на наступний день його теж не було.
З того часу вони й словом не перекинулись аж до зустрічі у будинку Блеза та Рона.
***
Тихий вечір сповнений запаху кави, парфумів та дощу. Гаррі грайливо посміхається, дивлячись на дівчину.
 — Пенсі, може повернемось до Лондону разом?
Вона лише важко зітхає та відводить погляд хитаючи головою.
 — Ні, Гаррі, — обережно загортає газету відкидаючись на спинку оксамитового крісла. — Я не повернуся до Лондона. Та й наші стосунки можуть погано вплинути на твою репутацію. Зважаючи на моє минуле і те з якої я родини, - холодно відсікає кожне слово.
 — То були помилки твоїх батьків, а не твої. До того ж минуле має залишатись у минулому, — знімає окуляри та тре очі — Я думаю, що якщо тебе дізнаються трохи краще, то зрозуміють яка ти, як ти змінилась і…
 — Яка різниця як я змінилась, якщо минуле все одно наздожене! — зненацька кричить різко підіймаючись з крісла. — Воно наздогнало Блеза! Наздожене і мене!
У кімнаті застигла тиша та відлуння крику, що відбивалося від стін, шаф, крісел та столів, розбивалося об скло вікон та келихів. Це було неочікувано для обох, наче все було добре, щойно вони були щасливі та планували своє наступне побачення. Проте ця напруга натягувалась вже давно, її стримувало лише мовчання. З першої зустрічі тут в Орхусі, вони не обмовлялись жодним словом про минуле, не згадували спільних тихих розмов та усього що було між ними у Гоґвортсі.
Дівчина тремтить усім тілом, обхоплює себе руками та сідає назад на м’який оксамит. Вони мовчать та не дивляться одне на одного, наче сором просочився до кісток. 
Він неочікувано навіть для себе згадує Рона, й той день, коли повернувся до магічної Британії, отримавши звістку.
У той день навіть його волосся потьмяніло, він був так само незграбний, але вже навіть не намагався щось з цим зробити. Навіть у Барлогу був траур, хоч вони й не погоджувались, а його мати була й зовсім проти обранця свого сина, але навіть та не могла й слова мовити.
А сам Рон мовчав усю церемонію, стоячи над труною зі скляним поглядом наче не змозі повірити. Біль сяяв у його очах, розливаючись по обличчю тілом, зісковзуючи по рука, спині до самих кісточок на стопах.
 — Я знав, — тихо промовляє Рон. — Я готувався до цього. І все одно виявився неготовий. - видихає важко, сліз вже нема, він не може плакати. — Хіба можна бути до такого готовим?
***
Вони мовчали.
На вулиці панував гамір, люди довкола сміялися, гучно балакали, хтось навіть вирішив заспівати. Але над Гаррі та Пенсі нависло напружене мовчання, вони не тримались за руки та навіть не дивились одне на одного, здавалось якщо підійти, то й тебе поглине задушлива тиша. Деякі люди обходили їх, не дай Боже їх теж захопить цей сум, що огортав цих двох. Ох, який скандал потрібно було зчинити аби вона дозволила провести, що б її провели.
Мірно крокуючи маґлівською бруківкою понад рікою, до найближчого місця для апарації, Гаррі думав про їх майбутнє. Старі будівлі возвеличувались над ними, тягнулись до неба та огортали духом давнини, загортаючи у свої обійми. Навіть у маґлівських кварталах, поміж будинків бриніла забута магія предків.
На прощання, біля самого кінця їх шляху, він ніжно обхопив її руку та поцілував, мовивши:
 — Я хочу бути з тобою. Попри все, — кидає м’який погляд на її обличчя, бачить там незгоду, обурення. — Світ я вже врятував, тому не бачу потреби відмовлятись від кохання.
Гаррі полишив її, не дозволяючи нічого й мовити, гублячись між кварталами цього чарівного міста, що повернуло йому смак до життя.
***
Пенсі не могла повірити, що це сталося з ним, з її другом. З тим самим Блезом Забіні, що з усього викрутиться, той кому завжди щастило. У яку б історію вони не влипали б, він завжди отримував на горіхи найменше.
І як виявилось нині цей ідіот вирішив не казати нікому про свій стан, намагався впоратись самотужки. Ні, звісно Пенсі пам’ятала, як Блез розпитував їх з Драко про якийсь особливий вид прокляття, про який вони обидва вперше чули. Проте якби цей бевзь розповів, що це йому потрібна допомога, вони вдвох перевернули б усю магічну Європу разом з Азією та Америкою.
Проте тепер сваритися на нього, було марно. Залишалось лиш споглядати за болем його Рона. Лише зараз вона може називати його на ім’я, бо бачить весь той біль, що він замкнув у собі, розсипаючись на очах. Цей хлопець був тим, хто був поруч з її найкращим другом до останнього.
У той день вони вперше говорили без шпильок та навіть обійнялися, відчуваючи спільний біль від втрати когось на стільки близького. Настільки прекрасного.
З Гаррі вони хіба що привітались.

Плакала під ковдрою ночами.