1989 рік
Натовп внизу вибухає оваціями, коли Барні Бартон злітає під купол цирку в перехресному світлі рамп. І захлинається, коли на канаті з’являється його молодший брат.
— Я впіймаю тебе, малий!
— Та пішов ти! — Клінт сміється просто в обличчя і завмирає в світлі софітів. Натовп заворожено видихає…
Так легко…
Тонке, мов різка, сильне тіло балансує на карколомній висоті. Розтяжка. Випад. Вниз, до упору… М’язи слухняно виконують вправи, канат під опорною ногою м’яко пружинить. Він злітає, мов пташка. Мов яструб. Вище, ще вище! Між зливою смертоносних стріл.
Вони проходять вздовж тіла, не шкодячи. Зі стуком, не чутним там, внизу, врізаються в мішені. Сотні стріл, випущених двома лучниками.
А він летить між ними, як пташка. Вище і вище.
І падає під крик розпачу нажаханого натовпу.
— Я ж казав, що впіймаю! — Барні підхоплює його біля самої арени і натовп полегшено видихає.
— Я знаю!
Барні такий: надійний і сильний. Сильніший за Клінта. Надійніший за страховку. Старший брат…
За лаштунками всміхається старий мечник…
2020 рік
Клінт розплющує очі. Різким ривком виринає зі сну, в якому танцює під куполом цирку, назад в стерильну реальність реанімаційного відділення бази Месників. В реальність, де пищать медичні прилади і пекельно болять всі отримані ним рани.
— Доброго ранку, спляча красуня. — над лікарняним ліжком схиляється заспаний і змучений Стів. — Як ти?
— Ще живий. Дякую за щит. — говорити боляче, ніби в горло хтось запхав цілого їжака.
— Дякую, що затримав того здоровила. Клінт… Я…
— Заткнись, Кеп. — Роджерс виглядає відверто паршиво, наче ось-ось заплаче чи гепнеться непритомний. — Все погано, так?
— Власне, ми вже планували твій похорон. Доктор Чо сказала, що ще трохи, і тебе не врятував би навіть контейнер.
— Чудово, що врятував. Все настільки паршиво?
— Він різав тебе по живому…
— Я в курсі, я там був. Кеп? Що сталося?
— Ми втратили вірус.
Краще би Кеп його вдарив. Клінт затримує дихання і намагається не завити в голос.
— Боляче?
— Насрати на моє «боляче», Стів! Як ви проїбали той сраний вірус?!
Кеп навіть не муркає про триповерхове матюччя, мовчки колупає носаком черевика плитку підлоги.
— Кеп?
— Ми витягували тебе, і він скористався моментом. Він вистрибнув в вікно, а Тор…
— Ніс мою дупу на базу, ясно. — Клінт мовчить, збираючись з думками. — Ти його бачив? Того, з ким я бився?
— Так, я відтягнув його від тебе. Він неслабко мені наваляв, а потім зістрибнув вниз.
— Обличчя добре роздивився? — Клінт знає, що Роджерс не тріпатиметься, а відповідь він має знати негайно.
— Так, він був без маски, і…
— Слухай мене уважно, в зроби, як я прошу. — Стів замовкає, вражений кригою в голосі Клінта. — Знайди старі афіші бродячого цирку Карсон Карнавал мандрівних чудес. З 88-го по 90-й. Знайди все, що зможеш. І тягни сюди. Тільки тихо, між нами.
— Клінт, я знайду. Тільки поясни, що саме я маю шукати на тих афішах?
— Того, хто був в лабораторії. — Клінт вміє дивитись поглядом-наказом навіть знизу вгору. А Кеп вміє зчитувати такі погляди.
— Навіщо? Тобто… Ні, не те. Як я його впізнаю? Минуло 30 років! Я бачив його хвилину…
— Шукай на афішах мене. — Стів майже не виказує здивування, тримає максимально відсторонений вираз обличчя. — Той, хто нам потрібен, буде поруч зі мною.
— Хто він?
— Мій старший брат, Чарльз Бернард Бартон.