Джін був упевнений, що вимкнув світло, коли залишав кімнату. Він помічає мерехтливий червоний вогник поряд із ліжком.
— Намджуне, це ти? — запитав хлопець.
Після його слів вогник миттєво згас, і Джін почув стримане “так, це я”. Він увімкнув світло, незважаючи на протести Намджуна, і глибоко вдихнув нічне повітря, перемішане із сигаретним димом. Хлопець сидів на його ліжку, недбало стискав у пальцях недопалок і виглядав винувато.
— Ти увесь час тут просидів? — запитав Джін і повільно підійшов до Намджуна ближче. Той лише киває і мовчки тягнеться до його тіла. Джін ледве стримався, щоб не закашлятись від гіркоти сигарет на його губах. Намджун невпевнено стиснув його плечі і відпустив. Він виглядав зовсім спустошеним. Раніше Джін звинуватив би суворі дієти, тренування по 16 годин та неймовірний ритм, який вони всі ледве витримували. Але Намджун був стійким до всього, окрім відсутності натхнення.
На підлозі валялися недопалки в перемішку з блокнотами та автоматичним олівцем. Джін потягнувся до одного з листків, але Намджун ласкаво відбив його пальці і посміхнувся, шепочучи “Не зараз”. І він ураз стає колишнім собою, впевненим і до незручного смішним. Джіна лякають такі різкі зміни.
— Вибач, що накурив тут, але в моїй кімнаті вікно не відчиняється, — сказав Намджун, і хлопець може тільки мовчки погодитись. Він не впевнений, як відреагувати, тому вимкнув світло і повільно потягнув Намджуна за руку до ліжка. Повітря між ними наповнене тонким ароматом сигарет і вечірньої втоми: воно тягуче і до неймовірного приємне. Для докорів у Сокджіна не залишилось сил.
Зранку Намджун мовчазний, і на усі питання лише непевно кривив губи. Мембери діставали його запитаннями про самопочуття, чим закінчилась його вчорашня втеча зі студії, чи написав він для них нову крутезну пісню. Намджун тільки посміхався автоматично і заперечливо хитав головою. Від нього знову пахло сигаретами. Зупинивши хлопця в коридорі, Сокджін наполегливо запитав, наскільки у них усе паршиво.
— Навіть мистецтво не повинно змусити тебе втратити гідність, — відповів Намджун. Сокджін йому повірив. Він вірив усьому, що розповідав йому хлопець про творчість. До їхнього знайомства Джін уявляв, що всі шедеври пишуться під ореолом пафосної драми. Насправді ж ціна одній пісні для чартів складала більше кави з алкоголем на сигарет, ніж він міг собі уявити.
Сокджін був впевнений, що спостерігати за Юнгі та Намджуном, які пишуть пісні, буде хорошим уроком. Насправді ж він лише зрозумів, що цей процес схожий на довгу очистку свинцю алхіміком, який навіть не має впевненості, що у нього вийде здобути свій філософський камінь.
Джін продовжував приходити до Намджуна, сідав поруч і час від часу підіймав листки, що їх кімнатою розкидав хлопець. І лише коли бачив посмішку полегшення на обличчі Намджуна, сідав поряд із ним, забирав блокнот та довго вчитувався в ледве зрозумілий почерк. І щоразу він був у захваті, щиро не розуміючи, для чого молодший травить себе сигаретами.
— Це — спосіб не взірватися від емоцій, які я повинен встигнути перенести на папір, — говорив Намджун, — ми не завжди можемо виразити свій стан адекватно.
Джін був готовий потерпіти все: його відстороненість, неприємний м’ятний присмак на губах та купу недопалків на підлозі. Це все тимчасово, доки Намджун не віднайде себе серед мільйона написаних ним слів. І усе знову буде як раніше.