«ДРАКО МЕЛФОЙ – ВІЛЬНИЙ»
Автор: Ріта Скітер
Як смертежер може спокутати свої гріхи? Після Другої чарівної війни Драко Мелфою поставили саме це запитання. Після довгого року в Азкабані в очікуванні суду, як і над іншими захопленими смертежерами, суд над Драко Мелфоєм нарешті розпочався минулої середи, 25 серпня, і закінчився за два дні.
Умови його звільнення невідомі. Чи будуть його тримати під домашнім арештом? Чи зобов’язався він інформувати Чарверсуд про інших смертежерів? Чи конфіскували майно його сім’ї на відшкодування втрат від війни?
Залишайтесь з нами, і скоро ви про все дізнаєтеся.
Герміона закотила очі й відкусила тост. За мить до цього вона проглянула початок статті і тепер її перечитувала. Вона пропустила початок, починаючи читати з рядка «Гаррі Поттер і героїня війни Герміона Ґрейнджер свідчили на його захист».
Її неабияк здивувала правдивість статті, зважаючи на те, хто її написав. Фото Драко, яке обрали для ілюстрації, мабуть зробили після суду, бо його волосся вже було чистим. І взагалі він виглядав так, ніби був на фотосесії.
Як правило, будь-яка фотографія чи стаття про Драко Мелфоя вранці приклеювалася до Герміониної стелі, але Джіні зазвичай довго спала у вихідні. Вона потрапила до другого складу «Святоголових Гарпій», і тренувалася спозаранку з понеділка по п’ятницю, тому відпочивала, коли тільки могла.
Герміона зовсім не очікувала, що наступного ж дня після суду з’являться новини, тому, схопивши «Щоденного віщуна», щоб закинути в сумку, вона витратила кілька дорогоцінних хвилин на читання статті. Дівчина подивилася на годинник. Вона ледь не спізнилася на роботу в книжковий магазин «Наріжний Камінь» — чудернацьку невеличку лавку на алеї Діаґон, де вона працювала у вихідні. Її зміни – з десятої ранку до шостої вечора по суботах і неділях – та частина її життя, яку Гаррі, Рон і Джіні не розуміють.
— Чому ти хочеш працювати у вихідні? — запитав Рон, коли був у гостях на дні народження Гаррі в липні. — Коли ти відпочиватимеш чи влаштовуватимеш особисте життя?
— Не всім нам потрібно спати до обіду, Рональде, — була її відповідь.
Крім того, Герміона майже одразу після закінчення Гоґвортсу зрозуміла, що у неї немає особистого життя. Перші місяці з Джіні були схожі на часи в гуртожитку, але, коли Гаррі приєднувався до них, вона поволі відчувала себе зайвою. Дівчина зрозуміла, що не може просто замінити одного Візлі іншим. Вона завжди почувалася трохи зайвою в дружбі Рона та Гаррі, але знала, що потрібна їм. А у стосунках Джіні та Гаррі завжди були моменти, коли Герміона не була потрібною.
В середині червня вона розіслала резюме на кілька вакансій, щоб бути зайнятою на вихідних, адже в неї більше не було домашніх завдань в суботу ввечері. Морті, власник «Наріжного Каменю», провів співбесіду як зі звичайною людиною, а не «Золотою дівчинкою», тож одразу їй сподобався.
Герміона склала газету, схопила жакет і попрямувала до місцевої точки аппарації. Вона перечитає статтю в магазині, бо відвідувачів там, зазвичай, не багато.
Дівчина роз’явилася на алею Діаґон біля «Флореана Фортеск’ю» о 9:25, як і щосуботи. Праворуч від неї загорілася лампочка, як завжди, а десь поруч пролунало:
— Міс Ґрейнджер! Що ви робите в ці вихідні?
Протягом першого місяця Герміона відповідала щось посміхаючись, вважаючи, що буде досить дивно, якщо вона скаже «О, насправді нічого. Просто працюю і читаю». У серпні вона перестала відповідати, а просто посміхалася. Зараз вона навіть не обернулася.
Вона пройшла повз знайомі фасади магазинів і дійшла до рогу Діаґон та Горизонтальної, відмінила чари, які Морті поставив напередодні, і відкрила магазин. Це був крихітний магазинчик, але в ньому тисячі книг. Він не був таким відомим, як «Флоріш і Блотс», але Герміоні подобалася тиша. У неї було півгодини на організацію, ведення бухгалтерії та сортування до приходу перших клієнтів.
Дівчина відкрила «Віщун» на прилавку й витягнула фінансову книгу магазину з тумбочки внизу. Вона розмістила останній лист з Австралії біля книги, плануючи відповісти «подрузі» Моніці Вілкінс, і легко натякнути, що хоче відвідати її в Австралії.
Герміона кілька разів переглянула статтю, шукаючи подробиці. Його вже звільнили? Чи залишиться він у маєтку з Нарцисою? Чи є новини про Луціуса?
Мелфоїв та інших обвинувачених смертежерів затримали минулого літа, десь через місяць по Фінальній битві. Після того, як міністерство зміцніло і Кінгслі став міністром, розпочалося «полювання». Усіх підозрюваних смертежерів кинули в Азкабан – чекати суду. Минулого літа Гаррі, Рон і Герміона тиждень свідчили Чарверсуду, аби допомогти ідентифікувати та оцінити обвинувачених. Гаррі боровся за те, щоб слухання Нарциси Мелфой відбулося якнайскоріше, адже мав докази її невинуватості та допомоги у битві за Гоґвортс. Герміона вважала його жадібне бажання звільнити Нарцису дивним, але не їй засуджувати друга, коли вона сама готова звернути гори, щоб врятувати Мелфоя.
На жаль, члени Чарверсуду ненавиділи родину Мелфоїв і сприйняли звільнення Нарциси за власну поразку, тож швидко віддали Луціуса під суд. Він отримав двадцять років, але вже зараз велася апеляція про скорочення терміну вдвічі. Драко ж чекав суду понад рік, як покарання. Багато з членів Чарверсуду тісно співпрацювали з Дамблдором, коли той був Верховним магом, і вважали, що Драко має сповна поплатитися за скоєне.
Герміона підскочила, коли о п’ятій хвилині на десяту двері відчинилися і зайшов перший клієнт. У магазині було тихо аж до обіду, поки Джіні не влетіла всередину, мов торнадо.
— Знаєш, я залишаю тобі статті щоранку, — кричала вона з дверей, поклавши руки на стегна. Герміона здригнулася від звуку.
— Так? — відповіла звичайним голосом.
Джіні, мабуть, зрозуміла, наскільки недоречною була її гучність, бо озирнулася й підбігла до подруги. Вона поклала руки на прилавок перед Герміоною.
— Я залишаю для тебе статті щоранку. Цікаві статті. І ось сьогодні найцікавіша стаття за останні кілька місяців зникла до того, як я прокинулася.
Герміона посміхнулася і передала газету Джіні.
— О, я вже в курсі, дорогенька! — вона кинула газету Герміоні на прилавок. — Я її побачила, коли снідала з Гаррі.
— Ну, вибач, Джіні, — Герміона відклала фінансову книгу. — Я думала, що ти вже прочитала.
— Якби я прочитала, то уривки були б над твоєю головою на стелі, коли ти прокинулася. Тому що я саме така подруга.
Герміона засміялася. Джіні любила здаватися небезпечною, навіть коли вона насправді не сердилася. Але Гаррі взагалі не міг розрізняти ці моменти.
— Так, ти чудова подруга, Джіні.
— І оскільки я така чудова подруга, то помчала сюди, щоб розповісти тобі те, чого не було в газеті.
Руки Герміони перестали гортати пошту. Джіні пишалася собою.
— Про що ти? — сказала Герміона.
— Сьогодні вранці Гаррі отримав дзвінок Флу, — Джіні посміхнулася й понизила голос. — За два тижні Мелфой працюватиме в міністерстві.
Очі Герміони розширилися. Вона наблизилася до Джіні й роззирнулася, щоб побачити, чи не підслуховує хто з клієнтів.
— Як? В якому відділку?
— Як інформатор. У аврорів.
— Інформатор? — Герміонині брови досягли лінії росту волосся. — Ти маєш на увазі…?
— Це не загальнодоступна інформація, Ґрейнджер, — сказала Джіні. — Але, мабуть, це була його ідея. — Джіні схопила м’ятну цукерку з миски на прилавку й почала її розгортати. — Перед тим, як учора піти на обід, Драко попросив слова і запропонував дати йому випробувальний термін, стверджуючи, що може бути «корисним» Департаменту аврорів у полюванні на решту смертежерів та темні артефакти, приховані проходи і все в тому ж дусі.
Герміона просто дивилася на неї. Джіні посміхалася у відповідь.
— Ти це зробила, Герміоно.
Герміона вирівнялася.
— Я нічого такого не зробила, — сказала. — Просто він знав, що робити та казати…
— Так, але після того, як ти виголосила свою велику промову. «Золоту дівчинку» треба слухатися! — Джіні стукнула кулаком по прилавку задля театральності подій, чим нагадала пару рудих близнюків.
Герміона закотила очі й схопила кілька запитів на резерв, щоб зняти книжки з полиць і сховати за прилавком. Вона попрямувала до невеликої ніші з полицями ліворуч від входу, а Джіні покрокувала слідом.
— Отже, — сказала Джіні, — ти так і не розповіла мені, як все вчора пройшло на суді. Як ти думаєш, він надішле тобі листівку з подякою чи завітає особисто?
— Впевнена, що ні те, ні інше. — Герміона дістала з нижньої полиці фоліант. — Він був зовсім не в захваті від моєї промови.
— Я думаю, що для нього мабуть не просто було тебе знову побачити, — проспівала Джіні. Герміона знала, що буде далі. — Останній раз, коли він бачив тебе… ну, ти знаєш…
Джіні завжди грала в цю гру. Вона переривала речення, коли говорила про Драко, щоб Герміона могла виправити її або заповнити прогалини. Це був її спосіб витягувати нову інформацію.
— Останній раз він бачив мене, мабуть, після Останньої битви, Джіні, — сказала Герміона. Вона обійшла подругу, щоб дістатися до стопок позаду неї.
— О, так-так, — сказала Джіні. — Але може це було раніше … Ну, не знаю…
— О ти, мабуть, про Кімнату на вимогу? — Герміона посміхнулася їй, граючи в Джініну гру, але на своїх правилах.
— Ну, можливо… Але я говорю про останню змістовну розмову, яку ви мали. Це було…
— О, змістовна розмова. Ти, мабуть, про другий курс, коли він назвав мене бруднокровкою на квідичному полі, — сказала Герміона нейтральним голосом, підкликаючи до себе книгу з горішньої полиці.
— Якою би сентиментальною не була та розмова, я впевнена, що після неї були змістовні розмови, наприклад…
— Коли я вмазала йому на третьому курсі?
— Так, а потім…?
— Коли він прибрехав Ріті Скітер про мене і Гаррі?
— Це все прелюдія, — Джіні махнула рукою. Герміона засміялась і почала підніматися по драбині, щоб дістатися до верхньої полиці. Джіні продовжила:
— Я говорю про ту змістовну розмову, яку ви мали трохи пізніше, можливо, на шостому курсі? Коли це було?
— Ти, мабуть, про ту нашу розмову, як полагодити зникальну шафу, так? — Герміона посміхнулася їй з другої сходинки. Джіні насупилася. — У нас не було змістовної розмови, Джин.
— Тоді, можливо, я плутаю це з…
— Тим, коли він впустив смертежерів у замок? — Герміона зрозуміла, що не впевнена, що вони в магазині одні, і їй, мабуть, слід грати в цю гру тихіше. Вона подивилася вниз і побачила, як Джіні хмуриться.
— Мерлін, Ґрейнджер. Чому ти закохалася в нього? — Джіні на мить припиняє гру й хитає головою. Серце Герміони зайшлося від слова з буквою «К». Джіні продовжила:
— Добре, то, можливо, це історія, яку ти мені розповіла… ти знаєш…
— А про яку історію то говориш, Джіні? — Герміона підійшла до верхньої полиці й знайшла порожнє місце, де мала бути книга. Вона нахмурилась.
— Історія про… може… останню таємну зустріч?
Герміона засміялася.
— О, таємна зустріч. Звичайно, — Герміона спустилася на одну сходинку, щоб перевірити чи книга не на полиці знизу.
— Знаєш, одна з багатьох ваших таємних ночей, — сказала загадково Джіні.
— Нічого не спадає на думку. Може конкретніше, Джин?
— Можливо, коли він востаннє цілував тебе? Коли це було?
Книжки там теж не було. Учора книги не було в фінансовій книзі, тож Герміона знала, що вона все ще в магазині. Герміона поклала руки на стегна й обшукала ряди. Вона згадала, що у книги сірий корінець.
— О, коли він востаннє мене поцілував. Дозволь мені пригадати. Будь ласка, потримай, — відповіла Герміона, не відриваючи очей від книг.
— Або можливо перший раз, коли він поцілував тебе? Можливо, це та історія, про яку я думаю…
Герміона подивилася на Джіні. Її обличчя було світлимі відкритим. Якось Герміона пропустила момент, коли Джіні перестала дражнитися й почала допитуватися. Вона чесно шукала відповідь на одне зі своїх ідіотських запитань. Як дивно, що подруга припускала, що…
— Джіні, — сказала Герміона і спустилася на кілька ступенів драбини. — Він не…. Я маю на увазі, — Герміона прочистила горло. — У нас не було стосунків чи таємних зустрічей. Нічого не було. Я думала, ти знаєш.
Джіні подивилася їй очі.
— І ніяких шалених поцілунків?
— Не було поцілунків, крапка, — Герміона зійшла зі сходів. — Ми не… він не мав до мене жодних почуттів.
— Не обов’язково відчувати щось, щоб завалитися до шафи з мітлами після занять і зацілувати тебе до безпам’яті, — Джіні заграла своїми бровами.
— Цілуватися в шафі з мітлами? Серйозно, Джіні, хто таке робить?
Джіні засміялася.
— Усі, Герміоно! Усі таке роблять!
Герміона почервоніла. Вона почувалася дурепою і ненавиділа це відчуття.
— Ну, мабуть, не всі, — Герміона відвернулася від Джіні, щоб перемістити драбину до іншого стелажа і знайти, вже нарешті, цю книгу!
— Герміоно, вибач, — Джіні пішла за нею. — Я не хотіла сміятися з тебе.
— Ти добре знаєш, що ніхто і ніколи нічим зі мною в шафі з мітлами не займався, — Герміона стабілізувала сходи. Джіні була єдиною людиною, з якою Герміона могла говорити про стосунки та секс. Або, точніше, відсутність у неї і того, й іншого.
— Навіть Драко Мелфой, — майже запитала Джіні.
— Навіть Драко Мелфой, — підтвердила Герміона. Вона почала підніматися. — Мені шкода, що я не можу розповісти тобі того, що так тебе цікавить.
— Я просто хотіла зрозуміти, чому ти його покохала, — голос Джіні став дуже тихим, майже шепотом.
Герміона помітила сірий корінець за кілька поличок далі, але сама книга її вже не дуже цікавила.
— Я теж, — сказала вона.
Після розмови з Джіні, вона зрозуміла всю безглуздість ситуації. Вони ніколи не цілувалися, не дивилися з ніжністю і навіть не розмовляли, якщо лише діалог не закінчувався дуеллю. Він ніколи не давав їй жодних підстав вважати, що може відчувати те ж саме, але вона все ж таки кохала його. І він не міг цього знати.
Були маленькі моменти, за які вона могла чіплятися, моменти, через які посміхалася, чи які не дозволяли заснути вночі. Один з них був на п’ятому курсі. Весною світло з вікна в класі Макґонеґел потрапляло на нього рівно на сім хвилин. З її місця на ряд позаду це було гарно видно й кожен раз дівчина чекала на ці сім хвилин. Йому завжди було душно в цьому класі біля вікна, тому він скидав мантію. На щастя, Макґонеґел їй довіряла і ніколи не запитувала протягом цих семи хвилин.
На четвертому курсі був Святковий Бал, для якого вона вивчила кілька танців, коли стала парою чемпіона Тричаклунського турніру, хоча Віктор і не був хорошим партнером. Під час «Французького вальсу», яким вшановували гостей з Бобатона, пари мінялися партнерами з сусідніми, щоб вклонитися, зробити реверанс і провальсувати коло, перш ніж повернутися до свого партнера. Герміона ніколи не тренувалася з іншими хлопцями, тому, коли вона повернулася і побачила перед собою Драко Мелфоя – не змогла дихати. Драко нахмурився, але вклонився першим, як вимагав того танець. Вона спостерігала, як його спина випрямляється, але лінії тіла залишаються натягнутими. Дівчина відчула на собі його погляд, коли схилила голову, а потім зігнула праву ногу, намагаючись не впасти. Випрямившись, вона побачила як він стискає щелепу, безсумнівно, готовий прокоментувати її реверанс. Натомість той підняв праву руку на рівень грудей, долонею до неї, і чекав, поки її долоня зустрінеться з його. Вона піднесла руку, але утрималася від дотику, боячись, що він відсахнеться. Між їхніми руками залишалось близько дюйма, весь час, поки вони вальсували. Він впивався в її очі до останньої секунди, перш ніж Віктор знову опинився перед нею. Тієї ночі вона більше його не бачила, але пізніше Лаванда розповіла, що вони з Пенсі пішли рано.
А ще був момент, якого насправді не мало би бути, але Герміоні справді не було за що себе винити, особливо якщо взяти до уваги гормони. Вона стояла в кабінеті Амбридж, чекаючи, поки Гаррі закінчить розмову через мережу Флу. Він розмовляв з Крічером і Герміона так відволіклась, намагаючись з’ясувати, чи бреше домовик, що не почула, як відчинилися двері і Амбридж прошепотіла «Експелліармус!». Коли її паличка вилетіла з руки, вона вдихнула, щоб попередити Гаррі, але побачила Драко, який тієї ж миті затиснув їй рот рукою. Він тріумфально посміхнувся, коли її очі розширилися. Хлопець розвернув її, притискаючи спиною до своїх грудей. Вона спостерігала, як Амбридж увійшла до кімнати з іншими членами Інквізиційного загону, які тягнули її друзів. Вона намагалася топати ногами по підлозі, стукати по стіні, що завгодно, щоб Гаррі не витягнули з каміну крихітні руки Амбридж, але потім рука Драко обвила її талію, а пальці зжалися над її стегновою кісткою, притягуючи спиною ближче до себе. Вона відчувала себе наелектризованою і наляканою. Він був таким теплим і сильним за її спиною, і його рука була так близько. Він, звичайно, не підозрював, що її серце вискакує з грудей не від страху. Тільки-но Гаррі витягнули з каміну, його паличка злетіла в повітря. Драко відпустив її, штовхнувши в обійми Мілесент Булстроуд і впіймав Гарріну паличку, перш ніж та вдарилася об землю. Рефлекси ловця. Це тривало секунду, але її було достатньо, аби Герміона не спала кілька ночей, мріяла й фантазувала.
Герміона перевела подих і потягнулася до книги із сірим корінцем, додавши її до купи зарезервованих запитів.
— Ти повернулася?
Герміона обернулася і побачила, що Джіні дивиться на неї.
— То що? Ти вже тут, чи я досі розмовляю сама з собою? — вона сказала.
— Не хочеш поділитися, що це тебе так захопило? — Джіні посміхнулася їй. Герміона засміялась і віднесла книги до прилавка. Джіні залишилася ще на півгодини, але тему Драко Мелфоя більше не підіймала.