Вони про це не говорять.
Як і раніше, вони курять, сидячи на пустих східцях перед парадним входом зачиненої на літо школи, чи десь на лавці посеред спустілого влітку шкільного подвір’я. Курять, катаючись з Роман на його крутій тачці. Курять, швендяючись світами, і ті світи чомусь завжди закінчуються або на закинутому заводі Ґодфрі, або ще десь, де не чутно нічого, крім їхніх кроків. А потім валяються перед трейлером Пітера — Роман вмощується у гамаку, сам Пітер розлягається просто на траві — і знову курять, якось примудряючись дотягуватись один до одного та передавати один одному цигарку.
Якось Лінда застає їх отаких, сонних, ледачих, розманіжених, огорнутих пахучою хмаркою диму. Ніхто з них двох навіть не рухається. Лінда висмикує з розслаблених пальців Романа пачку цигарок, витягає собі одну, нахиляється й відбирає у Пітера запальничку, котру той крутить у пальцях, час від часу підкидаючи вгору — закурює, кидає цигарки та запальничку у траву коло Пітера та щезає у трейлері. Пітер глипає на Романа — той справді примудрився заснути. Пітер смикає куточком губ у швидкій посмішці, повертає голову та продовжує витріщатись на хмари.
І так з дня на день. Добре, спокійно і дуже тихо.
Пітер навіть встигає забути про повню. Забути, як це буває голосно — коли рветься шкіра, тріщать кості й хочеться волати, але звук зрадливо застряє в горлі, виходить лише задихатись, тихо скиглити й слухати, як мить за миттю твоє тіло стає тілом звіра.
Сам не знає, як так виходить — Лінда їде в Румунію на декілька тижнів, залишає його самого. А Пітер забувається — поряд із Романом він завжди забуває про все на світі, бо з ним ніколи не знаєш, що тебе чекає за рогом.
Він забувається і згадує про повню уже вранці потому, як вона відбулась.
Боїться розплющувати очі, бо під щокою явно не його стерта бавовняна наволочка, а щось м’яке, плинке і дуже гладеньке.
Він згадує, що Роман любить спати на чомусь такому. Атлас це чи шовк — куди там Пітеру в цьому тямити.
Під повіки ніби хтось піску сипонув, та він їх все ж розплющує. Важко перевертається на спину — все тіло як поламане, ноги й руки ледве згинаються. Цікаво, що він такого вночі робив?
— Доброго вечора, — доноситься голос звідкись збоку.
Пітер сідає, повертає голову — шия неприємно хрустить — і бачить, що так, надворі й справді беруться сутінки. Роман розслаблено сидить у м’якому кріслі коло вікна й читає книжку. Залишки променів надвечірнього сонця плутаються у його волоссі, від чого те відливає блискучою розтопленою міддю.
Пітера раптово накриває бажанням доторкнутись до його волосся, пропустити пасма між пальців, відчути, чи справді воно таке гладеньке, яким здається. А вовк всередині вимагає заритись у нього носом, вдихати запах, можливо навіть втягнути пасмо до рота й спробувати його на смак.
Він здригається від таких думок. Відкидає ковдру й зривається на ноги. Випростується й морщиться, коли в попереку прострілює — серйозно, що він такого робив? Полював не на кролика, а на цілого бика?
Йому треба якомога швидше звідси піти. Через вікно, як минулого разу, пробиратись не хочеться, бо тоді доведеться або перелазити через Романа, або просити його посунутись. Та тоді може зав’язатися розмова, а Пітер не готовий з ним зараз говорити. З іншого боку, за дверима може чигати Олівія або Шеллі. З ними бачитись він не має ані найменшого бажання.
Та з двох жахіть завжди обирають менше. Тому Пітер простує до дверей.
— Голий підеш? — з насмішкуватою байдужістю питає Роман, не відриваючи очей від книжки.
Пітер мало не б’є себе по лобі. Обертається, поглядом одразу ж впираючись в купку одягу, на цей раз турботливо складену на комоді. Підходить, хапає спортивні штани й, кривлячись, рвучко їх на себе надягає. А тоді, настільки швидким кроком, наскільки може, тікає з будинку — на його щастя, йому ніхто не трапляється, ще й вхідні двері не замкнені — та шкутильгає до себе.
Йому залишається лиш сподіватись, що Лінда не повернулась додому завчасно і що він нікому терміново не здався. Говорити не хочеться не лише з Романом, а взагалі ні з ким. Вони питатимуть, що з ним таке, а що він скаже? Йому б спершу самому зрозуміти, що з ним коїться.Всі решта поки можуть зачекати.