Ти зараз лежиш на моєму ліжку та гортаєш книгу, яку тільки-но знайшла. Зачитуєш мені цілими уривками.
— Місяць знаходиться в Скорпіоні, що вказує на потяг до песимізму, невміння приймати існуючий стан речей та несхильність шукати в ньому радість…
Твій голос зачаровую, він такий м’який та украдливий, навіть зараз, коли ти заради жарту читаєш мені астрологічну книжку. Гадки не маю, звідки вона взялася в моїй квартирі, намагаюся згадати, чи цікавилася чимось таким Нурія або Сусана. Здається ні. Можливо хтось подарував цю книжку, відмовлятися було неввічливо, тож потім її й заштовхнули подалі на полицю.
— Це дуже цікаво, — тепер тобі весело, ти змахуєш з обличчя світло-каштанове волосся: зачіска розтріпалася вночі, я милуюся тобою, простішою, ближчою. — Ірене, ти знаєш, що, судячи з написаного, ми маємо постійно ворогувати?
Я сідаю на ліжко біля тебе, ти віддаєш мені книгу, перекочуєшся на спину, навіть не намагаєшся прикрити оголені груди. У деяких речах ми з тобою дуже схожі. Якщо подумати, таких речей навіть забагато.
— Не бачу нічого щодо ворожнечі, — кажу я, мигцем проглядівши текст.
Папір сірий, не кращої якості, літери трохи розмазані. Чи то ніхто не слідкував за печаттю, чи то порушили умови зберігання, чи то щось інше. Прочитати можна, проте швидко рябить в очах.
— Трохи нижче написано про сумісність, — підказуєш ти. — Тільки-от не знаю, як вірно рахувати вік? Реальний чи той, яким він має бути?
— Ти зараз не жартуєш? — уточнюю я.
Ти лише фиркаєш, я відкладаю книгу, проводжу пальцями по твоїй руці: від ліктя до долоні.
— Ти холодна, — ти посміхаєшся. — Дивно звучить, так? Я про пальці кажу.
— Я зрозуміла, — відповідаю, та додаю те, про що думаю в останні дні: — ми ж з одного часу, чому не зустрілися раніше? Чому, навіть, якщо бачили одна одну, не познайомилися?
Я зупиняюся, не закінчивши думку. Не сказавши, що тоді обидва наші життя виявилися хоча б стерпними.
— Сумніваюся, що наші тодішні чоловіки це б прийняли, — ти рухаєшся та перехоплюєш мою долонь. — Та наші міністерства й досі не в захваті одне від одного.
— В Іспанії та Португалії забагато сумісної історії, ми змушені зіткатися, змушені сперечатися, — пояснюю я, нахиляюся, тягнуся до тебе за поцілунком.
Ти відповідаєш, підіймаєшся, хапаєш мене за плечі, мнеш свіжу блузу. Треба буде присоромити тебе… якщо не забуду. Адже мені зараз треба на роботу. У крайньому випадку — Ернесто прикриє, проте не хочеться давати йому зайві приводи тяжко зітхати та закочувати очі.
— Батьки кожної з нас обрали ім’я «Ірене», — кажеш ти пізніше, відсторонюєшся та сідаєш на ліжку. — Мі обидві не були щасливими у наших шлюбах з чоловіками, нас обох завербували працювати на уряд. Тільки тебе тут, в Іспанії, а мене вдома, у Португалії.
— Здається, навіть у той самий рік, — додаю я, — хотілося б вірити в такий збіг…
— Проте не виходить, — продовжуєш ти, та потім питаєш: — Ти знала, що для місяця в Скорпіоні характерні підозрілість та параноя?
— Тепер знаю, — відповідаю я та знов тебе цілую.
Бо думки про те, що наше керівництво від нас приховує можна лишите й на майбутнє.