Вечір був якийсь аж надто спокійний. Джон вкотре вирушив на побачення, приречене на провал. Зайвим нагадуванням про те, як повільно тік час, окрім рівномірного цокоту старовинного годинника, було не менш монотонне падіння крапель на дах будинку. Шерлок був майже готовий зробити щось безрозсудне, аби розважитись.
Саме через цей застій і тишу, що панувала у помешканні, стукіт у двері, який зазвичай приглушував шум вулиць, пролунав немов грім. Надто впевнений, щоб це був клієнт, та і запізно, Майкрофт мав ключі, Джон став би стукати лише якби налиґався… Це вже майже інтригувало.
Напевне, тому Голмс ледь не побіг до дверей, перескакуючи сходинки та натягнув найбільш привітну усмішку, на яку в принципі був здатний. І від того вищир Моріарті, коли той побачив, як його зустрічають, був іще ширшим.
– Я думав, ти помер, — нарешті віднайшов хоч якісь слова детектив.
— Ні, не думав, Шерлоку. Я слідкував за тобою і бачив, як ти обертався щоразу, коли знав, що Джон не бачить, шукаючи очима кого..?
— Таксі, — відступив на крок, пропускаючи гостя всередину. Зрештою, той однаково зайшов би, а всередині у господаря була перевага у вигляді Джонового 38-го калібру.
— Звісно. Великий Шерлок Голмс не визнає своєї слабкості, — Джим злегка посміхнувся, лише устами. — Але річ у тім, що я її вже знайшов.
— Її?
— Слабкість. Хоча я знаю, що ти зберіг життя Ірен, навіть здогадуюсь як.
— Справді? — детектив лише зверхньо стенув плечима.
— Зізнайся, — чоловік злегка прикусив нижню губу, — було приємно думати, що ти хоч десь мене обійшов?
— Жити без загрози того, що ти підірвеш половину Лондона було… — Шерлок на мить замислився над правильним формуванням: — простіше.
— Але і нудніше?
— О, так, розуміти, що твоїм близьким не загрожує смерть від рук психопата, — жахливо нудно.
— Ауч! — чоловік зробив павзу, ніби слова Голмса зачепили його за живе. — А взагалі: «близьким»? То це ви так з Джоном себе називаєте? Чесно кажучи, я не думав, що ти дозволиш собі пройти далі за стадію напарників, — Моріарті майже здивовано вигнув брову.
Шерлок абсолютно точно не вірив у віщі сни. Якщо вони у когось і збувалися, то лише тому, що ця людина підсвідомо обирала такі варіянти, які наближали її до очікуваного результату. У випадку детектива — він був надто розумним, щоб повірити, що Джеймс загинув. І це було єдиною причиною, аби йому час від часу снилися випадкові зустрічі у Лондонській бібліотеці та похапцем зірвані поцілунки.
— Перейдімо до суті.
— Ой, з тобою геть не весело.
— Ти вже це казав, — детектив покрутив у руках ніж для конвертів, повертаючи його на місце. — Знову погрожуватимеш? Бо після того, що було на даху, очевидно, що моєї смерти ти не так уже й хочеш.
— О ні, я просто хотів відвідати тебе і запропонувати гру.
— Гру? — Шерлок мимохіть стиснув щелепи: він іще пам’ятав, чим закінчилась минула.
— Ти ж любиш ігри, — Джим зробив крок назад. — Загадки, — іще один. — Головоломки, — останній. — Тож зіграймо, Шерлоку, — він повільно опустився в одне із крісел у вітальні.
— І які ж правила цього разу?
— А тобі усе розкажи, — Моріарті широко всміхнувся, дивлячись на те, як Голмс займає крісло, в якому зазвичай сидить його напарник, і закинув ногу на ногу. — Очевидно, ти багато дізнавався про мене, тож, коли я спитаю, до прикладу, який мій улюблений колір, ти з легкістю відповіси…
— Прусський синій.
— Правильно, твоя черга.
— А що буде, коли хтось помилиться?
— Невже відразу здаєшся?
— Необачно буде погоджуватися на гру, не знаючи, до чого ти її ведеш, — щиро відповів Шерлок. Брехати злочинцю-раднику не те що б не мало сенсу, але правду можна було використати більш доцільно.
— Боїшся, що я тебе розчарую? Не переймайся, я не змушу тебе грати в російську рулетку. Той, хто зробить неправильне припущення, зніматиме один елемент одягу.
— У такому випадку, дякую, що зачекав, поки я вдягнуся після душу, — Голмс схрестив пальці рук, опускаючи на них підборіддя. Гра почалась ще з входом Джима у його двері, але що означав цей її елемент?
— Ти налаштований якось песимістично. Чи не віриш, що я гратиму чесно? Це навіть образливо, хіба мені потрібні хитрощі, аби тебе обійти?
— А ти так любиш звук свого голосу… — трохи знуджено протягнув, смакуючи слова, Шерлок.
— А ти хіба ні? Утім, якщо тобі так не терпиться, аби я замовк, — змусь мене, — він витримав павзу, — постав запитання.
— Гаразд. Скільки в мене сиблінгів?
— Це надто просто, — майже простогнав Моріарті. — Двоє. Чи ти хвилюєшся, що старший Голмс приховав від тебе ще кількох молодших?
— Якби Майкрофт хотів щось приховати від мене, ти не дізнався би про це.
— Тільки якби він сам не захотів. Мій улюблений композитор?
— Просто. Бах. Як звуть череп?
— О, то в нього є ім’я? Чарівно, — чоловік простягнув ноги під столом, із задоволенням підмітивши роздратування Шерлока. — Отже, це щось особисте і, очевидно, з минулого, аби не було зайвих запитань. Я би поставив на Віктора, але ж ти про нього забув, — Джеймс облизав губи, як ситий кіт. — Тоді, той науковий керівник, що помер за кілька днів до того, як ти захищав магістерську… Томас.
— Ні. Знімай сорочку.
— Ну якщо ти так просиш… то як його звуть?
— Біллі.
— Томас Вільям Шелбі, — ледь не проспівав Моріарті, залишаючись вдягненим вище пояса лише в акуратно зав’язану краватку. — Ти таки передбачуваний, Шерлоку.
— Вважай так, якщо хочеш. Твоя черга.
— Поставлю запитання, яке мучить тебе весь той час, що я сиджу тут: де я був ці роки? Думаю, ти вже визначився із чіткою відповіддю.
— Корк.
— Чому?
— Достатньо близько, щоб ти міг особисто керувати спостереженням за мною — іноді твоя жага до контролю навіть гірша, ніж у мого брата. Штаб-квартира «Реальної ІРА», щоб будь-які небажані супутні втрати списати на їхні екстремістські дії, — випалив на одному диханні, пильно стежачи за реякцією гостя.
— Вав, Шерлоку, ти справді хочеш, аби це було так. Невже важко визнати, що я був під самим твоїм носом?
— У Лондоні, — він не запитував, бо версія з Корком була лише для того, щоб не сказати нічого. Відверто, Голмс виявився неготовим до повернення Моріарті, навіть якщо до останнього вірив, що той живий.
— Правильно, — у його голосі майже не було насмішки. — Роздягайся, — Шерлок легко вислизнув з рукавів халата, залишившись у штанях і сорочці.
— Як я інсценував свою смерть?
— О, невже ми перейшли до тяжчих запитань? Ти ж не навмисно поширив три різні описи того, як це відбувалось, аби люди придумали ще сотню-дві інших? — вони обоє знали відповідь і Джима це влаштовувало. — Хоч би додав, що трюк виконують професіонали і повторювати вдома не варто.
— Але все ж?
— Але все ж, я думаю, що знаю, як усе відбувалося. Принаймні, версія зі страхувальною подушкою видається найбільш імовірною. За винятком присутності там мого тіла: Джон нізащо не переплутав би нас, хоч би під яким тиском він був.
— Ні.
— Ні? — губи чоловіка майже неприродно округлилися, а очі були широко розплющені — здавалося, він сприйняв це за особисту образу. — Годі тобі, мої спостерігачі помітили б мотузку.
— Ні, якби вона була достатньо тонка, щоб обманути людське око.
— Павуки Дарвіна?
— Очевидно. Ти помилився, — кивнув Голмс.
Моріарті повільно нахилився, щоб розв’язати шнурівку туфель, а потім знову — щоб стягнути шкарпетки. Але коли його руки сягнули ременя, Шерлок відчув, як у горлі пересохло, і облизнув потріскані губи. До такої сміливості злочинного консультанта в його домі він теж не був готовий. З огляду на хитру посмішку Джима, чоловік очікував побачити червону мереживну білизну абощо, але той легко скинув штани, залишаючись лише у темно-синіх боксерах і такого ж кольору краватці.
— Я відволікся, — підвів очі Джеймс, дивлячись просто на Голмса. — Чия зараз черга ставити запитання?
— Твоя, — відповів коротко, та не уникнув хитрої усмішки Моріарті: той точно помітив, як голос детектива став нижчим.
— Добре, нехай: який у мене знак зодіаку?
— Закінчується фантазія? Не думав, що ти в таке віриш, — простогнав майже розчаровано.
— Справа не у вірі, а скоріше у тому, що ти не віриш. Тож навряд вгадаєш. Я б заклався, та ми уже.
По-перше, Шерлокові знання про знаки зодіаку справді закінчувалися на тому, що він чув про серійного убивцю — Змієносця, і час від часу, коли йому доводилось ходити на побачення, люди задля чогось повідомляли цей шматок інформації про себе, який доволі легко забувався після чергового прибирання на горищі. По-друге, детектив знав, безумовно, коли у Джеймса день народження, і якби він більше цікавився астрономією, то міг би вирахувати траєкторію і тоді… Та це було марно, бо чоловік міг пригадати одне-два сузір’я, які колись вони з Майкрофтом у дитинстві спостерігали з заднього двору.
— Лев.
— Невже я аж таким самозакоханим видаюсь? Не більше ніж ти, але ж ти Козеріг.
— Справді? І що ж це означає? — він за звичкою опустив підборіддя на схрещені у замок пальці, пильнуючи міміку Моріарті.
— Ну до чого ж це? — зненацька роздратованим тоном запитав гість. — Напевне, люди ловляться на це, так? Уважний і відкритий погляд, злегка зведені брови — невже користуєшся прийомами Монро? Я розумію, але такі фокуси на мені… це вже низько, — Джим посміхнувся. — І, до речі, знімай сорочку — ти не вгадав. Я Водолій.
— Я був близько, — буркнув Голмс, виконуючи прохання-наказ.
— Так, усього лише на пів року не вгадав. Уважатимемо за статистичну похибку. Твоє запитання?
— Чи був… — він на хвильку спинився, роздумуючи, чи правильна відповідь не дасть Моріарті зайвої переваги, та продовжив: — чи був Магнуссен першим, кого я вбив?
— Нарешті дісталися чогось цікавого, чи не так? Якщо дозволиш, я не стану теятрально пояснювати відповідь і просто скажу «так».
— Знімай.
— Що, справді? Зачекай-но, я тільки зацікавився, — чоловік опустив підборіддя, дивлячись на Шерлока з-під високо піднятих брів. — То, коли ми вже зачепили цю тему, може розкажеш?
— Ні.
— Сердитий і холодний детектив Голмс, як скажеш. Не допоможеш з краваткою? — об гострий усміх Джеймса можна було порізатись, та господар дому повільно підвівся. — Тут, здається, вузол.
Шерлок уставав із крісла з думкою, що краватка, наскільки б гарно не сиділа, була хорошим знаряддям убивства. Зрештою, його ніхто б не засудив. Торкався ніжної шкіри з думкою, що не проти самому бути задушеним цією краваткою, якщо події розвиватимуться не так, як йому хотілося б. Майже чув у своїй голові голос Моріарті: «дурний Шерлок, зловився на такий простий трюк». Та зрештою це було правдою, бо коли їхні губи зіткнулися, лише видихнув з полегшенням.
Джим цілував м’якше, ніж слід було очікувати. Утім його руки сповна компенсували цю стриманість, сміливо досліджуючи вигини чужого тіла. Пестливо торкаючись. Наполегливо стискаючи. Зрештою, намагаючись зірвати решту одягу.
— Спальня, — наказовим тоном прошепотів Голмс, залишаючи сліди поцілунку на витонченій шиї. Кінець нерозв’язаної краватки був усе ще в його долоні.
— Вав, хто се у нас командує? — Моріарті легко торкнувся його підборіддя, змусивши їхні погляди зустрітися. — Я довго не чекатиму, — зник за дверима кімнати.
Шерлоку довго і не треба було. Глянув на так і не надісланий сигнал СОС у листуванні з Майкрофтом. Зрештою, чи він сам не впорався б? Тим більше, що злочинний консультант був у його ліжку беззбройний і такий… доступний? Хоча ні, більше пасувало б слово “жаданий”.
Джеймс зустрів його лише хитрою усмішкою. Звісно, він здогадувався, що змусило детектива затриматись. Та цілунки ставали усе більш жадібними, забираючи стільки повітря, що навіть його здібний розум здавав позиції. А гострий язик вимогливо зупиняли, посмоктуючи і злегка прикушуючи, фокусуючи усю увагу лише на очах, що переливалися блакиттю, зеленню та золотом, немов коштовні камені. І цю красу Голмс смів ховати за недолугим капелюхом?
Поцілунки мають властивість вичерпувати себе, зрештою навіть їх стає недостатньо, щоб дати волю пристрасті. На зміну їм прийшли грубі укуси на внутрішньому боці стегна, та не схоже, що Моріарті був проти, вигинаючись так солодко серед шовкових простирадел. Язик вперто торував собі шлях догори, утім маленьке дослідження детектива перервали, перекинувши його на лопатки. Брюнет легко опинився згори, беручи долоню Шерлока у свою.
— Скористайся пальцями, — підказував він, шепочучи у вухо. — І зроби так, аби мені сподобалося.
— Не те щоб ти раніше жалівся, — самовдоволено промуркотів Голмс, повертаючи їх у попереднє положення.
Він украв іще один вологий цілунок перед тим, як звіситися з ліжка і повернутися з пляшечкою лубриканту. Перш ніж трохи розвести ноги, Джим подарував чоловікові єдину неоднозначну посмішку, однак теплі руки ділилися такою кількістю ніжности, що зрештою його обличчя виражало лише блаженство. Певне, при згадці про Шерлока не найпершим спадає на думку «вмілий коханець», та у ліжку він діяв із такою відданістю, якої не виражав у щоденних взаєминах із людьми. Детектив стискав, мняв, посмоктував молочно-біле тіло, що немов би топилося під ним, злегка посмикував волосся кольору воронового крила, розтягував, вгадуючи потрібний кут із хірургічною точністю.
Моріарті мужньо мовчав. Цебто, звісно, з його губів зривалися легкі та стримані видихи, утім тішити чуже еґо менш цнотливими звуками він не поспішав. І, можливо, було аж занадто добре, коли язик торкався вигину шиї чи персів, тоді без слів закидав голову назад, бажаючи тільки, щоб це не виявилося сном. Однак, коли Голмс зробив особливо вдалий рух вологими пальцями, з уст зірвалося задоволено-здивоване:
— Ох…
— Я вже боявся, що ти язика проковтнув, — мерзотник ще і зловтішався.
— Не- дочекаєшся, — вихопилось між фрікціями. — Поставити тобі ще одне незручне запитання, чи роздягнешся сам?
— Власне, це було б два запитання. І я ще не закінчив, — натомість, схоже, умілими доторками язика хотів досягти того, аби закінчився Джеймс. Той незадоволено прогарчав, та скоро його світ звузився до вологих вуст та цокоту годинника, під ритм якого вони рухались вгору-вниз.
Вузол, що наростав внизу живота у відповідь на нові і нові дотики, схоже, висмоктував з легень усе повітря, бо коли Моріарті і розтулив губи, то з них не злетіло ні звуку. Торкаючись витонченими пальцями гострого підборіддя, він захопив чоловіка у поцілунок. Дотикання язиків були хаотичними і змазаними, та лише це не давало Джиму остаточно впасти у безодню, в яку його вели.
Обоє тяжко дихали, та Шерлок не поспішав залишатися без одягу, залишаючи нові і нові поцілунки на шкірі знесиленого після першого раунду брюнета. Одначе злочинець не вирізнявся терплячістю і у найкращі часи.
— Награвся? — посміхнувся буквально зверхньо, знову перекинувши коханця на лопатки. Рухався награно-повільно, уважно слідкуючи за тим, як розширювалися зіниці і тверділо і без того збуджене єство.
— Джеймс-дідько-б-тобі-Моріарті, я тебе застрелю.
— Так швидко? — утім, навіть коли Голмс лежав під ним оголений, не поспішав, хоча і гаряче прагнув відчути його в собі. Торкався холодними пальцями, змушуючи чоловіка сичати крізь міцно стиснені зуби, пестив язиком перса, залишав сліди поцілунків на животі. — Можна запитання?
— Виродок!
— Це я вже чув. Чому ти тоді не подзвонив? — детектив простогнав — не від задоволення, просто відповідь була аж надто очевидна, та, безсумнівно, Моріарті хотів її почути.
— Бо думав про тебе. Тобто, про злочинця-радника, а не… — договорити не дали, затикаючи вимогливим цілунком. Імовірно, формулювання йому таки сподобалось.
Відсутність необхідности стримуватися пішла обом на користь. Скрики перетікали з уст в уста, темп наростав, погрожуючи залишити без сил на будь-що потім. Одначе, потім навряд існувало. Існували довгі пальці на пружних сідницях, вологі доторки губів десь, де закінчувалось кучеряве волосся; ще був Джим, що закотив очі від задоволення, рухаючись по всій довжині, та його пальці навколо шиї Шерлока, що ледь стискали, наближуючи апогей.
Згодом були неквапливі поцілунки дорогою у ванну, захоплено-виснажені видихи у відповідь на дотики у надто чутливих місцях та навіть сміх. Коли обоє нарешті поснули в одному ліжку, можна було подумати, що вони роблять це не уперше.
— Не поснідаєш? — Джеймс наново зав’язував трикляту краватку, яку йому так і не вдалося вчора зняти.
— Насмішив. До того ж варто було б позбавити тебе тягаря й особисто повідомити твоєму братові, що «воскрес».
— Майкрофт не…
— Він буває дуже корисним, не переймайся. Та й за моїми підрахунками, доктор Ватсон скоро повернеться.
— Підлаштувати побачення Джону, щоб застати мене одного вдома? — здивовано звів брови детектив. — Розумно, хоча раніше ти просто викрав би його.
— Або тебе. Ще побачимось, пане Голмс.
— Я збрехав учора, — вирвалося у чоловіка. — Відповідаючи на одне із запитань.
— На мою чи на свою користь?
— Видається, що для загального блага, — широко усміхнувся він, проводжаючи гостя.
— Звісно. Той бік янголів колись тебе згубить.
Нестерпно хотілося курити. Шерлок приводив себе до ладу, роздумуючи, наскільки нестерпними будуть коментарі Джона та пані Гадсон стосовно його звичок, та зрештою зважив, що воно того варте. Майже накинув пальто на худі плечі, які злегка нили від того, що Джим утримував його зап’ястки над головою, не даючи себе торкнутись.
— Кудись зібрався?
— Власне, лише повернувся, — збрехав Ватсону. — Була справа.
— Воно і видно: тебе ніби кеб переїхав. Може навіть двічі, — посміхнувся напарник, заварюючи чай.
— Плюс очки за спостережливість, мінус за надто гострий язик, Джоне, — саркастично відповів Голмс. — Зате ти аж пашієш здоров’ям. Невже встиг ще і виспатись?
— По-перше, це грубо, — глянув спідлоба доктор. — По-друге, ми просто друзі, тож нічого иншого я не очікував. Подивилися її улюблений серіял, випили вина…
— І вона заснула у тебе на плечі, — здається, мозок детектива нарешті починав працювати справно. — Тому ти не повертаєш голову вліво — шия затерпла.
— А ще тому, що з ввічливості ігнорую чужий чоловічий піджак на твоєму кріслі, — переможно посміхнувся Ватсон. — Справа у місті, кажеш? Ну і як його звуть?