Драко знервовано поправив графітову краватку — певно, вчетверте за останні п’ятнадцять хвилин. Коли погоджувався на пропозицію Забіні працювати аврором, хоч ся робота і не надто припала йому до душі, то і подумати не міг, що його шкільний ворог прямо опісля битви за Гоґвортс стане їх бісовим командиром, а отже і його безпосереднім начальником. Ні, безсумнівно, хлопець, що зумів перемогти Волдеморта, бувши ще настільки юним, заслуговував на визнання та подяку від усієї магічної Британії, яка йому, ніби-то, і заборгувала. Та і, може бути, що Поттер устиг вирізнитися чимось ще більш значущим за той рік, що колишній Смертежер його не бачив. Хоча чи було таке взагалі можливо?
Нарешті двері відчинилися і з-за них з’явилась Джинні Візлі із широкою посмішкою на обличчі та попрощалась: «До вечора, Гаррі!» Її хороший настрій не затьмарила навіть зустріч із блондином. Дівчина, звісно, вже встигла почути про те, що Мелфой працюватиме аврором від друга та брата, і направду не була здивована — треба ж було якось юнаку відновлювати добре обличчя його родини. Рудоволоса пішла, так і не привітавшись із тим, чий батько колись наразив її на смертельну небезпеку; а на плече колишнього слизеринця повільно опустився лебідь з оригамі — треба ж таке, зірковий хлопчик навчився ще якогось закляття, окрім Експеліармуса та Патронуса.
За звичкою вже, Драко оглянув кабінет, оцінюючи його: новий господар непогано усе обставив — навпроти стола з вишуканою кришталевою стільницею стояли два крісла для відвідувачів, оббитих графітового кольору оксамитом, ніби в тон костюма голови Відділу магічного правопорядку. На стінах висіло кілька картин маґлівських художників, більшість у стилі, що називався «експресіонізм», якщо він не помилявся. Утім неввічливо було так довго розглядати приміщення, володіти яким він міг і не мріяти, принаймні у найближчі років п’ять, час було звернути увагу і на Поттера.
Хлопець, що зайшов до його кабінету, мало змінився: усе така ж злегка зверхня посмішка, а ще — ідеально білий костюм, на фоні якого навіть його акуратно складений лебідь мав тьмяний вигляд. Всупереч цьому, маленьке оригамі гість дбайливо тримав своїми витонченими, немов у піаніста, пальцями, поки з інтересом оглядав кімнату. Гаррі навіть подумав, чи не кахикнути, щоб одірвати молодого мага від його неймовірно захопливого заняття, але той і сам подивився на начальника.
Голова аврорів виглядав набагато охайніше, ніж коли вони бачились востаннє, що і не дивно — зараз же йому не доводилось переховуватися у лісах і брюнет міг дозволити собі хизуватися цілком пристойним костюмом. Щось ще змінилось в Поттері, чистокровний поки не міг цього вловити, але колишній шкільний супротивник більше не викликав у нього неприязні, тільки… повагу, чи як краще було б це назвати. За те, що, попри проблеми і незгоди, прийняв його на роботу, що не став згадувати минуле, і ще за щось. Це почуття було таким сильним і так швидко розливалось груддю, що Мелфой не міг бути впевненим, чи це лише вдячність. Одначе, подумати йому не дали — варто було хлопцеві глянути начальнику в очі, як сильний спазм змусив його схопитися за лівий бік грудей і спертися на спинку одного із крісел, що так припали йому до душі.
— Ні-ні-ні, — шепотів маг сам до себе, мовби намагався переконати долю та власне серце у тому, що сей вибір у жодному разі не міг бути правильним. Він, звісно, підозрював, що гей, Блейз навіть якось пропонував позустрічатися по-дружньому, після чого отримав у пику і більше не продукував таких геніяльних ідей, та щоб його соулмейтом був Поттер? Очевидячки, блондин немало нагрішив у минулому, а якщо зізнатися, то й у цьому житті, якщо Всесвіт вирішив так його випробовувати. З того часу, як їм виповнилося вісімнадцять, юнак не бачив Гаррі: займався сімейними справами, та і чи доцільно було бажати зустрічі з фактично ворогом? Саме тому хитра і неухильна свідомість заперечувала можливість помилки: якщо від вигляду шрамоголового у нього стало серце, то той таки був його соулмейтом.
— Драко, з тобою все гаразд? — м’яко запитав голова відділу. Зазвичай такий зібраний на службі, він сконфузився, коли допомога знадобилася людині, яка для нього тепер не просто однокурсник. Так ніби колись він був просто слизеринцем.
— Так, все чудово, — у відчаї майже прокричав хлопець. І хто такий Поттер, щоби дізнаватися про його здоров’я врешті-решт? Мелфой судомно вчепився у простягнуту до нього руку брюнета, та не втримався і без свідомости звалився на долівку.
— Трясця твоїй матері, — із цим бойовим вигуком аврор нахилився над непритомним, збираючись учергове врятувати дурненькому слизеринцю життя. Ох, якби він або вищезгадана мати чули такі думки Поттера, то, напевне, перевернулися б у ще не збитій домовині.
— Діффіндо, — краватка, що була старанно зав’язана Нарциссою, все не піддавалась, тож хлопець вирішив вчинити простіше і розрізав її. Розстібнувши жилет та чорну сорочку, чарівник взявся до непрямого масажу серця — два тижні у таборі від Госпітальєрів, куди його сплавили дядько з тіткою, не минули дарма. Хоча його викладачі посперечалися б стосовно доцільності роздягати хворого вище пояса у таких умовах.
Колеги прибігли, почувши крики про допомогу, ще до того, як Гаррі встиг почервоніти від постійного напруження. І, що більш важливо, перш ніж він зумів насолодитися сповна виглядом спокійного обличчя блондина: без свідомости той був трохи привабливішим, хоча злегка зверхній вираз теж навряд міг зіпсувати враження про хлопця. Хтось, найшвидше Герміона, додумався телепортувати непритомного Мелфоя у приймальню Святого Мунґо. Голова Відділу магічного правопорядку мовчки піднявся з колін, струшуючи невидимі пилинки зі штанів, заспокоїв підлеглих, які до такого були ні готові, ні звиклі, і сів назад у крісло, гіпнотизуючи одну з картин Мунка. Вона разюче відрізнялась від тих портретів магів, що він бачив останніми роками: на полотні було зображено рудоволосу дівчину, що залишалась в ліжку, а поряд сиділа змучена горем мати чи сестра. Або й дівчина, він не міг знати.
Ця картина підштовхнула чаклуна до роздумів, а вже за хвилину він писав записку Джинні із вибаченнями за те, що не зможе прийти на вечерю. До кінця робочого дня залишалося не так багато, та й Поттер був певен того, що йому нічого не буде за більш раннє звільнення, тож схопив гаманець, паличку і мантію та рушив до каміна. Переміститися до центру Лондона займало не більше секунди, та юнак пригадав дещо, що змусило його спішити ще більше, якщо це було можливо. Вчора він був у аналогічному стані, і якби не блискавична реякція Рона, міг би померти прямо у таксі. Треба ж було з вікна побачити біляву маківку.
Драко це шалено дратувало, рівно настільки, що він поспішав утекти з особливого відділення і був заради цього готовий навіть попросити про послугу Лонґботтома. Всі у його оточенні влаштовували особисте життя виключно із розрахунку, ну може ще трохи з сексуальних вподобань, і, здавалося, кому, як не йому, така доля пасувала б більше? Та ні, примудрився ж закохатися у шкільного супротивника. У того, хто відмовився від його дружби вже так давно. У того, хто, за словами цілителів, врятував його життя; за инших обставин хлопець був би й не дуже проти, та зрадлива свідомість підкидала один-єдиний висновок — Мелфой не був соулмейтом свого майбутнього начальника.
Чи могло це змінити те, що колишній Смертежер справді намагався стати кращим? Зараз він міг би навіть знаходитися поряд із Ґрейнджер, не називаючи її бруднокровкою. Хоча питання стояло тепер по-иншому: чи захотіла б вона бути поряд, враховуючи, наскільки швидко підіймалась кар’єрною драбиною. Можливо, було надто пізно? Може, молодому слизеринцеві варто було ще у школі скинути пиху і краще ставитися до По… до Гаррі, який ні сіло ні впало вирішив захищати його сім’ю в суді? Блондин завжди вважав себе розумним, але так і не осягнув, що його заздрощі були нічим иншим, як темним проявом щирого захоплення тим, як Дамблдорів любчик, знаючи усього кілька заклять, переміг Волдеморта ще на першому курсі, став одним із найуспішніших ловців, а залишаючись невимовним довбнем (іноді), був таким збіса привабливим.
Як командир аврорів щось і знав про Драко — се те, що чаклун ні за які гроші не залишиться в лікарні довше, ніж потрібно, щоб якомога менше людей знали про те, чому він опинився там. Тому він протискався так швидко, як тільки міг, між магами в жовтих халатах із паперовим пакетом у руках. Хлопцеві довелося забігти на ринок, хоча він навіть не був упевненим, чи любить узагалі чистокровний зелені яблука. Дорогу до спеціяльного відділення загородила рудоволоса відьма із невеликим шрамом на носі, видно, від укусу піксі чи ще якої гидоти. Маг був на межі того, щоб проклясти її, щоб не плуталась під ногами, і — о Матір Божа! — цим він уже нагадував Смертежера.
— Ви до кого?
— До містера Мелфоя, — йому знадобились усі навички дипломатичної витримки, які Гаррі отримав, коли обійняв свою посаду, щоб силою не зрушити чарівну чаклунку з місця. Він знав, що мусить поспішати, що не пробачить собі, якщо не поговорить із Драко, адже мав зробити це набагато раніше.
— Боюсь, містер Мелфой просив нікого до себе не пускати. Особливо Вас, — дівчина чарівно посміхнулася аврору, та рішуче стояла на своєму. Чаклун вже колись бачив таку суміш із суперечностей в очах того, хто збирався йому відмовити. Тоді директор Гоґвортсу поставив на свого улюбленого учня і Гаррі справді зумів переконати професора Слизнорта поділитися болючими спогадами. Він сподівався, що і зараз його популярність стане у пригоді.
— Ви впевнені? — брюнет широко посміхнувся у відповідь. — Нікому не зашкодить, якщо я занесу другові яблук, а Вам буде моя безмежна дяка.
— Боюся, Ваша вдячність не змусить мене порушити правила цієї лікарні. Ви ж не відпустили б небезпечного злочинця лише тому, що він Вас би про це попросив? — звісно, цілителька мала рацію, хоча трохи й перебільшувала, але Поттер щиро вірив в існування «виняткових випадків», більш того, вважав, що зараз якраз він.
— Ви, без сумніву, добре знаєтеся на принципах моєї роботи. І певно знаєте, що я потраплю туди, так чи інакше. Питання тільки у тому, чи ми перебудемося собі без зайвої уваги Міністерства до Вашої персони?
— Нехай, — зо хвилину посумнівавшись, відповіла відьма. — Як питатимуть, я скажу, що Ви мене причарували.
— От і домовились, — той ще раз широко всміхнувся і поспішив до палати підлеглого. Та впевненість такого відомого мага з кожним кроком десь завіювалась і зникла з кінцями, коли той опинився просто перед дверима. Можливо, він дарма припхався? Як міг такий ідеальний, а від того далекий і холодний Драко закохатися у нього? Йому ж не могло просто пощастити, чи не так?
— Ага? — у двері постукали, тож блондин накинув сорочку, без поспіху застібаючи ґудзики. Досить вже того, що шрамоголовий зіпсував йому краватку, подаровану особисто Гуччіо. Та неприємності не хотіли облишити хлопця сьогодні — одна неприємність так точно. Мало того, він застряг у дверях, майже вульгарно розглядаючи оголені груди того, хто колись був ворогом.
— Пробач, я не думав, що ти невдягнений, — Гаррі готовий був застрелитися від незручности ситуації, а ще більше од тієї холодної байдужости Мелфоя.
— А я не думав, що ти недочуваєш, Поттере. Я ж просив до мене не пускати, то на біса приперся? — невже колишній грифіндорець був настільки довбнем, що не розумів, до чого призведуть такі візити? Не розумів, що просто не мав права прив’язувати підлеглого до себе? Невже тільки блондин усвідомлював, як тяжко буде їм обом позбавитися цієї дурної козалежности? Юнак розчаровано видихнув: шрамоголовий вічно ліз куди не просять зі своїм комплексом рятівника, особливо, якщо саме він не міг абсолютно нічим допомогти.
— У тебе ледь серце не стало, пам’ятаєш таке? Ми обоє знаємо, що це означає, — обережно натякнув хлопець. Аврор не знав, чи варто говорити прямо, адже прекрасно розумів, що ця розмова була найскладнішою не для нього: як відреягували б чистокровні батьки, дізнавшись, хто соулмейт Мелфоя-молодшого?
— У мене карцинома на четвертій стадії, таке буває, знаєш, — недбало кинув колишній слизеринець, продовжуючи вдягатись.
— Що?! — Гаррі ошелешено завмер, дивуючись з того, як спокійно про такий страшний діагноз говорив юнак. Ніби зовсім і не боявся. Хоча чого чаклунові вже було боятися: він пережив війну, заледве не посивів, поки батька судили, переїхав із розкішного маєтку, бо щоночі його переслідували привиди Смертежерів, реяльні чи ні. Для таких, як він, смерть була швидше звільненням.
— Коли там у тебе день народження, нагадай? — звісно, Драко знав. Неможливо було не знати, коли за останній рік, відколи Темний Лорд поселився у їхньому домі, хлоп чув трикляте пророцтво, що згубило Джеймса та Лілі, разів зо тисячу.
— Тридцять першого липня, а що?
— А те, що подарую тобі почуття гумору. Надішлю поштою.
— То ти не хворий? Це не смішно. Тобто, я звісно радий, але не треба так жартувати. Стривай, а чого поштою?
— По-перше, нормальні люди влітку беруть відпустку, а по-друге, Блейз підготував документи на переведення у Штати, тобі залишається тільки підписати, — блондин зробив павзу. — Мене із Британією більше нічого не пов’язує.
— Гаразд, — Хлопчик, що Вижив мовчки повернувся у бік виходу: тепер йому тут шукати було нічого. Коли Мелфою в печінках сидів цей світ, його світ, то Гаррі просто права не мав прив’язувати його до себе.
— Поттер!
— Га? — чаклун із надією обернувся до тепер уже колишнього підлеглого.
— У торбинці хоч яблука, я сподіваюсь?
— Що… а, так.
— Дяка, — чистокровний узяв із його рук паперовий пакет, усього на секунду затримавши погляд на очах, що сяяли зеленню. А згодом голова Відділу магічного правопорядку телепортувався із характерним ляском. Це надихнуло Драко на цікаву ідею і він зник слідом, залишаючи працівників лікарні гадати, куди ж подівся їхній похмурий пацієнт.
Звісно, брюнет встигав на вечерю до подруги, та псувати компанії вечір своїм кепським настроєм геть не хотілося. А вислуховувати соромітні коментарі Рона стосовно ситуації у його кабінеті — і поготів. Одначе, аврор не міг не визнати, що його рудоволосий друг став набагато серйознішим за останні кілька років. Це був уже не той бевзь, який міг накинутись на слизеринців зі зламаною паличкою. І якщо вже мова про випускників зміїного факультету — Гаррі-то тримав у руках фотографію блондина, випадково, чи, знаючи Ґрейнджер, швидше навмисне залишену на столі подругою. Знімок був із особової справи Смертежера і маг на ній мав абсолютно жалюгідний вигляд: синці під очима, змарніле обличчя, розпатлане волосся і стара мантія, що не дивно — за кілька років його сім’я втратила майже всі статки та вплив, що мала у магічному світі, тож Мелфой-молодший і відбудовував усе з нуля.
Ось цим то чаклун і зворушував Поттера — раніше, та і нині. Очевидячки, хлопець не був ідеяльним, оскільки чистокровний норов та захоплення темною магією нікому не робили доброї слави, та авророві було важко усвідомлювати, що одним лише підписом він міг назавжди відіслати за океан, швидше за все, єдину людину, з якою йому судилося бути разом. Та до дідька долю — єдиного, хто мав такий неперевершений вигляд, здавалося б, у будь-чому. Й, імовірно, єдиного, хто ще не знав, що начальник у нього закоханий.
Драко направду навіть не здогадувався. Він телепортувався у їхню із Забіні квартиру тільки щоб виявити, що той знову спустошив холодильник. Обоє виросли у багатих родинах, але, видавалося, лише блондин знав, як хазяйнувати без допомоги ельфів. Можливо, се через те, що Доббі, який колись вкрав для чотирьохрічного чарівника паличку в одного з гостей маєтку, бо «юний господар так захотів», зрадив їх, щоб урятувати життя заклятому ворогові Волдеморта? Хоча, певно, той мав рацію, коли вчинив так. Маленький ельф знав, на кого поставити у майбутній війні, а його господар, здається, прорахувався. І якщо раніше він перекладав провину здебільшого на зіркового хлопчика, який у всьому видавався кращим, то зараз, на диво, вважав більш дорослого і змужнілого Гаррі вже не таким нестерпним.
Узагалі-то Поттер був би навіть привабливим, якби не його повсюдна популярність. Молодик ніколи не розумів, як люди, що зустрічалися із зірками квідичу чи видатними письменниками, боролися із нав’язливим почуттям перебування у чужій тіні. Хоча Мелфою і таке не судилося, адже завтра він отримає необхідні документи, назавжди попрощавшись із палко ненависним грифіндорцем. Тільки-от щось це не приносило очікуваної розради, напевне, за останній час блондин достатньо зблизився із маґлами, щоб почати, як вони, плекати марні надії.
— Заходьте! — поріг кабінету переступив Драко — у тому ж білому костюмі, тільки цього разу сорочка була в тон, а краватка — яскраво-червона. Звісно, це були геть инші штани, піджак та жилетка, а втім, звідки це було знати Поттеру, що все життя доношував речі за кузеном, а костюм бачив лише на своєму дядькові, дрібному комерсанті. — Вітаю, — «Із чим, блядь?», — подумав блондин, та промовчав. Чим швидше це закінчиться, тим краще.
— Підпиши, і не будемо тягти кота за яйця, — він простягнув начальнику бланк, що приблизно нагадував прохання про переведення, але той не поспішав хапатися за перо: тепер розумів, чому маґлівські смертні вироки обов’язково було підписувати вручну — так на ката сповна падав тягар відповідальности.
— А що як не хочу? — маг вийшов з-за столу і зупинився у кроці від слизеринця.
— Що означає «не хочеш»? Я…
— Що? Я вже виріс з тих часів, коли боявся твого батька, Драко, а більше тобі ні до кого звернутися. Тож якщо не захочу, не підпишу, — аврор хитро посміхнувся, присідаючи у крісло. У блондина був невеликий вибір: наслідувати його приклад або піти з голими руками. Ну справді, він же не став би просити когось із Візлі допомогти умовити упертюха.
— І що будеш робити? Дивитися, як я мучусь, поки ти зустрічаєшся із тією рудоволосою?
— Із Джинні? Щось мені здається, що Луна була б не надто рада, якби ми зійшлись, та і сумніваюсь, що сама Джинні цього хоче, — хлопець говорив так, ніби пояснював щось дурненькій дитині. Ніби хтось колись бачив Лавгуд та Візлі більш як у метрі одна від одної. — Вони зустрічаються.
— Ааа, — Драко дозволив собі сей здивований зойк, адже навряд можна було дізнатися про нього щось гірше, ніж той факт, що його соулмейт — шрамоголовий довбень. Утім продовжив чистокровний уже своїм звичним тоном: так було простіше, адже бути бундючним його хоча б навчили: — То що тоді? Може, із рицарської щедрости запропонуєш мені руку та серце?
— А чом би й ні?
— Яке ж ти придурошне, Поттер, — Мелфой аж підскочив від роздратування. — Невже не розумієш, що у нас нічого не вийде?
— А я, втім, готовий спробувати, — Гаррі піднявся слідом, пригортаючи до себе за ідеально випрасувану краватку свого іще підлеглого. Той від несподіванки дозволив магу накрити його губи своїми, переглядаючи спомин, який брюнет показував йому за допомогою своєї палички, приставленої до скроні. Руда макітра Візлі, сильний біль у лівій частині грудей, вікно таксі, сам Драко у темно-багряному костюмі, що продирався крізь натовп маґлів до входу в Міністерство.
— То якого дідька приховувати це від мене? — тримаючи аврора за плече, чаклун змусив того відлипнути від таких бажаних губів і все ж поглянути в його вічі.
— Ти так хотів піти, я просто не міг заважати, — сміливість голови Відділу магічного правопорядку поступилась місцем сором’язливості і він опустив погляд у підлогу.
— А що ж змінилось сьогодні? — хлопець насмішкувато вигнув брову. Те, що він іще не прокляв Гаррі на смерть, а обережно підкрався ближче, уже було хорошим знаком.
— Ти вдягнув нову краватку, — схоже, у Поттера був на них кінк, бо він знову, схопивши її кінець, притягнув до себе ледь розгубленого юнака, поглиблюючи поцілунок. Тільки от сього разу блондин згадав, що він врешті-решт чистокровна знать і се йому за статусом личить притискати пружні сідниці начальника до стола, заваленого паперами. Йому довелося теж дещо приховати: не годиться хлопу з пристойної родини розповідати про те, що він плянував за допомогою цієї краватки робити. Хоча зрештою з естетичних міркувань багряний пасував би тонким зап’ясткам Гаррі не гірше, ніж його костюму від Армані.