Наступного разу, коли Марк прокидається, у нього настає момент дежавю, котрий геть збиває його з пантелику. Він знову перегрівся, бо занадто щільно вкутався товстою пуховою ковдрою, і йому дуже хочеться пити. Отож протягом декількох жахливих секунд Марк певен, що все це йому наснилося, що він вдома сам, що Едуардо не пробачив його й ніколи не пробачить, і що йому просто доведеться знайти спосіб із цим жити. Але сонце, що зазирає крізь жалюзі, проникає через старанно закриті ламелі, і це слабкі рожеві призахідні промені, а не яскраве світло полудня. І…
— Хей, — сонно вітається Едуардо.
…Едуардо у його ліжку.
— Ти тут, — з невимовним полегшенням видихає Марк, розвертається до Едуардо, і у того в куточках очей збираються маленькі зморшки.
— Я тут, — легко погоджується Едуардо й ковзає ближче, аж поки не притискається до Марка всім тілом. А тоді трохи зводиться, спираючись на лікоть, й дивиться на Марка згори вниз. — Як почуваєшся?
— Нормально, — відповідає Марк. А потім трохи запізніло додає: — А ти?
Бо коли вони нарешті дісталися ліжка, Едуард виглядав таким самим змученим, як і Марк. «Довгий переліт», — пояснив він, плутаючись у словах від утоми. Та Марк був переконаний, що тіні під очима Едуардо залягли радше через виснажливі години невизначеності та страху, ніж від звичайної зміни часових поясів.
— Краще, — просто відповідає Едуардо.
І справді, вирішує Марк, прискіпливо оглядаючи його обличчя, синці під його очима помітно посвітлішали, а розпливчастий серпанок виснаження й зовсім щез. Коли Марк знову зустрічається поглядом з Едуардо, той дивиться на нього невідривно. І щось в усмішці, котра повільно розповзається його губами, змушує серце Марка битись частіше.
— Знаєш, — задумливо починає Едуардо, — я весь час думав про це в твоїй кімнаті в Кіркленді. Як би це було, якщо б я колись зміг затягнути тебе до ліжка.
— Ти думав про це? — вражено перепитує Марк.
— Ммм. Я спостерігав за тобою, поки ти писав код. Думав, а що буде, якщо я відтягну тебе від комп’ютера. Думав, чи зміг би я змусити тебе приділити мені стільки ж уваги, скільки ти приділяєш цьому комп’ютеру, — зізнається Едуардо.
І у Марка очі ширшають, бо це… ну, бо це несподівано. І що Едуардо сказав таке, і що він… фантазував. Те, як за Гарвардських часів сам Марк тягнувся до Едуардо, ніколи не виражалось у чомусь конкретнішому за бажання, щоб Едуардо був поруч — постійно, хоч би чим Марк був зайнятий.
— Гадаю, ти мав на це дуже гарні шанси, — чесно відповідає Марк, бо його серце уже ганяє кров зі швидкістю близько милі на хвилину, а Едуардо ще навіть нічого не зробив.
Едуардо усміхається після його слів, і Марк важко ковтає, бо є в цьому щось неймовірно гаряче та збудливе — щось незнайоме, проте вкрай інтригуюче.
— Думаю, зараз шансів у мене ще більше, — самовпевнено каже Едуардо, і його голос враз стає глибоким і якимось незвичним, і господи, це ж його сексуальний голос, послужливо підказує Марку його мозок саме у ту мить, коли Едуардо нахиляється та торкається губами до його губ.
Марк одразу ж розкриває рот, нетерпляче тягнеться до нього. Та Едуардо всього лише дарує легенький цілунок, м’яко проводячи язиком по його нижній губі, перш ніж перервати доторк. Марк незадоволено скиглить, але Едуардо ігнорує його, натомість веде губами вниз по його шиї, і Марк більше не заперечує — мимоволі стогне й відхиляє голову вбік, даючи Едуардо кращий доступ. Його шия ніколи не була якоюсь особливою ерогенною зоною, проте зараз кожен легкий дотик губ Едуардо, кожен крихітний укус розходяться по всьому його тілу розрядами електричного струму.
Сон як вітром здуває, і Марк з головою пірнає у те, що відбувається просто зараз. Він ледве чутно відчайдушно стогне, перш ніж це усвідомлює. Закушує губу, щоб придушити звук. Оповиває Едуардо руками, щоб притягнути його до себе, переривчасто, переможно, схлипує, коли їх тіла нарешті притуляються одне до одного. І відчуває, як ерекція Едуардо впирається йому в ногу. Та коли Марк, сам уже майже твердий, міцно втискається у його стегна й нестримано треться до нього, Едуардо тільки сміється, тихо й гаряче, йому на вухо.
— Повільніше, — докоряє Едуардо.
А тоді стискає зуби на Марковій ключиці, і коли той мимоволі ахкає від несподіванки — повільно проводить язиком за місцем укусу, притуплюючи біль. Та Марк лиш знову стогне й вигинається назустріч, й Едуардо знову прикушує його шкіру. Марка пробирає якесь далеке розуміння, що у нього на декілька днів залишиться мітка, яку буде добре видно у вирізі абсолютно кожної з його футболок. Усвідомлення це вкрай гостре та приємне. Він рвучко чіпляється за плечі Едуардо, допоки той не дозволяє йому трохи підвестися, допоки не розводить слухняно губи. Марк впивається у них, мов навіжений. Прикушує його нижню губу й жадібно проводить своїм язиком по його язику, вириваючи з Едуардо стогін.
— Не хочу повільніше, — каже Марк, важко дихаючи, врешті відриваючись від його рота.
Тому що уже зараз це набагато краще за все, чим він бодай колись займався з Ерікою чи тими небагатьма чоловіками та жінками, котрим він за декілька років після купки благодійних вечорів дозволяв затягнути себе до ліжка. Марк ніколи не міг зрозуміти людської одержимості сексом. Та зараз, пробігаючись пальцями кожним дюймом шкіри, до якого може дотягнутися, він гадає, що, ймовірно, він усе робив неправильно. Бо раптово йому в голову б’є усвідомлення, чому люди присвячують таку величезну частину свого життя намаганням отримати ось це.
— Нам немає куди спішити, Марку, — каже Едуардо, заспокійливо гладячи долонями його боки.
Марк просто хитає головою й знову гарячково припадає до губ Едуардо, намагаючись показати, що вони могли займатися цими роками. Що їм так багато всього треба надолужити.
— Вардо, — витискає він з себе, коли той не відповідає йому із тим самим поспіхом. І Марк розсипається від того, наскільки повільно натомість він його цілує, як ніжно прикушує його губи, досліджую язиком кожен дюйм його рота. — Ми можемо не спішити наступного разу. Просто будь ласка, будь ласка, ти мені потрібен, ти мені…
І щось у цьому явно доходить до Едуардо. Бо він нависає над Марком, цілу довжелезну вічність вивчаючи його поглядом, перш ніж знову пірнає униз, цілуючи вже без всякої стриманості.
— Господи, Марку, — голос Едуардо мало не тремтить. І сам він одержимо торкається усюди, куди лише може, а шкіра Марка під тими дотиками аж палає. — Я хочу тебе, я так тебе хочу. Ти ж мені дозволиш?
— Так, так, Вардо, так, усе, що хочеш, — відповідає Марк, дозволяючи Едуардо втиснути себе у матрац і нестямно поцілувати.
Він послужливо підіймає стегна, коли відчуває пальці Едуардо на поясі трусів. Едуардо знімає їх плавним рухом, не розмикаючи їх губи навіть коли скидає свої. І Марк не може стримати непристойно високий стогін, що виривається з його горла просто в рот Едуардо, коли той притискається своєю ерекцією до його. І це так гаряче, і — чорт забирай — так добре. Марк безпорадно штовхається вгору, і Едуардо зі стогоном відривається від поцілунку. Волого задихається у шию Марка, коли просуває руку між їх тілами, щоб обхопити їх обох. Щоб оповити своїми довгими пальцями, звести головки їх членів разом, аж поки Марк не відчуває, як крапля змазки Едуардо стікає, змішуючись з його власною.
— Блять… Блять, — раз за разом повторює Марк.
Його важке дихання відлунює від стелі, коли він знову штовхається, намагаючись отримати більше, намагаючись дотягнутись до справжнього задоволення. Та Едуардо вперто притискає Марка до ліжка, не дозволяє йому поглиблювати рухи, втримуючи його лише на цій грані задоволення.
— Ти такий… Господи, Марку, ти такий гарний, — благоговійно видихає Едуардо, коли Марк дивиться на нього спраглим, нужденним поглядом.
І різко схиляється, цілує знову й знову, стискає безладно, дразнить. І Марк стогне. І Марк чіпляється за його плечі, ніби він тоне, ніби він божеволіє від потреби встановити постійний ритм. І йому забирає трохи часу, аби зрозуміти, що Едуардо говорить і говорить. Що Едуардо запитує:
— Марку, можу я?.. Марку, в тебе є?.. Марку, де ти тримаєш?..
Минає секунда, перш ніж Марк нарешті рвучко махає рукою у бік нічного столика по той бік ліжка.
Едуардо лається собі під носа, перш ніж відсторонитись від Марка, кинутися через порожню половину ліжка та різко висунути шухляду. Марк дивиться, як Едуардо риється всередині, й хапає ротом повітря, аж доки в його голові трохи не прояснюється. Він тягнеться донизу, обхоплює свій член долонею й ліниво погладжує, спостерігаючи за Едуардо, за тим, як розтягуються м’язи його спини та напружуються м’язи сідниць, аж поки той нарешті не випростується, тримаючи в руці пляшечку змазки, котру Марк там завжди тримає, та презервативом, залишеним там давним-давно радше з пустих фантазій, ніж з реальних очікувань.
Едуардо повертається і знову лається, — тихо, з придихом, — натикаючись поглядом на Марка, котрий грає сам із собою. Лайка звучить збіса брудно, але вона португальською, отож Марк не може сказати напевне.
— Марку, Марку, — повторює Едуардо, і його очі сяють від бажання, від пожадливості, від подиву. Він переповзає через ліжко. Відкручує кришечку від пляшечки і дещо хаотично виливає змазку собі на пальці, коли невпевнено сідає у Марка між ніг. А тоді питає: — Ти вже робив це?
Питання схоже на риторичне. Едуардо не може відвести погляду від Марка, від того, як він стискає свій член, як стогне, штовхаючись у свою руку. Та Марк не може витиснути із себе відповідь, котру, він знає, Едуардо хоче почути. І коли Марк мовчить, Едуардо підіймає голову й дивиться на нього широко розплющеними очима.
— Ні… не зовсім, — ледве вимовляє Марк, відчуваючи, як від зніяковіння його обличчям починає розповзатись гарячий рум’янець.
Едуардо просто дивиться на нього, наче громом прибитий. А тоді майже що падає вперед, підтягується вгору, до Марка, й затягує його в поцілунок, несамовитий та бездумний. Заривається пальцями чистої руки у його волосся й тягне — м’яко, по-власницьки, відтягує його, змушуючи Марка відкинути голову назад, аби отримати кращий кут. Марк обіймає Едуардо за плечі, одну долоню кладе йому на потилицю, й просто цілує у відповідь. Впивається потрясінням та захопленням, котрі Эдуардо якимось чином вдається передати дотиками губ, поглядом чистої, благоговійної любові, що промайнув його обличчям.
— Марку… — тихо видихає Едуардо, врешті відриваючись від губ Марка.
Він м’яко проводить великим пальцем по його щоці. І він не каже цього, та у погляді, котрим він обдаровує Марка, стільки непідробної щирості, що Марк дивиться на нього, почуваючись до безглуздя одурманеним.
— Вардо… — мовить він так само м’яко.
І Едуардо цілує його — знову й знову. Минає доволі багато часу, перш ніж Едуардо все ж спускається вниз Марковим тілом, залишаючи по собі вервечку лагідних цілунків, та проводить рукою вгору й вниз, м’яко погладжуючи вологими пальцями вхід.
— Вардо! — знову мовить Марк, цього разу наполегливіше, рухаючись услід за порухом Вардо, коли той прибирає пальці.
Едуардо дивиться на обличчя Марка, переривчасто дихаючи розтуленим ротом, й притискає один палець до входу, дозволяючи Марку рухати стегнами вперед і назад, допоки палець не прослизає всередину. Марк видихає, знову штовхається, відчуваючи, як тонкий палець ковзає трохи далі — дивне відчуття, ніби його зламали. Погляд Едуардо прикутий донизу, там, де його палець зникає в тілі Марка.
— Ще один, — нетерпляче просить Марк, бо ось це він уже робив раніше і знає, що зможе витримати.
Едуардо підкоряється, втуплюється у нього своїми величезними темними очима, виймає перший палець, щоб одразу ж ковзнути досередини двома. Марк стогне, відчуваючи, як його член смикається від печіння, коли Едуардо наполегливо проштовхується в нього, після чого м’яко розводить пальці, доки Марк не розслабляється. Він виймає та додає третій раніше, ніж Марк попросив би про це. Марк сіпається та стогне, коли пальці Едуардо проходяться його простатою.
— Там!
Марк задихається. Едуардо нахиляється, ніжно торкаючись губами внутрішньої частини його стегна, продовжує рухати пальцями всередину та назовні — повільно, безперервно. Потрапляючи в те саме місце знову й знову, поки Марк не починає безладно тремтіти, поки на його шкірі не виступають крапельки поту, а змазка з члена не розмазується по його животу.
— Готовий? — лагідно питає Едуардо.
І Марк киває, а потім стогне, коли Едуардо виймає пальці. Лунає тріск, з яким розривається пакетик презерватива, після чого Едуардо піднімає ноги Марка вгору, притискаючи їх до живота і примушуючи зігнути в колінах. Він тягнеться вперед, щоб залишити на губах Марка швидкий поцілунок, схиляється над ним. І Марк відчуває, як у нього впирається головка члена Едуардо.
— Б. блять, — ледь вимовляє він крізь натиск.
І той відчувається величезним, навіть близько не схожим на пальці. І Марк горить, горить, горить, закидаючи голову назад та заплющуючи очі, навіть коли Едуардо зупиняється, заспокійливо погладжує руками внутрішній бік його стегон. Коли трохи піднімається, обхоплює довгими пальцями член Марка та стискає. Марк здригається від раптового дисонансного спалаху насолоди й трохи розслабляється. І Едуардо ковзає глибше. А потім ще трохи, і ще, поки він весь — гарячий та твердий — не опиняється всередині. Він притискає Марка своєю вагою до матрацу, закріплюючи його на місці, поки Марк намагається звикнути. Біль переходить у дискомфорт, а потім у дивне обпікаюче задоволення, що розповзається його животом, грудьми, що розтікається його руками й ногами, поки все його тіло не починає тремтіти від нього, як натягнута тятива.
— Добре, — Марк видихає, розплющує очі й бачить, що Едуардо пильно дивиться на нього.
Едуардо одразу ж рухає стегнами, його член знову проходиться простатою Марка. І це схоже на електричну дугу, що мчить його тілом, що вражає кожен нерв хвилями задоволення. Він відчуває, ніби ось-ось весь загориться, й міцно заплющує тремтливі повіки, вигинаючись цьому назустріч.
Едуардо видихає щось португальською, а потім повільно виходить майже повністю, перш ніж знову, і знову, і знову штовхатися всередину, допоки не починає вибивати з Марка стогін за стогоном. Поки Марк не обхоплює ногами талію Едуардо, міцно вчепившись руками в матрац, підіймаючи стегна й подаючись назустріч настільки сильно, наскільки може, змушуючи Едуардо входити в нього дужче, швидше. І Едуардо здається, задирає ноги Марка так високо, як це можливо. Марк скрикує, коли Едуардо напирає ще жорсткіше. Звивається, поки Едуардо вбивається у його тіло — до тих пір, коли він уже починає схлипувати від кожної хвилі задоволення, зминаючи долонями простирадла, як у гарячці. І лише тоді Едуардо простягає руку між ними, обхоплюючи член Марка.
І це все, що потрібно, щоб схилити Марка до краю. Хвилі задоволення накочуються одна на одну, допоки він увесь не перетворюється на суцільний безлад. Кожне нервове закінчення спалахує, загоряється світлом. Кольорові кола розпливаються перед очима. Все його тіло тремтить, коли він кінчає на кісточки Едуардо й собі на груди. Його голова відкинута назад, пальці несамовито чіпляються за плечі Едуардо. Він жадібно стискається навколо довжини Едуардо, поки той штовхається в нього один раз, другий, а потім зненацька завмирає, падаючи вперед, встигаючи лише виставити руку, щоб упіймати себе. Видихаючи «Марку, Марку, Марку» крізь поштовхи. Його стегна безпорадно здригаються щоразу, коли Марк стискається навколо нього, і він знову й знову безладно цілує його, поки вони обоє не перестають тремтіти.
— Боже, Марку, — нерівним голосом каже Едуардо.
А потім цілує знову, і Марк цілує у відповідь, підіймаючи тремтливі руки, проводить по щоках і бровах Едуардо, обхоплює його обличчя долонями й благоговійно притискається губами до його губ. І він абсолютно приголомшений, його трясе, і він по вінця наповнений речами, про які не знає, як заговорити.
Однак через деякий час Едуардо віддаляється. Марк морщиться, коли той обережно вислизає з нього, а потім дозволяє Едуардо взяти змочений у теплій воді рушник, витерти їх обох, знову надіти на нього білизну. І весь цей час Едуардо не перстає ніжно проводити руками по його шкірі.
— Я люблю тебе, — тихо й легко зізнається Едуардо, коли знову надягає свою білизну й залазить під ковдру.
Марк рвано вдихає й притягує Едуардо себе. Едуардо обіймає Марка однією рукою, але Марк хапається за другу руку обома долонями й дивиться на нього з сумішшю переляку й радості. Він думає про те, що знає, що відчував Едуардо, коли недавно зізнався.
— Я теж люблю тебе, — каже Марк спокійно. І просто жахається від того, наскільки це правда й наскільки йому потрібно, щоб Едуардо знав, наскільки це правда. Отож він ковтає, зустрічається з Едуардо поглядом та запитує так рішуче, як може: — Вардо, ти… ти залишишся зі мною? — А потім швидко додає: — Мені не важливо, де. Тут. У Сінгапурі. У Нью Йорку. Мені не важливо… ми перенесемо головний офіс, зробимо все, що потрібно. Але ти… Вардо. Ти залишишся зі мною?
І його руки тремтять, як у божевільного. Едуардо виглядає шокованим, сповненим тріумфу й таким самим наляканим, але він каже:
— Так, так, Марку, — і пригортає його до себе, обсипаючи його легкими, приголомшеними, щасливими поцілунками, і його голос повен подиву, коли він каже: — Так. Я залишусь. Я залишуся з тобою.
І Марк гадки не має, що вони роблять, але він упевнений – вони це з’ясують.