Стаття 646.9(а) Кримінального кодексу Каліфорнії визначає «переслідувача» таким чином: «Будь-яка особа, котра навмисно, зловмисно та неодноразово переслідує або навмисно та зловмисно переслідує іншу особу і котра становить реальну загрозу з наміром змусити цю людину розумно побоюватися за свою безпеку чи безпеку своїх найближчих родичів».
З цього випливає, що коли Марк не становить і не збирається становити загрози ні самому Едуардо, ні членам його сім’ї, то він його не переслідує . Але йому справді потрібно більше даних, а Едуардо часто буває в Каліфорнії у справах, отож Марк просто… користується ситуацією. Щиро кажучи, він навіть не стежить за Едуардо особисто — просто найняв парочку приватників, аби ті рознюхали певну інформацію. Йому не треба зустрічатись із ними в темних закапелках та платити їм готівкою чи щось типу того. Він просто виписує їм чеки, вони приходять до нього додому — не на роботу, вони ніколи не приходять на роботу — й докладно звітують про все, що вдалось дізнатись. Якщо він може легально наймати людей для такого, то це не так уже й дивно, правда?
Та й у будь-якому разі він зробив таке лише двічі. Більшого й не знадобилось.
Першого разу, щойно Едуардо вертається до Каліфорнії на триденну конференцію, Джон та Сем приносять Марку фотографії та одне коротке відео. На фото здебільшого Едуардо, одягнений у витончені темні костюми, потискає руки іншим чоловікам в костюмах — і кільком жінкам, але переважно чоловікам. Ймовірно, всі вони тільки те й роблять, що вітають себе із величезною купою налагоджених зв’язків. Едуардо завжди любив налагоджувати зв’язки.
У фотографіях немає нічого корисного — вони просто показують Марку, що Едуардо розмовляє з мільйонами різних людей і що він прекрасно виглядає. Краще за решту людей на фото, чесно кажучи, та це й не дивно — нічого особливого, все як завжди. З відео користі більше.
На восьмихвилинному відеозаписі Едуардо робить коротку презентацію для невеликого гурту бізнесменів. Тема найнудніша, яка тільки може бути — міграційні моделі косяків риби? серйозно, Вардо? — та Едуардо робить її цікавою. Марк не пам’ятає, аби рініше той поводив себе настільки впевнено. Голос рівний, сильний, звучить глибше, аніж Марк пам’ятає. Його поза така ж невимушена, як і на благодійному прийомі. Мова його тіла каже про те, що він привертає увагу, а не потребує її. Він з легкістю сипле усмішками, але це не усмішки Вардо — вони приємні й такі ж привабливі та шаблонно бездоганні, як його костюм.
Марк дивиться відео і ніяк не може допетрати, як взагалі Едуардо міг мати проблеми з залученням інвесторів у Нью-Йорку. Але, звісно ж, Марк усвідомлює — вже вчетверте — що минули роки, а він увесь цей час чомусь продовжував думати про Едуардо як про когось, хто навіки застряг у шматку бурштину, зберігшись таким, яким був влітку після їх другого курсу чи як у кімнаті для дачі свідчень. Проте час не стоїть на місці. Марк створював Фейсбук, а Едуардо повернувся до Гарварду, рік потому пройшов ще одне літнє стажування, отримав диплом і купу фірм з приголомшливими пропозиціями. Головою Марк все це знає, але, передивляючись відео, спостерігаючи за тим, як з легкої руки Едуардо нудна й малозрозуміла тема стає чимось захопливим, значущим та важливим, Марк розуміє, що це вже не той хлопчина, з котрим він вчився у коледжі — це хтось, кого він ніколи не зустрічав.
Від цієї думки щось у його грудях неприємно стискається. Він ховає флешку разом зі звітами від Джона та Сем за своїм примірником «Іліади», а тоді надсилає їм наступний набір інструкцій:
Джоне. Мені потрібне відео, як він
по-справжньому спілкується з людьми.
Не в діловій обстановці. Все ще
не можу відправити вас до Сінгапуру,
бо не знаю, які міжнародні наслідки
це матиме для Фейсбука.
М.
…
Коли через місяц Сем з Джоном звітують вдруге, то виявляється, що вони встигли зробити навіть більше, ніж Марк сподівався. Бо, очевидно, «найняти справжніх профі» означає, що Сем, тобто Саманта, одягнеться у щось звабливе й вирушить на полювання за безневинними мільярдерами. Хоча написана від руки записка, котру вона приклеїла до флешки — «О, Господи! Здається, я не його тип ;) ;) ;)» — і примальовані до записки смайлики з підморгуванням, певно, означають, що вона цього не зробила. І Марк невимовно їй вдячний. Ну бо серйозно, він не певен, вважається таке проституцією чи ні, проте це явно не те, про що він волів би розпитувати своїх адвокатів.
На відео Едуардо в переповненому нічному клубі. Коли Джон приносить флешку, то розповідає, що Едуардо приїхав у Сан-Франциско на парубоцьку вечірку та весілля його друга. І, звісно, Едуардо там у компанії чоловіків та жінок. Один з чоловіків одягений у футболку з блискучим рожевим написом «Наречена (наречений)». Всі вони добряче п’яні.
Більшу частину відео Марк дивиться з почуттям глибокого розчарування, бо це точнісінько той самий Едуардо, що й на відео з конференції — Едуардо, з котрим Марк не знайомий. Випивка явно зробила його трохи сміливішим та більш чуйним. І хоч переважно він буквально випромінює розслабленість та впевненість у собі, проте навіть закинувши руку на плечі нареченого, він усе ще залишається трохи відстороненим. Марк не певен, чи знайомий Едуардо бодай із кимось із гостей вечора, але, схоже, це не так уже й важливо — Едуардо поводиться однаково з кожним із них, чи, точніше, з усіма він саме такий, яким Марк його не знає.
Втім, через якихось двадцять хвилин Едуардо відділяється від своєї компанії та йде до бару — в цьому немає жодного сенсу, бо компаніям офіціанти завжди приділяють набагато більше уваги. Коли він продирається через натовп, Сем прямує за ним, нахилившись, щоб говорити простісінько у мікрофон, схований у безглузду булавку-квітку на ремінці її сукні.
«Я підійду й поговорю з ним», — каже вона, і її голос ледве не губиться серед ритмів клубної музики.
Проте до того часу, як вона дістається до бару, увага Едуардо уже цілком і повністю чимось поглинута. Ба більше — здається, сам бар його аніскілечки не цікавить. Замість цього він повернутий до одного з чоловіків коло стійки. Марк почувається так, ніби через нього пропустили електричний струм. Бо він впізнає. Бо раптом крутий Едуардо щезає й на його місці з’являється той, кого Марк нарешті впізнає. Едуардо стоїть занадто близько, схиляє голову, сором’язливо та невпевнено, руки ніяково звисають по боках. Самантин мікрофон не може вловити, що каже Едуардо — не на такій відстані й не крізь клубну музику. Та з його збентеженості, з нервової усмішки Марк розуміє, що той затинається, плутається у словах.
Та усе це блідне поряд з людиною, на котру націлена його увага. Тому що всі решта в клубі — виряджені мов павичі, засмаглі та підтягнуті — пречудово проводять час. А той, з ким розмовляє Едуардо, одягнув джинси й легку куртку по футболці. Його волосся трохи кучерявиться, і він був би нижчим за Едуардо навіть коли б перестав сутулитись. Він блідий, якийсь кволий і загалом виглядає так, ніби до смерті знудився.
Перевага бути стороннім спостерігачем у тому, що це очевидно. Неймовірно очевидно. Через те, як Едуардо нахиляється вперед. Через те, як він фліртує з тим хлопцем. З тим хлопцем, котрий схожий на… тобто, котрий виглядає наче…
Дідько.